Представництво в цивільному процесі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Представництво в цивільному процесі



§ 1. Поняття представництва в цивільному процесі

Існування інституту представництва в цивільному процесі відповідає положенню ст. 59 Конституції, яка передбачає право кожного на правову допомогу. Це положення міститься і в ст. 12 ЦПК, згідно з якою право па правову допомогу мають особи, які беруть участь у справі.

У юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо по­няття представництва. Одні автори вважають, ідо процесуальне представництво — це правовідношення, в силу якою одна особа (представник) здійснює в суді в межах наданих їй повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (яку пред­ставляє) з мстою надання юридичної допомоги при розгляді цивільних справ та здійснення захисту суб'єктивних прав та інтересів, що охороняються законом. Інші автори вважають, що представництво в цивільному процесі — цс процесуальна діяль­ність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав та інтересів, що охороняються законом, іншої особи (яку представляють), що бере участь у справі, а також сприяння суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи та в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.

У теорії цивільного права також немає єдиної точки зору щодо поняття представництва в цивільному праві. Одні автори вважа­ють, що представництво в цивільному праві — це правовідношен­ня, в силу якого правочини та інші юридичні дії представника, вчинені ним на підставі й у межах наявних у нього повноважень від імені іншої особи (яку він представляє), породжують, зміню­ють або припиняють права та обов'язки безпосередньо у особи, яку він представляє. Інші автори розглядають представництво в цивільному праві як діяльність однієї особи (представника) від імені іншої особи (яку він представляє) на підставі наявних повноважень, що створює, змінює й припиняє права й обов'язки безпосередньо у особи, яку представляють. Автори, які стверджують, що представництво в цивільному процесі — це правовідношення, не дають відповіді на питання, яке ж це правовідношення — процесуальне чи матеріальне. Якщо вважати, що це процесуальне правовідношення, то треба зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини можуть виникати поза судом, що суперечить загальновизнаній у теорії цивільного процесуального права точці зору, згідно з якою суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Якщо ж вважати, що представництво в цивільному процесі — це матеріальне правовідношення, то доходимо висновку, що інститут представництва в цивільному процесі — це інститут цивільного права, а не цивільного процесуального права, що суперечить визнаній більшістю авторів точці зору щодо суті представництва в цивільному процесі.

Отже, представництво в цивільному процесі — це процесу­альна діяльність особи (представника) на підставі наявних у неї повноважень, що породжує цивільні процесуальні правовідноси­ни між представником і судом, спрямована на охорону, захист суб'єктивних прав та інтересів особи, яку представляють, сприяє суду в повному та об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у винесенні законного та обґрунтованого рішення.

Процесуальні дії представника породжують, змінюють та при­пиняють процесуальні права й обов'язки особи, яку він представ­ляє, якщо інше не обумовлено довіреністю, виданою особою, яку він представляє (ч. 2 ст. 44 ЦПК). Процесуальні дії представника можуть також породжувати, змінювати й припиняти матеріальні права та обов'язки особи, яку він представляє (наприклад, зміна предмета та підстав позову, збільшення чи зменшення позовних вимог, відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК). У цивільному ж праві під представництвом треба розуміти правовідношення, в силу якого представник може діяти від імені особи, яку він представляє, у межах наявних у нього повноважень та припиняти права й обов'язки особи, яку він представляє. У цивільному праві спершу виникає правовід­ношення між представником і особою, яку він представляє, а потім відповідно до цього правовідношення представник може діяти від імені особи, яку він представляє.

Інститут процесуального представництва, як зазначалося, відповідає положенню ст. 59 Конституції, яка передбачає право кожного на правову допомогу. Представник має надавати про­цесуальну допомогу не лише тому, кого вій представляє, а й суду у встановленні об'єктивної істини у справі. Представники у позовному провадженні можуть бути у сторін і в третіх осіб, у наказному провадженні — у особи, яка подає заяву, таузаінтересованих осіб. Представництво в цивільному процесі можливе при розгляді будь-якої справи, на всіх стадіях процесу. В пра­вовідносинах процесуального представництва треба розрізняти зовнішні правовідносини, які складаються у представника із судом, і внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє. Зовнішні правовідносини між судом і пред­ставником є процесуальними відносинами. Об'єктом цих процесуальних правовідносин між судом і представником, як зазначає Н. Зейдер, є охоронювані законом права та інтереси особи, яку представляють, що їх покликаний захищати представник.

