Глава 17 Провадження у справі досудового розгляду

§ 1. Поняття, мета і завдання стадії підготовки справи до судового розгляду

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Ці завдання можуть бути вирішені судом лише за умови про­сування процесу від однієї стадії до іншої.

Під стадією цивільного процесу розуміється сукупність про­цесуальних дій, які вчиняються суб'єктами цивільного процесу й спрямовані на досягнення не кінцевої, а найближчої процесуаль­ної мети: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка її до судового розгляду, проведення судового розгляду тощо.

Отже, підготовка справи до судового розгляду є самостійною та обов'язковою стадією цивільного процесу і складається із сукупності процесуальних дій, що вчиняються судом та іншими учасниками процесу, спрямованих на врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного і швидкого вирішення цивільної справи.

Метою стадії підготовки цивільної справи до судового роз­гляду є створення умов щодо врегулювання спору до судового розгляду, забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду.

Водночас треба звернути увагу на ту обставину, що законодав­цем у термінологічний обіг уведені поряд із поняттям «підготовка сирави до судового розгляду» (ч. 1 ст. 126, ст. ст. 248, 253 та інші) ще й поняття «провадження у справі до судового розгляду» (назва глави 3 розділу III ЦПК), «попереднє судове засідання» (ст. ст. 123, 129, 130 та Інші). У зв'язку із ним виникає питання про співвідношення цих понять.

Уявляється, що узагальнюючим є поняття «підготовка справи до судового розгляду». Інші ж поняття вказують на те, що про­цесуальні дії суду та інших учасників процесу можуть вчинятися з моменту встановлення суддею ухвали про відкриття прова­дження у справі, а не лише в попередньому судовому засіданні, в якому судом та іншими учасниками процесу вчиняються численні процесуальні дії, що складають зміст стадії підготовки справи до судового розгляду.

Окремі процесуальні дії з підготовки цивільної справи до су­дового розгляду можуть вчинятися судом та іншими суб'єктами цивільного процесу як до, так і після закінчення попереднього судового засідання (наприклад, у разі необхідності забезпечення позову, доказів тощо).

Отже, підготовка справи до судового розгляду як стадія цивіль­ного процесу починається з моменту постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 4 ст. 122 ЦПК) і триває до постановлення суддею ухвали після закінчення підготовки справи до судового розгляду, в якій він зазначає, які підготовчі дії ним про­ведені, і встановлює дату розгляду справи (ч. 1 ст. 156 ЦПК).

Завданнями підготовки справи до судового розгляду є: створення умов для врегулювання спору до судового роз­гляду шляхом відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди або передачі справи на розгляд третейського суду;

— визначення характеру спірного правовідношення і норм матеріального права, які належить застосовувати;

— визначення тих, що їх належить встановити, юридичних фактів, на які посилаються позивач і відповідач в обгрунтування своїх вимог і заперечень, тобто предмета доказування;

виявлення кола доказів необхідних для встановлення юридичних фактів, що входять до предмета доказування, і за­безпечення їх своєчасного надання;

— визначення кола осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, їх процесуального становища, вжиття заходів щодо забезпечення своєчасної їх явки в судове засідання.

§ 2. Зміст і процесуальний порядок підготовки справи до судового розгляду

Завдання підготовки цивільної справи до розгляду суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу викопують шляхом вчинення процесуальних дій, передбачених нормами глави 3 розділу III ЦПК, які становлять зміст стадії підготовки справи до судового розгляду.

За загальним правилом підготовка справи до судового розгляду починається одразу після відкриття суддею провадження у справі.

Згідно зі ст. 127 ЦПК після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі, а відповідачу одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї до­кументів, а також третій особі- — копія позовної заяви.

Таким чином, суд інформує відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, про те, хто і до кого пред'явив позов, до якого суду, про час і місце попереднього судового засідання.

Такі процесуальні дії суду дають можливість відповідачу та іншим особам, які беруть участь у справі, належним чином підготуватися до участі в попередньому судовому засіданні.

