Тема. Підвідомчість справ, що розглядають в порядку цивільного судочинства

ПИТАННЯ З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦНСУ НА

МОДУЛЬ №2

Тема. Підвідомчість справ, що розглядають в порядку цивільного судочинства

Поняття та види судової підвідомчості

Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю.

 

Право вирішення цивільних справ у нашій країні надано не тільки судовим, а й:

• іншим органам держави,
• громадським організаціям,
• змішаним органам,
• третейським судам.

 

 

У цивільному судочинстві підвідомчість визначає коло цивільних справ, які віднесені законом на розгляд суду.

 

Підвідомчість – це віднесення спору про право чи іншої юридичної справи до компетенції відповідного юрисдикційного органу.

Кожний орган може розглядати тільки ті питання які йому підвідомчі.

 

Інститут підвідомчості дозволяє розмежовувати компетенцію між різними юрисдикційними органами в тому числі і між самостійними гілками судової влади.

 

Зупинимось детальніше на розгляді судової підвідомчості:

Судова підвідомчість підлягає певній класифікації.

 

В залежності від того чи була прийнята спроба по врегулюванню спору до суду розрізняють:

Виключну

Умовну

Виключною називається така підвідомчість, за якою розгляд певної категорії цивільних справ становить компетенцію виключно суду.

(про відібрання дітей, про позбавлення батьківських прав)

Умовна - це така, коли справа розглядається судом тільки при наявності досудового вирішення справи.

 

Умовна поділяється на 2 види:

 

• Коли справу на досудовій стадії вирішують між собою сторони (претензія)
• Якщо це питання вирішується не учасниками спірних відносин а іншими юрисдикційними органами

1. Альтернативна – при якій справа яка може бути розглянута судовим органом, за ініціативною особи або за згодою сторін може бути передана на розгляд іншого юрисдикційного органу.
2. Підвідомчість декількох зв’язаних між собою вимог

При надходженні до суду декількох пов’язаних між собою вимог, які розглядаються за правилами різних видів судочинства, то забороняється їх обєднання в 1 –не провадження якщо інше не встановлено законом.

 

Коло справ, які відносяться до судової підвідомчості.

Законодавство про судову підвідомчість розглядає спори, що виникають з:

• цивільних
• сімейних
• трудових
• якщо 1- ю із сторін був громадянин справа розглядається в порядку цивільного судочинства.

 

Справи в порядку цивільного судочинства розглядаються не тільки судами загальної юрисдикції але і:

*третейськими та

*господарськими судами.

 

А тому необхідно визначати критерії розмежування підвідомчості між ними.

 

Суди загальної юрисдикції розглядають 3 категорії справ:

1.Позовного провадження

2. Наказового провадження

3. Окремого провадження

 

Тема. Підсудність

 

Поняття та види підсудності

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю.

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій,:

*від роду (предмета) справи,

*суб'єктів спору, що підлягає розгляду,

* місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду.

 

В зв'язку з цим підсудність поділяється на:

*функціональну (функціональна компетенція)

* родову (предметна, об'єктивна компетенція)

*територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція)

 

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій.

Функціональна підсудність - розподіл компетенції між судами загальної юрисдикції, на підставі виконуваних ними функцій - місцеві суди, суди апеляційної інстанції, суди каса­ційної інстанції.

 

(Наприклад:районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, які діють як місцеві суди, виступають судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду і вирішення по суті справ)

 

Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин.

 

Родова підсудність (вертикальна)- називається підсудність судів різних рівнів самостійної гілки судів яка визначається по роду (колу) розгляду цивільних справ.

 

Родовою є підсудність, яка визначає компетенцію судів різних інстанцій щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду (предмета) справи, суб'єктного
складу справи.

До такої підсудності належить:

- підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя (ст.108 ЦПК);

- підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст.111 ЦПК);

- підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

 

Родова підсудність у конкретних справах може бути змінена Головою Верховного Суду України, його заступниками, головами Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил, які мають право в межах своєї компетенції витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України

 

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.

