Треті особи в цивільному процесі

§ 1. Загальні положення

У вирішенні цивільно-правового спору можуть бути заінтересо­вані не лише сторони, а й інші особи, які беруть участь у справі. До таких належать треті особи. Участь у процесі третіх осіб є одним із способів установлення об'єктивної істини у справі, засобами здійснення учасниками процесу права на захист, економії часу суду й осіб, які беруть участь у справі, запобігання винесенню суперечливих рішень у пов'язаних між собою справах. Спір, що розглядається судом, може бути тією чи іншою мірою пов'язаний із правовідношенням, суб'єктом якого є особа, яка не бере участь у справі. Тому рішення суду може стосуватися її ма­теріальних прав і обов'язків, вплинути на них чи привести до такого становища, за якого вони виявляться фактично порушеними.

Наприклад, за позовами про поділ спільно нажитого майна подружжя у результатах справи може бути заінтересований хтось із рідних, хто передав їм своє майно в тимчасове ко­ристування. У наведеному прикладі в сфері судового розгляду перебуватиме не одна, а кілька матеріальних правовідносин у силу їх взаємозв'язку. Суб'єктам цих правовідносин надається можливість захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів, що охороняються законом, беручи участь у цивільному процесі, як сторони і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Термін «третя особа» безпосередньо вказує на правову при­роду цього інституту. Треті особи вступають у вже розпочатий судовий розгляд між сторонами (позивачем та відповідачем), вони не є ініціаторами відкриття провадження у справі, вони не беруть участі у формуванні першопочаткового спірного ма­теріального правовідношення.

У зв'язку із тим, що треті особи вступають у вже розпочатий цивільно-правовий спір, їх участь можлива лише в порядку позовного провадження:

~ Цивільний процесуальний закон покладає па сторони обов'язок повідомити суд про осіб, які мають ймовірну заінтересованість у справі, в тому числі і про ймовірних третіх осіб. Це прямо випливає із ч. 4 ст. 36 ЦПК й зі змісту ч. і 120 ЦПК,

Відповідно до ст. ст. 34, 35, ЦПК у цивільному процесі бе­руть участь2 категорії третіх осі6: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог. Треті особи, і першої, і другої категорії мають юридичну заінтересованість, внаслідок чого віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі.

Треті особи за своєю юридичною заінтересованістю в певному розумінні близькі до правового становищі сторін, але метою участі третіх осіб є все ж безпосередній або опосередкований захист своїх прав і законних інтересів відмінних, як правило, від процесуальних прав сторін, і тією ж мірою незалежних.

Від участі прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування, представника та інших осіб, які можуть всту­пити в уже розпочатий цивільний процес, участь третіх осіб відрізняється характером й підставами юридичної заінтересо­ваності. На відміну від вищеперелічених осіб заінтересованість третіх осіб обов'язково мас особистий характер, тобто наявність допроцесуального матеріально-правового зв'язку з однією або з обома сторонами є вирішальним моментом у визначенні статусу суб'єктам як третьої особи. Треті особи виступають у процесі лише від свого імені.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предме­та спору, і третіх осіб, які де заявляють самостійних вимог, об'єднують такі ознаки:

- наявність матеріально-правової та процесуальної заінтересованості у вирішенні справи, що виявляється в заявленні самостій­них вимог щодо предмета спору, чи наявність лише процесуальної заінтересованості, що виявляється у можливості впливу рішення суду на права та обов'язки стосовно однієї зі сторін;

— особистий характер заінтересованості, тобто треті особи виступають від свого імені;

- вступ у процес, коли в ньому уже є 2 сторони — позивач і відповідач, які визначили предмет спору;

- вступ у справу до закінчення судового розгляду (до ухва­лення рішення судом).

Як треті особи можуть виступати в процесі як фізичні, так і юридичні особи.

Треті особи, як особи, що беруть участь у справі, володіють усім комплексом загальних прав і обов'язків цієї категорії суб'єктів, визначеним у ст. 27 ЦПК. Залежно від категорії тре­тьої особи їй можуть належати й деякі спеціальні в тому числі розпорядчі права; про що йтиметься далі.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вважає себе суб'єктом спірного матеріального правовідношення, що розглядається судом за первісним позовом; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, навпаки, такою не є, у спір між сторонами вступає, маючи опосе­редкований матеріально-правовий інтерес у вирішенні справі.