Зокрема, після отримання копій ухвали про відкриття прова­дження у справі та позовної заяви відповідач вправі подати до суду письмові заперечення проти позову.

Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених позивачем вимог чи їх певної частини або обсягу (ст. 128 ЦПК).

Крім того, до або під час попереднього судового засідання відповідач може пред'явити до позивача зустрічний позов за наявності умов, зазначених у ст. 123 ЦПК.

Вчинення цих процесуальних дій є важливим не лише для відпові­дача, а і і для суду, оскільки інформація, що міститься в запереченнях відповідача проти позову (а в разі пред'явлення ним зустрічного позову — та, що міститься в позовній заяві) дає змогу суду отримати більш повне уявлення про справжні обставини справи вже на цьому, першому етапі підготовки справи до судового розгляду.

Під час підготовки справи до судового розгляду суддею має бути призначено й проведено протягом одного місяця з дня від­криття провадження у справі попереднє судове засідання (ст. 129 ЦПК). Про час і місце проведення попереднього судового засі­дання суддя зобов'язаний вказати в ухвалі про відкриття про­вадження у справі (п. 4 ч. 4 ст. 122 ЦПК).

Норми, що регламентують процесуальний порядок поперед­нього судового засідання, є новелами чинного ЦПК. Включення до ЦПК цих норм зумовлене тим, що згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються одноо­собово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Тому, як слушно зазначається в теорії цивільного процесуального права,

стало можливим укладення мирової угоди, залишення заяви без розгляду, зупинення провадження у справі не лише па стадії судового розгляду, як це було раніше, а й на стадії підготовки справи до судового розгляду. Однак розпорядчі дії сторін і волевиявлення суду потребують законодавчого закріплення. З цією метою передусім і передбачена можливість проведення по­переднього судового засідання. Воно спрямоване на прискорення процесу без шкоди для реалізації принципів законності¹.

Проведення попереднього судового засідання не пов'язане з розглядом і вирішенням справи по суті, тобто в ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти, що мають ма­теріально-правове значення, правове становище суб'єктів спору та інші питання, які стосуються суті правового конфлікту.

Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної цивіль­ної справи за винятком випадків, установлених ЦПК (зокрема воно не проводиться у справах наказного провадження).

Попереднє судове засідання проводиться згідно з ч. 1 ст. 130 ЦПК з метою:

1) з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду;

2) забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Тому попереднє судове засідання проводиться з дотриманням

загальних правил, встановлених нормами глави 4 розділу III ЦПК, із винятками, обумовленими метою та завданнями стадії Підготовки справи до судового розгляду.

Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 130 ЦПК). Тому, визначаючи час і місце попереднього судового засідання, суддя має враховувати певний строк, необхідний для того, щоб особи, які викликаються в судове засідання, мали достатньо часу для явки до суду і підготовки до участі в попе­редньому судовому засіданні.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладе­но, якщо причини неявки будуть визнані судом поважними.

У разі неявки в попереднє судове засідання сторони без поваж­них причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться судом на підставі доказів, про падання яких було заявлено до або під час попереднього судо­вого засідання.

У подальшому процесуальний порядок проведення судового засідання залежить від його мети.

Попереднє судове засідання передусім проводиться з метою з'ясування можливості урегулювання спору до судового роз­гляду.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує питання: чи не відмовляється позивач від позову; чи визнає позов відповідач; чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

У свою чергу сторони можуть викласти суду свою думку щодо можливості врегулювання спору до судового розгляду.

Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов, зробивши про це усні заяви або виклавши свою відмову від позову чи визнання позову в адресованих суду пись­мових заявах, які долучаються до справи.

До ухвалення судового рішення в зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сто­ронам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, яка висловила намір вчинити такі дії, у повноваженнях на їх вчинення.

При відмові позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позо­ву відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 174 ЦПК).

Сторони можуть укласти в попередньому судовому засіданні мирову угоду з метою врегулювання спору до судового розгляду на підставі взаємних поступок, і вона може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета позову.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про цс суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлен­ня про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, вона приєднується до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сто­ронами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи прова­дження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси ін­ших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 175 ЦПК).

