Засоби доказування в цивільному процесі

 

Закон (ч. 2 ст. 57 ЦПК) встановлює такі форми процесуальних доказів:

· пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків,

· показання свідків,

· письмові докази,

· речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи,

· висновки експертів.

Вказані форми ще називають засобами доказування.

Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників

Сторони, треті особи та їх представники є особами, які беруть участь у справі, і відповідно до цивільного процесуального законодавства наділені відповідними правами та обов'язками. Центральне місце в системі суб'єктивних процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, займає право давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Процесуальне законодавство встановлює певні вимоги щодо змісту пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. За загальним правилом, у своїх поясненнях особи, які беруть участь у справі, мають інформувати суд про обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Отже, не є засобами доказування такі пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, що містять доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, письмові зауваження з приводу неправильності чи неповноти журналу судового засідання тощо.

 

В юридичній літературі (Треушніков) у змісті пояснень осіб, які беруть участь у справі, виділяють такі елементи:

1) фактичні дані;

2) процесуальні волевиявлення;

3) судження про юридичну кваліфікацію правовідносин;

4) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна із сторін висвітлює фактичні дані у вигідному для себе аспекті;

5)емоції, настрої.

 

Серед науковців існує загальна думка, що пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, з одного боку, можуть надати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами спірних правовідносин, що розглядаються судом, а з іншого - такі пояснення не завжди мають об'єктивний характер через особисту зацікавленість таких осіб. У зв'язку з цим, законодавець ввів правило, за яким доказами є лише пояснення, отримані від осіб, допитаних як свідків (ст. 62,184 ЦПК).

 

Залежно від змісту пояснення осіб, які беруть участь у справі, поділяють на:

1) твердження - пояснення осіб, які беруть участь у справі, що містять відомості про факти, які згідно з законом повинна доводити ця сторона в процесі як суб'єкт доказування;

2) визнання - пояснення осіб, які беруть участь у справі, що містять відомості про факти, які відповідно до закону повинна доказувати протилежна сторона.

 

ЦПК встановлює чіткий процесуальний порядок визнання.

· Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково протягом усього часу розгляду справи.

Визнання позову з боку відповідача слід відрізняти від визнання факту, яке можливе як часткове визнання позову.

Процесуальним наслідком визнаного в цивільному процесі однією із сторін факту є набуття таким фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від обов’язку його доведення.

На доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказування, крім випадків, коли факт повинен бути підтверджений нотаріально посвідченою угодою.

· Відповідно до ст. 174 ЦПК сторони можуть скористатися такими правами під час судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, їх потрібно приєднати до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

· У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

· Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

· Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо - його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

 

З метою захисту інтересів сторін, поряд з визнанням цивільне процесуальне законодавство передбачає також відмову від визнання обставин. Відмова від визнання у попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини, або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (ст. 178 ЦПК).

 

Існує думка, за якою твердження та визнання в повній мірі не охоплюють змісту пояснень сторін, третіх осіб, їх представників у цивільному процесі. Через це доцільним уявляється виокремлення ще однієї форми змісту пояснень осіб, які беруть участь у справі, - заперечень, тобто пояснень осіб, які беруть участь у справі, що містять відомості про факти, які спростовують предмет доказування іншої сторони[4].

Більше того, поряд із твердженням та визнанням, заперечення знайшло своє відображення в ЦПК. Так, відповідно до ст. 128 ЦПК після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

 

Таким чином, виступаючи як засоби доказування, пояснення сторін, третіх осіб, їх представників знаходять свій прояв у трьох формах: твердження, визнання та заперечення.

Пояснення сторони будуть мати доказове значення лише якщо вони допитані в якості свідка!!!

Показання свідків

Відповідно до ст. 47 ЦПК одними із учасників цивільного процесу є свідки.

Показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (ст. 63 ЦПК).

Зазвичай, як свідки викликаються фізичні особи, яким особисто відомі будь-які істотні для справи обставини. Хоча особи, які дізналися про ці обставини зі слів інших осіб чи в результаті ознайомлення із певним документом, при необхідності можуть також допитуватись як свідки. В такому разі їх показання вважаються похідними та можуть допомогти знайти первісні докази.

Проте не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК).

Поряд із правовим статусом свідка законодавець встановлює процесуальний порядок його допиту.

· Так, відповідно до ст. 165 ЦПК до початку розгляду справи по суті свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення.

· Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

· Обов'язок вжити заходів з метою, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав, покладений законом на судового розпорядника.

· Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін (ч. 10 ст. 180 ЦПК).