§ 2. Права та обов'язки третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, — це ймовірні суб'єкти спірного матеріального правовідношення, які вступають у такий, що вже виник між позивачем і відповідачем, процес для захисту самостійних прав щодо пред­мета спору.

Згідно зі ст, 34 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до за­кінчення судового розгляду (до видалення суду в нарадчу кімнату), пред'явивши позов до однієї чи обох сторін відповідно до загальних правил, що регулюють пред'явлення позову. Для вступу в справу третя особа із самостійними вимогами має володіти правом на пред'явлення позову та дотримуватися установленого законом порядку його пред'явлення. Стаття 125 ЦПК указує на те, що положення ст. ст. 123, 124 ЦПК застосо­вуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження. Підсудність визначається за зв'язком справ. Відмова в прийнятті такої заяви має ґрунтуватися на правилах ч. 2 ст. 122 ЦПК та може бути оскаржена третьою особою із самостійними вимогами на загальних підставах.

Третя особа із самостійними вимогами, яка не вступила в.процес, не позбавлена права пред'явити самостійний позов ок­ремо.

Отже, третя особа із самостійними вимогами може вступити в справу лише з власної ініціативи, суд не може залучити її до участі в справі. Однак якщо суду стало відомо про можливу участь у процесі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, то цивільним процесуальним законодавс­твом передбачена можливість повідомлення її про справу, що перебуває в суді, та час її розгляду, а також роз'яснення права на участь у ній. Так, відповідного ч. 1 ст. 120 ЦПК позивач має додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів не лише відповідно до числа відповідачів, а й відповідно до числа третіх осіб, а суд у свою чергу має розіслати ці копії й таким чином повідомити третіх осіб про можливість участі у справі.

Вступ у процес третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, має супроводжуватися визначенням судом її правового статусу — постановлення ухвали про прийняття позову третьої особи. Але відповідні процесуальні права й обов'язки у цієї категорії третіх осіб виникають уже з моменту подання позовної заяви.

Заінтересована особа, яка подає позовну заяву, може помил­ково вважати себе третьою особою. У такому разі після відкриття провадження за дотримання всіх формальних умов пред'явлення позову суддя роз'єднує відповідні вимоги у самостійні провадження, якщо первісний позов не має зв'язку із тим, що надійшов після відкриття провадження від третьої особи.

Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового розгляду або в його ході) суд має забезпечити їй од­накові процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб'єктивного права. Так, при вступі у справу третьої

особи із самостійними вимогами у ході судового розгляду суд має роз'яснити третій особі, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, право заявити клопотання про розгляд справи спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК). У разі надходження такого клопо­тання суд має відкласти розгляд справи й повернутися до стадії провадження у справі до судового розгляду, тобто здійснити підготовчі дії за заявленою вимогою третьої особи.

Заявляючи самостійні вимоги щодо предмета спору, третя осо­ба, як правило, зачіпає права й інтереси як первісного позивача, так і відповідача, тому відповідачами за її позовом здебільшого можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений до однієї зі сторін. Так, позов третьої особи пред'являється лише до відповідача, якщо позивач є неналежним і не бажає відмовлятися від позовних вимог, а третя особа є ймовірно належним позивачем.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь пред­мет спору, так і на його частину.

У юридичній літературі досі спірним залишається питання, що розуміти під предметом спору сторін.

(Під предметом спору сторін слід розуміти не матеріальний об'єкт спору в самостійному значенні чи в правовому зв'язку зі спрямованою щодо нього вимогою, а спірні матеріальні пра­вовідносини між сторонами, а також між сторонами і третьою особою.

Самостійність вимоги третьої особи визначається перш за все тим, що її позов має свій предмет й свою підставу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору користуються всіма правами й несуть усі обов'язки позивача. Це означає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, володіють усім комплексом процесуальних прав, належних сторонам (ст. ст. 31, 292, 324 ЦПК), мають матеріально- правову й процесуальну заінтересованість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні й процесуальні на­слідки судового рішення, що набрало законної сили.

Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути пред'явлено зустрічну позовну ви­могу. Припинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на розгляд вимог третьої особи.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, слід відрізняти від співпозивачів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, завжди вступають у процес, що вже виник, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, що пред'являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні ви­моги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або частково. Вимоги позивача спрямовані до протилежної сторони. Що стосується третьої особи, то відповідачами за заявленою нею вимогою можуть бути як обидві сторони, так і одна зі сторін.

