Глава 11 Судові виклики і повідомлення

На підставі поданої особою позовної заяви або заяви про від­криття наказного або окремого провадження у справі (ст. ст. 3, 98, 119, 235 ЦПК) суддя відкриває провадження у справі. Уже подання позовної заяви або заяви про відкриття наказного або ок­ремого провадження у справі зумовлює виникнення процесуальних правовідносин між судом і особою-заявником. Одним із обов'язків суду є направлення особам, які беруть участь у справі, та іншим учасникам цивільного процесу судових викликів і повідомлень.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦПК ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

§ 1. Судові повістки

З метою вдосконалення судової діяльності в сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зазначалось про необхідність своєчас­ного повідомлення учасників процесу про час розгляду справи, про неправомірність безпричинного перенесення часу її розгляду, адже від цього залежить своєчасність і якість розгляду справи (див. постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ», від 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина»).

Повідомлення осіб, які беруть участь у цивільній справі, здійснюється відповідно до ст. 74 ЦПК. Судові виклики здій­снюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлен­ня здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення — 'особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вру­чена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за 7 днів до судового засі­дання, а судова повістка-повідомлення — завчасно.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених ЦПК, разом із копіями відповідних документів, надсилається пош­тою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Судова повістка направляється юридичній особі за її місцезнаходженням чи місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку а їх діяльністю.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення в пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило ч. 4 ст. 74 ЦПК.

Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 ЦПК судова повістка про виклик у суд повинна містити:

1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка;

2) найменування та адресу суду;

3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;

4) назву справи, за якою робиться виклик;

5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);

6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про потребу дати особисті пояснення;

7) у разі необхідності — пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази;

8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату;

9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без роз­гляду і про обов'язок повідомити суд про причини неявки.

Згідно з ч. 2 ст. 75 ЦПК в оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1—7,.9 ч. 1 цієї статті.

Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповід­них документів, у повістці особи, якій вони надсилаються, повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

Згідно зі ст. 76 ЦПК порядок вручення судових повісток такий:

-т судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам — відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки;

— розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повер­тається до суду;

— якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом із нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування;

і У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення;

— вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі;

— якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вар­тою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарно­му батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду;

— у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду; особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою;

— якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному ЦПК.

Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких — через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб для того, щоб права осіб, які беруть участь у цивільному процесі, могли бути найбільш повно реалізовані, а також для законного, об'єктивного та повного процесу розгляду справи. Так, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 20 січня 1993 р. (набрала чинності для України 14 квітня 1995 р.) проголошує, що вручення документів засвідчується підтвердженням, підпи­саним особою, якій вручено документ, і скріпленим офіційною

печаткою установи, що запитується, і яке містить зазначення І дати вручення та підпис працівника установи, який вручає до­кумент, або іншим документом, що виданий цією установою, у якому повинні бути вказані спосіб, місце і час вручення (ст. 11 «Підтвердження вручення документів»).

У и. 2 Додатку до рекомендації К (84)5 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, зазначено, що стосовно будь-якої сторони повинні застосову­ватися санкції, якщо вона, отримавши судове повідомлення, не вчинить процесуальних дій у строки, встановлені законом чи судом. Залежно від обставин такими санкціями можуть бути позбавлення права на вчинення процесуальних дій, рішення про відшкодування шкоди й витрат, накладення штрафу і залишення заяви без розгляду.

У процесі підготовки справи до судового розгляду має бути проведене попереднє судове засідання за участю сторін. Виклик сторін для участі в попередньому судовому засіданні має бути здійснений з дотриманням правил ст. 74 ЦПК.

Законодавець у ст. 77 ЦПК передбачив обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання.

§ 2. Обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо здійснення повідомлень

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або міс­цезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились у судове засідання без поважних причин, а це може потягти для таких осіб негативні процесуальні наслідки.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій вказує, які підготовчі дії ним вчинено, й встановлює дату розгляду справи.