Отже, ухвалення в попередньому судовому засіданні су­дового рішення в разі відмови позивача від позову, визнання відповідачем позову, укладення сторонами мирової угоди має здійснюватися судом із дотриманням правил, установлених у ст. ст. 174, 175 ЦПК.

У разі, якщо сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (ч. 5 ст. 130 ЦПК).

Урегулювання спору між сторонами до судового розгляду дозволяє суду процесуально закріпити розпорядчі дії сторін, а самим сторонам уникнути передачі на судовий розгляд по суті вже вирішеної справи. Крім того, суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу економлять свій час і кошти.

Водночас якщо спір між сторонами не врегульований до судового розгляду, то процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу в попередньому судовому засіданні спрямовується на забезпечення умов для правильного і швидкого вирішення справи.

Отже, у разі, якщо спір не врегульовано до судового розгля­ду, то суд:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. З цією метою суддя опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, з'ясовує у нього можливі заперечення з боку відповідача. Відповідачу надається можливість попередньо заявити про запере­чення проти позову і надати докази, що підтверджують його запере­чення. У зв'язку з вчиненням процесуальних дій щодо з'ясування заявлених позовних вимог і заперечень суд роз'яснює сторонам їх право на закінчення процесу шляхом укладення мирової угоди або звернення до третейського суду для вирішення спору;

2) вирішує питання щодо складу осіб, які братимуть участь у справі. З цією метою суд перевіряє, чи є позивач і відповідач належними сторонами. У разі, якщо судом буде встановлено, що відповідач є неналежним, суд може вирішити питання про вступ у справу належного відповідача. Однак заміну неналежного відпові­дача на стадії підготовки справи до судового розгляду, зокрема в попередньому судовому засіданні, суд здійснювати не вправі.

У попередньому судовому засіданні може виявитися, що не всі заінтересовані у справі особи виступають як позивачі чи від­повідачі. Тоді суд за необхідності розширення кола позивачів інформує про справу, заінтересованих фізичних і юридичних осіб, а ті самостійно вирішують, чи будуть вони звертатися за судовим захистом. Однак якщо в попередньому судовому засідан­ні суд встановить, що у справі мають обов'язково взяти участь співвідповідачі, то вони мають бути залучені судом до участі у справі незалежно від їх бажання.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допус­кається, якщо:

— предметом спору є загальні права і обов'язки кількох по­зивачів або відповідачів;

- права і обов'язки кількох позивачів або відповідачів мають одну підставу;

— предметом спору є однорідні права та обов'язки.

У попередньому судовому розгляді суд має вирішувати пи­тання і про вступ у процес третіх осіб, а також про залучення в необхідних випадках до участі у справі відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування для надання висновку у справі. Проте якщо про це є пряма вказівка закону (ст. ст. 240, 244 та інші), то залучення до участі у справі представ­ника відповідного органу державної влади та місцевого самовряду­вання є обов'язковим. При цьому суд має враховувати думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та чітко сформулювати питання, на які мають бути надані відповіді у висновку;

3) визначає юридичні факти, які необхідно встановити для вирішення спору та які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Таким чином, у попередньому судовому засіданні вирішується питання про предмет доказування в конк­ретній цивільній справі. Аналіз юридичних фактів, що входять до предмета доказування, надає суду можливість точно визначити коло доказів, необхідних для правильного вирішення справи;

4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунто­вувати свої доводи або заперечення щодо невизнаних обставин, і встановлює строки їх подання. Відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Такі самі обов'язки покладаються й на інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо ці особи вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів вони можуть заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Суд може забезпечити докази способами, установленими ч. 2 ст. 133 ЦПК. Такими способами є: допит свідків, призначення експертизи, витребування і (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи (ч. 4 ст. 135 ЦПК);

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судо­ві доручення щодо збирання доказів. За загальним правилом сторони зобов'язані надати свої докази в строк, установлений судом із урахуванням часу, необхідного для їх надання. Однак у випадках, коли щодо одержання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК). Крім того, суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає від­повідному суду провести певні процесуальні дії за правилами, встановленими ст. 132 ЦПК.

