Докази і доказування в судовому процесі (М. Менджул)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Докази і доказування в судовому процесі (М. Менджул)



В ході проведення інтерв’ю студент-консультант повинен роз’яснити клієнту, що обставини справи необхідно підтверджувати доказами. Загалом, доказами є будь-які фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз поняття терміну “докази”, закріпленого в ЦПК України (ст. 57), ГПК України (ст. 32), КАС України (ст. 69), показав що під доказами розуміють будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК України).

Будь-які докази характеризуються єдністю:

1) змісту (яким є фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи);

2) процесуальної форми (це визначені процесуальним законом засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані);

3) процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).[77]

Засобами доказування в цивільних справах (ст. 57 ЦПК України) та адміністративних справах (ст. 69 КАС України) є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків; показання свідків; письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів. Відповідно до ст. 32 ГПК України засобами доказування в господарських справах є: письмові та речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Засобами доказування в кримінальних справах є: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого; висновок експерта; речові докази; протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи (ст. 65 КПК України).

Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.[78] Допустимість доказів залежить від дотримання процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту і процесуальної форми доказу. Порушення вимог закону, що пред'являються до порядку формування засобів доказування як процесуальної форми судових доказів, тягне недопустимість цих засобів доказування, неможливість використання фактичних даних, які містяться в них, для встановлення істини у справі.

Допустимість доказів означає, що:

- фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб'єктом;

- фактичні дані одержані з відомого, перевіреного та не забороненого законом джерела;

- фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян;

- фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені та засвідчені;

- обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування;

- зібрані докази та інші матеріали справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних.[79]

Достовірність доказів означає відповідність їх змісту тому, що мало місце в дійсності. Достовірність передбачає відомість, перевіреність та добротність як самого джерела, так і способу одержання фактичних даних, надійність процесуального носія та засобів фіксації. Забороняючи використання в доказуванні інформації, джерело якої невідоме або сумнівне, а також встановлюючи суворий порядок одержання доказових даних, закон тим самим турбується про використання в доказуванні не будь-яких, а тільки достовірних фактичних даних.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. Класичним вважається поділ доказів на групи за такими критеріями:

1) за характером зв'язку змісту доказів з фактами, що підлягають встановленню:

а) прямі докази - безпосередньо вказують на факт, який підлягає встановленню (наприклад, показання свідка-очевидця щодо факту заподіяння шкоди);

б) непрямі (побічні) докази - не вказують безпосередньо на факт, який підлягає встановленню, проте вказують на інші факти, що дозволяє зробити вірогідний висновок про шуканий факт (наприклад, показання свідка про те, що одна із сторін при укладенні договору не усвідомлювала значення своїх дій);

2) за способом утворення фактичних даних:

а) первісні докази - фактичні дані, одержані з першоджерела (показання свідка-очевидця, оригінал документа тощо);

б) похідні докази - фактичні дані, отримані з джерела, що відтворює інший засіб доказування (наприклад, копія документа, показання свідків зі слів інших осіб);

3) за джерелом отримання фактичних даних:

а) особисті докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає людина (містяться у показаннях свідків, поясненнях сторін, третіх осіб, їх представників);

б) речові докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає матеріальний об'єкт (закріплені у письмових доказах, речових доказах);

в) змішані докази - фактичні дані, джерелом отримання яких одночасно є людина і матеріальний об'єкт (містяться у висновку експерта).[80]

Студент-консультант, який прийняв доручення на представництво інтересів клієнта в суді, виступає в цивільному, господарському та адміністративному процесах як представник, який відповідно до ст. 44 ЦПК України може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Представник відповідно до ст. 27 ЦПК України має право подавати докази та брати участь у дослідженні доказів. При цьому учасник юридичної клініки, повинен враховувати, що при представництві інтересів однієї із сторін, він повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків звільнення від доказування (не підлягають доказуванню: обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; обставини, визнані судом загальновідомими; преюдиційні факти).

Водночас відповідно до ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Крім того, в адміністративних справах суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

В процесі зібрання та подання доказів по цивільній справі студент-консультант повинен враховувати, що всі докази слід подати чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо студент-консультант не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

У випадку, коли студент-консультант вважає, що подання потрібних доказів є неможливим або є складнощі в поданні цих доказів, він має право заявити клопотання до суду про забезпечення цих доказів як до, так і після пред’явлення позову. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

КПК України (стаття 66) покладає обов’язок збирання доказів на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суд. Докази можуть бути подані також підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.