У разі неявки в попереднє судове засідання сторони без поваж­них причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

У тому разі, коли місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, за вданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук про­водиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача за рішенням суду в дохід держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЦПК справа має бути призначена до розгляду не пізніше 15 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду. Суддя, призначаючи справу до судового розгляду, має враховувати, щоб особи, які беруть участь у справі, та їх представники не лише отримали судові повістки, а й мали достатньо часу для підготовки до справи та своєчасної явки в судове засідання.

Необхідно вказати також і на наслідки неявки в судове засі­дання особи, яка бере участь у справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 169 ЦПК суд відкладає розгляд справи в межах строків, установлених ст. 157 ЦПК, у разі:

1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомос­тей, що їм вручені судові повістки;

2) неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відповідно до ч. 2 ст. 169 ЦПК неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За кло­потанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

Згідно з ч. З ст. 169 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.

Належне та своєчасне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу підтверджує дію в процесі принципу законності, а також має інші важливі проце- суальні наслідки. Так, якщо суд не має відомостей про причини неявки відповідача, повідомленого належним чином, або якщо причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 224, ч. 4 ст. 169 ЦПК).

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх від­повідачів (ч. 2 ст. 224 ЦПК).

Відповідно до ст. 158 ЦПК розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі, адже якщо справа розглянута за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, від­повідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК цс с підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.

У разі необхідності особи, які беруть участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснені» у справі, а отже, вони ма­ють бути повідомлені про день слухання справи (ст. 74 ЦПК). Розгляд справи в касаційній Інстанції проходить без повідомлен­ня осіб, які беруть участь у справі (ст. 333 ЦПК).

При перегляді цивільної справи апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки (ст. 305 ЦПК).

 

 

Глава 12 Судові витрати

§ 1. Поняття, функції та види судових витрат

У цивільному процесі історично склався інститут судових витрат, який встановлює «оплатність» процесу судового захисту прав та інтересів, що охороняються законом. Кошти на утриман­ня судової системи можуть бути одержані лише з двох джерел: державне забезпечення та забезпечення Заінтересованими у справі сторонами. Забезпечення правосуддя із першого джерела обгрун­товане визнанням правосуддя одним із видів державної влади в Україні (ч. 1 ст. 6 Конституції), а також визнанням правосуддя як невід'ємної функції держави. Забезпечення правосуддя пов­ністю із другого джерела обумовлює утворення альтернативної державному правосуддю системи вирішення спорів та захисту порушених прав.

Процесуальний закон не містить визначення судових витрат. Під судовими витратами в широкому розумінні треба розуміти кошти, необхідні для утримання судової системи для охорони і захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та держави. Судові витрати у вузькому розумінні становлять собою витрати, які несуть сторони, треті особи із само­стійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов'язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства.

Правова природа судових витрат визначає специфіку джерела їх правового регулювання. Основним джерелом регулювання судо­вих витрат є норми ЦПК (глава 8 розділу 1 ст. ст. 79 — 89), ст. 99, ч. 5 ст. 119, ч. ч. 1, 2 ст. 121, п. 6 ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215, ч. б ст. 229, ч. 7 ст. 235, ч. 2 ст. 240, ч. 4 ст. 255, п. 9 ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 297, ч. 2 ст. 327, ч. ч. 4, 5 ст. 355, ч. 3 ст. 368, ст. 409, п. п. 2, 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»). Регулювання судових витрат підпадає під дію норм процесуального права.

Це пояснюється тим, що юрисдикція цивільно-правових норм визначається не лише за об'єктом регулювання — відносини з приводу матеріальних благ, а й за суб'єктами регулювання — учасникам цивільного обороту. У відносинах з приводу судових витрат особи виступають не як учасники цивільного обороту, а як учасники цивільного процесу. Майнові відносини учасників цивільного обороту регулюються нормами цивільного права, а майнові відносини учасників цивільного процесу — нормами цивільного процесуального права стосовно судових витрат.