Не можна погодитись з А. Козловим, який вважає, що між судовим представником і особою, яку він представляє та яка бере участь у справі, виникають процесуальні відносини незалежно від їх характеру або, як пише А. Козлов, від їх матеріальності. Навряд чи можна погодитись також з А. Мельниковим, який частково поділяє точку зору А. Козлова і стверджує, що між представниками і тими, кого вони представляють, виникають як процесуальні, так і матеріальні правовідносини так само, як відносини, що виникають у зв'язку з визначенням обсягу й ха­рактеру процесуальних прав представників та оформленням їх повноважень, регулюються нормами ЦПК (ст. ст. 42, 44). Однак вказані норми ЦПК мають відсильний характер. Вони відсила­ють до довіреності (ст. 244 ЦК), до свідоцтва про народження дитини (ст. 121 СК), до рішення про призначення опікуном чи піклувальником (ст. 60 ЦК) або про охорону спадкового майна (ст. ст. 1283, 1284 ЦК). Навіть у тому випадку, коли судовому представнику фізична особа надає повноваження за усною заявою, що заноситься до журналу судового засідання, ця усна заява фізичної особи ґрунтується на усному договорі доручення, укла­деному між судовим представником і особою, яку він представляє (ст. 1000 ЦК), тобто є цивільно-правовим правочином. Занесення ж указаної заяви фізичної особи до журналу судового засідання є процесуальним документом і породжує цивільні процесуальні / правовідносини між судовим представником і судом.

Отже, внутрішні правовідносини між судовим представником і особою, яку він представляє, завжди є матеріальними правовідно­синами. Цс можуть бути цивільні правовідносини, які виникають на підставі договору доручення (ст. 1000 ЦК), на підставі рішення а суду про призначення опікуна над недієздатним чи малолітнім, та піклувальника — над обмежено дієздатним та неповнолітньою особою, позбавленою батьківського піклування (ст. 60 ЦК).

У цьому випадку виникають сімейні правовідносини. Цс можуть бути трудові правовідносини, іцо виникають на підставі трудового договору, укладеного організацією з юрисконсультом. Внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє, у цивільному процесі можуть ґрунтуватися на відносинах членства в громадській організації. Нарешті, внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє, можуть бути, як зазначалося, сімейно-правовими. Це — відносини між батьками і дітьми віком до 18 років та відносини між опікунами і дітьми віком до 14 років (ч. 2 ст. 243 СК). Сімейно-правовий характер мають і правовідносини між піклувальником і дітьми у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 234 СК). Піклування над дітьми у віці від 14 до 18 років встановлюється за рішенням органу опіки і піклування, а також судом (ч. З ст. 243 СК, ч. 1 ст. 63 ЦК).

§ 2. Права та обов'язки представника в цивільному процесі

Представництво в цивільному процесі тісно пов'язане з пред­ставництвом у цивільному праві.

Правовідносини представництва в цивільному праві здебіль­шого передують виникненню правовідносин представництва в цивільному процесі — представництва на підставі договору дору­чення. Навіть у тому випадку, коли повноваження представника в цивільному процесі виникають на підставі усної заяви того, кого представляють (довірителя), занесеної до журналу судового засідання (ч. 6 ст. 42 ЦПК), такій заяві передує усний договір доручення. Водночас цивільне процесуальне представництво відрізняється від представництва в цивільному праві за поняттям представництва, за змістом правовідносин представництва й по­рядком їх здійснення, за метою представництва, за суб'єктами, які можуть бути представниками, за наслідками дій, які вчиняє пред­ставник. Представництво в цивільному праві, як зазначалося, - це правовідношення в силу якого правочини, вчинені представ­ником на підставі й у межах наявних у нього повноважень від імені іншої особи (яку він представляє), породжують, змінюють і припиняють права та обов'язки безпосередньо у особи, яку він представляє. Представництво в цивільному, процесі — це про­цесуальна діяльність представника на підставі наявних у нього повноважень, спрямована на захист суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів особи, яку він представляє, та на сприян­ня суду в ухваленні законного й обґрунтованого рішення. При представництві в цивільному праві представник може вступати у правовідносини із будь-якими су б єктами права, якщо інше не вказано в довіреності. Мстою цивільного процесуального представництва, як зазначалося, є надання правової допомоги особі, яку представляють, і суду. Метою цивільного матеріаль­ного представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку пін представляє, в силу наявних у представника повноважень, які породжують, змінюють і припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку він представляє. При цивільному представництві юридичні дії вчиняє лише представник, а при цивільному процесуальному представництві наряду з представ­ником у процесі може брати участь і особа, яку він представляє та яка може в будь-який момент скасувати процесуальні повно­важення представника'. При представництві в цивільному процесі законний представник може доручити вчинення процесуальних дій іншій особі (ч. 5 ст. 39 ЦПК), тобто має місце подвійне представництво. При цивільному представництві не може бути подвійного представництва. У разі передоручення (ст. 240 ЦК) діє особа, якій представник передав повноваження з вчинення дій із представництва, але немає подвійного представництва. При цивільному представництві повноваження представника визнача­ються змістом договору доручення, на підставі якого видається довіреність (за винятком повноважень опікуна, які визначаються законом); при представництві в цивільному процесі представник може від імені особи, яку він представляє, вчиняти всі процесу­альні дії, які вправі вчиняти особа, яку він представляє (ст. 44 ЦПК). Представником у цивільному процесі може бути лише фізична особа, а представником у цивільному праві можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Представник у цивільному процесі може від імені особи, яку він представляє, виконати будь- які процесуальні дії. У цивільному ж праві не можна вчиняти будь-які дії через представника. Так, не можна здійснити заповіт через представника. Заповіт виражає волю спадкодавця. У тому випадку, коли заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби чи з будь-яких інших причин не може власноруч підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності, а також у присутності нотаріуса заповіт може підписати інша особа (ч. 2 ст. 1247 ЦК). Однак особа, яка підписує заповіт, не є представником спадко­давця, адже ця особа виражає не свою волю, а волю спадкодавця. При представництві ж правочин вчиняє представник, тобто при вчиненні правочину волю виражає представник на підставі наяв­них у нього повноважень. На підставі норм сімейного права не допускається реєстрація шлюбу через представника (ч. 2 ст. 34 СК). Водночас якщо одна із осіб не може через поважні при­чини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену, може подати її представник на підставі нотаріально засвідченого повноваження (ч. 3 ст. 28 СК).

