Судочинство у третейських судах

§ 1. Загальні положення щодо створення і діяльності третейських судів

В Україні можуть створюватися постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аd hос), без статусу юридичної особи.

Згідно зі ст. 8 Закону від і 1 травня 2004 р. «Про третейські суди» (далі — Закон) постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраїнських громадських органі­заціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків. Стаття 8 Закону забороняє утворення та діяльність пос­тійно діючих третейських судів при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону постійно діючий третей­ський суд підлягає державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міськими управлін­нями юстиції протягом 15 днів з дня подання його засновником заяви. До заяви додаються рішення про утворення постійно діючого третейського суду, затверджені Положення і регламент цього суду та список третейських суддів, копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та її статуту, довідка ор­гану державної статистики про включення цієї юридичної особи до державного реєстру.

Третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнарод­них договорів України.

У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують згідно зі ст. 11 Закону законодавство, яке регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.

Закон встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за

угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає

і цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, пе­редбачених законом, тому відповідно до ст. 3 Закону завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоро- нюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Третейський суд утворюється та діє на принципах: законності; незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; обов'язковості для сторін рішень третейського суду; добровільності утворення третейського суду; добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; арбітрування; самоврядування третейських суддів; всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів; сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Положення, зазначене в ст. 17 ЦПК, встановлює право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду. Стаття 5 Закону також визначає, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який вини­кає з цивільних чи господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-пра­вових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи органі­зація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішен­ню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Отже, обов'язковою умовою для звернення сторін до третей­ського суду є наявність між сторонами третейської угоди, що відповідає вимогам ст. ст. 12 — 15 Закону.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейсь­кого застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Варто розглянути порядок формування третейського суду.

У постійно діючому третейському суді кількісний і персо­нальний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими його регламентом (ст. 16 Закону).

Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, по­годженому сторонами. Як правило, цей порядок визначається положеннями ст. 17 Закону, якщо сторони не дійшли іншої угоди. Сторони та призначені чи обрані ними третейські судді при при­значенні чи обранні у відповідних випадках третейських суддів або головуючого складу третейського суду повинні забезпечувати додержання вимог цього Закону. При формуванні третейського суду в складі трьох і більше третейських суддів кожна із сторін призначає чи обирає рівну кількість третейських суддів, а обрані у такий спосіб третейські судді обирають ще одного третейського суддю для забезпечення непарної кількості третейських суддів. Головуючий складу третейського суду у справі обирається не менш як двома третинами від призначеного чи обраного складу суду шляхом відкритого голосування.

Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті ви­рішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону третейськими суддями не можуть бути:

— особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;

— особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду;

— особи, які мають судимість;

— особи, визнані в судовому порядку недієздатними.

У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наяв­ності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

Також треба зазначити, що відповідно до положень ст. 19 Закону третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу:

— якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;

— якщо він є родичем однієї із сторін або інших осі б, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторо­нами в особливих стосунках;

— на його прохання або за спільним рішенням сторін;

— у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ'єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення;

— у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначен­ня чи обрання, невиконання ним обов'язків третейського судді у конкретній справі;

— у разі виявлення невідповідності третейського судді вимо­гам, встановленим ст. 18 цього Закону;

— якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов'язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою.

Жодна особа не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена чи заявила самовідвід, як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості.

У третейському суді для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові підстави для відводу чи самовідводу третейського судді. Порядок відводу чи самовідводу третейського судді визначений ст. 20 Закону.

У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони та третейські судді такого третейського суду можуть укладати між собою контракти, в яких обумовлюються взаємні права і обов'язки та інші питання.

У третейському суді для вирішення конкретного спору третей­ський суддя має право укласти контракт та одержувати гонорар тільки від однієї із сторін спору.

Повноваження третейського судді можуть бути припинені у випадках, перелічених у ст. 21 Закону, а ст. 23 передбачає можливість заміни третейського судді.

