Перегляд судових рішень і ухвал в касаційному порядку

До міжгалузевих принципів, як уже зазначалося, належить також принцип касаційного оскарження (п. 8 ч. 3 ст. 129 Кон­ституції, ст. 13 ЦПК, ст. 12 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»).

Встановлення принципу забезпечення касаційного оскарження рішень і ухвал суду відповідає загально-правовим принципам демократизму і законності. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону «Про судоустрій України» для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Ук­раїні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Принцип забезпечення касаційного оскарження судових рішень і ухвал спрямований на дотримання їх законності та обґрун­тованості, захист та охорону прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права. Відповідно до цього принципу особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право на касаційне оскарження судових рішень та ухвал у порядку, встановленому ЦПК.

У касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами розгляду, а також ухвали суду першої інстанції, вказані у п. п. 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч, 1 ст. 293 ЦПК після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апе­ляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Судова па­лата у цивільних справах Верховного Суду України (ч. 2 ст. 48 Закону «Про судоустрій України»). Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003 у справі про Касаційний суд України дійшов висновку, що створення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України суперечить ст. ст. 125, 131 Конституції.

Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касацій­ному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правиль­ність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

'Об'єктом касаційного оскарження також можуть бути такі, що набрали законної сили, ухвали суду в наказному провадженні у разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або його скасуванні (ч. 2 ст. 99, п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК) після їх перегляду в апеляційному порядку.

У ч. 1 ст. 324 ЦПК передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рі­шення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за резуль­татами апеляційного розгляду. Таким чином, у новій редакції п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК не зазначено, що можна оскаржити рішення та ухвали апеляційного суду, які були ним ухвалені та поста­новлені не за результатами апеляційного розгляду справи, тобто рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені і постановлені ним як судом першої інстанції. Треба визнати слушним внесення таких змін, адже чинний ЦПК на відміну від ЦПК 1963 р. не передбачає випадків, коли апеляційний суд розглядає сирави у першій інстанції, хоча ст. 26 Закону «Про судоустрій України» і передбачає розгляд апеляційними судами справ у першій інс­танції у випадках, визначених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК передбачено, що можна оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх пе­регляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. У новій редакції п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК не вказано, що можна оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо звільнен­ня (призначення) опікуна або піклувальника після їх перегляду в апеляційному порядку (п. 30 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Уявляється, що ухвала суду першої інстанції щодо цього питання після її перегля­ду в апеляційному порядку може бути оскаржена в касаційному порядку, так як нею закінчується провадження у справі.

Як зазначає М. Штефан, на відміну від апеляційного каса­ційний суд не є судом, який повторно заново розглядає справу. Його основною функцією є перевірка законності розгляду справ, у яких суд апеляційної інстанції не усунув суттєві порушення або сам їх допустив, та забезпечення однакового застосування закону. Із такою точкою зору не можна погодитись. Суд касаційної інстанції перевіряє не лише законність, а й обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції, які набрали законної сили і були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а також рішень і ухвал апеляційного суду, що набрали законної сили. Необгрун­товане рішення не може бути законним. Однак межі перевірки обґрунтованості вказаних судових рішень і ухвал інші порівняно з межами перевірки законності та обґрунтованості рішень і ухвал, які не набрали законної сили, судом апеляційних інстанцій.

У юридичній літературі немає також єдиної думки щодо питання про характеристику процесуальних правовідносин, що виникають при розгляді судових рішень і ухвал, які набрали законної сили, в касаційному порядку. Одні автори (наприклад В. Тертишников) вважають, що перегляд судових рішень і ухвал у касаційному порядку є видом судового провадження; інші (напри­клад В. Шерстюк) — що ці правовідносини є стадією цивільного процесу. Дотримуючись такої думки, А. Вершинін зазначає, що ця стадія є екстраординарною (винятковою) в порядку нагляду (глава 41 ЦПК Російської Федерації). Більш слушною видається точка зору, висловлена В. Шсрстюком та А. Всршиніиим. Під судовим розглядом, як зазначено в главі 1 цього підручника, треба розуміти сукупність процесуальних дій, що об'єднані кін­цевою процесуальною мстою; під стадією в цивільному процесі — сукупність процесуальних дій, що об'єднані найближчою процесу­альною метою. Для стадій характерна певна послідовність. Вони характеризують рух цивільного процесу. Не може бути у справах позовного і окремого провадження стадії судового розгляду без порушення провадження у справі, без підготовки справи до роз­гляду, як не може бути і стадії перевірки судових рішень і ухвал у апеляційному порядку без трьох попередніх стадій, а стадії перегляду судових рішень і ухвал, що набрали законної сили, — без чотирьох стадій, що цьому передували.