§ 3. Права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Визначення поняття третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викликає складнощі. У юридичній літературі досі до цієї категорії третіх осіб відносять суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з мстою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів, що охороняються законом.

Це визначення видається спірним, зважаючи на неправильне визначення характеру юридичної заінтересованості. Юридична заінтересованість може бути й матеріально-правовою, й проце­суальною. Для того, щоб мати матеріально-правову заінтересо­ваність у справі, необхідно бути учасником спірного матеріально­го правовідношення, яке є предметом розгляду в суді. До таких треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не належать. Спірними правовідносини третьої особи, яка не заявляє самостій­них вимог, і однієї зі сторін можуть стати лише після ухвалення рішення стосовно позивача її відповідача. Вилив судового рішення на права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, треба розуміти в тому сенсі, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті чи інші факти й правовідносини, поширюється на третіх осіб внаслідок такої його якості, як преюдиційність. Так, у процесі за регресними позовами не можуть оспорюватися факти й правовідносини, встановлені рішенням, ухваленим за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Отже, юридичний інтерес третьої особи без самостійних позовних вимог у чужому спорі полягає у встановленні юридичних фактів. Цьому юридичному інтересу безпосередньо надається судовий захист, тобто він охороняється законом. Отже, ця категорія третіх осіб має лише процесуальний інте­рес у справі, що полягає в очікуванні позитивного рішення для і тієї сторони, з якою їх пов'язує матеріальне правовідношення.

Матеріально-правова заінтересованість третьої особи без само­стійних позовних вимог щодо предмета спору є опосередкованою заінтересованістю в ухваленні позитивного рішення щодо тієї особи, на стороні якої вона виступає, і полягає в забезпеченій в майбутньому захисту своїх прав та інтересів стосовно однієї зі сторін. Тому весь комплекс цивільних процесуальних заходів, наданих законом третій особі без самостійних вимог, спрямова­ний на захист інтересів того суб'єкта, на стороні якого виступає ця третя особа.

Відповідно до ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють само­стійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача чи відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права чи обов'язки щодо однієї зі сторін.

Ця категорія третіх осіб має такі ознаки:

— відсутність самостійної вимоги щодо предмета спору;

— вступ у вже розпочату справу та участь у ній па стороні позивача чи відповідача;

— наявність матеріально-правового зв'язку лише з тією осо­бою, на стороні якої третя особа виступає;

— захист третьою особою інтересів тієї особи, на стороні якої ця третя особа виступає, оскільки рішення у справі може в майбутньому вилинути на її права й обов'язки стосовно однієї зі сторін;

— поєднання захисту інтересів тієї особи, на стороні якої виступають треті особи без самостійних позовних вимог, із власною заінтересованістю (тобто третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в цивільному процесі на захист інтересів іншої особи, але від свого імені).

У питанні підстав участі третіх осіб, які не заявляють са­мостійних вимог, ще дуже багато неясного як у теорії, так і на практиці. Загальною підставою участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх опосередкована юридична заінтересованість у матеріальних правовідносинах, що входять до сфери судового розгляду, про що йшлося вище.

Конкретні підстави участі третіх осіб без самостійних позов­них вимог та форми їх юридичної заінтересованості за окремими категоріями справ досить різноманітні й мають неоднозначне тлумачення.

Так, за договором купівлі — продажу продавець зобов'язаний захистити покупця товару від претензій, які можуть виникнути в сторонніх (інших) осіб на продане їм майно, виключити можливість притягнення до відповідальності покупця третіми особами (ст. ст. 659 — 661 ЦК). Таким чином, у разі відчуження проданої речі продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю завдані йому збитки. При цьому покупець, до якого пред'явлений позов, опиняється в становищі відповідача не з власної вини, а з вини самого продавця. Саме тому продавець на вимогу по­купця залучається в процес із тією метою, щоб надати допомогу покупцю з приводу придбаної ним речі.

Найбільш поширеною підставою участі третіх осіб, які не за­являють самостійних вимог щодо предмета спору, є можливість виникнення регресного зобов'язання (ст. 1191 ЦК). Рішення, яке ухвалить суд, може виявитися підставою для пред'явлення нового позову в іншому процесі. Як правило, подібні випадки участі третіх осіб без самостійних вимог зустрічаються найчастіше в цивільних справах.