У разі невиконання або неналежного виконання третейським суд­дею своїх обов'язків без поважних причин він несе відповідальність, передбачену регламентом третейського суду або Положенням про постійно діючий третейський суд чи контрактом, укладеним згідно із ст. 24 цього Закону, крім випадків, коли дії третейських суддів містять ознаки складу правопорушень, за вчинення яких законом передбачено адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Розділ IV Закону регулює склад і порядок розподілу витрат, пов'язаних із вирішенням спору третейським судом. Відповідно до ст. 25 Закону до складу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, належать:

1) гонорари третейських суддів;

2) третейський збір, розмір, строки та порядок сплати якого сторонами визначаються регламентом третейського суду;

3) витрати, понесені третейськими суддями у зв'язку з участю в третейському розгляді, в тому числі витрати, понесені третей­ськими суддями на оплату проїзду до місця вирішення спору;

4) витрати, пов'язані з оплатою послуг експертів, перекла­дачів, якщо такі були запрошені чи призначені для участі в третейському розгляді;

5) витрати, пов'язані з оглядом і дослідженням речових та письмових доказів у їх місцезнаходженні;

6) витрати, понесені свідками;

7) витрати, пов'язані з оплатою стороною, на користь якої було прийнято рішення третейського суду, послуг представника, пов'язаних із наданням правової допомоги;

8) витрати, пов'язані з організаційним забезпеченням третей­ського розгляду;

9) витрати на листування третейського суду;

10) витрати на телефонний, телеграфний, телексний, фак­симільний, електронний та інший зв'язок;

11) гонорар секретаря третейського суду та інші витрати, визначені регламентом третейського суду або контрактом з тре­тейським суддею.

Цією ж статтею передбачені випадки повернення сплаченого сторонами третейського збору, а також зазначається, що здій­снення фізичною особою повноважень третейського судді та утворення і діяльність постійно діючого третейського суду не є підприємницькою діяльністю, а надходження постійно діючого третейського суду, третейського судді, що пов'язані з вирішен­ням спору третейським судом відповідно до цього Закону, не є доходами від здійснення підприємницької діяльності.

Питання наявності чи відсутності компетенції для розгляду конкретної справи відповідно до ст. 27 Закону третейський суд вирішує самостійно, однак сторона має право заявити про від­сутність у третейського суду компетенції стосовно переданого па його вирішення спору до початку розгляду справи по суті.

Також сторона має право заявити про перевищення третейсь­ким судом меж його компетенції.

З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу, а розгляд справи по суті може бути викладено або зупинено. У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність угоди, він повинен відмовити в розгляді справи, про що виноситься мотивована ухвала, а заявнику повертаються позовні матеріали.

§ 2. Розгляд справ третейськими судами

Відповідно до принципу гласності розгляд справи відбувається відкрито, але згідно зі ст. 29 Закону у разі, коли проти відкри­того розгляду справи третейським судом висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів додержання та збереження комер­ційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається у закритому засіданні.

Розгляд справ у третейському суді провадиться згідно зі ст. 31 Закону українською мовою, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду чи угодою сторін. Сторона, яка надає документи чи письмові докази мовою іншою, ніж мова третейського розгляду, повинна забезпечити їх переклад на мову чи мови третейського розгляду.

Стаття 35 Закону визначає форму та зміст позовної заяви.

Позовна заява подається у письмовій формі.

У позовній заяві, що подається до третейського суду, повинні зазначатися:

— назва постійно діючого третейського суду або склад тре­тейського суду для вирішення конкретного спору;

— дата подання позовної заяви;

- найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, міс­це проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами;

— найменування і юридична адреса представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представни­ка, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником;

— зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці;

— обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог;

— посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення;

— перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви;

— підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: наявність третейської угоди; обґрунтованість позовних вимог; повноваження представника; направлення копії позовної заяви іншій стороні.

Якщо сторони не домовилися про інше, до прийняття рішення тре­тейським судом сторона має право змінити, доповнити або уточнити свої позовні вимоги, а відповідач вправі подати зустрічний позов.

Розгляд справи третейським судом починається з постанов­ленім відповідної ухвали та направлення її сторонам.

Розгляд справ третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду аоо третейською угодою. При розгляді справи третейським судом можуть встановлюватися строки для надання пояснень, подання заяв, документів, доказів по справі та вчинення інших процесуаль­них дій. Третейський суд на початку розгляду повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подаль­шому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу. Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення (ст. 33 Закону).