Під стадією судового перегляду судових рішень і ухвал, що набрали законної сили, в касаційному порядку треба розуміти сукупність процесуальних дій касаційного суду, сторін, осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу (наприклад, перекладача, якщо його буде допущено до участі в розгляді сирави в касаційному порядку на прохання осіб, які беруть участь у справі), якщо в разі необхідності вказані особи будуть викликані для надання пояснень у справі (ч. 1 ст. 333 ЦПК), спрямовану на перевірку законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал, що набрали законної сили після їх пере­гляду апеляційним судом, а також рішень і ухвал апеляційного суду в межах, установлених ст. 335 ЦПК. Згідно з ч. 1 ст. 324

ЦПК учасниками означеної вище стадії також можуть бути особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Стадію перегляду в касаційному порядку рішень і ухвал суду першої інстанції, що набрали законної сили, після їх перегля­ду в апеляційному порядку можна також охарактеризувати як сукупність процесуальних правовідносин, що виникають у суді касаційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунто­ваності зазначених рішень і ухвал. Ці цивільні процесуальні правовідносини виникають між судом, що переглядає справу в касаційному порядку, та такими, що подали касаційну скаргу, сторонами та особами, які беруть участь у справі, а також осо­бами, які не беруть участь у справі, якщо суд, який розглянув справу по суті, вирішив питання про їх права та обов'язки.

Перегляд у касаційному порядку судових рішень і ухвал можна також визначити і як правовий інститут, під чим треба розуміти сукупність цивільних процесуальних норм, що регулю­ють діяльність касаційного суду та осіб, які подали касаційну скаргу, спрямовану на перевірку законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, що набрали законної сили, а також рішень і ухвал апеляційного суду в межах вимог, за­значених у касаційній скарзі. Норми цього правового інституту також регулюють процесуальні правовідносини між касаційним судом та особами, які подали касаційну скаргу, що виникли у зв'язку з означеною процесуальною діяльністю.

Стадія перегляду у касаційному порядку рішень і ухвал суду першої інстанції, що набрали законної сили, після їх перегляду апеляційним судом, складається з таких частин: 1) відкриття; 2) підготовка справи до касаційного розгляду; 3) розгляд справи по суті; 4) ухвалення рішення, постановлення ухвали та їх прого­лошення судом касаційної інстанції.

Відкриття стадії перегляду судових рішень і ухвал у каса­ційному порядку. Суб'єктами касаційного оскарження згідно з ч. 1 ст. 324 ЦПК можуть бути сторони та інші особи, які беруть участь у справі, особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

У ч. 1 ст. 324 ЦПК не зазначено, чи може бути суб'єктом касаційного оскарження прокурор. М. Штефан зазначає, що, виходячи зі змісту цієї статті, прокурор, який брав участь у справі, має право подавати касаційну скаргу на рішення або ухвали суду першої інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Із думкою М. Штефана треба погодитися. Прокурор, який брав участь у розгляді справи, є особою, яка бере участь у справі. Однак М. Штефан не розглядає питання щодо права прокурора, який не брав участі в розгляді справи, на подання касаційної скарги. Це питання врегульоване ст. 37 Закону «Про прокуратуру», відповідно до якої право подання касаційної скарги має прокурор та його заступник у межах їх компетенції незалежно від їх участі в розгляді справи в суді

першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь та відділів можуть подавати касаційні скарги лише в справах, у розгляді яких вони брали участь. Такий самий висновок випливає зі змісту ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає, що прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання касаційної скарги, заяви про перегляд рі­шення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Об'єктами касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції, після їх перегляду в апеляцій­ному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду. Ухвали суду першої інстанції, указані в п. п. 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29 ч. 1 ст. 293 ЦПК (п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК), після їх перегляду в апеляційному порядку ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч. 1 ст. 324 ЦПК).

