Текст як елемент юридичного документа.

Головним елементом юридичного документа є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.

Текст – це сукупність речень, об’єднаних у тематичну й структурну цілісність за правилами певної мовної системи. Текст є засобом висловлювання, пов’язаного однією темою, основною думкою та структурою. При створенні тексту документу повинні виконуватися певні вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, максимальна стислість і, водночас, повнота інформації.

Текст юридичного документу повинен бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. Точність вимагає співвідношення змісту висловлювання з реальністю. Вона залежить від вміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної норми.
Текст складається з таких логічних елементів:

§ Вступ / зазначається підстава, що стала причиною написання документа, викладається історія питання та інші.

§ Основна частина (доказ) / викладається суть питання: наводяться докази, пояснення, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти та інші матеріали.

§ Закінчення / формулюється мета, заради якої складено документ. Може бути пасивне або активне: активне закінчення точно визначає дію адресата, ціль пасивного – проінформувати про якийсь факт, обставину [13; с. 339].

Текст, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить інші логічні елементи, - складним. Залежно від змісту юридичних документів застосовується прямий (вступ, доказ та закінчення) чи зворотній (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.

Під час складання текстів юридичних документів необхідно дотримуватися наступних правил:

Ø Використовувати мовні засоби, які були б зрозумілими широкому загалу;

Ø Від першої особи пишуться:

- заяви (Прошу розглянути …, працюю на посаді …);

- автобіографії (Я,... народилася, …працюю …,);

- накази (Наказую …);

- скарги (Звертаюся до …, я повідомляв …);

- службові записки(Доводжу до …, Вважаю, що …);

Ø Від 3-ї особи викладати текст у таких документах, як:

- акт (Комісія ухвалила …; дійшла висновку …);

- трудова угода, контракт, договір (ЗАМОВНИК отримує …, а ВИКОНАВЕЦЬ зобовязується …);

- інструкція (кожен акціонер стає …);

Ø Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій;

Ø Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку;

Ø Використовувати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що …; Нагадуємо Вам, що …; Підтверджуємо з вдячністю …; У порядку надання матеріальної допомоги …; У зв’язку з вказівкою …; Відповідно до попередньої домовленості …; Відповідно до Вашого прохання …;

Ø Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи …; Беручи до уваги …; Розглянувши …; Вважаючи …;

Ø Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки – після опорного слова, вставні слова – на початку речення);

Ø Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Наприклад: Ви не висловили свої пропозиції – Вами ще не висловлені пропозиції …;

Ø Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді необхідно вживати активну форму: Університет не гарантує …;

Ø Уникати вживання багатозначних слів, а наявні пояснювати в певному контексті.

Ø Не переобтяжувати текст іншомовними словами, якщо є їхні українські відповідники.

Ø Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться за загальними правилами: р-н, обл., км, напр.;

Ø Слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу матеріалу, фактів. Підкреслюючи наступність визначення причинно-наслідкових зв’язків між фактами, подіями чи явищами, треба викладати їх у зв’язній черговості здійснення: у першу чергу, насамперед, спочатку; одночасно, водночас; потім, після, далі, у підсумку, завершуючи, насамкінець та ін.

Ø Віддати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високошановний, вельмишановний, високоповажний …

Ø Пам’ятати, що лише своєчасність і актуальність інформації, викладу факту чи оперативного реагування робить документ дієвим, доцільним і потрібним [14; с. 12-13].

Існує кілька способів записів для виділення окремих частин тексту [6; с. 39]:

ü Великі літери вживаються для виділення окремих слів.

ü Підкреслення – найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення підкреслюється суцільною рискою, починаючи від першої букви і закінчуючи останньою буквою речення.

ü Курсивом виділяються слова, речення, частини тексту.

Нижче подаються деякі рекомендації, які доцільно використовувати при складанні юридичних документів з метою їх ясності та зрозумілості. Дані рекомендації можна використовувати при складанні більшості юридичних документів.