У попередньому судовому засіданні суд за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, може вирішити питан­ня про виклик свідків. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (проживання) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК). При вирі­шенні питання про виклик свідка суд має керуватися ст. ст. 51, 52 ЦПК, які визначають коло осіб, що не підлягають допиту як свідки, а також коло осіб, що мають право відмовитися від давання показань як свідок.

У разі необхідності проведення допитів у майбутньому судо­вому розгляді неповнолітніх свідків у попередньому судовому засіданні суд має вживати заходів до того, щоб у судове засі­дання були викликані педагог чи батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, якщо вони не заінтересовані у справі.

У попередньому судовому засіданні для з'ясування обста­вин, що мають значення для справи та потребують спеціальних знать в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, вирішує також питання щодо проведення експертизи згідно з правилами, встановленими ст. ст. 143—149 ЦПК, щодо залучення до участі в справі спе­ціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу від­повідно до правил, установлених ст. ст. 54 — 56 ЦПК;

6)у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів відповідно до правил, установлених ст. ст. 140-142 ЦПК;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову. Згідно з ч. З ст. 151 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ут­руднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позов забезпечується шляхом застосування одного зі способів, установле­них ч. 1 ст. 152 ЦПК, однак у разі необхідності судом можуть бути застосовані й інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, що виплачується в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включа­ючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по дог­ляду за дитиною до досягнення нею 3-річпого віку, на допомогу, що виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організа­ціями, а також на вихідну допомогу та допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимча­сової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, лікві­датору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ст. 152 ЦПК);

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судо­вого розгляду. Зокрема, суд у попередньому судовому засіданні для забезпечення правильного й своєчасного розгляду справи може за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, а також із власної ініціативи постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача або до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Залежно під обставин справи суд вправі постановити ухвалу про роз'єднання кількох об'єднаних у одне провадження вимог у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд утруднює вирішення справи;

9) визначає час і місце судового розгляду.

Таким чином, у ч. 6 ст. 130 ЦПК міститься вказівка на най­важливіші процесуальні дії, які можуть вчинятися судом та ін­шими учасниками процесу в попередньому судовому засіданні з метою забезпечення умов для правильного й швидкого вирішення цивільної справи.

Однак указаний перелік процесуальних дій, що вчиняються судом та іншими учасниками пронесу, не є вичерпним і визна­чається особливостями спірного матеріального правовідношения, його суб'єктного складу, а також залежить від кола юридичних фактів, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи.

Суд під час попереднього судового засідання здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписуваль­ного технічного засобу за правилами, встановленими ст. 197 ЦПК.

Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідан­ня, який підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи (ст. 198 ЦПК).

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій вказує, які підготовчі дії ним вчинені, та встановлює дату розгляду справи.

Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 15 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ст. 156 ЦПК).

 

Глава 18 Судовий розгляд

§ 1. Поняття і значення стадії судового розгляду

Судовий розгляд можна розглядати як інститут цивільного процесуального права і як стадію цивільного процесу.

Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права - це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямована на розгляд та вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.

Стадія судового розгляду — цс система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються принципи цивільного процесуального права України: змагальність, диспозитивність, гласність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Крім того, стадія судового розгляду має свої специфічні принципи: усності судового розгляду та безпосередності судового розгляду.

Треба розрізняти судовий розгляд і судове засідання. Стаття 158 ЦПК передбачає, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Судове засідання є процесуальною формою судо­вого розгляду, а також процесуальною формою розгляду справ у апеляційний та касаційній інстанціях та перегляду рішень і ухвал у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами.

