Пред’явлення позову. Відкриття провадження у справі.

Попереднє судове засідання. Заперечення проти позову.

Чи є обов’язковим попереднє судове засідання після ухвали суду апел і касац інстанції про направлення справи на новий судовий розгляд.?

Попереднє судове засідання не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

 

2. Чи вправі суд з певної причини не проводити попереднє судове засідання у справах позовного провадження?

Попереднє судове засідання не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

З урахуванням змін, внесених до п. 4 ч. 5 ст. 121, ч. 7 ст. 130 ЦПК проведення попереднього судового засідання не є необхідним. Водночас, ст. 129 ЦПК зазнала змін лише щодо строку проведення засідання, він скоротився з місяця до 10 днів. Те, що воно "повинно бути призначено", у нормі залишилося. На нашу думку, з системного тлумачення зазначених норм та враховуючи мету законодавця скоротити строки розгляду справ, слід виходити з того, що попереднє судове засідання є факультативною процесуальною дією і проводиться лише у разі, якщо суддя буде вважати це необхідним.

 

3. Чи необхідно після скасування рішення в апеляції чи касації з направленням справи на новий розгляд постановляти ухвалу про відкриття провадження у справі та проводити попереднє судове засідання?

Після скасування рішення суду в апеляційному чи ка­саційному порядку з направленням справи на новий судо­вий розгляд постановляти ухвалу про відкриття провад­ження у справі не потрібно, так як провадження у справі вже відкрито і строк розгляду справи продовжується.

4. Якою є визначена ЦПК мета попереднього судового засідання?

ч.1 ст.130 ЦПК метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

5. Що повинен зясувати суд з метою врегулювання спору під час попереднього судового засідання?

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'я­совує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (ч. З ст. 130 ЦПК).

 

Що може бути в основі заперечення відповідача проти позову?

Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально-правові.

Матеріально-правовими запереченнями є:

1) незаконність вимог позивача. Відповідач може заперечувати предмет позову, зокрема, може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону;

2) необґрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати відсутність підстав позову, зокрема факт порушення, в якому його звинувачує позивач, належність відповідача, покликатися на відсутність у позивача доказів та наводити свої докази, давати оцінку доказів позивача.

Процесуально-правовими запереченнями є:

1) відсутність у позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. 3 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов).

Заперечення можуть стосуватися відсутність прав на звернення до суду інших осіб в інтересах позивача (представників, прокурора, органів та посадових осіб, яким таке право надане за законом);

2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які є підставою для залишення позовної заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження. Найбільш ефективними заперечення на цій стадії процесу є заперечення з мотивів непідвідомчості та непідсудності справи.

 

Чи є обов’язковим для відповідача подання заперечення проти позову?

Згідно ч.1 ст.128 ЦПК відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову, але не зобов’язаний.

 

В якому процесуальному документі визначається пропозиція відповідачу подати до суду заперечення проти позову? Чи є таке зазначення для суду обов’язковим?

ст. 128 ЦПК передбачає, що після одержан­ня копій ухвали про відкриття провадження у справі і по­зовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову, що суд обов'язково повинен йому запропонувати в ухвалі про відкриття провадження у справі (п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК).

 

У попереднє судове засідання зявився лише один відповідач, інший відповідач не зявився без поважних причин, хоча був належно повідомлений. Чи можна за таких умов у попередньому судовому засіданні ухвалити рішення на користь позивача у разі визнання позову відповідачем, який зявився?

Ні, не можна, хоча такі приклади в судовій практиці існують

Визнання відповідачем позову в попередньому судово­му засіданні за певних умов є підставою для ухвалення рішення на користь позивача (ч. 4 ст. 174 ЦПК).Разом з тим, для цього необхідно, щоб у судовому засі­данні були присутніми всі відповідачі, оскільки, якщо вони беруть участь у справі, це означає, що до кожного з них заявлені певні позовні вимоги.

Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій ча­стині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Отже, якщо хтось з відповідачів не з'явився у попереднє судове засідання (а це його право, а не обов'язок), незалеж­но від причин неявки, суд не вправі ухвалювати рішення про задоволення позову, якщо позов визнав відповідач, який з'явився в судове засідання, оскільки він міг визна­ти лише ті вимоги, що заявлені безпосередньо до нього. У даному випадку суд повинен здійснити всі передбачені за­коном підготовчі дії, які вимагаються у справі, і призна­чити справу до розгляду в судовому засіданні.