Реалізація права касаційного оскарження обумовлена дотри­манням строку на касаційне оскарження. Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

У разі пропущення строку, встановленого ч. 1 ст. 325 ЦПК, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-відовідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

Форма і зміст касаційної скарги визначені в ст. 326 ЦПК. Так, касаційна скарга подається у письмовій формі, у ній повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм ма­теріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу; перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або

її представником. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що пос­відчує повноваження представника.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у

справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черго­вості судді-доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, встановленим ст. 326 ЦПК.

Уразі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених ст. 326 ЦПК, або у разі несплати суми судо­вого збору чи иеоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення ст. 121 ЦПК, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала про зали­шення касаційної скарги без руху. В ухвалі зазначаються підстави залишення касаційної скарги без руху, про що повідомляється особа, яка,її подала, і надається строк для усунення недоліків касаційної скарги. Якщо особа, яка подала касаційну скаргу, відповідно до ухвали, постановленої суддею-доповідачем, виконає в установлений строк вимоги, зазначені в ухвалі, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення роз­гляду справи, касаційна скарга вважається поданою в день первісного подання її до суду касаційної інстанції. У протилежному випадку скарга вважається неподаною і повертається особі, яка її подала.

Одержавши касаційну скаргу, суддя-доповідач протягом де­сятиденного строку вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї ма­теріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду. Суддя-доповідач повертає касаційну скаргу, подану після закінчення строку на касаційне оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного прова­дження у справі, якщо:

1)справа не підлягає касаційному розгляду у порядку цивіль­ного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на цс саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній до­води не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Неправильне застосування норм матеріального права чи порушен­ня норм процесуального права е підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обгрунтованості касаційної скарги.

Копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала каса­ційну скаргу, а касаційна скарга залишається в суді касаційної інстанції (ст. 328 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 329 ЦПК особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Такими особами можуть бути треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), а також співучасники (ст. 32 ЦПК). У співу­часників спільні права та обов'язки щодо предмета спору або ж їх права та обов'язки мають спільну підставу або предметом спору є однорідні права та обов'язки. У ст. 326 ЦПК 1963 р. було пря­мо передбачено право співучасників приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають. -

У ч. 1 ст. 329 чинного ЦПК таке положення прямо не пе­редбачене, але воно випливає зі змісту ст. 32 ЦПК. Частина 1 ст. 329 ЦПК також передбачає, що до касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки. Це положення викликає заперечення. Особи, які не беруть участі у справі, не мають спіль­них прав та обов'язків з особою, яка подала касаційну скаргу. Тому вони не мають права приєднатися до касаційної скарги, поданої однією з осіб, яка має право на її подання. Ці особи згідно з ч. 1 ст. 324 ЦПК можуть самостійно подати касаційну скаргу на рішення та ухвали суду першої інстанції, якщо їх апеляційна скарга була розглянута апеляційним судом. Як зазначалося в главі 22 цього підручника, положення ч. 1 ст. 292 ЦПК щодо означених осіб на подання апеляційної скарги також викликає сумніви, так як згідно зі ст. 26 ЦПК вони не є особами, які беруть участь у справі, не мають права знайомитися з матеріалами справи, а отже, не можуть виконати вимоги ст. 295 ЦПК щодо змісту апеляційної скарги.

Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом десяти днів з дня одержання копії касаційної скарги. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження; відкли­кати її до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції; відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про по­вернення скарги. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу.

Підготовка справи до касаційного розгляду. Згідно зі ст. 331 ЦПК після отримання справи суддя-доповідач протягом 10 днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухва­лення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

У порядку підготовки справи до касаційного розгляду має бути проведено її попередній розгляд протягом 5 днів_після складення доповіді суддею-доповідачем. Попередній розгляд справи в касаційній інстанції проводиться колегією суддів у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підгото­вчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції: відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін якщо відсутні підстави для скасування судового рішення; скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть обов'язкове скасування судового рішення; призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених ч. ч. 3, 4 ст. 332 ЦПК. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про при­значення справи до судового розгляду постановляється ухвала), яка підписується всім складом суду Ст. 332 ЦПК).

Розгляд справи судом касаційної інстанції по суті. У каса­ційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі (ч. 1 ст. 333 ЦПК).

Положення ч. 1 ст. 333 ЦПК, із змісту якої можна зробити висновок, що справу в касаційній інстанції суд вправі розглядати без участі осіб, які беруть участь у справі, викликає заперечен­ня, оскільки воно не відповідає принципу/ змагальності сторін, закріпленому в п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції і в ст. 10 ЦПК.

