Модель процесу посередництва

За останні десятиліття розроблено декілька моделей посередництва. Проте вони відрізняються переважно лише кількістю стадій здійснення цього АРС та структурою визначених ними завдань. Процес посередництва і передбачені ним стратегії та вміння залишаються, в основному, незмінними. Представлена тут модель посередництва є уніфікованою і ґрунтується, головним чином, на досвіді вирішення конфліктів, докладно описаному О. Костюк і А. Журавським (Kostiuk & Zurawsky, 1996). Ця модель застосовується, зокрема, при наданні послуг та проведенні тренінгів з посередництва в закладах соціальної служби “Примирення родин” і “Послуги посередництва” у м. Вінніпег (Канада). Варіант цієї моделі, адаптований до умов України, представлений А. Журавським і Н. Гайдук у посібнику “Основи посередництва: концепції, методи та прийоми” (Bush & Folger, 1994). Процес посередництва поділяється на два великі етапи: індивідуальні зустрічі, що відбуваються напередодні початку офіційних переговорів, і офіційні переговори.

На першому етапі проводяться виключно індивідуальні зустрічі посередника окремо з кожною із конфліктуючих сторін і в різний час. Це так звана підготовча стадія посередництва. На другому етапі відбуваються, головним чином, спільні одночасні зустрічі посередника з обома клієнтами, хоча передбачена також можливість проведення в разі потреби, а також на бажання самих учасників і індивідуальних зустрічей. Цей етап включає відкриваючу, середню і заключну стадії цього процесу.

Проаналізуємо більш детально названі стадії. Перший контакт з клієнтом та реєстрація відбуваються при виникненні необхідності у посередництві. Така необхідність продиктована неможливістю сторін розв’язати конфлікт самостійно, без сторонньої допомоги. При цьому кожен із сперечальників займає визначену для себе позицію (бажання), від якої він чи вона не має наміру відходити. Ці позиції сторін у конфлікті, умовно “Позиція А” і “Позиція Б”, можна представити як “два айсберги над поверхнею” (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Позиції протистояння сторін у конфлікті

Що знаходиться “під поверхнею”, тобто, на чому ґрунтуються ці позиції поки що невідомо. Фахівець розпочинає виконувати завдання щодо залучення сторін до процесу посередництва і оцінювання ситуації. На цьому етапі посередник збирає інформацію, необхідну для планування подальшої роботи для вирішення конфлікту. Джерелами цієї інформації є особисті спостереження фахівця, проведення інтерв’ю окремо із кожним із сперечальників, а також використання додаткових джерел інформації. Ці завдання, які часто визначаються як “процес відбору”, включають такі основні компоненти:

1. Залучення. Залучення учасників шляхом інформування їх у чіткий, непогрожуючий, зрозумілий спосіб про те, що таке посередництво, є основною

частиною підготовчої стадії;

2. Реагування. Майже завжди на підготовчій стадії процесу посередництва учасники виявляють хвилювання. На цьому етапі (доволі часто також і надалі) в процесі посередництва може мати місце емоційне блокування щодо участі в ньому з боку сперечальників. Переважно вияв такого опору є ознакою браку інформації і звідси - страху. Кожному учаснику повідомляють необхідну інформацію, а також дають зрозуміти, що її (його) почули і зрозуміли.

3. Мотивація. Потенційні позитивні моменти мотивації підсилюються,

якщо учасники приєднуються до цього процесу завдяки поінформованому рішенню на противагу реакції на зовнішній тиск, наприклад, за вказівкою суду. На цій стадії посередник може найкраще вмотивувати учасників, надаючи їм чітку, зрозумілу інформацію, вгамовуючи їх страх шляхом вияву розуміння ситуації у відповідях на запитання і наголосу на сильних, позитивних якостях учасників.

4 Орієнтація на процес посередництва. Функція орієнтації на процес

посередництва полягає у забезпеченні чіткого розуміння сторонами особливостей цього процесу. Учасники повинні підійти до спільних зустрічей із відчуттям своєї обізнаності, що слугує, у свою чергу, підвищенню рівня контролю, а також наснаженню у процесі. Ефективність орієнтації підвищується, якщо вона проводиться у групі, при залученні інших осіб з подібними проблемами (але без участі іншої сторони у конфлікті). Групова динаміка може потенційно вплинути на пом’якшення особистої позиції сперечальника, оскільки можна побачити, що подібні проблеми існують і в інших людей.

Основними критеріями для оцінювання готовності сторін до участі в процесі посередництва та його придатності є:

· часові чинники - всі учасники посередництва повинні виявити бажання приділити цьому процесу достатній обсяг часу;

· добровільність - дуже важливо, щоб обидва (всі) учасники із власної згоди, свідомо залучилися до процесу посередництва, оскільки нікого не можна примусити брати участь у переговорах;

· нейтралітет посередника - посередник не може особисто залучитися до конфліктної ситуації так само, як і впливати на результати формулювання угоди; підтримування стосунків - сторонам не обов’язково любити або потребувати любити один одного - вони повинні продовжувати функціонувати як партнери;

· дослідження вибору - учасники часто більш умотивовані працювати за допомогою посередництва, якщо вони попередньо вже розглянули інші можливі варіанти вирішення конфлікту і визнали їх неефективними;

· рівновага сили - у ситуаціях, де погрози, домінування або емоційна і (чи) фізична образа є очевидними, неможливо досягти справедливої згоди;

· питання безпеки - якщо існує картина фізичної, емоційної чи сексуальної кривди у відносинах, придатність посередництва ставиться під сумнів, проте можливим також є застосування так званої “човникової дипломатії”, коли учасники можуть не зустрічатися разом.

Оцінювання чи “відбір” не закінчується на підготовчій стадії. Насправді воно триває протягом всього процесу посередництва, і в будь – який момент може виникнути потреба перервати або відрегулювати хід переговорів. Важливість виконання завдань підготовчої стадії важко переоцінити, адже ця стадія розглядається як можливість розпочати перетворення ворожих ставлень і позицій у більш спільні орієнтації та змінити динаміку конфлікту в напрямі “припинення вогню” для продовження переговорів (Isenhard & Spangle, 2000).

На цій стадії посередник повинен продемонструвати вміння активно слухати, задавати запитання, виявляти позитивне ставлення до кожного учасника, реагувати з позиції розуміння та уникати вигляду упередженості.

II. Офіційні переговори