 

Коли закінчується підготовка справи до судового розгляду? Постановленням ухвали попереднього судового засідання чи закінченням вчинення всіх процесуальних дій визначених цією ухвалою?

Підготовка справи до судового розгляду закінчується не постановленням ухвали попереднього судового засідан­ня, а закінченням всіх процесуальних дій, визначених цією ухвалою, про які всі учасники процесу повинні знати. Лише після цього постановляється ухвала про призначення спра­ви до судового розгляду.

 

В якому процесуальному документі визначається дата судового засідання? Чи може вона бути визначена ухвалою попереднього судового засідання?

В ухвалі про відкриття провадження у справі - ст..122 ч.5 п4) час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним;

Ст.156 1. Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.

 

Чи можна відкласти попереднє судове засідання з підстав передб цивільним чи сімейним законодавством?

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними (хвороба, перебування у відрядженні та інші). Відкладення попереднього судового засідання допускається один раз. Повторне попереднє засідання проводиться за будь-якої явки.

 

Чи можна забезпечити позов грошовими коштами, які знаходяться не у відповідача, а в його боржника? Чи прийняття заходів щодо забезпечення позову означає, що в разі задоволення позову присуджена позивачеві сума буде виплачена в першу чергу?

З метою забезпечення позову суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, зокрема передбачене п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК на­кладення арешту на грошові кошти, що належать відпо­відачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позо­ву шляхом накладення арешту на грошові кошти, що на­лежать відповідачу, позивач повинен, по-перше, аргумен­товано обґрунтувати причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність в цьому, по-друге, довес­ти, що невжиття заходів забезпечення позову може утруд­нити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Якщо йдеться про грошові кошти, що належать відпові­дачеві і знаходяться в інших осіб, потрібно надати докази наявності безспірного права відповідача на зазначені кош­ти, що знаходяться в інших осіб. У разі спірності права відпо­відача на такі грошові кошти чи спірності самого питання про те, що ці кошти знаходяться у певної іншої особи, вка­заної у заяві, то суд не може задовольнити таку заяву.

Крім того, враховуючи, що прийняття такого виду забез­печення позову як накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку відповідача, може порушувати права інших осіб (кредиторів), а також для запобігання зло­вживанню забезпечення позову суд може вимагати від по­зивача забезпечити його вимогу заставою, розмір якої виз­начається судом з урахуванням обставин справи, але не по­винен бути більшим за розмір ціни позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 1066 ЦК положення, що регулю­ють режим банківського рахунку, застосовуються до інших фінансових установ при укладенні договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосову­ються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банку, якщо інше не встановлено законом.

Прийняття заходів щодо забезпечення позову не означає, що в разі задоволення позову присуджена позивачеві сума буде стягнута в першочерговому порядку, так як прийнят­тя таких заходів не може порушувати черговість списання грошових коштів з рахунка, встановлену ст. 1072 ЦК.

Якщо при розгляді заяви позивача про накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, суд встановить, що на рахунку відповідача відсутні такі кош­ти, заява позивача не може бути задоволена. Не може бути накладений арешт й на сам рахунок відповідача, а також на суми, які можливо поступлять у майбутньому на цей рахунок, оскільки це буде лише припущенням. Тому по­зивач вправі просити суд про обрання іншого виду забез­печення позову.

Якщо ж на рахунку відповідача знаходиться більша сума, ніж предмет вимоги, суд не може накласти арешт на всю суму, а банк не позбавлений права списувати з цього рахунку кош­ти у звичайному режимі до тієї суми, яка арештована.

 

Які правові наслідки наступають у разі, якщо відповідач чи інші особи порушили встановлену судом заборону вчиняти певні дії і, незважаючи на таку заборону, прийняли відповідні рішення чи вчинили певні дії?

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК один з видів забезпе­чення позову є заборона вчиняти певні дії. Наприклад, суд може заборонити відповідачу проводити дії, направлені на реконструкцію чи перепланування приміщення до вирі­шення спору про це приміщення.

Ухвала про такі заходи забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 12 ст. 153 ЦПК особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність вста­новлену законом.