Покладання судових витрат на сторони в цивільному процесі покликане відшкодувати витрати, які несе держава у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, а також виграти добросовісних учасників цивільних процесуальних правовідносин. У цьому випадку інститут судових витрат виконує компенсаційну (відновлювальну) функцію. Оскільки мають місце випадки необгрунтованих звернень за судовим захистом (так зване «сутяжниц­тво»), інститут судових витрат покликаний їм запобігші У цьому виявляється його превентивна (запобіжна) функція.

Частина 1 ст. 79 ЦПК поділяє судові витрати на судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, па відміну від судового збору залежить не від ціпи заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та з виконанням ними певних функцій, а також з проведенням судових експертиз.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК до витрат, пов'язаних із роз­глядом судової справи, належать:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за міс­цем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення мають сплачуватися до початку провадження у справі, їх сплата є умовою початку такого провадження. Несплата судового збо­ру або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зумовлює залишення позовної заяви без руху, про що пос­тановляється відповідна ухвала (ч. 1 ст. 121 ЦПК). Інші судові витрати пов'язані з провадженням у вже розпочатій справі.

§ 2. Судовий збір

Судовий збір — новий інститут для цивільного процесу та в цілому для судочинства України. Він замінив у цивільному судочинстві державне мито, передбачене ЦПК 1963 р.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 14 Закону від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» (в редакції Закону від 18 лютого 1.997 р.) судовий збір належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як і судові втрати в цілому, судовий збір виконує кілька функ­цій: відновлювальну (компенсаційну) та превентивну (запобіжну).

Згідно з ч. 2 ст. 7.9 ЦПК розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. На сьогодні немає закону, який регулював би ці питання.

Відповідно до я. 5 розділу XI ЦПК «Прикінцеві та перехідні положення» до набрання чинності законом, який регулює поря­док сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законо­давством для державного мита. Державне мито, що сплачується сьогодні при зверненні до суду, також виконує в цивільному процесі зазначені вище функції.

На сьогодні питання розміру державного мита, порядок його обчислення й сплати регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, а також у певній частині нормами ЦПК 1963 р. Відповідно до Закону «Про систему оподаткування» державне мито (п. 6 ч. 1 ст. 14) і судовий збір (п. 27 ч. 1 ст. 14) є загальнодержавними подат­ками. Вони надходять не в розпорядження судів, а до бюджетів місцевого самоврядування (ст. б Декрету). Тобто кошти, отри­мані як державне мито, «розмиваються» і не спрямовуються па фінансування судової системи. З іншого боку, невеликий розмір державного мита не обмежує кількість необгрунтованих звернень до суду. Цими чинниками обумовлене запровадження законодав­цем в новому ЦПК інституту судового збору.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, які мають юридичне значення, уповноваженими на тс органами.

Об'єктом сплати судового збору в судах є цивільні процесу­альні документи, до яких належать:

1) позовні заяви;

2) зустрічні позовні заяви;

3) заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

4) апеляційні і касаційні скарги на рішення судів;

5) заяви у справах окремого і наказного провадження;

6) скарги у зв'язку з винятковими обставинами;

7) заяви про повторну видачу копій судового рішення, ухвали.

За подання до суду заяв, скарг та за видачу копій документів

державне мито сплачується в розмірах, установлених п. 1 ст. 3 Декрету.До позовних заяв, за які стягується державне мито, належать зокрема позови про присудження відповідної суми грошей, заяви про визнання права одного з подружжя на частку в спільному майні, набутому під час шлюбу, яке належало померлому чолові­ку чи дружині, про виділення частки із спільного майна, заяви про витребування частки спільного майна, про визнання недій­сними договорів купівлі-продажу чи дарування або заповідання майна та інші заяви, які подаються особами для захисту свого порушеного права, що охороняється законом.

