Перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному порядку

Законність та обгрунтованість рішень суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого імені можуть звер­нутися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду та вирішення справ.

Однак, як слушно зазначає М. Штсфан, перелічених гарантій недостатньо. Аналіз судової практики показує, що суди внаслідок суб'єктивних (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід тощо) та об'єктивних причин (складність правовідносин, щодо яких розглядається справа, велика кількість співучасників тощо) ухвалюють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідно­сини сторін, і нормам процесуального права.

За таких обставин на думку М. Штефана, необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих грома­дян, організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності й обґрунтованості судових рішень та ухвал. Серед них визначальна роль належить апеляційному провадженню — апеляційному оскарженню та перевірці рішень і ухвал суду пер­шої інстанції, які не набрали законної сили. І Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції забезпечення

апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, уста­новлених законом, віднесено до основних засад судочинства і, як зазначалося, до міжгалузевих принципів цивільного процесу­ального права (ст. 13 ЦПК, ст. 12 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»), Реалізація цього конституційного положення здобула відображення в главі 1 розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал.

Аналіз норм глави 1 розділу V ЦПК дає можливість виз­начити найхарактерніші особливості інституту апеляційного провадження, а саме: апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, яке не набрало законної сили; справа за апеляційною скаргою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляцій­ного суду); подання апеляції зумовлене неправильним на думку

особи, яка подає апеляційну скаргу, застосуванням судом пер­шої інстанції норм матеріального права або порушенням норм процесуального права; апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто як юри­дичний так і фактичний аспекти справи, у такому самому обсязі, як і суд першої інстанції; розгляд справи в апеляційному суді здійснюється із дотриманням основних принципів судочинства. Поданню апеляційної скарги має, як правило, передувати заява про апеляційне оскарження.

Отже, аналіз ознак перегляду рішень та ухвал у апеляцій­ному порядку дає підстави для висновку, що суть апеляційного перегляду полягає у новому (повторному) розгляді та вирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Перегляд справи знаходиться у основі апеляційного перегля­ду, становить його зміст та визначає специфічні особливості. Він тісно пов'язаний із можливістю дослідити нові докази і дати їм оцінку. При цьому необхідно враховувати, що мета дослідження та оцінки доказів у апеляційному суді та в суді першої інстан­ції є відмінною особливістю, оскільки діяльність суду першої інстанції спрямована на розгляд і вирішення справи по суті, а апеляційного суду — на повторний перегляд справи по суті з метою перевірки законності та обгрунтованості ухваленого рішення. Тому завдання суду апеляційної інстанції — здійснювати перегляд справи по суті не означає, що зникає різниця між судом першої та апеляційної інстанції.

Завдання апеляційного провадження визначені в ст. 303 ЦПК, у якій установлені межі дії суду апеляційної інстанції щодо перевір­ки законності та обґрунтованості судових рішень. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє закон­ність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Надані до апеляційної інстанції сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, нові докази апеляційний суд досліджує лише в тих випадках, якщо визнає, що суд першої ін­станції неправомірно відмовив у їх прийнятті або неподання яких до суду раніше було зумовлено поважними причинами.

Згідно зі ст. 292 ЦПК право апеляційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження і у справах наказного провадження щодо відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Крім того, право апеляційного оскарження мають також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирі­шив питання про їх права та обов'язки. Останнє положення ч. 1 ст. 292 ЦПК викликає заперечення. Зі змісту ч. 1 ст. 27 ЦПК випливає, ідо особи, які не беруть участь у справі, не мають права знайомитися з матеріалами справи, робити з неї виписки. Тож незрозуміло, яким чином вони можуть дізнатися, що суд першої інстанції вирішив питання про їх права та обов'язки, і виконати вимоги ст. 295 ЦПК щодо змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.

Також право на апеляційне оскарження мають правонаступ­ники сторін і третіх осіб (ст. 37 ЦПК). Судовий представник (адвокат, юрисконсульт тощо) має право подавати заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу на судове рішення або ухвалу суду першої інстанції, які не набрали законної сили, якщо обмеження повноважень представника не застережені у виданій йому довіреності (ч. 2 ст. 44 ЦПК). Законні представ­ники (батьки, усиновлювачі, опікуни і піклувальники) можуть вчиняти від імені особи, яку представляють, усі процесуальні дії, у тому числі самостійно оскаржувати рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили, не маючи на це спеціальної довіреності.

У ст. 292 ЦПК не вказано, чи має прокурор, який не бере участі у справі, право на апеляційне оскарження. М. Штефан слушно зазначає, що прокурор, який брав участь у справі в суді першої інстанції, має право на апеляційне оскарження. При цьому він посилається на ст. ст. 292, 294 ЦПК. Однак у ст. 292 ЦПК не врегульовано питання про право прокурора на подання апеляційної скарги, а ст. 294 ЦПК регулює не питання щодо суб'єктів апеляційного оскарження, а щодо строків такого оскарження. Право прокурора, який не бере участі в справі, на апеляційне та касаційне оскарження передбачено в ст. 37 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Так, прокурор і Його заступник мають право на внесення апеляційного і касаційного подання. Чинний ЦПК передбачає не апеляційне та касаційне подання прокурора, а подання апеляційної та касаційної скарги у межах їх компетенції прокурором і його заступниками незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь та відділів можуть подавати апеляційні та касаційні скарги лише в справах, у розгляді яких вони брали участь. Такий висновок випливає також зі ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» та ч. 4 ст. 46 ЦПК. Частина 4 ст. 46 ЦПК передбачає: «Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді».