У разі, якщо до відповідача чи інших осіб була доведена ухвала суду і вони, незважаючи на таку заборону, вчинили певні дії, то для них можуть наступити такі правові наслідки:

1) з винної особи можуть бути стягнуті збитки, завдані невиконанням ухвали суду про забезпечення позову;

2) за позовом заінтересованих осіб суд може визнати не­законними чи недійсними дії чи рішення;

3) за умисне невиконання службовою особою ухвали суду про забезпечення позову або перешкоджання її вико­нанню наступає кримінальна відповідальність у відповід­ності до ст. 382 КК.

 

Пред’явлення позову. Відкриття провадження у справі.

1. Яким чином пред’являється позов?

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами другою і третьою статті 111 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.

 

2. Чи положення ст.. 124 КУ надають особі право звертатися за реалізацією належних її прав безпосередньо до суду чи спочатку до компетентного органу? (напр.. міськради)

Статтею 124 Конституцією України до юрисдикції судів віднесено всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, насамперед, що провадження в порядку цивіль­ного судочинства здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства (конституційного, гос­подарського, адміністративного, кримінального), а також, що недодержання існуючого порядку попереднього судо­вого розгляду деяких спорів саме по собі не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист.

Разом з тим, ці положення Конституції не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішен­ням відповідних питань до компетентного органу і не зніма­ють обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду за захистом. Так, із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського або особистого селянсь­кого господарства потрібно звертатися до сільської, селищ­ної, районної, міської ради; про відновлення прав реабіліто­ваних жертв політичних репресій - до комісій рад із пи­тань відновлення прав реабілітованих; про виправлення неправильності записів в актах цивільного стану - до РАЦС.

 

3. Чи положення ст.. 124 КУ надають особі у випадку порушення їх прав звертатися за захистом безпосередньо до суду. Чи для особи обов’язковою є процедура оскарження рішення державного органу до вищестоящого за встановленою законом процедурою?

Особа відповідно до КУ може безпосередньо звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а також оскаржити рішення державного органу.

 

4. Якими є передумови права на пред’явлення позову?

Отже, право на пред'явлення позову — це право відкрити та підтримувати судовий розгляд конкретного матеріально-правового спору в суді першої інстанції з метою його вирішення. Це — право на правосуддя по конкретному матеріально-правовому спору.

Виділяють дві групи передумов права на пред‘явлення позову: суб’єктивні та об’єктивні.Суб’єктивні передумови – це обставини, які пов’язані з особою позивача і за наявності яких у позивача виникає право на пред’явлення позову в суді. До них належать правоздатність і процесуальна заінтересованість. Об’єктивні передумови – це обставини, які не залежать від особи позивача і з наявністю чи відсутністю яких закон пов’язує можливість пред’явлення конкретного позову. Їх, в свою чергу, можна поділити на:- позитивні, тобто ті обставини, які повинні існувати для того, що б заява була прийнята. До них можна віднести: 1) підвідомчість справи суду; 2) правовий характер вимоги.- негативні – обставини, яких не повинно бути: 1) відсутність такого, що набрало законної сили рішення суду, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 2) відсутність затвердженої ухвали суду про відмову позивача від позову або про затвердження мирової угоди; 3) відсутність справи по тотожному спору; 4) відсутність договору про передачу справи не розгляд у третейський суд.

 

Прийнято розрізняти загальні і спеціальні передумови права на пред'явлення позову. До числа загальних, характерних для всіх категорій справ належать наступні передумови:

а) визнання особи суб'єктом цивільного процесуального права — наявність цивільної процесуальної правоздатності (тобто здатності мати цивільні процесуальні права і обов'язки), яка визнається за всіма громадянами і юридичними особами, та відповідно до ст. 28 ЦПК України вони можуть бути сторонами у справі.

б) наявність спору про право цивільне (з цивільних, сімейних, трудових, правовідносин — статті 3, 15 ЦПК України). Заперечуючи необхідність цієї умови, окремі автори стверджують, що не всі справи мають спірний характер і суд не може відмовити у прийнятті заяви, якщо очевидно, що відповідач не оспорює вимогу позивача¹.

в) віднесення правової вимоги позивача на розгляд судових органів (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України), тобто підвідомчість справи суду. Це означає, що тільки суд, а не інший юрисдикційний орган має право вирішувати спір у конкретній справі. Підвідомчість визначає коло віднесених на розгляд суду справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин (ст. 15 ЦПК України) і відповідно до ст. 124 Конституції України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За загальним положенням підвідомчість справ суду має безумовний характер і тільки за незначним винятком справ вона залежить від певних умов, наприклад, у випадках, передбачених ст. 17 ЦПК України, сторони можуть відмовитися від неї і передати справу на розгляд третейського суду.

г) відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого у тотожній справі, тобто у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, чи ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, а також відсутність у провадженні цього чи іншого суду тотожної справи (пункти 2, Зч. 2 ст. 122 ЦПК України);

ґ) відсутність рішення третейського суду, прийнятого у межах його компетенції щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК України);

5. Чи можна говорити про право на судовий захист відповідача?

Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржувати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК). Однак, відповідач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними визнають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

 

6. Яким чином під час подання та прийняття позовної заяви реалізується право відповідача на судовий захист?

Однак, відповідач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними визнають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

 

7. Чи під час відкриття провадження у справі на особі, яка подає позовну заяву лежить тягар доказування?

У судовому засіданні потрібно нести тягар доказування своїх позовних вимог, а тут головне щоб формально все було чисто (типу форма заяви, передумови на пред’явлення позову).

 

8. Чи відбувається судом оцінка доказів при відкритті провадження у справі?

При відкритті провадження у справі суд не здійснює оцінку доказів. Це підтверджується положенням відповідно до Постанови Пленуму ВС України №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009р. суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.

 

9. Чи може суд зобов’язати позивача зазначити інших відповідачів якщо такі є на думку суду?

Ні, оскільки це суперечить принципу диспозитивності. Нікого не можна примушувати пред’явити позо проти своєї волі.

 

10. Чи вправі суд оцінювати обґрунтування підстави пред’явлення позову прокурором на захист прав інших осіб?

У випадку, коли позов пред'явлено на захист прав, сво­бод та інтересів іншої особи і таке право заявнику надано законом (ст. 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підста­ви такого звернення (ч. 6 ст, 119 ЦПК), Крім того, повинна бути вказана ця особа; якщо ж заяву подано на захист інте­ресів держави, то повинно бути зазначено, який орган дер­жави представляє ці інтереси.

Додержання такої вимоги має важливе значення, ос­кільки на підставі положень ст. 27 ЦПК особа, в інтере­сах якої розпочато справу, повідомляється судом про це і може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, з усіма належними їй правами, у тому числі правом відмовитися від позову. Незазначення таких даних або нечіткий їх виклад у заяві не лише ускладню­ють рух справи в потрібному напрямку, а й спричиняє істотне порушення прав відповідача, позбавляючи його можливості вибору способу захисту.

Таким чином, суд повинен перевіряти обґрунтованість підстави пред'явлення позову на захист чужого інтересу при відкритті провадження у справі (а не обґрунтованість позову) і в разі відсутності достатнього обґрунтування по­зовну заяву прокурора слід залишати без руху за правила­ми ст. 121 ЦПК з відповідними подальшими наслідками.

Відповідні приклади із судової практики наведені в главі книги, що стосується участі прокурора в процесі.

 

11. Що робити суду, якщо буде встановлено, що передбаченого законом «про прокуратуру» інтересу в прокуратури насправді немає?

Прокурор представляє інтереси громадян у суді шляхом звернення з відповідною заявою у випадках, коли вони за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть захистити свої прав. Тому в разі звернення прокурора із заявою в інтересах громадянина (громадян), який не позбавлений такої можливості (незалежно від того, чи погоджується останній із заявленими вимогами), суд залишає цю заяву без розгляду на підставі п. 2 ст. 207 ЦПК.

 

12. Що розуміти під поняттям тотожного позову?

Тотожними визнаються позови, в яких співпадають сто­рони, предмет і підстава.

За одним і тим же позовом можливо лише один раз звер­нутися в суд за судовим захистом. Якщо заявник вважає рішення суду незаконним чи необгрунтованим, він може ос­каржити рішення в установленому порядку, проте не має права пред'являти повторно такий же позов. Можливість одночасного чи послідовного ведення по одній справі декіль­кох процесів призвело б до повної дезорганізації правосуддя.

Тотожність по суб'єктному складу (сторін в позовному провадженні, заявників і заінтересованих осіб в наказно­му та окремому провадженні) може бути визначена вихо­дячи з того, чи не пред'явлений позов повторно однією і тією ж особою до того ж відповідача; позови, які співпада­ють лише за предметом і підставою, але пред'явлені із змінним суб'єктним складом, не можуть вважатися тотож­ними. Тотожність зберігається і при правонаступництві, так як правопопередника замінює правонаступник і всі процесуальні дії, здійснені правопопередником, для нього обов'язкові (ст. 37 ЦПК).

