Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які залучаються до участі у справі або вступають у неї з метою захисту їх суб'єктивних прав та інтересів.

Такі треті особи заінтересовані у результатах розгляду цивільної справи, оскільки ухвалене по ній рішення може наперед встановити певні взаємовідносини між ними і сторонами, а також вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

 

Участь у цивільному процесі третіх осіб без самостійних вимог спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вони виступають, не допустити ухвалення несприятливо­го для неї рішення суду, оскільки воно надасть право стороні ви­магати збитків від третьої особи за регресним позовом. Крім того, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спо­ру, вступивши у цивільну справу, може своєчасно запобігти пору­шенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (напри­клад, при відкритті провадження у справі про стягнення аліментів з чоловіка на користь другої дружини, як третя особа може вступити у процес перша дружина, яка вже отримує від нього аліменти).

 

Законодавець покладає обов'язок на сторону, в якої за рі­шенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, повідомити суд про цю третю особу (ч. 1 ст. 36 ЦПК).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мета спору, можуть:

1) вступити у справу з власної ініціативи на стороні позивача або відповідача, подавши відповідну заяву;

2) залучитися до участі в справі за клопотанням сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. У своїй заяві про залучення третьої особи ініціатор повинен зазначити:

- ім'я (найменування) третьої особи;

- місце її проживання (перебування) або місцезнаходження;

- підстави, за якими третя особа має бути залучена до участі у справі;

3) бути залучені до цивільного процесу за ініціативою суду.

 

У двох останніх випадках суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення її як третьої осо­би і роз'яснює право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. З ст. 36 ЦПК).

Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справу допускається до ухвалення судом рішен­ня (ч. 1 ст. 35 ЦПК).

 

Відповідно до ч. 5 ст. 36 ЦПК за умови відсутності згоди будь-кого з осіб, які беруть участь у справі щодо залучення чи допуск третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом з урахуванням всіх обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню в апе­ляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Треті особи без самостійних вимог мають загальні процесуаль­ні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК).

За ч. 4 ст. 35 ЦПК вступ у справу третьої особи, яка не за­являє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Лекція 6. Представництво в цивільному процесі

 

1. Поняття та загальна характеристика судового представництва

2. Види судового представництва

3. Повноваження представника в суді

 

Поняття та загальна характеристика судового представництва

Ст.59 КУ – кожен має право на правовий захист.

Для забезпечення цього права діє адвокатура. ЇЇ завдання:

- Надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді

- Надання допомоги суду по встановленню дійсних прав та обов’язків сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

 

Представництво в суді є самостійним процесуальним інститутом

Представництво у цивільному процесі — це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав.

ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі (ст.26, 27 ЦПК), на відміну від більшості країн СНД, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою (хоча і представляє інтереси іншої особи).

 

Право на представника мають (ст.38 ч.1 ЦПК):

- сторони,

- треті особи (з самостійними вимогами чи без таких),

- особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб

- заявники та інші заінтересовані особи

 

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

 

п.4 ч.1 ст.169 ЦПК – випадок, коли суд може визнати особисту участь громадянина обов’язковою, незважаючи на участь у справі її представника.

 

Види представництва

 

1)

 

представництво громадян представництво юрид. осіб

 

2) за ступенем обов’язковості (за характером вказівки закону)

 

обов’язкове факультативне

 

3) за процесуально-правовою ознакою осіб, яких представляють

 

предст-во сторін предст-во органів

державної влади

предст-во предст-во

третіх осіб заявників та

заінтересованих осіб

 

 

4) за статусом самого представника

 

предст-во громадянами, які

адвокатами допущені судом

 

юрисконсультами батьками

 

співучасниками уповноваженими

профспілок

5) за підставами виникнення:

 

договірне	законне
(в основі – договір) а) це договір між стороною, третьою особою і адвокатом б) коли юрисконсульт представляє інтереси п., у., о., виходячи з умов трудового договору, але на підставі доручення в) коли окремі громадяни за договором представляють в суді інтереси сторін та третіх осіб г) представництво співучасниками	має місце у випадках, коли права і охоронювані законом інтереси недієздатних громадян, а також громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають у суді їх батьки, усиновителі, опікуни або піклувальники – ст.39 ЦПК

 

Договірне представництво

Ст.40 – Представником може бути:

- адвокат

- інша особа 18 р., має цив. дієздатність і належно посвідчені повноваження на ведення справи в суді.

 

Ст.41 – Не можуть бути представниками:

- особи, які діють в цьому процесі як секретар, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок

- судді, слідчі, прокурори (крім законного та статутного представництва)

- ч.2 ст.40 – одна і та ж особа не може бути представником іншої сторони, третіх осіб

- адвокати, які отримали доручення з порушенням правил про надання допомоги (ст.7 ЗУ «Про адвокатуру»)

 

Документи, що посвідчують повноваження договірних представників (ст.42 ЦПК):

· довіреність фізичної особи (нотаріально посвідчена)

· ордер адвокатського об’єднання або договір

· довіреність юридичної особи (підпис уповноваженої посадової особи + печатка)

· документи, що посвідчують службове становище і повноваження керівника (але на мою думку, це не є вид договірного представництва – див. вище)

 

 

Законне представництво

– це вид процесуального представництва, яке виникає на підставі закону, рішення суду, адміністративного акту

Законний представник – це учасник цивільно-процесуальної діяльності, допущений у встановленому порядку у справу з числа вказаних у процесуальному законі осіб і покликаний забезпечити максимальну реалізацію прав підопічного учасника, який з об’єктивних причин обмежений у здатності реалізувати свої права самостійно.

Згоди довірителя на виникнення законного представництва не треба.

 

Ст.39 – законне представництво виникає щодо певного кола осіб:	Закон чітко визначає, хто може виступати законним представником
- малолітніх до 14 р. - недієздатних	батьки усиновлювачі опікуни
- неповнолітніх 14-18 р. - осіб, цивільна дієздатність яких обмежена	батьки усиновлювачі піклувальники + суд може залучити до участі у справі саму особу
- особи, визнаної безвісно відсутньою	опікун майна особи
- спадкоємців особи, яка померла чи оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята	виконавець заповіту охоронець спадкового майна

 

Ознаки законного представництва:

· законні представники покликані законодавцем охороняти права і законні інтереси недієздатного чи частково дієздатного суб’єкта. Відсутня дієздатність осіб реалізується через дії їх законних представників

· законні представники отримують повноваження на представництво інтересів особи, яку вони представляють, не від неї самої, оскільки вона не володіє повною дієздатністю, а на підставі закону

· обсяг прав законного представника не залежить від волі підопічного; вони ширші прав договірних представників і не можуть бути ніким обмежені. + деякі повноваження виходять за межі прав договірних представників – право доручити ведення справи в суді іншій особі

· законний представник при здійснені представництва виражає свою волю

· законний представник зобов’язаний захищати права і законні інтереси підопічного у всіх установах, в т.ч. і в суді. Як правило, він не може відмовитися від виконання покладеного на нього законом обов’язку.

 

Повноваження законного представника посвідчуються (ст.42 ЦПК):

- свідоцтвом про народження дитини

- рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна

- + рішення про усиновлення (це прямо не вказано в ЦПК)

 

Ст.43 ЦПК – призначення або заміна законного представника – див. самостійно!!!

 

Особливість законного представництва – законні представники можуть доручити ведення справи в суді іншій особі (буде діяти в процесі як договірний представник) = «подвійне представництво», в основі – цивільно-правовий договір доручення.