Особливості окремих видів несудового представництва



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості окремих видів несудового представництва



Слід відзначити, що несудове представництво є багатогранна діяльність, яка можлива у багатьох формах. Спробуємо коротко представити основні.

Одним із найбільш поширених видів несудового представництва є представництво сторін у виконавчому проваджені. Нормативною основою даного різновиду представництва є правила ст. 12 та 13 Закону України «Про виконавче провадження». Цей Закон надає право сторонам виконавчого провадження (стягувачу та боржнику) реалізовувати свої права та обов’язки у виконавчому провадженні як самостійно, так і через представника. Причому Закон особливо відзначає, що Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника. Підтвердженням повноважень представника є довіреність, яка видається у порядку передбаченому цивільним законодавством. Законом також передбачений перелік осіб, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні, до них зокрема належать:

1) особи, які не досягли 18 років. Виключенням з цього правила є особи, які хоча і не досягли 18-річного віку проте отримали повну цивільну дієздатність внаслідок емансипації. Перелік випадків, коли це стає можливим передбачено ст. 35 ЦК України;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування. Опіка або піклування встановлюються лише за рішенням суду в порядку передбаченому главою 2 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, в свою чергу причини для такого обмеження встановлюються ст. 36 ЦК України;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво. Закон «Про виконавче провадження» не даремно залишає перелік осіб, які не можуть бути представниками, відкритим, адже існують випадки, коли хоча особа не підпадає під ознаки записані в перших трьох пунктах, вона все ж не може виконувати функції представника. Можна навести простий приклад такої ситуації: житель одного із сіл Рівненської області доручив своєму брату бути його представником як учасника виконавчого провадження відритого у одному із міст Хмельниччини, довіреність, яка була видана брату та посвідчена сільським головою не передбачала передоручення. Однак брат довірителя, вирішивши, що набагато простіше бути передоручити свої повноваження професійному юристу, уклав договір доручення із місцевим юристом, а свого брата про це не повідомив. Проте виконавча служба обґрунтовано відмовилась допускати юриста в якості представника на підставі п. 4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки передоручення було вчинено із порушенням вимог ст. 240 ЦК України.

Повноваження представника у виконавчому провадженні можуть поширюватись на всі права та обов’язки передбачені Законом «Про виконавче провадження» (напр., ст. 11-1). Виключення становить лише випадок, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто. Таке рішення законодавця є цілком обґрунтованим, оскільки виконання представником обов’язку боржника по безпосередньому виконанню судового рішення є неможливим виходячи із характеру самих цих правовідносин та поняття представництва.

Ще одним різновидом несудового представництва є представництво громадян підчас розгляду трудових спорів комісіями по трудових спорах (далі – КТС). Комісія по трудових спорах є виборним (обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік) органом, що уповноважений розглядати трудові спори, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Порядок організації та діяльності КТС визначений Кодексом Законів про працю (Розділ XV «Індивідуальні трудові спори»). Тут ми не будемо детально зупинятись на повноваженнях та організаційно-правових основах діяльності КТС, оскільки це виходить за межі питань, що розглядаються в даному розділі. Однак зазначимо, що діяльність КТС створює додаткові можливості для захисту прав та інтересів громадян, а відтак формує і додатковий простір для діяльності юристів. Закон прямо допускає представництво працівника підчас розгляду його справи КТС. Варто відзначити, що КЗПП України не передбачає особливих обмежень щодо особи представника, вказуючи в ч. 1 ст. 226, що представником особи може бути за її бажанням або представник профспілкового органу, або будь-яка інша особа, або адвокат. Таке формулювання законодавчої норми є надзвичайно ліберальним, відтак єдиними обмеженнями до особи представника можуть бути ті, що передбачені цивільним законодавством. Цікавим є питання про те, чим посвідчуються повноваження представника підчас розгляду справи КТС? Оскільки КЗПП відповіді на це не дає, то можна припустити, що повноваження представника тут виникають або на підставі закону (наприклад, щодо працюючого неповнолітнього), або на підставі договору. В свою чергу ч. 1 ст. 244 ЦК України передбачає, що представництво засноване на договорі здійснюється за довіреністю. Питання форми довіреності в даному випадку слід вирішувати на підставі ст. 245 ЦК України. Однак ст. 245 не дає відповіді на питання, якою має бути форма довіреності на представництво інтересів в КТС? Оскільки діяльність КТС є фактично квазісудовим розглядом, то на наш погляд, доречно буде виставляти до представництва у КТС ті ж самі вимоги, що передбачені цивільним процесуальним законодавством по відношенню до процесуального представництва. Це стосується в першу чергу посвідчення повноважень представника, оскільки згідно із ч. 2 ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України порядок посвідчення довіреності є дещо іншим. Зокрема допускається посвідчення довіреності за місцем проживання особа, а також за місцем її працевлаштування. Відтак мало б допускатись і підтвердження повноважень представника усною заявою в засіданні КТС. На скільки нам відомо, практика йде саме цим шляхом[107].