Короткі речення. Часто трапляється бачити речення, що складається з двох-трьох навіть не десятків, а сотень слів. Психологи-лінгвісти довели, що середній читач може тримати в період короткострокової пам'яті тільки декілька думок. Засвоївши дві або три думки, він потребує перерви, щоб скласти докупи те, що вже прочитав. Крапка в кінці речення - це сигнал для такої перерви [2; с. 51].

Однак не варто перевантажувати текст також простими реченнями, оскільки це також впливає на зменшення сприймання матеріалу. Тому в останньому випадку доцільно застосовувати нумерацію.

Нумерація тексту існує для чіткого зазначення і вказування на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування, а також підкреслює необхідність самостійного розгляду кожного з нумерованих елементів. Розрізняють комбіновану (традиційну) й нову системи нумерації.

Комбінована (традиційна) базується на використанні символів, слів, літер, арабських та римських цифр і доповнює абзацне членування тексту (нумерування пунктів, правил, тез), яке залежить від змісту, обсягу й форми документа. Ця система використання різних позначень повинна бути послідовною, логічною і будуватися за ознакою зростання.

Нова система базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності.

Комбінована (традиційна)	Нова
А. Б. В. Г. Д. … Розділ І І. ІІ. ІІІ. IV. V. … Частина 1 1. 2. 3. 4. 5. … Частина 2 1); 2); 3); 4); 5); … пункт 1 а); б); в); г); д); … § 1 § 2 пункт 2 Частина 3 Розділ ІІ і т. д.	1.1 1.2 1.2.1 1.2.1.1. 1.2.1.2. 1.2.2 1.3 і т. д.

Внутрішня логіка речень. Перше речення в документі повинне містити інформацію, яка забезпечить розуміння змісту наступного тексту. Будь-яке речення, що знаходиться всередині документа, повинно бути взаємопов’язане з інформацією попереднього речення або параграфа. Якщо документ адресований конкретному читачу, то речення повинні бути пов’язані з діями саме цього читача.

Нав’язливі вислови – це додавання, виключення частини побічного матеріалу, що руйнують логічний потік речення і роблять його складним для розуміння читача.

Юридичні штампи і кліше. В юридичній мові є стійкі вислови і вирази, які необхідно використовувати лише при необхідності, виходячи зі змісту юридичного документа.

У юридичних документах можна зустріти вживання мовних штампів, що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови.

Наприклад.

Норма	Порушення норми
брати (взяти) участь укладати (підписати) договір порядок денний давати згоду, схвалювати, підтримувати, погоджуватися я вважаю, на мою думку завдяки підтримці витяг із протоколу чинне законодавство обіймати посаду це не становить великих труднощів це не є виняток гарантувати безпеку розглядалися такі питання уживати (вживати) заходів підбивати підсумки	приймати участь заключати договір повістка денна давати добро   я рахую дякуючи підтримці виписка із протоколу діюче законодавство займати посаду це не складає великих труднощів це не є виключення забезпечувати безпеку розглядалися слідуючі питання приймати міри підводити підсумки

Канцеляризми - це слова і вирази, взяті з мови протоко­льних звітів, офіційного листування, характерні для ділової мови, тобто для мови законів, указів, наказів, ділового листування.

У нашій мові збереглися специфічні слова, закам'янілі фор­мулювання мови старої канцелярії, наприклад: вищеназва­ні, нижчепідписані, призначити па посаду, беручи до уваги, доводити до відома тощо. Такі вислови в офіційних документах, у текстах наукового стилю не можна вважати мовним недолі­ком. Немає потреби виправляти текст на зразок: заслухав­ши та обговоривши... увільнити від обов'язків... чи: за значні досягнення нагородити...

По-канцелярськи звучать і так звані розщеплені присудки, коли замість одного дієслова використовують дієслово та імен­ник, що без потреби розширює текст, надає висловлюванню казенного звучання: зробити ремонт (замість відремонтува­ти), піддати критиці (замість критикувати).

Нанизування іменників на -ння в одному реченні також не сприяє досконалості: Пита ння вихова нн я було винесено на наступне засіда ння.