Зберігається тотожність, якщо сторони поміняються місцями, а предмет і підстава залишаться колишніми, а та­кож у тому випадку, коли це пов'язано із протилежними вимогами. Наприклад, позов про визнання угоди недійсною, яка раніше була визнана дійсною. Проте п.2ч.2ст.122 ЦПК вказує на особливість при відмові від позову: відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову.

Тотожність позову зберігається по суб'єктному складу і в разі пред'явлення позову прокурором чи іншими органа­ми і особами, які за законом можуть захищати інших осіб, якщо вже є рішення за вимогою самого суб'єкта спірного правовідношення.

Тотожність предмета зберігається при зміні розміру по­зовних вимог, так як при цьому залишається незмінним предмет позову.

Заміна однієї альтернативної вимоги іншою також не може виключати тотожність предмета позову.

Не вважаються тотожними спори між тими самими сто­ронами, якщо змінились предмет або підстава позову. При цьому питання про тотожність треба вирішувати не лише за загальними ознаками предмета позову, але за його конк­ретним змістом. Так, якщо при поділі спільного майна под­ружжя у минулій справі не фігурували певні речі, то новий позов про їх поділ не є тотожним позовом. Не можна вважа­ти тотожним підставою позову, якщо позивач, пред'являю­чи позов, приводить факти, які мають юридичне значення, які не аналізувалися і не відображені на дослідженні у ран­іше ухваленому рішенні.

 

13. Чи буде вважатися тотожним позов з однаковим предметом та підставою, але до різних відповідачів?

Не буде, оскільки це спір між різними сторонами і він вже не може бути тотожним.

 

14. Чи буде вважатися тотожним позов, якщо після прийнятого рішення по справі з певним позивачем в його інтересах звертається прокурор?

Тотожність позову зберігається по суб'єктному складу і в разі пред'явлення позову прокурором чи іншими органа­ми і особами, які за законом можуть захищати інших осіб, якщо вже є рішення за вимогою самого суб'єкта спірного правовідношення.

 

15. Чи достатньо хоча б одної з перелічених в ст..123 ЦПК умов, при яких суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду для позитивного вирішення цього питання? Чи повинні бути всі умови одночасно?

Частиною 2 статті 123 ЦПК передбачено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним по­зовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з од­них правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення пер­вісного позову.

Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустріч­ного позову носить самостійний характер і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду із первісним позовом.

При цьому слід звернути увагу на те, що перераховані вище умови пред'явлення зустрічного позову за своїм змістом такі, що реально не можуть проявитися одночасно.

Наведемо приклад із судової практики, де судами не були враховані умови, при яких зустрічний позов може бути пред'явлений для спільного розгляду з первісним позовом.

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відпо­відача боргу за виконання підрядних робіт. Відповідач звернувся в суд із зустрічним позовом, в якому просив стяг­нути на його користь з первісного позивача заборгованість і збитки, завдані невиконанням умов договору про надан­ня санаторно-курортних послуг, а також просив провести зарахування вимог і зменшити суму боргу, яка підлягає виплаті за виконані підрядні роботи.

Судами першої та апеляційної інстанцій позовна заява та зустрічна позовна заява були задоволені.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, крім інших порушень судами норм матеріального та про­цесуального права, зазначив й наступне.

Приймаючи до розгляду зустрічний позов, суд першої інстанції не з'ясував, яким чином зустрічний позов про стягнення заборгованості і збитків, завданих невиконан­ням умов договору про надання санаторно-курортних по­слуг, пов'язаний з первісним позовом про стягнення бор­гу за виконання підрядних робіт. Апеляційний суд, здійснюючи перегляд судового рішення, на зазначене по­рушення уваги не звернув.

 

16. Відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред’явити зустрічний позов. Якщо справа була направлена на новий судовий розгляд, то чи вправі відповідач пред’являти зустрічний позов?