· Під час судового розгляду кожний свідок допитується окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

· Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги.

· Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. При цьому свідок, даючи показання, може користуватися записами у випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

· Після розповіді свідка першою задає питання особа, за заявою якої його викликано, а потім всі інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі,, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду (частини 7-9 ст. 180 ЦПК).

 

Показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, оголошуються в судовому засіданні. При цьому особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст. 183 ЦПК).

 

Певною специфікою характеризується процесуальний порядок допиту малолітніх та неповнолітніх свідків, який відповідно до ст. 182 ЦПК проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Такі особи можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Такі свідки після закінчення їх допиту видаляються із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною їх присутність в залі судового засідання.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Письмові докази

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК).

В теорії цивільного процесу ознаками письмових доказів називають наступні їх особливості:

1) відомості про фактичні дані у письмових доказах знаходять своє відображення на матеріальних предметах, що придатні для письма;

2) фактичні дані відображаються у письмових доказах у формі певних знаків, що є доступними для сприйняття та розуміння людиною.

Письмові докази можуть бути класифіковані на види, виходячи із притаманних їм особливостей.

 

Письмові докази подаються, як правило, в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ч.2 ст.64 ЦПК), який відповідно до ст.138 ЦПК може бути повернений до набрання судовим рішенням законної сили за клопотанням осіб, які його подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. При цьому у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

 

Відповідно до ст. 185 ЦПК письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду, а також ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

 

Особливою процесуальною процедурою характеризується дослідження таких письмових доказів як особисте листування, телеграфна та інші види кореспонденції. Особисте листування відноситься, як правило, до того періоду взаємовідносин сторін, коли можливість виникнення між ними конфлікту виключалася і, у зв'язку з цим, може вміщувати необхідну, а іноді і єдину інформацію про фактичні дані, які є предметом доказування даної цивільної справи. Поряд з цим, особисті листи, кореспонденція тощо можуть розкривати такі сторони життя сторін та інших учасників процесу, таємниця яких охороняється законом. Враховуючи особливості цього різновиду письмових доказів, цивільне процесуальне законодавство України встановлює певні обмеження щодо вільного оголошення у судовому засіданні змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб, які можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК України (ч. 4 ст. 6, ст. 186 ЦПК).

 

Письмові докази, які не можна доставити до суду, відповідно до ст. 140 ЦПК оглядаються за їх місцезнаходженням. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових доказів, відеозаписи тощо. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право робити свої зауваження щодо протоколу огляду.

Речові докази

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, в тому числі магнітні, електронні та інші носії аудіовізуальної інформації (ст. 65 ЦПК).

В основі юридичної природи речових доказів як засобів доказування покладена здатність предметів матеріального світу змінювати свої властивості під впливом навколишніх подій та явищ. Через це, фактичні дані, які мають значення для справи, можуть бути отримані не тільки шляхом вивчення зовнішнього вигляду речового доказу, а й шляхом встановлення часу його створення чи зміни.

 

У судовій практиці з цивільних справ, зазвичай, речові докази використовуються обмежено і виступають здебільшого як предмети спору, зокрема у справах, в яких оспорюється якість виготовлення предмету за договором підряду, про відшкодування шкоди, завданої псуванням майна та ін. Крім того, доказове значення речові докази можуть мати при вирішенні питання щодо задоволення віндикаційного позову.

 

Цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальний порядок зберігання, огляду, дослідження та повернення речових доказів. Виключенням з нього є вирішення питання про витребування речових доказів та відповідальність за їх неподання, яке здійснюється відповідно до загальних правил ЦПК (статтями 93, 137 ЦПК).

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду. При цьому вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані. Суд повинен вжити заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані (ст. 139 ЦПК).

 

Огляд речових доказів за їх місцезнаходженням здійснюється за правилами, встановленими ст. 140 ЦПК.

 

Речові докази, які швидко псуються, оглядаються судом негайно, навіть під час провадження у справі до судового розгляду, з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. Після огляду речові докази, які швидко псуються, повертаються особам, від яких вони були одержані (ст. 141 ЦПК).

 

Відповідно до ст. 187 ЦПК речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом під час судового розгляду, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання.

 

Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні. Особам, які беруть участь у справі, надано право давати свої пояснення з приводу цих протоколів.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

 

Поряд з цим, цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальну процедуру дослідження в судовому засіданні таких речових доказів як відеозапис та звукозапис, що мають приватний характер. Відповідно до ст.188 ЦПК під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила ЦПК щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

 

Після огляду та дослідження судом, а також набранням рішенням суду законної сили речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд визнав право на речі, що є речовими доказами, не за особами, від яких вони були одержані, то після набрання рішенням суду законної сили такі речі передаються власникам (ст. 142 ЦПК).