Третейський розгляд справи здійснюється відповідно до принципу змагальності сторін, а сторонам надаються рівні мож­ливості і права при наданні ними доказів.

Встановлення наявності або відсутності обставин, що обґрун­товують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, називається доказовою діяльністю.

Засоби доказування визначаються регламентом третейського суду, третейською угодою або третейським судом, що розглядає відповідну справу.

У третейському розгляді обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не мо­жуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Розподіл обов'язків щодо доказування такий: кожна сторона третейського розгляду повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Усі зібрані докази в оригіналах або належним чином засвід­чених копіях разом з іншими процесуальними документами (по­зовна заява, відзив на позовну заяву тощо) повинні зберігатися у справі прошиті й пронумеровані.

Фіксування судових засідань відповідно до ст. 44 Закону здійснюється шляхом ведення протоколу засідання третейського суду, але тільки за наявності угоди між сторонами або за вказів­кою регламенту третейського суду.

У протоколі засідання третейського суду зазначаються:

— дата та місце розгляду справи;

— прізвища третейських суддів і секретаря;

— суть спору;

— найменування сторін, їхніх представників, свідків, експер­тів, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи;

— заяви та клопотання сторін;

- вказівки та вимоги до сторін по справі, висунуті третей­ським судом;

— розклад засідань третейського суду;

- зміст пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

подані під час третейського розгляду докази, відомості про їх огляд;

- узгодження сторонами питання про необхідність зберігання та умови зберігання рішень третейського суду;

— витрати, понесені сторонами.

Протокол підписується секретарем та всіма третейськими суддями, які розглядали справу.

Рішення третейського суду ухвалюється після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово роз­глядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду.

Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. У ньому випадку, якщо сторони не погодили строк на­правлення їм рішення, мотивоване рішення має бути направлене сторонам у строк, який не перевищує п'яти днів з дня оголошення резолютивної частини рішення.

Кожнім стороні направляється по одному примірнику рішення.

Рішення третейського суду викладається у письмовій формі і підписується третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу. Рішення постійно діючого третейського суду скріплюєть­ся підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи — засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду посвідчуються нотаріально.

У рішенні третейського суду повинні бути зазначені:

— назва третейського суду;

— дата прийняття рішення;

- склад третейського суду і порядок його формування;

— місце третейського розгляду;

— сторони, їх представники та інші учасники третейського роз­гляду, що брали участь у розгляді справи третейським судом;

— висновок про компетенцію третейського суду, обсяг його повноважень за третейською угодою;

— стислий виклад позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень, клопотань сторін та їхніх представників, інших учасників третейського розгляду;

— встановлені обставини справи, підстави виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, зміст мирової угоди, якщо вона укладена сторонами, мотиви, з яких третейський суд відхилив доводи, докази та заявлені під час третейського роз­гляду клопотання сторін;

— висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю або частково по кожній із заявлених вимог;

- норми законодавства, якими керувався третейський суд при прийнятті рішення.

Висновки третейського суду, що містяться в рішенні по справі, не можуть залежати від настання або ненастання будь-яких обставин.

У разі задоволення позовних вимог у резолютивній частині рішення зазначаються:

— сторона, на користь якої вирішено спір;

— сторона, з якої за рішенням третейського суду має бути здійснено стягнення грошових сум та/або яка зобов'язана вико­нати певні дії або утриматися від виконання певних дій;

— розмір грошової суми, яка підлягає стягненню, та/або дії, які підлягають виконанню або від виконання яких сторона має утриматися за рішенням третейського суду;

— строк сплати коштів та/або строк і спосіб виконання та-

ких дій;

— порядок розподілу між сторонами витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом;

— інші обставини, які третейський суд вважає за необхідне зазначити.

Законом для сторін передбачено право протягом семи днів я одержання рішення звернутися до третейського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні (ст. 47 Закону).

Заяву про ухвалення додаткового рішення має бути роз­глянуто тим складом третейського суду, який вирішував спір, протягом семи днів після її одержання третейським судом, а за результатами розгляду заяви ухвалюється додаткове рішення, яке є складовою частиною рішення третейського суду, або постановляється мотивована ухвала про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Також будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, має право протягом семи днів після одержання рішення звернути­ся до третейського суду із заявою про роз'яснення резолютивної частини рішення. Суд зобов'язаний розглянути цю заяву і пос­тановити відповідну ухвалу, не маючи права, однак, змінювати зміст рішення по суті.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, відповідно до ст. 50 Закону зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи засте­режень, для чого сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів.