 

Територіальна підсудність має декілька видів:

*загальна,

*альтернативна,

*договірна,

*виключна,

* по зв'язку справ.

 

Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача

Коли ним є громадянин, то позови пред'являються до суду за місцем його проживання

 

Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред'являються за місцем знаходження їх органу управління

 

Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе життєве значення для громадян.

 

Альтернативна підсудність встановлена у відповідності до ст. 110 ЦПК.

Є 14 випадків при який застосовується альтернативна підсудність. (див кодекс)

 

Виключна – при виключній підсудності розгляд певних категорій цивільних справ допускається в чітко визначених по території судах.

Виключна підсудність - підсудність, що передбачає виче­рпний перелік цивільних справ, які з урахуванням їх природи пред'являються до певного, передбаченого законом суду.

Застосовується в таких випадках:

1. позов пред’явлення за місцезнаходженням майна
2. позов про виключення майна з опису
3. за місцезнаходженням спадкового майна
4. пред’явлення позову за місцезнаходженням перевізника

2. Порядок вирішення питання про підсудність. Зміна підсудності.

 

 

Питання про підсудність вирішується суддею одноособово при прийнятті позовної заяви тобто на стадії порушення цивільної справи.

 

Згідно статті 115 Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

Під зміною підсудності розуміють передачу справи на розгляд іншому суду всупереч правилам передбаченим законом.

 

У разі порушення правил про підсудність можуть наступа­ти такі наслідки.

Повернення заяви з підстав її непідсудності має місце на ста­дії після прийняття заяви канцелярією суду до вирішення пи­тання про відкриття провадження у справі (ч. З ст. 121 ЦПК).

Якщо буде встановлено, що справа не підсудна суду, суд по­вертає заяву позивачеві для подання її до належного суду, про що постановлює ухвалу. Ухвала направляється із заявою та усіма додатками до неї позивачеві. Така ухвала може бути ос­каржена у апеляційному порядку п. З ст. 293 ЦПК.

Передача справи на розгляд іншого суду, якщо виявилось, що заяву було прийнято з порушенням правил про підсуд­ність, має місце після відкриття провадження у справі і до по­чатку судового розгляду. Справа передається на розгляд іншо­му суду, до компетенції якого вона належить, з урахуванням правил підсудності, передбаченої для даної категорії справ (п. 2 ч. 1ст. 116 ЦПК).

Передача справи з одного суду до іншого

Передача справи до іншого суду передбачена ст. 116 ЦПК та має місце, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судо­вого розгляду виявилось, що заяву було прийнято з порушен­ням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо ут­ворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якого перебуває справа, і керівниками вищестоящих судів.

 

Зміна підсудності — передача справи з одного суду до іншого в межах України можлива також за ініціативою керівників вищестоящих судів з метою забезпечення належного виконання завдань правосуддя.

 

Голова Верховного Суду України, його заступники, а також голова Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військове-Морських Сил мають право в межах своєї компетенції на клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора або з власної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України.

Зміна підсудності настає також тоді, коли після відсторонення судді замінити його в даному суді неможливо. Справа в таких випадках надсилається до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду, військового суду регіону, Військо-во-Морських Сил для передачі на розгляд іншого суду (ст. 133 ЦПК).

Справа, надіслана в установленому порядку від одного суду до іншого в межах України, повинна бути прийнята судом, до якого вона була спрямована до розгляду. Суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 135 ЦПК).

Тема Процесуальні строки

За тривалістю.

У ЦПК передбачено строки, які також визначаються:

*міся­цями

*роками

*днями, можуть бути:

меншими 1 дня,

визначатися в 2 дні

3дні,

5днів,

7 днів,

10 днів,

15 днів,

20 днів.