Віддієслівні іменники на -ння варто заміняти:

1) дієприслівниковими зворотами:

При читанні цього проекту Читаючи цей проект,

я зауважив... я зауважив …

Шляхом зменшення витрат Зменшивши витрати,

ми зможемо здешевити... ми зможемо здешевити...

2) неозначеними формами дієслова:

Для з’ясування обставин … Щоб з’ясувати обставини …

Для удосконалення способів … Щоб удосконалити способи …

Речення на зразок: Голова поставив на обмірковування зібрання питання про утворення комісії постачання мало би звучати так: Голова просив збори обміркувати пропозиції і створити комісію з питань постачання.

Близьким до названих видів мовних штампів є плеоназм. Плеоназм ( від грец. - надмірність, перебіль­шення) - вираз, у якому є близькозначні, хоч різні за звучанням слова. Цей засіб називають ще багатослів'ям. Наприклад:у березні місяці; моя автобіографія; моя власна думка.У всіх цих висловах одне слово є зайвим, бо повторює значення попереднього чи наступного.

Різновидом плеоназму є тавтологія (від грец. - те саме + слово) - повторення певної думки дуже близь­кими за звучанням, словами. У художніх творах тавтологія використовується з певною стилістичною метою - для увираз­нення тексту, підсилення емоційності, затримання уваги на ска­заному [15; с. 143]: Вже тепер мені життя не миле: чи в темниці, чи на вільній волі (Леся Українка). А ти осталася одна, одна-однісінька надворі (Т. Шевченко).

Але у звичайному мовленні тавтологія псує мову, заважає розуміти текст, знебарвлює його: Рух широко поширився. Дієслово «поширився» не потребує уточнення «широко», яке у смисловому плані не збагачує думки, а тільки повторює її.

Кліше - мовні конструкції, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання. Наприклад: організована злочинність, встановити контроль, слідством встановлено, згідно з наказом, відповідно до наказу, прошу надати відпустку, у зв’язку з тощо.

Умовні речення - це твердження, які встановлюють відносини «якщо - то» між окремими частинами інформації. Умовності або їх комплекс можуть не містити слова «якщо».

Наприклад. Розглянемо два тексти. Перший: Коли обидві сторони - резиденти однієї держави, не виникає розбіжностей з питань громадянства.

Другий, виправлений: Якщо обидві сторони - резиденти однієї держави, то не виникає розбіжностей з питань громадянства.

Необхідно відмітити, що чим більше у реченні умов (або правил) і чим більше комбінацій, тим важче зрозуміти такий текст.

Правильне використання розділових знаків. Від того, яке місце займає кома в реченні, може залежати життя людини. Наприклад, всім відомий вислів «Стратити не можна помилувати». Від правильності розділових знаків залежить побудова та вираження інформації в документі.

Позитивний виклад матеріалу. Психологи відзначають, що людина краще сприймає позитивні твердження, ніж негативні.

Наприклад. Порівняємо два речення Перше: Позивач стверджує, що він не міг вимагати справедливої оплати не раніше, ніж після завершення проекту.

Друге: Позивач стверджує, що міг вимагати справедливої оплати тільки після завершення проекту. Крім того, виникає небезпека використання подвійного негативу Наприклад, вислів «людина не нещаслива» може зовсім не означати, що людина щаслива.

Двозначності – поняття, що мають двояке значення, - можуть виражатися як окремими словами, так і реченнями. Двозначність на рівні слів часто використовується юридичною мовою, коли деяким загальновживаним словам надається спеціальне (юридичне) значення. Іноді одні й ті ж слова можуть мати різне значення в різних контекстах.

Двозначність в реченнях може виникнути, якщо застосовується неправильний порядок слів або невдало вказано, до чого відноситься речення (або окреме слово). Аналогічна ситуація може виникнути при використанні займенників, оскільки не завжди зрозуміло, до якого іменника вони відносяться.

Графічні скорочення – це економне позначення слів у документах. Особливість їх полягає в тому, що вимовляються вони в усному мовленні повністю і скорочуються лише на письмі. При вживанні в писемній мові слова скорочуються на приголосну, після якої ста­виться крапка: кв. (квартира), гр. (громадянин), див. (дивись), обл. (область), с. (село), стор. (сторінка), укр. (український) тощо.