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 51 Закону.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

1) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаче­ному третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської ї угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

2) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

3) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не від­повідав вимогам ст. ст. 16—19 цього Закону. не встановлений. Якщо виконання рішення потребує вчинення дій ЯНІ органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, воно здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Порядок видачі виконавчого документа визначається положен­нями ст. 56 Закону, а ст. 57 передбачено примусовий порядок виконання рішення третейського суду з дотриманням вимог, установлених Законом від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження».

Для представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів утворюються органи третей­ського самоврядування. Вищим органом третейського самовря­дування є Всеукраїнський з'їзд третейських суддів, який обирає Третейську палату України — постійно діючий орган, який представляє та захищає соціальні і професійні права та інтереси третейських суддів і судів, здійснює методичну та видавничу роботу, аналізує практику правозастосування і здійснює інші повноваження. Третейську палату очолює Голова, повноваження якого визначені ст. 59 Закону.

 

 

Цивільний процес України 1

ПЕРЕДМОВА 1

Глава 1 Цивільне процесуальне право України як галузь права. Поняття цивільного процесу за законодавством України. Предмет, метод і функції цивільного процесуального права України 3

§ 1. Поняття цивільного процесу. Поняття та види проваджень у цивільному процесі. Стадії цивільного процесу 3

§ 2. Предмет, метод, функції і системи цивільного процесуального права України 6

§ 3. Функції цивільного процесуального права 9

§ 4. Система цивільного процесуального права 10

§ 5. Цивільне процесуальне законодавство 11

§ 6. Місце цивільного процесуального права в системі права України 14

§ 7. Наука цивільного процесуального права 16

Глава 2 Принципи цивільного процесуального права 17

§ 1. Поняття принципів цивільного процесуального права 17

§ 2. Система принципів цивільного процесуального 18

права 18

§ 3. Загальноправові принципи 19

§ 4. Міжгалузеві принципи 22

§ 5. Галузеві принципи 25

§ 6. Принципи окремого правового інституту — інституту судового розгляду 92

Глава З Цивільні процесуальні відносини 94

§ 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин 94

§ 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин 98

§ 3. Зміст цивільних процесуальних правовідносин 100

§ 4. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин 100

б) особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК): 101

в) Інші учасники цивільного процесу (ст. 47 ЦПК). 101

§ 5. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин 109

Глава 4 Сторони в цивільному процесі 112

§ 1. Поняття та ознаки сторін у цивільному процесі 112

§ 2. Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність сторін 113

§ 3. Процесуальна співучасть 114

§ 4. Заміна неналежного відповідача 115

§ 5. Процесуальне правонаступництво 115

Глава 5 Треті особи в цивільному процесі 116

§ 1. Загальні положення 116

§ 2. Права та обов'язки третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору 118

§ 3. Права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 119

Глава 6 Представництво в цивільному процесі 122

§ 1. Поняття представництва в цивільному процесі 122

§ 2. Права та обов'язки представника в цивільному процесі 124

§ 3. Види представництва 126

Глава 7 Участь в цивільному процесі прокурора та інтереси органів місцевого самоврядування і осіб, яким законом надано право захищати праваі свободи інших осіб 128

§ 1. Участь прокурора в цивільному процесі 129

§ 2. Захист інтересів держави 137

§ 3. Процесуальні права органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб 138

Глава 8 Доказування і докази в цивільному процесі України 142

§ 1. Поняття судового доказування 142

§ 2. Предмет доказування 143

§ 3. Поняття судових доказів 145

§ 4. Класифікація доказів 149

§ 5. Пояснення сторін і третіх осіб 150

§ 6. Показання свідка 151

§ 7. Письмові докази 153

§ 8. Речові докази 155

§ 9. Висновок експерта 156

ГЛАВА 9. Цивільна юрисдикція загальних судів. Підсудність цивільних справ 161

§ 1. Загальна характеристика юрисдикції (підвідомчості) 161

§ 2. Види судової юрисдикції (підвідомчості) 170

§ 3. Підсудність цивільних справ 172

§ 4. Наслідки порушення правила підсудності. 177

Передача справи з одного суду до іншого 177

Глава 10 Процесуальні строки 178

§ 1. Поняття процесуальних строків і їх види 178

§ 2. Обчислення процесуальних строків 179

§ 3. Поновлення і продовження процесуальних 179

строків 179

Глава 11 Судові виклики і повідомлення 180

§ 1. Судові повістки 180

§ 2. Обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо здійснення повідомлень 183