У даному випадку слід виходити з того, що вищестоя­щий суд скасував ухвалене у справі судове рішення, тобто його не існує. При новому розгляді справи проводиться попереднє судове засідання, в якому виконуються вказів­ки вищестоящого суду, висновки і мотиви яких є обов'яз­ковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи (ч. 2 ст. 311, ч. 4 ст. 338 ЦПК). У процесі проведен­ня такого засідання відповідач вправі пред'явити до пози­вача зустрічний позов. Більш того, в деяких випадках суд зобов'язаний йому дане право роз'яснити. Наприклад, якщо у справі за позовом про стягнення суми за договором позики відповідач заперечує проти позову посиланням на те, що насправді грошові кошти ним від позикодав­ця не одержані, то суд повинен роз'яснити йому, що в силу ст. 1051 ЦК він вправі пред'явити зустрічний позов про визнання договору недійсним.

 

17. Статтею 114 ЦПК передбачено виключну підсудність? Чи враховується вона при пред’явленні зустрічного позову?

18. Якщо вимога, яка пред’являється в зустрічному позові повинна розглядатися за правелами господарського судочинства, то чи вправі суд прийняти зустрічний позов?

Такий зустрічний позов не може бути прийнятий, оскільки згідно ст..16 ЦПК - Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, як­що інше не встановлено законом.

 

19. Чи можна відмовити у відкритті провадження з таких підстав?

· У провадженні того чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. (так, п.3 ч.2 ст.122 ЦПК)

· Відсутності доказів (ні).

· Пропуску позовної давності (ні).

· Заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства (так, п.1 ч.2 ст.122 ЦПК).

· Недоведеності заявленої вимоги (ні).

 

20. Чи укладений сторонами договір про передачу справи на розгляд третейського суду є підставою для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі?

Так, статті 121, 122, 205, 207 ЦПК встановлюють ви­черпний перелік підстав для повернення позову, відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду. Тому, суд не вправі повернути позовну заяву позивачеві або відмовити у відкритті провадження у справі чи закрити проваджен­ня у справі, якщо є угода про передачу спору на розгляд третейського суду, оскільки ч. З ст. 121 ЦПК цього взагалі не передбачає, а п. 4 ч. 2 ст. 122 та п. 5 ст. 205 ЦПК дають право суду відмовити у відкритті провадження у справі або закрити провадження у справі, якщо ця обставина не була виявлена при відкритті провадження у справі, лише у разі, якщо є вже рішення третейського суду (а не угода про пе­редачу спору цьому суду), прийняте у межах його компе­тенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком ви­падків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або по­вернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому тре­тейському суді виявився неможливим.

Таким чином, при наявності третейської угоди про пе­редачу спору на розгляд до третейського суду і в разі звер­нення однієї зі сторін цієї угоди до державного суду, цей суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду і лише в разі, якщо в ході судового розгляду, а не при по­передньому судовому засіданні, від відповідача до почат­ку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

 

21. Що робити судді у випадку, якщо особа звернулася до суду з вимогами частина яких належить до цивільної юрисдикції, а інша до господарської?

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства. З обох питань постановляється одна ухвала.

 

22. До якого моменту можна заявити зустрічний позов?

Законодавством встановлено часові межі подання зустрічного позову - до початку розгляду справи по суті. Розгляд справи по суті – це частина стадії судового розгляду, яка розпочинається з доповіді головуючого про зміст заявлених вимог (ст. 173 ЦПК). Відтак, зустрічний позов може бути пред‘явлено під час судового розгляду. Це призведе до відкладення розгляду справи та зміни предмету доказування у справі. Відтак, втрачається ефект підготовчого провадження. 23. До якого моменту 3 особи що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору можуть вступити у справу шляхом пред’явлення позову до однієї чи обох осіб? Слід звернути увагу на суперечливість положень коментованої статті та ч.1 ст. 34 ЦПК. Так, відповідно до ч.1 ст. 34 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Отже позов може бути подано до закінчення судового розгляду. Натомість коментована стаття відсилає до ст. 123 ЦПК, в якій зазначено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Вважаємо, що пріоритетним для застосування є положення ч. 1 ст. 34 ЦПК, оскільки ст. 125 ЦПК регламентує вимоги до змісту та форми позовної заяви, в той час як ст. 34 ЦПК встановлює порядок подання позову. 24. В якому випадку може мати місце розєднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог?

Роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів). У разі роз'єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія пред'явленого позову (п. 15 Постанови Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

25. Коли участь у справі органу державної влади чи ОМС для подання висновків на виконання своїх повноважень є обов’язковою?

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою при розгляді справ: п