Вироблення позиції у кримінальній справі

Позиція у кримінальній справі – це версія сторони про фактичні обставини справи, заявлена та доказувана з метою постановлення судом певного рішення.

Основними принципами вироблення позиції у кримінальній справі є:

1) недопустимість колізій правових позицій юриста та клієнта;

2) необхідність відстоювання позиції протягом усього провадження справи;

3) неможливість визнання вини невинуватої особи;

4) максимальне використання примирних процедур між обвинуваченим і потерпілим, цивільним позивачем та відповідачем;

5) додержання етичних норм.

Позиція у кримінальній справі залежить не тільки від фабули справи, але ще й від процесуальної ролі сторони. Наприклад, обвинувач у суді може прагнути: довести вину підсудного; домогтися покарання підсудного; захистити потерпілого; домогтися повного відшкодування заподіяної шкоди; сумлінно виконати свої посадові обов’язки та продемонструвати свої здібності тощо. Захисник може переслідувати іншу мету: довести невинуватість підсудного; спростувати обвинувачення; обґрунтувати недоведеність обвинувачення; домогтися зміни кваліфікації; пом’якшити покарання тощо.

У кожної сторони може бути кілька цілей, які у різних справах можуть по-різному поєднуватися. При цьому незаперечним є одне – вони мають ключове значення для вибору відповідної позиції.

Загалом, у кримінальному процесі можливі наступні позиції:

 

Сторона обвинувачення	Сторона захисту
підтримання обвинувачення	заперечення обвинувачення
зміна обвинувачення	часткове визнання вини
відмова від обвинувачення	повне визнання вини

 

Розглянемо детальніше варіанти позиції сторони захисту.

1. Заперечення обвинувачення полягає у повному відхиленні стороною захисту версії події, яку пропонує протилежна сторона. Вказана позиція, як правило, застосовується у випадках:

– відсутності події злочину (п. 1 ст. 6 КПК України);

– відсутності у діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК України);

– недоведеності обвинувачення (п. 1 ст. 213 КПК України);

– наявності обставин, які виключають кримінальну відповідальність (добровільної відмови від вчинення злочину, необхідної оборони, крайньої необхідності тощо).

2. Часткове визнання вини означає, що підзахисний:

– оспорює обсяг обвинувачення, але погоджується з кваліфікацією обвинувачення;

– визнає окремі або всі факти пред’явленого обвинувачення, але не погоджується з їх юридичною оцінкою;

– не погоджується з викладенням фактів в обвинуваченні.

Оспорювання обсягу обвинувачення зустрічається у багатоепізодних справах. Щодо оспорювання юридичної оцінки, то в цих випадках оспорюється кваліфікація дій, відсутність умислу, змови, причинного зв’язку вчиненого з наслідками тощо.

Якщо ж клієнт стверджує, що факти викладені неправильно, то він здебільшого має на увазі, що в обвинуваченні:

– описані події або обставини, яких насправді не було;

– не описані обставини, які були насправді (потерпіла у справі про зґвалтування сама запропонувала приїхати до неї додому й погрожувала, якщо обвинувачений не одружиться з нею, вона напише заяву в міліцію);

– не точно описані події (наприклад, час, місце, склад учасників, розподіл їх ролей тощо).

Кожна з позицій часткового визнання вини може існувати окремо, але вони можуть і поєднуватись усі разом.

Залежно від позиції часткової винуватості юридична позиція полягає у виключенні з обвинувачення окремих епізодів; зменшенні розміру шкоди; перекваліфікації дій обвинуваченого на іншу частину відповідної статті Кримінального кодексу України або на іншу статтю; виключення окремих кваліфікуючих ознак злочину; визнання пом’якшуючих обставин тощо.

3. Позиція повного визнання вини має місце тоді, коли підзахисний повністю визнає свою вину та не заперечує кваліфікацію його дій. Виграшем від такої позиції може бути пом’якшення покарання клієнта або призначення йому умовного покарання, можливість звільнення особи від відповідальності чи покарання. Юридично така позиція полягає в оспорюванні обтяжуючих обставин і визнанні пом’якшуючих, оцінці відомостей про особу обвинуваченого, поведінку та особу потерпілого, доведенні наявності необхідних умов для звільнення особи від відповідальності чи покарання тощо.

Позиція повного визнання своєї винуватості може мати певні проблеми етичного характеру, на які повинен зважати юрист. Нерідко така позиція пов’язана з тим, що обвинувачений бажає когось вигородити, взявши вину на себе, або йому погрожували, чи є інші обставини, у зв’язку з якими підзахисний визнає свою вину. У таких випадках захисник, визначаючи позицію захисту, має бути особливо обережним.

Захисник до певної міри є процесуально залежним від обвинуваченого. Його правова позиція у будь-якому разі не повинна зашкодити інтересам клієнта. Якщо обвинувачений не визнає себе винуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, захисник не вправі стверджувати в суді про доведеність його винуватості. Разом із тим захисник повинен доводити невинуватість підсудного, якщо для цього є правові підстави, навіть тоді, коли той визнає себе винним у вчиненні злочину.