Глава 12 Судові витрати 185

§ 1. Поняття, функції та види судових витрат 185

§ 2. Судовий збір 186

1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується; 188

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна. Питання про визначення вартості майна, яке стягується, в ряді випадків є спірним, ос- 188

§ 3. Витрати, пов'язані з розглядом судової справи 189

§ 4. Звільнення від оплати судових витрат. Відстрочення і розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру 193

§ 5. Розподіл і відшкодування судових витрат. 194

Повернення сум судових витрат 194

Глава 13 Заходи процесуального примусу 196

§ 1. Попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів 196

§ 2. Привід як захід процесуального примусу 197

Глава 14 Наказне провадження 198

§ 1. Заява про видачу судового наказу 199

§ 2. Порядок розгляду заяв та судового наказу 200

Глава 15 Позов 201

§ 1. Поняття позову 201

§ 2. Елементи позову 202

§ 3. Види позовів 204

§ 4. Право на позов 205

§ 5. Захист інтересів відповідача 206

§ 6. Забезпечення позову 207

ГЛАВА16 Відкриття провадження у справі 211

§ 1. Поняття відкриття провадження у справі 211

§ 3. Умови і підстави відкриття провадження у цивільній справі 213

§ 4. Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі 215

Глава 17 Провадження у справі досудового розгляду 216

§ 1. Поняття, мета і завдання стадії підготовки справи до судового розгляду 216

§ 2. Зміст і процесуальний порядок підготовки справи до судового розгляду 217

Глава 18 Судовий розгляд 224

§ 1. Поняття і значення стадії судового розгляду 224

§ 2. Підготовча частина судового засідання 224

§ 3. Розгляд справи по суті 231

§ 4. Судові дебати 239

§ 5. Ухвалення судового рішення 240

§ 6. Зупинення і закриття провадження у справі 242

§ 7. Залишення заяви без розгляду 244

Глава 19 Судові рішення 246

§ 1. Поняття судового рішення. 246

Вимоги, яким має відповідати судове рішення 246

§ 2. Зміст судового рішення 246

§ 3. Негайне виконання судових рішень 248

§ 4. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні 249

§ 5. Додаткове рішення 249

§ 6. Роз'яснення рішення суду 250

§ 7. Законна сила судового рішення 250

§ 8. Ухвали суду першої інстанції 251

§ 9. Окремі ухвали суду 253

§ 10. Законна сила судових ухвал 253

Глава 20 Заочний розгляд справи 254

Глава 21 Окреме провадження 257

§ 1. Загальні положення 257

§ 3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності 265

§ 4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою 266

§ 5. Розгляд судом справ про усиновлення 268

§ 6. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення 270

§ 7. Розгляд судом справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі 274

§ 8. Розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність 276

§ 9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою 277

§ 10. Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку 278

§ 11. Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу 279

§ 12. Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб 279

Глава 22 Перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному порядку 281

Глава 23 Перегляд судових рішень і ухвал в касаційному порядку 291

Глава 24 Перегляд судових рішень у цивільних справах, що набрали законної сили, в зв’язку з винятковими обставинами 301

Глава 25 Перегляд рішень або ухвал суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судового наказу у зв’язку з ново виявленими обставинами 304

Глава 26 Провадження в цивільних судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб 309

§ 1. Правові підстави участі іноземних осіб у цивільному процесі 309

ного режиму, відповідно до якого іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи і посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. 310

§ 2. Відкриття провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб 314

§ 3. Судові доручення та надання правової допомоги у справах за участю іноземних осіб 315

Глава 27 Судочинство у третейських судах 317

§ 1. Загальні положення щодо створення і діяльності третейських судів 317

§ 2. Розгляд справ третейськими судами 321