Висновок експерта

Одним із засобів доказування у цивільному процесі є висновок експерта, який є результатом проведеного експертного дослідження. Тому спочатку потрібно зупинитися на понятті експертизи, порядку її призначення та проведення.

 

Експертиза - це процес дослідження експертом об'єктів, представлених судом, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла. Вона є основною формою застосування спеціальних знань у судочинстві.

 

Основними ознаками експертизи є:

1) використання спеціальних знань;

2) проведення досліджень з метою встановлення обставин, що мають значення для справи;

3) спеціальний суб'єкт проведення експертизи;

4) процесуальна форма оформлення експертизи;

5) проведення на підставі ухвали суду.

 

При розгляді цивільних справ може виникнути необхідність у проведенні різних видів експертиз: судово-психіатричної, почеркознавчої, авторознавчої, технічної експертизи документів, технічної експертизи матеріалів і засобів відеозвукозапису, будівельно-технічної, бухгалтерської, товарознавчої тощо. Окрім того, незважаючи на те що судді самі є фахівцями у галузі права, законодавець (ч. 2 ст. 9 ЦПК) надає їм право залучати експерта з метою з'ясування змісту норми права іншої держави.

 

Крім поділу за предметом, в юридичній літературі виділяються багато різних підстав класифікації експертиз, однак процесуальне значення мають лише окремі з них.

 

 

Суд призначає експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, за заявою осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 143 ЦПК). Законодавство не містить особливих вимог до такої заяви, у зв'язку з чим вона формулюється у довільній формі.

 

Експертизу можна призначати на попередньому судовому засіданні (ч. 6 ст. 130 ЩІК) під час судового розгляду справи (ч. 4 ст. 171 ЩІК), а також при перегляді судових рішень у суді апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 301 ЦПК). Крім того, суд може призначити експертизу до пред'явлення позову у порядку забезпечення доказів (частини 2, 3 ст. 133 ЦПК).

 

Необхідність проведення експертизи щоразу випливає з матеріалів справи і, таким чином, носить об'єктивний характер. Проте законодавство встановлює випадки обов'язкової експертизи. Так, суд зобов'язаний призначити експертизу у разі заявлений клопотання про призначення експертизи обома сторонами.

Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1)характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2)психічний стан особи;

3)вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 145 ЦПК).

 

Хоча ЦПК чітко не врегульовує порядок призначення судової експертизи, це питання достатньо врегульоване іншими нормативними актами[5].

Враховуючи їх положення, можна схематично зобразити процесуальну форму призначення експертного дослідження.

(таблиця)

 

Результат дій по призначенню дослідження відображається в особливому процесуальному акті - ухвалі суду про призначення експертизи. Винесення цієї ухвали є обов'язковим. Вона є процесуальною підставою для проведення експертизи, надає спрямованість спеціальному дослідженню, а також визначає момент, з якого особа, якій доручається проведення експертизи, набуває статус експерта. Саме з моменту винесення такої ухвали виникають відповідні права та обов'язки в учасників процесу.

Ухвала суду про призначення експертизи повинна відповідати загальним вимогам, що висуваються до ухвал. Однак дана ухвала має й певні особливості, зокрема в ній обов'язково зазначаються:

1) підстави та строк для проведення експертизи;

2) з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи;

3) об'єкти, які мають бути досліджені;

4) перелік матеріалів, що передаються для дослідження;

5) попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 1 ст. 144 ЦПК).

 

В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. При призначенні повторної експертизи в ухвалі зазначаються обставини, що викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

 

Якщо проведення експертизи доручено експертам кількох установ, в ухвалі про її призначення зазначається найменування провідної установи, на яку покладається проведення експертизи. Якщо проведення експертизи доручається експертній установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнається експертна установа. Ухвала про призначення експертизи направ­ляється в кожну установу - виконавцям, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об'єкти дослідження та матеріали справи направляються провідній установі.

Правильно, послідовно і вичерпно сформульовані питання є найважливішою частиною ухвали суду про призначення експертизи. Без них не може бути отримано повного й обґрунтованого висновку експерта. Практика показує, що формулювання питань - найбільш важка для суду стадія призначення експертизи. Іноді їх ставлять нечітко, неточно або неконкретне. При постановці питань у деяких випадках не враховуються сучасні можливості експертизи.