Абревіатура - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких твориться скорочення.

Наприклад: МВС, ЧАЕС, СБУ, КРУ, вуз, завуч, Мін'юст, Інтерпол, Донбас, Мінфін, юрфак, опергрупа, райвідділ тощо.

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення в документах, слід дотримуватись таких вимог [16; с. 142]:

1. Скорочування повинно бути зрозумілим і легко розгортатися в повну назву. Бажа­но використовувати стандартні скорочення.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом чи скороченням, уже наяв­ним у мові. Наприклад: ОРД (оперативно-розшукова діяльність); ОРД (організаційно-розпорядчі документи); р. (рік), р. (річка); с. (сторінка), с. (село).

Саме для того щоб уникнути такого збігу, існують дві різні абревіатури: с. (село), але сторінка — стор. (бо ст. — стаття).

3. Скорочене слово чи словосполучення має зберігати однакову форму в одному тексті.

Наприклад, скорочуючи слово „товариш” один раз формою т., другий - тов., ви порушите однотипність і однозначність документа.

4. У документах не слід захоплюватись великою кількістю скорочень, бо це знижує офіційність тексту.

Отже, скорочення виправдані, оскільки вони зменшують час на складання тексту, заощаджують місце на папері і витрати на виготовлення документів.

Лексика. Слід пам'ятати, що існує велика кількість документів, які призначені не для юристів, а для людей, які можуть не зрозуміти юридичну термінологію і лексику. Труднощі можуть викликати слова і вирази, які хоча і є загальновживаними, але мають специфічне значення в юридичній термінології. Питання лексики і юридичної термінології є достатньо складним і вимагає окремого розгляду.

Отже, сучасний діловий документ вимагає від юриста знання і дотримання усіх вимог щодо його складання. Але в процесі роботи дуже часто трапляються помилки.

У юридичних документах трапляються такі типові помилки[17; с. 93]:

1. У змісті. Тема розкрита неповно; про щось сказано недостатньо; у тексті щось зай­ве; перекручені факти чи події; не проведена основна думка; матеріал не зовсім відповідає певній думці; нема послідовності у викладі думки;

2. Мовленнєві помилки (лексичні, фразеологічні, стилістичні).

Слово, вжите в іншому значенні (відкривати обличчя, рот – відчиняти вікна, магазин, двері); ужите зайве слово; невиправдані повторення слова чи однакових за структурою речень; неправильно поєднуються слова за змістом; ужито мовні засоби, що не відповідають стилю і задуму висловлювання, описуваному часу; сур­жики, русизми, неправильно вжиті фразеологізми.

Фразеологізми – великий зміст у короткому вислові – стійкі мовні вислови. Наприклад: накивати п’ятами (утекти), тримати язика за зубами (мовчати), комар носа не підточить (дуже ретельно, акуратно щось зробити) та інш.

Наприклад: Необхідно підготувати документи, щоб і комар носа не підточив.

Півмісяця знадобилося йому, аби зрозуміти, що закон писаний для всіх.

На той момент один із нападників уже накивав п’ятами.

В українській мові існує також чимало фразеологізмів із правничої сфери:

За праве діло стій сміло. Не страшний суддя, а страшна стаття. Не шукай в інших правди, якщо у тебе її немає. Суд правду знайде та ін.

Використовують правники вислови і з інших мов:

Російські: Не спіши карати – спіши милувати. Закон не паркан, через нього не перелізеш; французькі: Мудрий суддя судити не квапиться; латинські: Замовчуючи ганебні вчинки, загострюєш провину. Знищувати закони – позбавляти себе першої допомоги; німецькі: Закон – прехитра сіль, сплести то треба вміть: мале попадається, велике проривається; єврейські: Кайдани залишаються кайданами, навіть якщо вони позолочені; скандинавські: Закон без кари – дзвін без язика; китайські: Закон не дивиться на поклон.