Аналогічне положення має місце щодо строків, які обчислюються

місяця­ми - місячний двомісячний,тримісячний

роками - річний,трирічний

 

Як суд, так і інші учасники цивільного процесу повинні до­тримуватись процесуальних строків, оскільки їх порушення призводить до негативних наслідків як для осіб, які беруть участь у справі, так і для суду.

Якщо суд не дотримується про­цесуальних строків, це може призвести до затягування розг­ляду справи.

Такі дії судді можуть викликати застосування до останнього дисциплінарної відповідальності.

Якщо суд не мо­же розглянути справу своєчасно з поважних причин, у ЦПК передбачено інститут зупинення провадження у справі.

 

На момент зупинення провадження у справі зупиняється перебіг процесуальних строків, тобто час, на який було зупинено про­вадження у справі не входить до загального процесуального строку.

 

Процесуальні строки забезпечують своєчасний розгляд справи, тим самим є процесуальною гарантією реалізації осо­бами права на судовий захист, тобто їх встановлення законом або судом сприяє захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, у розумні строки, тобто з мінімальною втра­тою часу.

 

Тема Судові витрати

Судовий збір

Судовий збір (державне мито) - грошова сума, що справ­ляється із позовних заяв, заяв наказного та окремого провад­жень, апеляційних та касаційних скарг, які подаються до су­ду фізичними та юридичними особами, а також за видачу копій судових документів.

 

 

Функції судового збору

До них вченими віднесено:

*компенсаційну,

*дисципліную­чу,

*стимулюючу (превентивну).

Судовий збір частково компенсує державні витрати на утримання суддів, певного мірою перешкоджає зловживанню процесуальними правами, віднос­но високі ставки судового збору мають на меті стимулювати відповідача у добровільному, позасудовому порядку віднови­ти порушені права потенційного позивача.

 

Повернення судового збору

Сплачена сума судового збору повертається у разі її надход­ження до відповідного бюджету.

Підстави повернення судового збору:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судово­го збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмова у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду;

5) закриття провадження у справі.

Виходячи з аналізу ч. 4 ст. 83 ЦПК вищезазначені випадки повернення судового збору не є вичерпними. До таких випад­ків можна віднести сплату судового збору особою, яка згідно зі ст. 4 Декрету звільнена від його сплати, повернення апеляцій­ної та касаційної скарги, у разі зміни державою розміру подат­ків та інших зборів.

 

Повернення судового збору здійснюється на підставі ухва­ли суду. Порядок і строки такого повернення регламентовано Декретом.

 

 

Витрати на правову допомогу

їх несуть сторони, крім випадків надання безоплатної пра­вової допомоги, треті особи, представники (субпредставництво), заявники та заінтересовані особи у справах наказного та окремого проваджень.

 

 

Правова допомога в цивільних справах може здійснювати­ся адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права на підставі до­говору про надання юридичної (адвокатської) допомоги, який має бути підставою для визначення розміру судових витрат та подальшої оплати праці адвоката.

 

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, зокрема й на надання правової допомоги, але при цьому судом повинен враховуватися гра­ничний розмір компенсації витрат на правову допомогу.

Винятки

порядку сплати судового збору:

1. За подання позовної заяви з розірвання шлюбу з одночасним поділом майна мудовий збір справляється і зі розірвання шлюбу і за поділ майна – СУМАРНО

0.1 від мін зароб плати

2.У разі подачі зустрічної позовної заяви

Уразі подачі позовної заяви 3 особами з самостіними вимогами.

 

1. Розподіл судових витрат

Правила розподілу судових витрат між сторонами

1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуд­жує з другої сторони понесені нею і документально підтверд­жені судові витрати. Щодо документального підтвердження, то особа повинна подати суду договір про надання юридичної допомоги, квитанції про сплату такої допомоги, платіжне до­ручення про перерахування суми за надання юридичної допо­моги безготівково тощо.

2. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуд­жуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених по­зовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

3. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звіль­нено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

4. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових вит­рат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, вста­новленому постановою Кабінету Міністрів України «Про гра­ничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компен­сації за рахунок держави». Ці витрати компенсуються за ра­хунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фак­тичному розмірі, але не більше від граничних розмірів ком­пенсації таких витрат.

5. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звіль­нено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої части­ни вимог. Розрахунок має вестися відповідно до задоволеної частки: якщо позивач просив стягнути з відповідача 10 000 грн, а суд задовольнив позов лише на 5 000 грн, то з відповідача може бути стягнуто 1/2 від встановленого розміру судового збору.

6. У разі залишення позову без задоволення, закриття про­вадження у справі або залишення без розгляду позову позива­ча, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, по­несені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

7. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не пере­даючи справи на новий розгляд, змінює рішення або постанов­ляє нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо судом апеляційної інстанції було ухвалено нове судо­ве рішення, що відрізняється від рішення суду першої інстанції, наприклад на користь відповідача, чи якщо рішен­ня першої інстанції змінено, то при розподілі судових витрат в обох випадках застосовується положення ч. 1 ст. 88 ЦПК. Як­що ж сторони мають певні пільги, то до них застосовувати­муться механізми розподілу судових витрат, передбачених іншими частинами ст.88 ЦПК.

8. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

9. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не перед­бачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

10. В інших випадках закриття провадження у справі, а та­кож у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Види позовів

За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови:

· про присудження,

· про визнання,

· перетворювальні

 

Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.
Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків.
Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами.

Законом передбачена можливість об’єднання та роз’єднання позовів.
Об’єднання позовів полягає у тому, що в одному проваджені розгляється декілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути вимоги одного позивача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.

Об’єднання позовів може мати місце як з ініціативи позивачів, коли він визначає свої вимоги (множинні чи до декількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу у цьому питанні.
При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково.
Критерієм для об’єднання позовів виступає його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Зв’язок однорідних вимог, необхідних для об’єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин

Роз’єднання позовів застосовується у тому випадку, коли у одному провадженні в суді перебувають декілька позовів, якщо їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Про це постановляється ухвала і ці матеріально-правові вимоги розглядаються у самостійних провадженнях.

Забезпечення позову

Порядок забезпечення позову

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

Про вжиття засобів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, у якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходів забезпечення позову, негайно після її виконання.

Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог закону, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом

Якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюються лише за рахунок цієї особи.

 

Заміна або скасування заходів забезпечення позову. Суд може за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. За загальним правилом на заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача.

 

У разі забезпечення позову про стягнення грошових коштів відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.

 

Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

 

Особа, щодо якої вжито заходів забезпечення позову без її пові-домлення, протягом десяти днів з дня одержання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:

 

1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами закону (ч.5 ст.151 ЦПК);

2) повернення позовної заяви;

3) відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з ч.І ст.155 ЦПК у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, в першу чергу здійснюється за рахунок предмета застави.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

 

 

Доказові факти.

3) Вони використовуються в суді для встановлення юридичних фактів матеріально-правового характеру. Самі по собі ці факти, яких-небудь матеріально-правових наслідків не тягнуть, але за їх допомогою ми приходимо логічним шляхом до висновку про існування чи ні юридичного факту матеріально-правового характеру (тому дані факти інколи називають умовиводними доказами). Наприклад, в справі, про визнання запису батьківства недійсним позивач може посилатися на доказовий факт тривалості його відсутності в місці проживання відповідачки, в зв’язку з чим виключається висновок про батьківство.

3) факти, які мають виключно процесуальне значення.

Ці факти мають значення тільки для здійснення процесуальних дій. З ними пов’язано виникнення права на пред’явлення позову (наприклад, сплата судового збору), права на зупинення провадження по справі (факт, перебування у тривалому службовому відряджені), право на забезпечення позову тощо.

Допустимі докази

В порівнянні з належністю доказів правило допустимості доказів носить більш вузький характер.