Які ж повноваження має представник підчас розгляду справи КТС? Прямої відповіді трудове законодавство не містить, проте аналіз ст. 226 КСПП України може наштовхнути на висновок, що всі ті ж, що їх може здійснювати його довіритель: допитувати свідків; вимагати проведення бухгалтерських , технічних та інших перевірок, а також, знайомитись із їх матеріалами; вимагати від уповноважених осіб (зокрема, власника) необхідні розрахунки та документи й знайомитись із ними; заявляти відводи членам КТС; знайомитись із протоколом засідання КТС тощо. Варто наголосити, що досить рідко до складу КТС входять лише фахові юристи (нормативна вимога – не менше 50% її складу робітники), а це має накладати певний відбиток на діяльність юриста по представленню інтересів свого клієнта. По-перше, він має враховувати рівень правових знань членів КТС та виходити з того, що усі аргументи, що використовуються юристом мають бути адаптовані до рівня розуміння пересічного громадянина, в тому значенні, що вони не повинні бути переобтяжені надмірним числом юридичних термінів. Проте це не означає, що юрист не повинен посилатись на норму закону, безперечно, ні. Навпаки, таке посилання є надзвичайно корисним і юристу потрібно вказувати назви та номера статей усіх нормативно-правових актів на які він посилається, якими б загальновідомими вони йому не здавались. По-друге, свої міркування по суті справи бажано ґрунтовно викласти письмово та подати такий документ КТС: він значно спростить процес розуміння самих аргументів юриста та полегшить винесення комісією рішення. По-третє, юрист повинен враховувати, що як правило люди, які входять до складу КТС є працівниками одного підприємства, а відтак досить добре обізнані з усіма деталями справи із великої кількості джерел (від колеги по роботі, із доповіді керівника і т.п.), більш того вони обізнані із неформальними та технічними особливостями справи. Такий стан речей може мати як позитивні, так і негативні наслідки для справи, що обов’язково має бути враховано підчас вибору позиції. І останнє, юрист не повинен забувати, що склад КТС в силу свого «юридичного непрофесіоналізму» може враховувати не лише юридично-нормативні аспекти справи, а й суто людські, неформальні.

Ще одним важливим різновидом несудового представництва є представництво інтересів фізичних осіб перед органами державної влади та місцевого самоврядування. Порядок здійснення цього різновиду представництва регулюється в першу чергу Конституцією України та Законами України «Про звернення громадян» та «Про інформацію». Закон передбачає, що громадяни можуть звертатись до органів влади як із усними зверненнями, так і письмово. Причому в законі (ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про звернення громадян») передбачена можливість подачі письмового звернення через представника, єдина нормативна вимога правильне оформлення повноважень представника, виходячи із змісту закону правильним є оформлення повноважень відповідно до Цивільного кодексу України.

На сьогодні законодавець визначив наступні форми звернення:

· інформаційний запит (Закон «Про інформацію» в ст. 32 прямо не передбачає право не представництво у разі подання інформаційного запиту, однак прямо і не забороняє цього);

· заява;

· пропозиція (зауваження);

· скарга.