Наприклад, згідно зі ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповід­ній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) — володілець транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання чи ут­римання якого створює підвищену небезпеку. Однак володілець джерела підвищеної небезпеки вправі пред'явити до безпосеред­нього заподіювача шкоди (водія, який перебуває з володільцем у трудових відносинах) регресну вимогу про відшкодування сум, виплачених третім особам, якщо доведе, що шкода виникла з вини цього заподіювача шкоди. Згідно зі ст. 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою (працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків — ст. 1172 ЦК), має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи.

Цивільний процесуальний закон широко тлумачить випадки участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: будь-яка особа, інтерес якої залежить від вирішення справи на користь однієї зі сторін, може заявити про своє бажання взяти в ній участь чи може бути залучена до участі в справі судом за клопотанням сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Цс вносить неясності в суто практичні питання застосування ст. 35 ЦПК і навіть викликає труднощі, оскільки «вплив» судового рішення на права й обов'язки може бути як безпосереднім, так і доволі віддаленим. Цс положення обумовило поширювальне тлумачення вказаної норми на практиці. На усу­нення цього недоліку спрямовані постанови Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій справ.

Особливістю третіх осіб, які не заявляють самостійних ви­мог щодо предмета спору, є те, що вони вступають у процес, не пред'являючи позовної заяви. Ці особи самостійно можуть звернутися із заявою про свою участь у справі. Сторона, у якої за рішенням суду виникне право пред'явити вимогу до третьої особи чи до якої в такому випадку може за­явити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Вступити у процес треті особи без самостійних позовних вимог можуть не лише з власної ініціативи, а й залучатися за ініціативою суду, клопотанням сторін та інших осіб, що беруть участь у справі. У заяві про залучення третьої особи до справи на стороні позивача або відповідача мають бути точно вказані ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебу­вання) або місце знаходження і підстави, з яких вона має бути залучена до участі в справі.

Незалучення третьої особи без самостійних позовних вимог у певних випадках може потягти несприятливі наслідки для сторони. Так, ч. 2 ст. 660 Ц К передбачає, що якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі в справі, продавець не відповідає перед по­купцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення третьої особи чи допуску третьої особи без самостійних вимог до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

Щодо питання залучення чи допуску до участі в справі третьої особи без самостійних вимог суд постановляє ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне розгляду справи спочатку.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення як третьої особи та роз'яснює її право заяви­ти про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі.

Після постановлення ухвали судом про допуск до процесу в третьої особи виникають процесуальні права й обов'язки, які полягають у сприянні забезпеченню розгляду правового спору. Вони здійснюються незалежно від сторони та її заперечень.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має достатні права (ст. 27 ЦПК) для того, щоб було ухва­лене правильне рішення, оскільки це для неї в подальшому може мати правове значення. Крім того, третя особа без самостійних ви­мог має право апеляційного й касаційного оскарження (ст. ст. 292, 324 ЦПК). Вона самостійно розпоряджається своїми процесу­альними правами і не пов'язана при цьому волею сторони, на стороні якої виступає. Ця категорія третіх осіб не має процесу­альних прав, спрямованих на розпоряджання предметом спору: зміна підстави та предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, відмова від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди, а також право на вимогу примусового виконання судового рішення.

Найважливішим обов'язком третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є своєчасна явка за

викликом суду. Але якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. 3 ст. 36 ЦПК). Незалежно від фактичної участі третя особа вважається такою, що бере участь у справі, з моменту постановлення відповідної ухвали суду, і на неї поширюватиметься законна сила рішення стосовно преюдиційного його значення. У разі відмови третьої особи без самостійних вимог щодо предме­та спору від фактичної участі в справі, вона позбавляється права посилатися в подальшому на неправильність ведення справи (наприклад ч. 3 ст. 660 ЦК)

У судовій практиці виникають труднощі, пов'язані з розме­жуванням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що беруть участь у справі, і сторін та органів державної влади та місцевого самоврядування, що надають вис­новки у справі, прокурора та представника. Таке розмежування треба проводити, виходячи з характеру юридичної заінтересова­ності (особиста і службова, матеріальна і процесуальна).

 

 

Глава 6