Апеляція (від лат. — звернення) є способом пере­вірки законності та обгрунтованості судових рішень та ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). У літературі немає єдиної точки зору щодо поняття перегляду судових рішень і ухвал у апеляційому порядку. В. Тертишников вважає, що перегляд судових рішень і ухвал у апеляційному порядку є видом про­вадження в цивільному процесі. Так, апеляційне провадження, як і будь-яке провадження, складається зі стадій: порушення справи, підготовка її до розгляду та розгляд справи в апеляційній інстанції. Інші автори, зокрема М. Штефан, Е. Чернушенко, стверджують, що перегляд судових рішень і ухвал, які не на­брали законної сили, є стадією цивільного процесу. Цю точку зору треба визнати правильною.

Треба розрізняти повну та неповну апеляцію. Під повною апе­ляцією слід розуміти перегляд судових рішень і ухвал у повному обсязі. Під неповною апеляцією — перегляд судових рішень і ухвал суду першої інстанції, тобто перевірку законності та обгрун­тованості в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК). Разом із тим апеля­ційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення. Так, відповідач у апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції з тієї підстави, що з нього за рішенням суду стяг­нуто борг, хоча позивач пропустив строк позовної давйості. Проте в журналі чи протоколі судового засідання зазначено, що справу розглянуто за відсутності відповідача, який не був повідомлений про час і місце судового засідання. У такому разі, хоча відпові­дач не посилається на цей факт, апеляційний суд зобов'язаний скасувати рішення суду першої інстанції та направити; справу на новий розгляд (п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК). Лише у справах окремого провадження, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги зали­шилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі (ч. 4 ст. 303 ЦПК), тобто має місце повна апеляція.

Принцип неповної апеляції закріплено також у ст. 195 КАС. Згідно зч. 1 ст. 195 КАС суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляцій­ної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто ч. 1 ст. 195 КАС містить

правило, аналогічне правилу ч. 3 ст. 303 ЦПК. Водночас ч. 3 ст. 195 КАС встановлює: «Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції».

Отже, перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили можна розглядати як стадію цивільного процесу, тобто як сукупність процесуальних дій суду апеляційної інстанції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу, спрямовану на перевірку законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, як правило, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку, як слушно зазначає Е. Чернушенко, можна визначити як правовий інститут і як сукупність процесуальних правовідносин, які ви­никають між судом апеляційної інстанції та іншими учасниками цивільного процесу.

Говорячи про стадію перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, як про сукупність про­цесуальних правовідносин, треба уточнити, що ці правовідносини виникають між апеляційним судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу і що вони спрямовані на перевірку законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, шляхом повтор­ного перегляду справи.

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстан­ції шляхом подання апеляційної скарги — цс надана законом можливість на спонукання функціональної діяльності суду апеляційної інстанції, спрямована на новий (повторний) роз­гляд цивільної справи та перевірку ухвалених у ній рішень та постановлених ухвал щодо їх відповідності вимогам законності та обґрунтованості.

Право на апеляційне оскарження обумовлене об'єктом оскар­ження. Об'єктом апеляційного оскарження є рішення або ухвала суду першої інстанції, які не набрали законної сили, а також ух­вали суду першої інстанції, якщо це передбачено ст. 293 ЦПК або якщо постановлені ухвали заважають подальшому провадженню у справі. Заперечення па ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 293 ЦПК).

Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на його частину, наприклад на мотивувальну, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами порядку та строків виконання рішення, а також щодо інших вирішених судом питань).

Окремо від рішення можуть бути оскаржені ухвали суду, зазначені в ст. 293 ЦПК. Це можуть бути присічні ухвали, тобто ухвали, які заважають подальшому розгляду справи (наприклад ухвала, постановлена в наказному провадженні про відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судо­вого наказу (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК), про зупинення провадження у справі (ст. ст. 201, 202, п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК), і заключні, якими завертається провадження у справі (наприклад про виз­нання мирової угоди або закриття провадження у справі (п. п. 8, 14 ст. 293 ЦПК). Окремо від судового рішення можуть бути також оскаржені інші ухвали, наприклад щодо забезпечення позову, скасування забезпечення позову, видачі дубліката ви­конавчого листа.

Стадія перегляду рішень і ухвал в апеляційному порядку скла­дається з 4 частин: 1; порушення апеляційного перегляду рішень і ухвал, які не набрали законної сили; 2) підготовка розгляду справи; 3) розгляд справи по суті; 4) ухвалення і проголошення рішення або постановлення ухвали.

Порушення апеляційного оскарження. Об'єктом апеляційного оскарження може бути і додаткове рішення рішення суду першої інстанції в порядку ч. 4 ст. 220 ЦПК.