У правничій сфері вживаються і так звані крилаті вислови – висловлювання видатних людей: учених, письменників, громадських діячів на теми права. Наприклад: Несправедливий закон не створює права (Ціцерон). Найбільше заохочення злочину – беззаконність (Ціцерон). Своєю силою закони зобов’язані правам. (Гельвецій).

Найпоширенішим типом порушення фразеологічної точності є:

а) дослівний переклад іншомовних висловів, які в українській мові мають свої відповідники. Особливо поширені калька з російської мови на зразок:

зійти з розуму (сойти с ума) – замість збожеволіти; у будь-який час (в любое время) – замість коли завгодно; вбити собі в голову (вбить себе в голову) – замість узяти собі до голови; приймати міри (принимать меры) – замість ужити заходів;

б) незнання точного значення фразеологізму, сфери вживання: Це була лебедина пісня злочинної групи. У цьому реченні використано емоційно забарвлений вислів у емоційно нейтральному контексті. Або: Маючи на меті переплюнути всіх, він вляпався в авантюру. У наведеному контексті розмовні фразеологічні одиниці перенесені в офіційно-ділове мовлення;

в) спотворення складу фразеологічної одиниці через підміну слів: це зовсім друга справа ( треба – це інша справа), приймати участь ( треба – брати участь), здійснити злочин ( треба – скоїти злочин).

3. Граматичні помилки (морфологічні, синтаксичні). Неправильно утворені слова; сло­во, вжите в іншій формі; неправильно побудоване речення.

4. Пунктуаційні помилки. Неправильно розставлені розділові знаки.

Чимало помилок у ділових документах трапляється у вживанні давального відмінка іменників, які мають паралельні закінчення (-у, -ові, -ю, -еві).

Наприклад: ректору (-ові), секретарю (-еві), начальнику (-ові), лікарю (-еві). У діловому мовленні прийнято вживати коротку форму із закінченням -у.

Отже, юридичні документи вимагають точності передачі інформації.

Використання термінів.

Норми – це історично сформовані і суспільно усвідомлені стандарти, які усталені на основі літературної традиції [18; с. 411]. Норми, які регламентують точність, чистоту мовлення, правильність слововживання, називаються лексичними нормами.

Точність слововживання - одна з визначальних сторін мовної культури і майстерності, передумова повного взаєморо­зуміння між тим, хто пише, і тим, хто читає, а це, у свою чергу, і становить суть мовного спілкуван­ня. Точність слововживання передбачає правильний вибір слова і доречне його вживання у відо­мому для всіх значенні і у відомих для всіх словосполученнях, а також точне відтворення фразеологізмів [12; с. 9].

Мовне багатство людини залежить, передусім, від уміння користуватися лексичним складом мови: синонімами, паронімами, омонімами, запозиченими словами.

Важливе вміння правника використовувати усе лексичне багатство мови, особливо - її терміни.

Термін - це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позна­чає наукове чи спеціальне поняття.

Правнича термінологія - це сукупність номінацій, що по­значають правові явища і поняття, притаманні правничим нау­кам, до яких належать: законодавство, судочинство [1; с. 45].

Сучасний етап розвитку правничої терміносфери позначе­ний такими особливостями:

а) активно функціонують словосполучення: резонансний злочин, замовне вбивство, касетна справа, злочинна група, роз­бійний напад, контактний телефон;

б) в офіційне мовлення перейшло чимало загальновжива­них слів, які набули переносного значення: дах (бути «під да­хом»), коридор (митний коридор);

в) розширилося значення слів у словосполученнях: криміналь­ний авторитет, організована злочинність, відмивання гро­шей;

г) засвідчено появу нових термінів на позначення понять, невідомих раніше: федеральний розшук, транснаціональна злочинність, правозахисна група, виконавчий директор, група осо­бливого ризику, підконтрольні фірми злочинного світу;

д) активно функціонують іншомовні слова: обмудсмен, коп, шоп, харитативний, апріорний;

е) з'явилися інновації, утворені від абревіатур: еспе, есбеіст, уерпіст, унсовці, натівці тощо.