У разі розходження правових позицій захисника і підсудного або позицій стосовно тактики чи засобів захисту підсудний може відмовитися від захисника. Захисник же з таких підстав від прийнятого на себе захисту відмовитися не вправі (див. ч. 6 ст. 48 КПК України).

План побудови позиції у кримінальній справі передбачає:

1) детальне вивчення захисником матеріалів справи;

2) проведення бесіди з підзахисним;

3) вирішення питання про визнання вини;

4) аналіз версії обвинувачення;

5) висунення зустрічних версій захисту та аналіз усіх можливих версій;

6) вибір однієї, найперспективнішої версії захисту;

7) аналіз доказів "за" і "проти" версії захисту;

8) остаточне погодження позиції щодо фактичних обставин справи та їх юридичного пояснення (при умові запровадження змагально-дисперсивної моделі кримінального процесу адвокат у цьому випадку міг би скласти захисний висновок).

Проілюструємо можливі варіанти позиції сторони захисту на прикладі кримінальної справи за обвинуваченням П. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 і ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, описаній в розділі, присвяченому аналізу справи.

Варіант позиції 1: повне визнання вини.

28.06.2004 р. П. як посадова особа дав розпорядження працівникам бухгалтерії перерахувати 62 тисячі гривень на розрахунковий рахунок товариства "Семенковський і К" за придбання автомобіля ВАЗ-2109. П. повністю визнає свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 і ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Так, П. визнає, що цими діями він умисно, з корисливих спонукань, скориставшись своїми посадовими повноваженнями та діючи всупереч інтересам служби, вилучив з бюджету 62 тисячі гривень для придбання автомобіля, чим порушив вимоги п. 2 Указу Президента України від 12.05.1996 р. № 333/96 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" щодо заборони придбання державними установами легкового автотранспорту, що, в свою чергу, призвело до заподіяння державі шкоди, яка в 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Крім того, П., придбавши автомобіль за явно завищеною ціною, привласнив 15 тисяч гривень бюджетних коштів.

Варіант позиції 2: часткове визнання вини.

28.06.2004 р. П. як посадова особа дав розпорядження працівникам бухгалтерії перерахувати 62 тисячі гривень на розрахунковий рахунок товариства "Семенковський і К" за придбання автомобіля ВАЗ-2109. П. визнає свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Зокрема, П. визнає, що цими діями він умисно, з корисливих спонукань, скориставшись своїми посадовими повноваженнями та діючи всупереч інтересам служби, вилучив з бюджету 62 тисячі гривень для придбання автомобіля, чим порушив вимоги п. 2 Указу Президента України від 12.05.1996 р. № 333/96 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" щодо заборони придбання державними установами легкового автотранспорту, що, в свою чергу, призвело до заподіяння державі шкоди, яка в 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Разом з тим, П. заперечує обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України. Так, П. стверджує, що ціна автомобіля не була завищеною, а, відповідно, привласнення 15 тисяч гривень бюджетних коштів ним допущено не було.

Варіант позиції 3: заперечення обвинувачення.

28.06.2004 р. П. як посадова особа дав розпорядження працівникам бухгалтерії перерахувати 62 тисячі гривень на розрахунковий рахунок товариства "Семенковський і К" за придбання автомобіля ВАЗ-2109. П. вважає свої дії правомірними і свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 і ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, не визнає. П. вважає, що вимога п. 2 Указу Президента України від 12.05.1996 р. № 333/96 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" щодо заборони придбання державними установами легкового автотранспорту стосується лише тих установ, які мали борги по заробітній платі перед своїм працівниками. Обласне управління Державного казначейства в Запорізькій області, керівником якого він був на момент купівлі автомобіля, такої заборгованості не мало, а кошти для придбання автомобіля були виділені в межах кошторису. Крім того, П. вважає, що ціна, за якої було придбано автомобіль, не є завищеною, а відповідає цінам, які існували на день придбання автомобіля.

На підставі аналізу фактичної та нормативної основи справи й аналіз доказів юрист, який здійснює захист П., вирішив будувати захист шляхом заперечення обвинувачення. На необхідність обрання даної позиції вказувало наступне. По-перше, відсутність в обласного управління Державного казначейства в Запорізькій області заборгованості з виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат перед своїми працівниками, що не суперечить п. 2 Указу Президента України від 12.05.1996 р. № 333/96 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат". По-друге, проведена у справі товарознавча експертиза, направлена на визначення ціни автомобіля, дала висновок про те, що вартість придбаного обласним управлінням Державного казначейства в Запорізькій області за вказівкою П. автомобіля ВАЗ-2109 з урахуванням його комплектації складає близько 62 тисячі гривень. Зазначене вказувало, що у діях П. відсутні ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 і ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, і вимагало закриття щодо нього кримінальної справи у зв’язку з відсутністю у діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України).