Судовий розгляд є обов'язковою стадією процесу. Незалежно від того, чим закінчується справа — ухваленням рішення, постановленням ухвали про зупинення чи закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду — існує стадія судового розгляду. Це — центральна стадія цивільного процесу, адже лише в ній вирішується справа по суті. Ходом судового засідання керує головуючий (ст. 160 ЦПК). Це суддя, що одноособово розглядає справу, а при колегіальному складі суду — головуючий (ст. 18 ЦПК). Вказівки головуючого є обов'язковим для всіх осіб, при­сутніх у судовому засіданні.

Згідно зі ст. 130 ЦПК на стадії провадження у справі до судового розгляду проводиться попереднє судове засідання. Попереднє судове засідання має бути призначено і проведено протягом 1 місяця з дня відкриття провадження у справі.

Лише у справах наказного провадження немає судового засідання. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (ст. 102 ЦПК), однак є елемент судового розгляду - видача судового наказу.

 

§ 2. Підготовча частина судового засідання

Судове засідання мас кілька частин, які змінюють одна одну і кожна з яких має спої специфічні завдання, зміст, місце в судовому розгляді та призначена для з'ясування певного кола питань.

Підготовча частина судового засідання покликана визначи­ти, чи є необхідні умови для розгляду справи по суті в цьому засіданні.

Друга частина — власне розгляд справи по суті — має такі завдання: уточнити позовні вимоги, заяви, заперечення проти позову, виявити можливість закінчення справи укладенням миро­вої угоди, всебічно, повно, об'єктивно, безпосередньо дослідити наявні у справі докази.

Наступна частина — судові дебати — надає всім особам, які бе­руть участь у справі, можливість на підставі досліджених доказів, із урахуванням вимог закону, що регулює спірне правовідношення, судової практики висловити, своє ставлення до справи, що розгля­дається, і запропонувати суду свій варіант її вирішення.

У четвертій (заключній) частині судового засідання суд ух­валює рішення.

Кожна із цих частин, маючи самостійне значення, тісно пов'язана з іншими, у кожній з яких вирішується певне коло питань та готується перехід до наступної частини.

Судове засідання починається його відкриттям головуючим у призначений час.

Дуже важливо забезпечити початок судового засідання у встановлений час. Відкриття судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст. ст. 163—170 ЦІ1К, об­межує права тих осіб, які з явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла.

З'ясування того, хто з учасників процесу з'явився, хто відсутній і яка причина їх неявки, здійснюється секретарем судового засідання до відкриття судового засідання. Після його відкриття на пропозицію головуючого секретар доповідає суду про цс, а також, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки якщо вони відомі (ч. 2 ст. 163 ЦПК).

Після перевірки і уточнення причин відсутності суд встанов­лює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників (ч. З ст. 163 ЦПК).

Цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють аоо недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною моїюю або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами пере­кладача (ч. ч. 1, 2 ст. 7 ЦПК). Роз'яснення перекладачу його прав та обов'язків після від­криття судового засідання (ч. 1 ст. 164 ЦПК) пояснюється тим,

що особа, яка не володіє українською мовою, має знати все,

що відбувається в судовому засіданні, і брати в ньому участь.

Цс правило є важливою процесуальною гарантією принципу державної мови судочинства.

Головуючий попереджає перекладача під розписку про кримі­нальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Головуючий приводить перекладача до присяги: «Я, (прізви­ще, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості». Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекла­дачем текст присяги та розписка приєднується до справи (ч. ч. 2, 3 ст. 164 ЦПК).

Свідки, які з'явилися, видаляються із зали судового засідан­ня безпосередньо після перевірки явки учасників процесу (ч. 1 ст. 165 ЦПК).

Свідки до початку їх допиту не повинні знати змісту пояснень сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, показань допита­них раніше свідків, а також даних, отриманих при дослідженні інших доказів.

Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свід­ки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ч. 2 ст. 165 ЦПК).

Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду_: У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користу­ються всіма правами судді (ч. ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК).

Частина 4 ст. 124 Конституції, ч. З ст. 5 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» законодавчо закріпили участь у судовому засіданні у випадках, передбачених законом, при­сяжних.