При розгляді справи в касаційній інстанції незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, позивач вправі відмови­тися від позову, а сторони вправі укласти між собою мирову угоду з дотриманням правил ч. 3 ст. 174 і ч. 4 ст. 175 ЦПК, що регулюють порядок і наслідки цих процесуальних дій.

Стаття 336 ЦПК регулює питання щодо повноважень суду касаційної інстанції. Під такими повноваженнями треба розуміти сукупність його процесуальних прав та обов'язків, спрямованих на вчинення процесуальних дій щодо перевірки законності та обгрунтованості таких, що набрали законної сили, рішень і ухвал суду першої інстанції в позовному та окремому провадженні після їх перегляду в апеляційному порядку, рішень і ухвал апеляцій­ного суду, а також таких, що набрали законної сили, ухвал суду першої інстанції в наказному провадженні про відмову в прий­нятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу після їх перегляду в апеляційному порядку.

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і за­крити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд ка­саційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була по­милково скасована апеляційним судом.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо виз­нає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з пере­дачею справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які бе­руть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі; І

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення;

6) справу розглянуто з порушенням правил виключної під­судності.

Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рі­шення суду лише за умови, що це порушення призвело до непра­вильного вирішення справи. Якщо порушення закону, зазначені в ч. 1 ст. 338 ЦПК було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляцій­ним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на повий апеляційний розгляд. Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції нри повторному розгляді справи.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішен­ня, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205, 207 ЦПК. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення ч. 1 ст. 340 ЦПК.

Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не засто­совано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Розглянувши касаційну скаргу на ухвалу, суд касаційної інстан­ції: відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону; скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення; змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Ухвалення рішення, постановлення ухвали судом касаційної інстанції та їх проголошення. Суд касаційної інстанції ухвалює рі­шення та постановляє ухвалу колегією у складі 5 суддів. Питання, що виникають при розгляді справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При при­йнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою ок­рему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Жоден із суддів не має права утримуватися від висловлен­ня думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене. Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і під­писується всім складом суду, який розглядав справу. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали з направленням справи на повий розгляд або вирішенням питання по суті.

В ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце її постановлення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які бе­руть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій;

6) узагальнені доводи касаційної скарги;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Нова редакція ч. 1 ст. 345 ЦПК не містить найменування частин ухвали. Такі зміни, внесені до цієї статті, навряд чи можна визнати доцільними. Щодо ухвали апеляційного суду збережено найменування частин (ст. 315 ЦПК). Фактично в новій редакції ч. 1 ст. 345 ЦПК зміст пунктів ухвали касаційно­го суду, що стосується певної частини ухвали, залишився. Так, п. п. 1 — 3 стосуються вступної частини ухвали; п. п. 4—6 — опи­сової частини; п. 7 — мотивувальної; п. 8 — резолютивної.

У разі відхилення касаційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення. У разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд в ухвалі повинно бути зазначено, які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.

У рішенні суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які бе­руть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свобо­ди чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказів­ку щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Нова редакція ч. 1 ст. 346 ЦПК також не містить найменування частин рішення. Фактично в новій редакції ч. 1 ст. 346 ЦПК зміст пунктів рішення касаційного суду, що стосується певної частини рішення, також лишився. Так, п. п. 1—3 стосуються вступної частини; п. п. 4 — 6 — описової; п. п. 7 —9 г— мотивувальної; п. 10 — резолютивної частини рішення.

Про прийняте рішення (ухвалу) суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі (ст. 347 ЦПК).

Якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені ЦПК строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з порушенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за прави­лами, встановленими главою 2 розділу V ЦПК.

Залежно від обґрунтованості зазначеної в ч. 1 ст. 348 ЦПК скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до ст. 345 і 346 ЦПК. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення, а скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу (ч. ч. 1, 2 ст. 349 ЦПК).

Суд касаційної інстанції, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу та на­правити її відповідним особам або органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця має бути повідомлено суд. Суд також може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і по­милки, допущені судом першої або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали.

Копії судових рішень суду касаційної інстанції видаються осо­бам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом п'яти днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно вида­ються судом першої інстанції, де зберігається справа.

Після закінчення касаційного провадження справа протягом 10 днів повертається до суду, який її розглядав (ст. 352 ЦПК).

 

Глава 24