Треба мати на увазі, що деякі заяви і скарги, які подаються до суду, не можуть бути віднесені до позовних заяв та апе­ляційних і касаційних скарг, у зв'язку із чим не підлягають оплаті державним митом. До таких, зокрема, належать скарги про зупинення провадження у справі чи залишення справи без розгляду, про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміни способу й порядку виконання рішення, про забезпечення позову або заміну одного виду забезпечення іншим; заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду за нововиявленими обставинами; заяви про скасування або зменшення штрафу, на­кладеного судом; про зміну виконання рішення про відновлення пропущеного строку; заяви щодо дій державного виконавця; приватні заяви щодо постанови суду про відмову в скасуванні штрафу та інші приватні заяви щодо ухвали суду.

Перелік заяв у справах окремого провадження, за якими сплачується судовий збір, установлений ст. 234 ЦПК. Треба зазначити, що згідно з ч. 7 ст. 235 ЦПК при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не вста­новлено законом.

За скаргами на рішення і ухвали судів, які подаються в порядку апеляційного, касаційного провадження та в зв'язку з винятковими обставинами, сплачується судовий збір. Відповід­но до ч. 5 ст. 355 ЦПК за подання і розгляд скарги в зв'язку з винятковими обставинами з підстави визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Ук­раїною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, судовий збір не сплачується.

Частина 2 ст. 79 ЦПК визначає, що розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. Передбачається, що спеціальний закон, крім указаних у ст. 79 ЦПК питань, має вирішити також питання, пов'язані з аку­мулюванням та адмініструванням надходжень від судового збору. Він має визначити розпорядника відповідних коштів — Верховний Суд України, Державну судову адміністрацію або спеціально створений для забезпечення роботи судів Судовий департамент. Розмір судового збору також не визначається ЦПК і має бути врегульований законом. Розмір державного мита (судового збору) на сьогодні встановлюється як у процентному відношенні від суми вимог, так і у фіксованому кратному розмірі, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Закон від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить поняття «неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми інших законів міс­тять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн.

Судовий збір може бути фіксованим незалежно від ціни по­зову (за немайновими вимогами) або залежати від ціни позову в майнових спорах. У останньому випадку може встановлюватись прогресивна або регресивна шкала збору залежно від зростання суми вимог. Ставка збору або зростає залежно від зростання суми вимог, або знижується відповідно до зростання суми вимог.

У світовій практиці звичною є прив'язка розміру судового збору до розміру ціни позову.

При визначенні законом розміру судового збору законодавець має виходити з балансу між необхідністю забезпечення доступності правосуддя, з одного боку, та необхідністю обмежувати кількість звернень до суду з необгрунтованими позовами — з іншого.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 11.9 ЦПК ціна позову щодо вимог май­нового характеру є обов'язковим реквізитом позовної заяви, яка подається до суду.

Розмір державного мита залежить від виду цивільної справи та характеру процесуальної дії, що вчиняється. За подання заяв у справах позовного ировадження воно встановлюється окремо для майнових і немайнових вимог. Якщо в заяві міститься кілька вимог, одні з яких мають майновий, а інші — нсмайновий ха­рактер, державне мито стягується сукупно за вимоги майнового і за вимоги немайнового характеру.

Відповідно до Декрету розмір державного мита за позовами майнового характеру визначається, виходячи з ціни позову.

Ціна позову становить собою інститут позовного провадження, який характеризує вартісний грошовий вираз предмета спору між позивачем (третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в порядку ст. 34 ЦПК) та відповідачем.

Судовий збір за позовами майнового характеру також може визначатися, виходячи з ціни позову. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна. Питання про визначення вартості майна, яке стягується, в ряді випадків є спірним, ос-

кільки єдиних правил визначення такої вартості законодавством не встановлено. Вартість майна, що стягується, визначається в такому разі на підставі даних, які відомі позивачу;

1) у позовах про строк аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більш ніж за 6 місяців;

2) у позовах про строкові платежі та видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більш ніж за 3 роки;

3) у позовах про безстрокові або довічні платежі та видачі — сукупністю платежів та видач за 3 роки;

4) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі або видачі, але не більш ніж за 1 рік;

5) у позовах - про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, які залишились, але не більш ніж за 1 рік;

6) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або до­говору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користу­вання майном або житлом протягом строку, який залишається до кінця дії договору, але не більш ніж за 3 роки;

7) у позовах про право власності на нерухоме майно, яке нале­жить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, іцо належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості;

8) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

До ціпи позову не повинні включатися судові витрати на оплату правової допомоги, витрати на проїзд позивача або його представни­ка до місця розгляду справи та інші витрати, яких позивач зазнав або передбачає зазнати в зв'язку з розглядом справи в суді.