Питання, що виникають підчас розгляду суддів, вирішуються більшістю

голосів. Головуючий голосує останнім.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засі­данні, приєднується до справи і е відкритим для ознайомлення (ст 19 ЦПК) Порядок вирішення спорів, що виникають у ході судового розгляду, необхідність його суворого дотримання відповідно до закону є гарантією правильного розгляду та вирішення цивільної справи і законного та обґрунтованого рішення.

Інститут відводу суддів та деяких учасників процесу відіграє особливу роль при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Закон містить важливі процесуальні гарантії, які забезпечують прийняття законних і обгрунтованих рішень, зокрема встановлен­ня суворо регламентованого порядку відводу суддів, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача.

Обставини, за яких суддя не може брати участь у розгляді спра­ви і підлягає відводу (самовідводу), перелічені в ст. 20 ЦПК.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ЦПК суддя не вправі брати участі у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він під час попереднього вирішення цієї справи брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання. Ця норма забороняє суміщення обов'язків судді та будь-якого іншого учасника процесу.

Підставами для відводу судді є пряма чи побічна заінтересованість у результаті розгляду справи. Закон не містить вичерпного переліку випадків для відводу судді з цієї підстави. Пункт 2 ч. 1 ст. 20 ЦПК містить лише найзагальніше формулювання принципового характе­ру. Тож особа, яка бере участь у справі й заявляє відвід судді, має навести конкретні факти, що дають підстави для застосування цієї норми. Це може стосуватися тих випадків, коли суддя, висловлюючи свою думку до початку розгляду справи по суті, визначив уже тим самим ставлення до її вирішення чи коли вирішення справи може зачіпати його інтереси або інтереси його близьких.

Разом із тим нічим не підтверджена заява про відвід судді, коли заявник не наводить конкретних фактів, не може бути підставою для відводу.

Підставою для відводу судді є й те, що він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачу­ха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ч. 1 ст. 20 ЦПК).

Серед мотивів відводу закон називає інші обставини, які викликають сумнів в об є кти в пості та неупередженості судді (п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК). До таких можна віднести дружні або неприязні стосунки судді з однією зі сторін.

Частина 2 ст. 20 ЦПК виключає участь у складі суду осіб, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою. Це — також одна з гарантій, що забезпечує справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Дія норм, що встановлюють підстави для відводу судді (ст. 20 ЦПК), поширюється і на секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача, яких законодавець відніс до «інших учасників процесу» (§ 2 глави 4 розділу 1 ЦПК).

Функції секретаря судового засідання регламентовані ч. 1 ст. 48 ЦПК. Зокрема, він веде протокол (журнал) судового засі­дання, який є важливим процесуальним документом, оскільки в ньому має міститися чіткий, ясний, послідовний виклад усіх дій, що вчиняються в ході судового розгляду. У протоколі (журналі) фіксуються не лише дії в ході процесу, а й зміст пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків тощо.

У процесі розгляду справи суддя передає секретарю судового засідання різні документи, які почасти містять відомості, що мають важливе значення для справи, з метою долучення їх до справи в момент остаточного її оформлення.

Усі ці обставини є підставою для того, щоб, забезпечуючи неупередженість секретаря судового засідання, у разі його заін­тересованості у справі вирішити питання про його відвід.

Експерт також належить до осіб, які є іншими учасниками процесу (ст. 53 ЦПК). Враховуючи важливість проведення ек­спертизи, що ґрунтується на професійних знаннях особи, якій довірено її проведення, крім підстав для відводу, передбачених ст. 20 ЦПК, встановлюються і додаткові підстави для відводу ек­сперта, зумовлені специфікою його процесуального становища.

Оскільки висновок експерта (ст. 66 ЦПК) може суттєво впли­нути на вирішення справи, то залежність експерта (службова або інша) від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, є підставою для його відводу (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦПК).

Також експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо з'ясування обставин, що мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦПК).

До числа осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу, ЦПК вперше відніс спеціаліста, тобто особу, яка володіє спе­ціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК). Спеціаліст підлягає відводу з тих самих підстав, що й експерт (н. п. 1, 2 ст. 22 ЦПК).