Проблемні аспекти у розвитку терміносистеми права:

Ø варіантність у використанні термінів;

Ø використання калькованих, переважно з російської мови, термінів, які не відповідають системі української мови;

Ø значне засилля іншомовної термінолексики в українській мові за наявності національних відповідників;

Ø надмірність у вживанні складноскорочених слів і скоро­чень;

Ø двозначність у трактуванні закону через значеннєву не­досконалість термінолексики;

Ø неузгодженість у роботі комісій з правничої терміно­логії.

Визначальна риса термінології закону - її замкнутість щодо терміносистем підзаконних актів і спеціальної юридичної літе­ратури, до складу якої вона входить.

При написанні будь-якого юридичного документа неможливо обійтися лише юридичною термінологією. Разом з буденними вживають застарілі слова (архаїзми), технічні та іноземні терміни. Але при цьому небажано спрощувати зміст юридичного документа до примітивного викладу, а також перетворювати його в науковий трактат або аналог словника іноземних термінів.

Іноземна термінологія, тобто іноземні слова, запозичені з інших мов або діалектів, широко використовується в українській мові. Одні слова безпосередньо увійшли до складу правничої сфери (адвокат, вер­дикт, амністія), а інші набули деяких національних ознак у вигляді афіксів (інкримінування, кілерство, кодеїстика, конфіденційний) чи іншої основи (слова) (процесуальне право, фатальний випадок).

Певні терміни вже настільки міцно увійшли до повсякденної і юридичної мови, що без них взагалі неможливе складання документів. Наприклад, «вексель», «адвокат», «прокурор» і т.п.

Декілька порад щодо вживання іншомовних слів при складанні юридичних документів:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники (координувати – є погоджувати; пролонгувати – є продовжувати; лімітувати – є обмежувати; апелювати – є звертатися; прерогатива – є перевага). Застерігаємо, що тут ідеться про вживання типу: Є пропозиція припиняти дебати (треба обговорення), бо нас лімітує (треба обмежує) час. Ще приклад невдалого вживання слова «лімітувати», трохи складніший: «Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати». Оскільки «ліміт» - це «гранична норма», то лімітуються кошти, а не витрати.

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, у якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми – добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному документі (тексті) іншомовне слово та його український відповідник (конвенція – умова, екстраординарний – особливий, патент – авторське свідоцтво).

Перенасичення тексту малозрозумілими іншомовними словами не сприяє справі Наприклад: Сертифікат дозволив митникам констатувати, що даний товар слід класифікувати згідно з преференційним тарифом.

У даному реченні п’ять іншомовних слів, що утруднює сприйняття і ясність думки, тому необхідно замінити хоча б кілька слів, наприклад: констатувати – зробити висновок, класифікувати – визначити тощо.

Якщо не можна уникнути невідомого іншомовного слова, то його необхідно пояснити у тексті, наприклад: Це вотум (рішення, прийняте голосуванням) повного недовір’я.

Повсякденна, побутова, жаргонна мова. Жаргон – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, використовує слова певної мови з іншим значенням. Наприклад: замочити (вбити), капати (доносити), хвіст (стеження), загнати (продати).

Коли юридичний документ насичений буденними, повсякденними виразами, при його тлумаченні можливе спотворення справжнього значення. Крім того, лексика таких документів далека від стандартів лексикона юридичного тексту.

Право є офіційний вираз державної волі і інтересів держави. Нейтралітет, «холодність» стилю юридичного документа закладені в його природі, соціальному призначенні [2; с. 58].

Застарілі слова (архаїзми). Терміни-архаїзми, тобто такі, що позначають поняття, які в сучасній мові змінили свою назву. Серед них вирізняються: а) лексичні архаїзми: послух (свідок), правотар, речник (адвокат), довід (діз­нання), зводи (очна ставка), відставлення (відвод), 6) словотві­рні архаїзми: винувальник (обвинувач), привинювати (обвинувачувати), рішенець (рішення) тощо.

До застарілих слів необхідно відноситися двояко. З одного боку, вони функціонують в правовому побуті у відносно «первинному вигляді», наприклад, такі слова, як «кара», «діяння» і т.п.