Реалізація права апеляційного провадження, тобто порушення апеляційного провадження, зумовлена дотриманням установле­них ст. 294 ЦПК процесуальних строків.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстан­ції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження ухвал суду першої інстан­ції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подан­ня заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскар­ження (ч. 4 ст. 295 ЦПК).

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених ст. 294 ЦПК, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно з н. 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положен­ня» КАС до початку діяльності окружних та апеляційних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами КАС. У місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ.

Право апеляційного оскарження реалізується шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Форма

та зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги мають відповідати вимогам ст. 295 ЦПК.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга по­даються у письмовій формі.

У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце про­живання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржуються.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце про­живання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання та місцезнаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рі­шення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обста­вин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) непра­вильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подан­ня заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскар­ження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, пода­ною представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. До заяви про апеляційне ос­карження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга по­даються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг У справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через 3 дні після закінчення строку па подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. А не-

ля цінні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступно­го робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Справа реєструється в апеляційному суді і передається в по­рядку черговості судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про при­йняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом.

До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення ст. 121 ЦПК. Суд у такому разі залишає апеляційну скаргу без руху і постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє особу, яка подала апеляційну скар­гу, із зазначенням строку, протягом якого мають бути усунуті недоліки. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, в уста­новлений судом строк усуне недоліки цієї скарги та сплатить суми судового збору, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, апеляційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду першої інстанції, який ухвалив рішення або постановив ухвалу, що оскаржують­ся. Ухвалу судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку.

Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постанов­лений ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу. Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які пе брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

У ч. 1 ст. 299 ЦПК не вирішено питання щодо можливості приєднання до апеляційної скарги співучасників особи, яка подала апеляційну скаргу. У ст. 297 ЦПК 1963 р. було перед­бачено право співучасників приєднатися до апеляційної скарги одного з них. Таке положення уявляється обґрунтованим, адже співучасники мають спільні права та обов'язки або права та обов'язки співучасників мають спільні підстави, або предметом спору є однорідні права та обов'язки (ст. 32 ЦПК). Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до почат­ку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до по­чатку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному

обсязі чи в певній частині. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскаржен­ня цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається. Визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Підготовка розгляду справи апеляційним судом. Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;.

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує обставини, які обставини визнаються чи запере­чуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання до­казів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення екс­пертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Підготовчі дії, визначені п. п. 6—8 ч. 7 ст. 301, здійснюються за правилами, встановленими главою 3 розділу ІII ЦПК.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питан­ня про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду.

Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше п'ятнадцяти дні в після закінчення дій підготовки справи до розгляду.

Розгляд справи по суті. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК. Суддя-доповідач доповідає зміст рішен­ня (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встасудді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, — пер­шим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі. Закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або її розгляд відкладено.

Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її кло­потанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Цивільні справи в судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визна­чається в установленому порядку (ч. 3 ст. 18 ЦПК).

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені в ст. ст. 304, 307 ЦПК. Під такими треба розуміти сукупність прав та обов'язків апеляційного суду зі здійснення певних процесуальних дій щодо перевірки законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Як випливає зі ст. 307 ЦПК, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий роз­гляд до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду справи на ухвалу суду першої інс­танції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рі­шення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ух­валення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав вста­новленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не по­ширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205 і 207 ЦПК. Якщо су­дом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сто­рони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 310 ЦПК.

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто нсповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який роз­глядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які бе­руть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не буй і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеля­ційний суд: відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону; змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і поста­новляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або

при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Ухвалення рішень, постановленій ухвал та їх проголошення апеляційним судом. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу, як уже зазначалося, колегією у складі З суддів. Питання, які виникають при розгляді справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий го­лосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання ніхто із суддів не вправі утриматися від голосування та підписання рішення або ухвали. Суддя, який не погоджується з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи та відкритий для ознайомлення.

Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін:

2) скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;

3) скасувати рішення суду із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5) зміни ухвали суду першої інстанції;

6) скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з 4 частин:

1) вступної частини із зазначенням: часу і місця її постанов- лення; найменування суду; прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; уза­гальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких апе­ляційний суд виходив при постановленій ухвали, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку апеляцій­ного суду; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

У разі скасування рішення суду першої інстанції і направлен­ня справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі повинно бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції;

Рішення апеляційного суду також складається з 4 частин:

1) вступної частини із зазначенням: часу і місця його ухва­лення; найменування суду; прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

3) мотивувальної частини із зазначенням: мотивів зміни рішен­ня, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку апеля­ційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК.

Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені ЦПК строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгля­ду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами глави 1 розділу V ЦПК.

Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в ч. 1 ст. 318 ЦПК суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до ст. 307 ЦПК. При цьому за наявності підстав може бути ска­совано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Таким чином, зі змісту ч. 2 ст. 318 ЦПК випливає, що судова колегія апеляційного суду може скасувати власні рішення або ухвалу. Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, може постановити окрему ухвалу. Суд може також поста­новити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Стаття 211 ЦПК передбачає, що суд, виявивши під час роз­гляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК.

Копії судового рішення апеляційного суду видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протя­гом 5 днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

Після закінчення апеляційного провадження справа у семи­денний строк направляється до суду першої інстанції, який її розгляну