Середня стадія посередництва

Метою середньої стадії є дослідження позицій та невиявлених інтересів учасників, формування взаєморозуміння між ними та усвідомлення того, що розв’язання конфлікту можливе.

Дослідження невиявлених інтересів перебуває в центрі уваги посередника. Завдяки цьому відбувається так зване “диво посередництва”, тобто перехід сперечальників від відстоювання початкових позицій (бажань) до визначення власних інтересів (потреб). Інтереси, у свою чергу, поділяються на чотири основні групи, а саме: 1) процедурні, 2) субстантивні, 3) стосункові та 4) філософські. Процедурні питання включають сподівання з боку сторін стосовно конкретного способу виконання того чи іншого завдання. Субстантивні інтереси охоплюють такі реалії, як гроші, припинення проявів певної поведінки або зміни в існуючій угоді. До третьої області інтересів належать стосунки. Учасник може очікувати прояву більшої поваги до себе, ознак того, що його чують, або сподіватися, що він матиме більшу владу у стосунках. Філософські інтереси з’являються тоді, коли учасник неодмінно хоче довести свою точку зору. Він прагне переконати інших у своїй правоті, не бажає слухати протилежну сторону і при цьому сподівається, що до його думки прислухаються та з повагою поставляться до його принципів. За інших умов такий учасник не бажає продовжувати дискусію (Kostiuk & Zurawsky, 1996).

Виявлення внутрішніх інтересів сторін є найважчим завданням посередника, що, у свою чергу, пояснюється також “невловимою” природою таких інтересів. Значно полегшує виконання цього завдання попереднє визначення спільних тем – фрагментів загальної картини ситуації. Вивчення контексту ситуації шляхом її аналізу та дослідження окремих фрагментів дозволяє посередникові виявляти потреби, занепокоєння, сподівання, що становлять основу позицій, зайнятих сторонами. Отже, перетинається так звана “лінія розуміння” в переговорах, поступово здійснюється перехід від зайнятих сторонами позицій до визначення внутрішніх інтересів (рис. 3.).

Особливо важливу роль у цьому процесі дослідження відіграють вміло сформульовані запитання. Найбільш вдалі запитання стосуються не того, хто правий і хто ні, або розв’язання конфлікту “одним пострілом”, а процесу визначення неминучих змін, що назрівають (Fisher, Kopelman & Schneider, 1994, Picard, 1998, Pirie, 2000). Для започаткування таких змін запитання повинні бути скеровані на майбутнє. При тому, що посередник визначає “історію” ситуації, він уникає ретроспективи. Вся бесіда повинна скеровуватися, головним чином, не на проблему, а на спосіб її вирішення.

 

 

 

 

.

 

Рис. 3. Перехід від зайнятих позицій до визначення внутрішніх інтересів

Те, що сторони відкидають, залишиться при цьому в минулому, а те, чого вони прагнуть, можна побачити у майбутньому, в якому відсутня проблема, що привела їх до посередництва. Майбутнє з надією на успішне вирішення проблеми є більш привабливим, аніж минуле з існуючими суперечностями. Важливим для посередника є також задавання запитань із зацікавлення, з метою виявлення деталей на противагу висловлюванню суджень, які часто ґрунтуються на власних припущеннях та особистих перспективах і потребах.

Посередник допомагає учасникам висловлювати свою стурбованість шанобливою мовою, що скеровує їх на розгляд варіантів вибору, які, за висловлюванням С. Пікард, “не є взаємно несумісними” (Picard, 1998). Дослідження кожного фрагмента з відповідною темою поступово підводить сторони до визначення конкретних варіантів пропозицій до внесення у текст майбутньої угоди.

Слід зазначити, що ця стадія передбачає можливість вибуху гніву та посиленого прояву негативних емоцій. У зв’язку з цим на перший план виходить потреба у керуванні емоційним кліматом. У літературі досліджується потреба “покращення процесу успішного подолання конфліктів” в розумінні подолання того, як люди думають і що відчувають (Fisher, Kopelman & Schneider, 1994). У конфліктній ситуації, особливо, якщо спостерігається насильство, ймовірно, що почуття є більш важливими для учасників, аніж думки. Сторони більш схильні до протиборства, навіть бійки, аніж до співпраці над спільною проблемою. Розгнівані люди часто не чують, що кажуть інші, а якщо і чують, то інтерпретують почуте у не найкращий для протилежної сторони спосіб. При цьому співрозмовник сприймається як ворог. Виникає потреба усвідомити емоції і мотиви, які виникають у людей, чиї погляди посередник намагається змінити. Розуміння – це не просто інтелектуальна діяльність. Намагатися відчути те, що можуть відчувати інші, може бути таким же важливим, як і прагнення зрозуміти інших (Fisher, Kopelman & Schneider, 1994).

Виконанню завдань середньої стадії сприяє застосування умінь перефразування*, переосмислення*, підтвердження позитивного, приведення ситуації до норми, реагування на ті чи інші вислови сторін відразу на місці, а також

підсумовування зробленого.