Юридична техніка документального вираження змісту правового акту.

Законотворчість - це особлива інтелектуальна дія­льність людини, що вимагає особливих знань і вмінь, пов'яза­них зі створенням, зміною чинних у державі правових норм.

За результатами правотворчої роботи - якістю законів та інших нормативних актів - роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості і культури.

Постійним завданням законодавців і законотворців є підвищення досконалості правових рішень, саме з точки зору точності передачі думки правника та адекватності її сприйняття. Адже будь-яка неточність, навіть правописний огріх, призводить до численних матеріальних витрат, порушення інтересів громадян.

Завдяки мовленню думка законотворця викладається і пе­редається, фактично матеріалізується, стає можливою для ко­ристування. Досконале мовне втілення нормативного акта на­дає волі законодавця цілеспрямованості, забезпечує доступність, дохідливість та максимальну зручність докумен­та для користувачів.

Законодавство - сукупність законів та інших право­вих актів держави, що засвідчують правове регулювання сус­пільних відносин на її території. Ці акти залежно від своєї юридичної сили утворюють певну ієрархічну систему, яку об'єд­нує конституція держави.

Крім конституції, до цієї системи входять закони, прийняті представницьким органом влади (парламентом), які регулюють найважливіші суспільні відносини та мають після конституції держави найвищу юридичну силу, а також акти глави держави, акти уряду, нормативні акти міністерств, нормативні акти органів місцевої влади тощо.

Законодавчі акти поділяються на статті, підзаконні акти - на пункти. До статей законів, як правило, додаються заголов­ки, в яких визначається предмет правового регулювання (адміністративне, цивільне, земельне, кримінальне, процесуальне та ін.). Так як заголовок виконує роль офіційного резюме змісту всього документа або його частини. Тому необхідно звертати увагу на відповідність заголовка змісту акта. Вели­кі за обсягом акти діляться на розділи, частини.

Акт правотворчості охоплює два напрями:

1. Діяльність компетентних органів держави щодо видання
норм права;

2. Результат даної діяльності, виражений у формі юридичного документа, закону тощо.

Юридичні нормативні акти – це рішення компетентних суб’єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку [3; с. 164]. Загальною особливістю всіх джерел, об’єднаних цим поняттям, є те, що акт видають відповідні органи держави, він має чітке формулювання, втілене в офіційний документ, певний порядок введення в дію, забезпечує недвозначне визначення юридичних норм.

Вони складаються із законів чи статей, які мають свою нормативну побудову.

Правила їх оформлення - це особливі норми, що передба­чають наявність офіційних реквізитів і структурних частин цьо­го документа:

· дата і місце прийняття акта;

· підписи посадових осіб;

· заголовок (повний і скорочений);

· вказівка на адресатів юридичного документа.

Для нормативного документа характерною є єдність нумерації статей. Нумерація повинна бути стабільною; всі зміни і доповнення повинні супроводжуватися точним посиланням на нормативний акт, на основі якого вони внесені. Причому доповнення новою статтею чинний законодавчий акт не передбачає перенумерацію всієї статі. Якщо виникає необхідність вставити статтю, то до її номера, що повторює номер попередньої статті, додається індекс. Наприклад: необхідно вставити статтю між статтями, які мають номери 115 і 116. Нова стаття буде мати номер 115¹. Якщо необхідно вставити декілька статей, то їх нумерація буде наступна: 115¹, 115². Це ж правило розповсюджується і на випадки, якщо необхідно вставити главу (розділ) в уже чинний документ.

Наявність індексу не означає применшення юридичної сили статті, така стаття є рівноправною з іншими.

Для того щоб забезпечити чіткість, ясність, дохідливість, правильність і точність мовлення, потрібно перевірити:

· чіткість викладу правових положень, наявність та відсут­ність як загальних, так і вкрай деталізованих прийомів опису;

· відповідність викладу суті закону;

· відсутність суперечностей у викладі;

· стислість і зрозумілість викладу;

· логічність, послідовність викладу;

· точність та однозначність формулювань.

Ці вимоги викликані потребою систематизації мови права, її кодифікації. Кодифікація - одна з форм систематизації законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Основними етапами кодифікаційної роботи є ви­значення обсягу законодавчого матеріалу, експертна оцінка його фахівцями права і мови, реалізація сучасних вимог, що ставляться до юридичних документів з точки зору їх мовностиліс­тичного і правового характеру.

Для повноти викладу змісту правових актів необхідні:

1) конкретність і вичерпна повнота правового регулювання;

2) логічність викладу тексту документа і зв'язок норматив­них приписів між собою;

3) відсутність суперечностей, прогалин, колізій як у норма­тивному акті, так і в усій системі законодавства;

4) однозначність і вживання термінів, відомих широкому загалу користувачів мови;

5) правильність побудови речень і ясність змісту норм права;

6) дохідливість формулювань, викладених у законі, для їх повного розуміння;

7) стабільність і доступність правових актів (максимальна простота і зрозумілість мови документа).

Мові закону властиві:

· послідовність викладу;

· формалізація, тобто використання певних слів у чіткій послідовності і за певним зразком для вираження конкретної думки. Для цього використовуються стандартні мовні форми на зразок: на основі вищенаведеного, з огляду на, виходячи із наступного тощо;

· значна кількість наказових форм дієслова, напр.: за­твердіть, винесіть, оголосіть, вкажіть;

Мовна структура законів значно відрізняється від інших ділових текстів своїм синтаксисом. Ускладнення синтаксичних конструкцій відокремленими членами речення, значною кількістю підрядних речень, поширення їх означеннями пояснюється потребою деталізувати виклад у цих текстів.

Наприклад:

Конституція України.

Стаття 10.

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Наведений зразок окремої статті Конституції держави має свою специфіку. Окрім суто офіційного тону з відтінком настанови, спостерігаємо певні особливості синтаксису. Це прості речення, двоскладні, односкладні безособові, поширені узгодженими та неузгодженими означеннями, обставинами, додатками. Порядок слів прямий.

Лексика в основному нейтральна, однозначна, не викликає подвійних тлумачень. Відсутні слова з емоційно-експресивним забарвленням.

Шляхи вирішення мовних проблем законодавства [1; с. 44]:

· проводити кваліфіковану експертизу якості мови законів з обов'язковим рецензуванням законів у спеціалізованих мов­них закладах;

· літературним редакторам (штатним) забезпечувати ви­конання вимог, що ставляться до документів, а особливо додер­жання достовірності викладу, його об'єктивності, адекватнос­ті сприйняття;

· відповідальним працівникам, причетним до законотворен­ня, сприяти повноті викладу тексту документа, його високій мовностилістичній культурі;

· законотворцям досягати досконалості юридичного текс­ту, усі елементи якого повинні перебувати у взаємозв'язку і взаємозалежності;

· правникам і філологам спільно дбати про те, щоб мовні форми вираження інтересів юридичних осіб відповідали нормам права.

Ефективність цього процесу сприятиме результативності правоохоронної діяльності

Отже, ступінь досконалості закону залежить від його досконалого мовного викладу. Мова викладу закону є основним інструментом досягнення яко­сті і результативності правових документів.

1. Особливості юридичної мови.