У цьому випадку не треба боятися їх використовувати і намагатися замінити на більш сучасні синоніми. Адже вживання синонімів має свої негативні і позитивні сторони. Крім того, право за природою достатньо консервативне і існує від інших соціальних і економічних інститутів відносно автономно. Тому часто зустрічаються терміни, що відносяться до архаїзмів. Наприклад, в статті 173 КпАП [19] дрібне хуліганство визначається як нецензурна лайка...

З другого боку, деякі слова, що отримали достатньо широке застосування, починають зникати з побуту, у тому числі і правового. Наприклад: слово «соціалістичний».

Іноді мають місце і складніші процеси. В юридичну і повсякденну термінологію повертаються терміни які тривалий час вважалися застарілими, наприклад: «присяжні», «волость», «земське зібрання» і т.п.

В таких випадках необхідно з'ясувати точне сучасне значення раніше «застарілого слова», що використовується, переконатися, чи отримало воно достатньо широке розповсюдження.

Етнографізми - це слова, що позначають предмети, явища, відомі лише в даній місцевості і не мають (не завжди мають) синоніми в загальновживаній мові. Безумовно, юридична мова повинна орієнтуватися на загальноприйняті стандарти української мови. Проте із політичних причин не завжди це можливо. В таких випадках доцільно давати пояснення до слів.

При регулюванні вузькоспеціальних питань нерідко виникає необхідність у використанні спеціальної термінології (технічної або наукової). Технічною термінологією рясніють будівельні норми і правила, правила техніки безпеки і дорожнього руху, експлуатації джерел підвищеної небезпеки. Не викликає сумніву необхідність розумного використовування спеціальних слів в юридичних текстах. Але кожне застосування технічних норм на практиці примушує залучати до тлумачення документа фахівця з технічною освітою (експерта). Це утрудняє і уповільнює практику правозастосування.

Очевидно, що повністю уникнути вживання вузькоспеціальних термінів неможливо, тому слід керуватися правилом максимального обмеження їх використовування. В крайньому випадку такі терміни вимагають спеціального визначення в тексті юридичного документа (як правило, це робиться на початку тексту; такий прийом підвищує ефективність правозастосування, усуває можливе нерозуміння або багатозначність).

Українська мова дуже багата і виразна. Тому багатством мови є багатозначність слів, величезна кількість синонімів, омонімів. Цю особливість мови треба грамотно використовувати при роботі з юридичними документами.

Багатозначні слова. Відомо, що в мові слів набагато менше, ніж існує у свідомо­сті понять, які використовує людина. Якби кожне поняття відобра­жалося в окремому слові, то словниковий склад мови став би настільки громіздким, що спілкування за допомогою мови ста­ло б неможливим. Але цього не відбувається тому, що в мові одне слово здатне позначати кілька понять, тобто мати кілька значень, отже, бути багатозначним або полісемічним. Їх використання потребує особливої уваги.

Наприклад: слово «дати» має 13 значень: видавати, давати, дарувати, дозволяти, наділити, платити, спричиняти, подавати, вкладати, вручати, віддавати, здавати, ударити.

Багатозначним слово є лише у словнику. Той, хто читає текст, сприймає слово саме в тому значенні, в якому його вживає той, хто пише. Тобто контекст завжди конкретизує значення слова. Інколи для того, щоб бага­тозначне слово стало однозначним, достатньо мінімального контексту - слід додати до цієї лексеми одне слово. Для імен­ника - це найчастіше прикметник, для дієслова - залежне слово.

Синоніми - це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень: проживати, мешкати; скоро, швидко, незабаром; договір, контракт, угода. Групу слів з тотожним значенням називаємо абсолютними синонімами, напр.: правознавство — юриспруденція, юрист — правник.

Володіти синонімичним богатством мови – значить уміти:

ü Уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного слова;

ü Уникнути повторення того самого слова;

ü Знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

ü Відшукати найвлучніше слово;

ü Якнайточніше висловити свою думку.