Дії представника в цивільному процесі можуть породжувати, змінювати і припиняти цивільні процесуальні права й обов'язки особи, яку він представляє, а дії представника в цивільному праві породжують, змінюють і припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє.

Представником у цивільному процесі може бути будь-яка особа, що має цивільну процесуальну дієздатність, за винят­ком осіб, указаних у ст. 41 ЦПК. Відповідно до ст. 41 ЦПК не

можуть бути представниками в суді особи, які діють в цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Одна й та сама особа одночасно не може бути представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють само­стійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК).

Судді, слідчі; прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповід­ного органу, що є стороною або третьою особою у справі, або ж як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК). У ч. 1 ст. 40 ЦПК визначено осіб, які можуть бути представниками. Не може також бути представником однієї зі сторін особа, яка відмовилася від повноважень з представництва інтересів іншої сторони у цій самій справі (ч. 5 ст. 44 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» адвокат не має права при­йняти доручення про подання юридичної допомоги, зокрема, у випадку, коли він у цій справі подає або раніше подавав юридич­ну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулася до нього з проханням про ведення справи.

Як зазначалося, представником може бути будь-яка фізична особа, яка наділена цивільною процесуальною дієздатністю і має належним чином оформлені повноваження. Це можуть бути й неповнолітні особи, коли вони згідно зі ст. ст. 34, 35 ЦК та ч. 3 ст. 29 ЦПК, а також ст. ст. 242 — 245 ЦПК набули повної цивіль­ної дієздатності. Слід зазначити, іцо положення ч. 1 ст. 40 ЦПК, відповідно до якого представником у суді може бути особа, яка досягла 18 років, суперечить ст. ст. 34, 35 ЦК, ч. З ст. 29 ЦПК, а також ст. ст. 242 — 245 ЦПК, згідно з якими неповнолітні у певних випадках можуть набувати повної цивільної дієздатності та повної цивільної процесуальної дієздатності.

Представників у цивільному процесі можуть мати сторони, треті особи, особи, які захищають у випадках, передбачених законом, права, свободи та інтереси інших осіб (за винятком про­курора), заявник і боржник у справах наказного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ щодо усиновлення). Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Слід зазначити, що органи юридич­них осіб не є самостійними суб'єктами права. Тому дії органу юридичної особи треба розглядати як дії самої юридичної особи. Юридичні особи можуть діяти через своїх представників (нап­риклад юрисконсультів чи адвокатів). Територіальні громади діють через представників органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представни­ка. Тими, кого представляють, можуть бути учасники цивільних правовідносин. Ними згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

§ 3. Види представництва

 

Види представництва можна розрізняти за ступенем обов'язковості та за підставами виникнення.

За ступенем обов'язковості представництво поділяється па обов'язкове і і факультативне. Для обов'язкового представництва не потрібна згода того, кого представляють. До такого належить, наприклад, представництво опікунів від імені недієздатних, представництво батьків, усиновлювачів, опікунів від імені осіб, які не досягли 14 років (ч. 1 ст. 31 ЦК, ст. 60 ЦК, ст. 154 СК), представництво піклувальників від імені осіб, визнаних обмежено дієздатними, тощо.

За підставами виникнення правовідносин представництва розрізняють законне представництво й добровільне.