Дослідженням доказів є діяльність юриста щодо безпосереднього сприйняття і вивчення фактичних даних, що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін по справі.

Науковець Т.В. Цюра пропонує розмежовувати поняття “доказування” та “доведення”. Визначити поняття “доказування” лише як зміст таких процесуальних дій як збирання (в тому числі витребування доказів адвокатами і прокурорами) і надання суду доказів особами, що беруть участь в справі. Всі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказування. Поняття “доведення” є більш ширшим і таким, що включає поняття “доказування”.[81]

Оцінка доказів юристом - це розумова діяльність юриста, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у нього думки щодо достовірності обставин, якими клієнт обґрунтовує вимоги чи заперечення по справі.

Аналіз класифікації оцінки доказів в теорії цивільного процесуального права дає можливість зробити висновок, що оцінка доказів юристом є рекомендаційною (проявляється у формі пояснень, клопотань, заперечень тощо).[82]

Методологія допиту свідків в суді (В. Єлов)

Основи організації допиту. Відбір свідків. Черговість їх допиту.

Багато починаючих юристів впевнені в тому, що допит – сама проста із професійних навичок юриста. І лише після того, як зробивши чимало помилок та отримавши розчарування від своєї впевненості, вони приходять до переконання, що цій навичці потрібно обов’язково вчитися.

Студентам чи починаючим юристам вчитися проведенню допиту можна по-різному.

Можна відвідувати судові засідання, що часто практикують викладачі процесуалісти щодо своїх студентів, спостерігаючи роботу кращих адвокатів, прокурорів, а потім проводити обговорення та коментування побаченого та почутого, і на цьому досвіді виробляти свій стиль.

Можна, організовувати спеціальні заняття в аудиторіях, де моделювати ситуації по конкретних справах в суді і таким чином навчатися специфіці допиту.

А можна, після глибокої та детальної підготовки , під керівництвом викладача чи юриста-практика, безпосередньо брати участь у представництві інтересів клієнта в судах де вдосконалювати свою майстерність допиту в суді.

Відповідно до вимог статті 41 Цивільного процесуального кодексу України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання. Не можуть бути свідками також представники по цивільній справі або захисники в кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням обов’язків представника або захисника (ст.42 ЦПК України).

Виклик свідків , по цивільних справах, як правило, проводиться за заявою сторони по справі чи її представника, в якій повинно зазначатися його прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити (ст.43 ЦПК України).

Саме тому, при підготовці до участі в судовому розгляді юрист, який представляє інтереси сторони в суді, перш за все, повинен вирішити для себе: кого саме потрібно викликати в суд як свідків.

На практиці часто трапляється, коли сторона заявляє, що наведені нею обставини може підтвердити багато свідків. Але треба пам’ятати, що бажання викликати велику кількість свідків для підтвердження одних і тих же обставин часто не оправдовує себе. Багаточисельні показання свідків, з одного і того ж предмету, можуть затягти процес, і навіть дезорієнтувати суддю. Адже чим більше свідків викликано для дачі показів, тим більше вірогідні невідповідності в їх версіях відносно однієї і тієї ж події [1-1].

Отже на цій стадії, завданням юриста, який представляє сторону по справі, є вибрати і запросити в суд самих кращих свідків, звичайно, при цій умові, що в нього є вибір.

До кращих свідків слід віднести тих, кому випала можливість спостерігати за подіями і хто може відтворити побачене, представивши суду ясну, колоритну та вражаючу картину. Крім цього, свідок повинен бути особистістю, викликати довіру і переконливо говорити. Такий свідок не повинен піддаватися впливам, мати дратівливих привичок , нервових жестів і предвзятої думки [1-2].

Не менш важливим питанням організації допиту – є черговість представлення та допиту свідків в суді. Частіше всього питання черговості допиту вирішується в силу обставин, що складаються.

Але тим не менше, черговість повинна відповідати правилу “першого і останнього факту”. Теорія “першого і останнього факту” говорить про те, що люди запам’ятовують краще всього те, що бачать в першу та останню чергу. Таким чином, виходячи із даної теорії, самих кращих свідків слід викликати на початку і в кінці судового розгляду. Слабких та ненадійних свідків слід викликати всередині судового розгляду.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.011 с.)