Кожна із цих форм має свої особливості та використовується відповідно до конкретних обставин справи. А отже, юрист, який звертається до владного органу в інтересах громадянина має пам’ятати наступне:

по-перше, адресат (компетентний орган або особа) для звернення має бути визначений надзвичайно ретельно, адже найменша помилка призведе до відмови у розгляді звернення;

по-друге, корисно направляти копії запитів вищестоящим керівникам, причому вказавши про це у самому зверненні. Такий крок значно «пожвавить» роботу із зверненням з боку нижчестоящих виконавців;

по-третє, обов’язково отримайте вхідний номер вашої кореспонденції, це дасть змогу запобігти «випадковій» втраті документа;

по-четверте, не забудьте продемонструвати вашу обізнаність із законодавством (для цього, наприклад, в кінці звернення зазначте, що «Відповідь прошу надати письмово у встановлений ЗУ «Про звернення громадян строк»), адже одна справа відповідати на звернення пересічного громадянина, а зовсім інша – професійного юриста;

по-п’яте, навіть після усного прийому, залиште письмову копію звернення.

Безперечно, підчас звернення до посадових осіб необхідно враховувати їх особисті якості такі як характер, тип мислення, освіта тощо. Тому перед тим як оформляти документ на ім’я певної посадової особи визначте, який тип факторів найбільше впливає на прийняття рішення цією людиною. Якщо найбільший вплив мають аргументи, що засновані на фактах, то

1) надайте якомога більше результатів різноманітних наукових досліджень та прикладів міжнародного досвіду (особливо європейського) пов’язаних із піднятою у зверненні проблемою; 2) переконайтесь у зрозумілості матеріалу (для цього дайте перечитати його комусь, хто не знайомий із справою та не є фаховим юристом); 3) вкажіть авторитетні джерела отримання даних (крім законодавства, це можуть бути публікації в пресі, витяги із виступів державних та громадських діячів і т.п.).

Якщо найбільший вплив мають релігійні переконання і вона виказує високий рівень релігійності, то варто усвідомити, що їх погляди не змінити за допомогою самих переконань та посилань на закон буде важко. Максимум чого ви досягнете в такому випадку, це формального виконання волі законодавця, яке в сучасних українських реаліях може бути мало ефективним. Відтак акцентуйте увагу на спільних та позитивних з точки зору моралі моментах; якщо питання дуже важливе та принципове, то встановіть контакти із лідерам відповідної релігійної громади, або споріднених релігійних громад, які можуть вчинити серйозний вплив на таке особу. У випадку якщо ви усвідомлюєте, що дійти згоди з такою особою не вдасться, то будьте готові знайти способи, яким чином обійти дану.

Коли найбільший вплив має особистість того, від кого надходить інформація, юрист має не надавати самі факти, а обов’язково залучити до цього процесу людину, до якої ця особа відчуває прихильність, повагу або симпатію (переконання за принципом «рівний – рівному»), іноді це може призвести навіть до того, що юрист повинен буде порадити звернутись до іншого юриста, адже пріоритетним у юридичній практиці є все ж таки захист інтересів людини. Крім того в подібній ситуації ефективним може бути (для роботи з суддями – авторитетний суддя, з лікарями – популярний лікар і т.п.). Надзвичайно важливо в подібній ситуації не намагатись вирішити всі питання одразу, а «дозувати» їх надходження по мірі засвоєння.

Нажаль обсяг даної роботи не дозволяє розглянути усі види несудового представництва, із якими доводиться стикатись юристу в процесі своєї практики. Та це й неможливо, адже кожного разу виникають все нові і нові обставини за яких клієнти потребують кваліфікованої правової допомоги та представлення їх інтересів в абсолютно різних ситуаціях від укладення договору до представництва в органах управління господарських товариств. Проте де б не виконував юрист свої функції представника, він повинен пам’ятати 2 ключових правила перше з яких «не зашкодь», а друге – «дій в інтересах клієнта виключно у межах повноважень».



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.171.146.141 (0.007 с.)