Законними представниками щодо дітей віком до 14 років р (ст. ст. 31, 60 ЦК) є їх батьки, усиновлювачі, опікуни; щодо дітей віком від 14 до 18 років у випадках, передбачених ч. 2 ст. 29 ЦПК, законними представниками є їх батьки, усиновлюва­чі, піклувальники. Законними представниками також є опікуни над недієздатними та піклувальники над обмежено дієздатними Підставами для здійснення опікунами і піклувальниками функ­цій представника є рішення суду або акт про призначення цієї особи опікуном чи піклувальником або відповідний акт органу опіки і піклування (ст. ст. 60, 63 ЦК). Повноваження батьків та усиновлювачів випливають безпосередньо із закону. При законному представництві, як зазначалося, можливе подвійне . представництво. Згідно з ч. 5 ст. 39 ЦПК законні представники можуть доручати ведення справи іншій особі, обраній ними як представник. У такому разі обраний представник діє як договір­ний представник.

Договірне представництво здійснюється на підставі договору доручення (ст. 1000 ЦК) або трудового договору - представ­ництво юрисконсультами інтересів організацій, у яких вони працюють. Добровільним представництвом також є здійснення профспілками представництва інтересів своїх членів. Закон від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» надає профспілкам, їх об'єднанням право представ­ляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до міжнародних судових установ (ч. 4 ст. 19 Закону). У н. 8 ч. 1 ст. 38 цього Закону передбачено, що виборний орган профспілкової організації представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгляді трудових індивідуальних спорів та у колективному трудовому спорі.

Судовий представник, як зазначалося, є однією з осіб, що беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК). Він має процесуальні права цих осіб, передбачені в ст. 27 ЦПК. Представник на підставі договору може від імені особи, яку він представляє, вчиняти всі процесуальні дії за винятком тих, які застережені у виданій йому довіреності (ч. 2 ст. 44 ЦК).

Представник у цивільному процесі не є суб'єктом імовірного спірного матеріального правовідношення. Тому він не має ма­теріального інтересу у вирішенні справи, а має лише процесу­альний інтерес і може здійснювати лише процесуальні права в межах, установлених законом, а законні представники у випадку, передбаченому ч. 1 ст. 17.9 СК, мають право розпоряджатися свої­ми матеріальними правами. Представник, що має повноваження на ведення справи в суді, як зазначалося, може відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 44 ЦПК від імені особи, яку він представляє, вчиняти всі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Тому якщо обмеження повноважень представника не застережені в довіренос­ті, він може вчиняти не лише процесуальні дії, передбачені ст. 27 ЦПК, а й процесуальні дії, зазначені в ст. 31 ЦПК.

Повноваження представників на ведення справ у суді можуть бути підтверджені документами, зазначеними у ст.; 42 ЦПК, Повноваження адвоката на ведення справи в суді можуть посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором (ч. 4 ст. 42 ЦПК). Повноваження представника можуть бути також посвідчені довіреністю або усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання. У тому разі, коли згідно з пунктом 2-1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК повне фіксування судового засідання не здійснюється за допомогою звукозаписуючих технічних засобів і хід судового засідання фіксується в протоколі судового засідання, усна заява довірителя заноситься до цього протоколу. Повноваження представника можуть також бути посвідчені свідоцтвом про народження дитини або рішен­ням про призначення опікуном, піклувальником чи особою, що здійснює охорону спадкового майна.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною чи обмеженою у цивільній дієздатності, суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі в справі як законних представників (ст. 43 ЦПК). Слід зазначити, що від­повідно до ст. 60 ЦК суд призначає опікуна над фізичною особою у разі визнання її недієздатною та над малолітньою особою, якщо буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника над обмежено дієздатною особою та неповнолітньою особою, якщо вона позбавлена батьківського піклування. У разі, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд залучає до участі у справі орган опіки і піклування або інших осіб, яким законом на­дано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 3 ст. 11 ЦПК). У такому разі суд має зупинити провадження у справі (п. 5 ч. 1 ст. 201 ЦПК).

Договірне представництво грунтується на особистих довір­чих стосунках між довірителем і представником. Тому воно в будь-який час може бути припинене, як довірителем, так і пред­ставником. Підстави припинення представництва за довіреністю вказані в ст. 248 ЦК. Крім того, довіритель, як зазначалося, може в будь-який час скасувати довіреність (ст. 249 ЦК). Право на відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю, має іі представник ст. 250 ЦК). Про припинення представництва чи обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд «шляхом подання письмової заяви або усної за­яви, зробленої у судовому засіданні (ч. 4 ст. 44 ЦПК).

Процесуальні представники, як зазначалося, зобов'язані діяти в інтересах осіб, яких вони представляють. Представники сторін і третіх осіб, які є посадовими особами, а також членами колегії адвокатів за недобросовісне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу. Крім того, процесуальні представники, які діють на підставі договору, можуть нести цивільно-правову відповідальність за невиконання відповідного зобов'язання (ст. ст. 22, 23, ч. 4 ст. 250, ст. 623 ЦК).

 

Глава 7



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.203.87 (0.014 с.)