Якщо вказана позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позо­ву встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд із подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Вказане питання має бути вирішене ухвалою суду.

У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою (ч. З ст. 80 ЦПК).

У разі зменшення розміру позовних вимог суд постановляє ухвалу про повернення переплаченої суми судового збору.

§ 3. Витрати, пов'язані з розглядом судової справи

Перелік витрат, пов'язаних із розглядом судової справи, виз­начається ч. 3 ст. 79 ЦПК і є відповідно до закону вичерпним. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

— витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

— витрати на правову допомогу;

— витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

- витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

- витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за міс­цем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сторони і суд можуть нести також інші витрати, пов'язані з розглядом справи, однак до таких витрат не застосовуються правила глави 8 ЦПК, вони не підлягають будь-якому відшкоду­ванню чи компенсації в межах цивільного судочинства. Напри­клад, до таких витрат можна віднести витрати на листування й доставлення в суд процесуальних документів, виготовлення копій документів, що надаються до суду, та інші подібні витрати.

Витрати па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи:

Стаття 81 ЦПК визначає, що до витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід та результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Отже, ці види витрат не охоплюють усіх видів інформаційно-технічного забезпечення, яких потребує процес, — витрати на фіксацію су­дового процесу технічними засобами, направлення передбачених судових викликів і повідомлень (глава 7 ЦПК). Такі витрати мають відшкодовуватись за рахунок судового збору чи коштів, що виділяються з бюджету на утримання судів.

Розмір і порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ вста­новлюється Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмір, затв. поста­новою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (далі — Порядок). Згідно з Порядком витрати на інформаційно- технічне забезпечення оплачують фізичні та юридичні особи, які звертаються до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого провадження, клопотаннями про падання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню, та зі скаргами.

Витрати не оплачуються при зверненні до суду й покладаються на сторони після розгляду справи судом у випадках, передбаче­них ч. З ст. 81 ЦПК, у справах про:

— поновлення на роботі;

— стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги відшкодування за затримку їх виплати;

— відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи;

— стягнення аліментів;

— визнання батьківства або материнства.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

— обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

— надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; - надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;

— обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

— відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішення­ми, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Також заявник звільняється від оплати судових витрат (у тому числі витрат на іиформаційно-технічне забезпечення) у справах про відновлення втраченого провадження (ст. 409 ЦПК).

Відповідно до Порядку діє такий механізм здійснення оп­лати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ:

1. Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які нале­жать до різних категорій справ і для яких передбачений різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.

2. У разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз'єднання перерахунок витрат не про­водиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.

3. За повторно подану позовну заяву, заяву, клопотання, скаргу, яка раніше була повернута, залишена без розгляду або провадження у справах за якою було закрито, витрати оплачу­ються повторно в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви, заяви, клопотання, скарги. У разі, коли оплачені витрати підлягали поверненню у зв'язку з поверненням, залишенням по­зовної заяви, заяви, клопотання, скарги без розгляду чи закриття провадження у справі, але не були повернені, до повторно поданої позовної заяви, заяви клопотання, скарги додається оригінал документа про оплату витрат.

4. За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.

5. За позов кількох осіб до одного або кількох відповідачів витрати оплачуються всіма позивачами або одним із них.

6. За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після пере­гляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу в зв'язку з винятковими обставинами і заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами цитрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.Державна судова адміністрація за погодженням з Мінфіном визначає механізм перерахування коштів для оплати витрат.

7. Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду. Документом про оплату витрат є квитанція установи банку чи відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печат­кою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі, коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в уста­нові банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.

8. Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійс­нюється у випадках:

— внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;