Тексти юридичних документів вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткого регулювання ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, договір, контракт [6; с. 214-215].

Необхідно обережно замінювати один синонім іншим, щоб уникнути можливих помилок і неточностей. Адже здебільшого синоніми – це не тотожні вислови, а тільки близькозначні слова. У документації слід добре зважити якому із синонімів надати перевагу (і чи надавати перевагу взагалі синоніму). Адже кожне із запропонованих словником слово-відповідник накладається лише одним значенням або кі­лькома на значення вихідного слова.

Наприклад: розглянемо два речення

Переляканий на смерть Іванов В. В. прохав пустити його.

Переляканий на смерть Іванов В. В. благав пустити його.

У першому випадку слово позна­чає «увічливо звертатися до кого-небудь з метою домогтися чо­гось», у другому – «наполегливо, невідступне, ласкаво просити, молити, вимолювати, заклинати Богом, падати в ноги, падати на коліна».

Чимало порушень мовних норм зумовлено неточним розумінням змісту слова, невмінням вибрати із численних синонімів найвлучніший. Саме для цієї ситуації наводимо тлумачення певних синонімічних слів:

Привласнювати – присвоювати

Привласнювати – видавати чуже за своє: привласнювати чужу працю, привласнювати майно, привласнювати землю, привласнювати чиюсь ідею.

Присвоювати – надавати комусь службового або почесного звання: присвоювати звання полковника.

Домагатися – добиватися

Домагатися – наполегливо добиватися когось, чогось: домагатися свого, домагатися згоди.

Добиватися – вживаючи рішучих заходів, докладаючи зусиль, досягати поставленої мети, результатів: добиватися права.

Якими б близькими не були синоніми, у їх значенні завжди є різниця. Цю відмінність між синонімами слід відчувати, щоб уживати слово доречно.

Наприклад, розглянемо слова доказ та аргумент.

Слово доказ має такі зна­чення: 1) незаперечний довід або факт, який підтверджує іс­тинність чого-небудь; підтвердження, аргумент; 2) предмет або обставина, які свідчать про чиюсь провину [12; с. 11].

Слово аргумент позначає 1) підставу, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; 2) мат. незалеж­на змінна величина [1; с. 164].

Отже, як бачимо, збіг значень обох слів лише частковий. Оскільки кожне слово багатозначне, то семантична структура кожного з них наклада­ється лише частково. З математичним значенням це слово не матиме синоніма у слові доказ.

Отже, невдало підібраний синонім здатний звузити або розширити значення документа. Наприклад: порівняйте: «порушення відносин» і «зміна відносин».

Пароніми - це слова, близькі за звучанням, але відмінні за написанням і значенням. Наприклад: дружний (згуртований, одностайний) і дружній (доброзичливий, прихильний); до­свідчений (що має знання, великий життєвий досвід) і осві­чений (що має освіту, здобув великі знання); формувати (надавати чому-небудь певної форми, організовувати, створю­вати щось з певної кількості людей; виробляти в когось певні якості, риси характеру) і формулювати (коротко і точно висловлювати думку).

Звукові оболонки паронімів можуть розрізнятися:

окремими звуками: афект (емоційний стан) - ефект (наслідок якихось дій, сильне враження); кількома зву­ками одночасно: місто (великий населений пункт) - місце (чимось зайнятий простір); суфіксами: корисли­вий (користолюбний) - корисний (який дає користь); префіксами: кислий (смакове відчуття) - розкислий (м'я­кий, млявий); кількома компонентами одночасно: ме­тодика (сукупність прийомів проведення якоїсь роботи) - методологія (вчення про науковий метод пізнання або про різні методи в окремих науках).

Паронімами можуть бути синонімічні слова: лицар - ри­цар; антонімічні: кепський (поганий, недобрий) - лепський (хороший, гарний); слова однієї тематичної групи: калина (ку­щоподібна рослина) - малина (кущоподібна рослина).

На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, - для паронімів така взаємозалежність неможлива [20; с. 51].

Точність слововживання порушується нерідко через незнання значень слів-паронімів.

Наприклад:

Громадський - громадянський