 

Сама експертиза проводиться в суді. Якщо ж це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, її можна проводити і поза судом (ч. 1 ст. 147 ЩІК).

 

У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Якщо від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства ухиляється відповідач, суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ст. 146 ЦПК).

Крім того, у виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК).

 

Особи, які беруть участь у справі, мають право при проведенні експертизи давати пояснення експерту (ч. 4 ст. 143 ЦПК).

 

Результати проведеного експертного дослідження закріплюються експертом у його мотивованому висновку, який надається у письмовій формі та приєднується до справи.

Висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (ст. 66 ЦПК).

Висновок експерта як самостійний засіб доказування має свої особливості, які полягають насамперед у тому, що:

· експерт повідомляє суду фактичні дані, встановлені в процесі проведеного дослідження на підставі спеціальних знань.

· Жоден інший із передбачених законом засобів доказування не містить у собі як складовий елемент судження про факти. Наприклад, змістом показань свідка є відомості про факти, що спостерігалися ним, думка ж свідка про них не має доказового значення.

· У зміст висновку експерта обов'язково входять умовиводи, висновки про фактичні дані, і саме вони, насамперед, мають доказове значення.

· При цьому висновок експерта є рівним серед рівних, не має переваг перед іншими засобами доказування; він також підлягає дослідженню і перевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються судом за загальними правилами. Однак незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ч. 7 ст. 147 ЦПК).

 

Таким чином, сутність висновку експерта полягає в тому, що він є заснованим на завданні суду, сформульованому в ухвалі про призначення експертизи, викладом експертом фактичних даних, що мають значення для справи і встановлених ним на основі спеціальних знань у результаті експертного дослідження.

 

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, виділяють три складові частини висновку експерта:

· вступну (формальну)

· дослідницьку

· заключну (висновки).

 

У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза;

2) хто був присутній при проведенні експертизи;

3) питання, що були поставлені експертові;

4) які матеріали експерт використав;

5) докладний опис проведених досліджень;

6) зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання (ч. З ст. 147 ЦІІК).

Крім цього, у висновку обов'язково потрібно зазначити, що експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

 

Якщо під час проведення експертизи експерт встановить обставини, що мають значення для справи, але з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Після отримання висновку експерта, особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з ним, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу (ч. 4 ст. 143 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЦПК суд має право за заявою даних осіб або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Таке пояснення заноситься до журналу судового засідання.

6. Забезпечення доказів

За загальним правилом, сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Проте належні докази у справі не завжди є в осіб, на яких покладений обов'язок по доказуванню певних обставин у справі. Вони інколи знаходяться у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу. В таких випадках подання доказів, якщо не вжити необхідних заходів, може згодом стати утрудненим або неможливим, оскільки вони можуть зникнути або їх можуть пошкодити.

З метою захисту інтересів сторін та інших учасників процесу, цивільне процесуальне законодавство передбачає інститут забезпечення доказів, норми якого регламентують процесуальний порядок вжиття судом термінових заходів щодо закріплення фактичних даних, щоб в подальшому при розгляді справи була можливість їх використати як докази.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Поряд із процесуальним порядком забезпечення доказів, у ст. 133 ЦПК встановлено і способи їх забезпечення, якими є:

1) допит свідків;

2) призначення експертизи;

3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

4) У необхідних випадках судом можуть бути застосовані й інші способи забезпечення доказів.

 

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У цьому разі заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У випадку неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (частини 3,4 ст. 133 ЦПК).

 

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

1) докази, які необхідно забезпечити;

2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

3) обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

4) справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

 

Заява про забезпечення доказів, яка не відповідає встановленим вимогам, залишається без руху, про що суддею постановляється відповідна ухвала, і заявнику надається час для усунення недоліків. Якщо заявник усуне вказані в ухвалі недоліки, заява про забезпечення доказів вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику. Проте повернення заяви про забезпечення доказів не перешкоджає повторному зверненню із нею до суду у разі усунення обставин, що стали підставою для її повернення.

 

· Відповідно до ст. 135 ЦПК заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

· Вона підлягає розгляду протягом п'яти днів з дня її надходження

· із повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Однак присутність цих осіб не є обов'язковою.

· У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

 

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

ЛЕКЦІЯ 13. Позов

 

1. Поняття позову та позовного провадження

2. Елементи позову

3. Види позовів

4. Право на позов та право на пред'явлення позову

5. Об'єднання і роз'єднання позовів

6. Захист інтересів відповідача проти позову

7. Розпорядження засобами захисту сторін

8. Забезпечення позову