Воно говорить про використання в цивільній справі певних доказів незалежно від їх змісту, тобто якісної сторони.

Допустимість доказів пов’язана ще з одним правилом, яке регламентує процедуру отримання доказів для їх надання суду. Якщо ці докази отримані з порушенням встановленої процедури, то суд не може їх брати до уваги при вирішенні справи (ч.1 ст.59 ЦПК України).

Право доказування полягає в можливості подавати докази, брати участь в їх дослідженні та займатися їх попередньою оцінкою.

Це право реалізується особами, які беруть участь в справі.

Обов’язок по доказуванні на відміну від права полягає в необхідності скоєння певних дій (вище описані), інакше настають несприятливі наслідки – суд може не визнати існування певного юридичного факту, на який посилається сторона на підтвердження своїх вимог чи заперечень.

Обов’язок по доказуванню згідно процесуального законодавства розподіляється між особами, які володіють матеріальною зацікавленістю у вирішенні справи: сторони та треті особи, які заявляють самостійні вимоги.

Процесуальний зміст правила розподілу обов’язків по доказуванні полягає в діях по наданні доказів, участь в їх дослідженні та формуванні на підставі цього попередньої оцінки доказів. Дані дії в першу чергу повинні виконати сторони та треті особи, які заявляють самостійні вимоги. З них суд вимагає подання необхідних доказів по цивільній справі. Але обов’язок надання доказів як процесуальний обов’язок вміняється не тільки сторонам, але й іншим суб’єктам доказування. Так, закон прямо говорить, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі (ч.2 ст.60 ЦПК України).

Важливо знати, що обов’язки по доказуванні розподіляються на підставі загального та спеціальних правил.

Загальне правило виражено нормою, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Але разом з тим, норми матеріального та процесуального права містять виключення із загального правила, перекладаючи обов’язок доказування факту або його спростування не на ту сторону, яка про нього стверджує, а на протилежну сторону (презумпція). Цей інститут в доказовому праві отримав назву доказові презумпції. Дані винятки є передбаченими як нормами матеріального (цивільного, сімейного, трудового) права, так і нормами цивільно-процесуального права.

В цивільному праві найбільш є поширеними дві доказові презумпції: презумпція вини заподіювача шкоди; презумпція вини особи, яка не виконала обов’язок або не виконала його належним чином.

При розгляді справ щодо заподіяння шкоди позивач хоч й посилається на вину відповідача, але не повинен її доводити.

Вина відповідача як юридичний факт передбачається існуючою нормою матеріального права (п.2 ст.1166 ЦК України). Потерпілий (позивач) по даній справі повинен тільки довести, що йому дійсно заподіяна матеріальна шкода й шкода є результатом дій відповідача. З цього моменту починає діяти презумпція вини відповідача, поки він не доведе, що шкода заподіяна не з його вини. Якщо він цього не зможе зробити суд повинен задовольнити позов на користь позивача, навіть, якщо в нього не має прямих доказів вини відповідача. В основу рішення суду буде покладена презумпція вини.

Активні підстави притаманні всім позовам без винятку (адже потрібно довести наявність у вас суб'єктивного права, яке було порушено чи оспорено), але не завжди вони мають суттєве значення для долі позову.

Роль фактів пасивної підстави позову можуть різноманітним чином впливати на права та обов'язки сторін в процесі доказування. В більшості випадків їх доводить позивач, оскільки йому необхідно обґрунтувати позовні вимоги (до цього його зобов'язує закон – п.5-6 ч.2 ст.119 ЦПК). Але можливі ситуації, коли дані факти тільки передбачаються існуючими й позивач звільняється від обов'язку в їх доведенні.

Факти пасивної підстави позову характерні не для всіх позовів.

Вони є характерними для позовів про присудження. Стосовно позовів про визнання, то тут, як правило, є в достатній кількості фактів активної підстави позову та фактів права на позов. Стосовно перетворюючих позовів, то факти пасивної підстави позову найбільш чітко проявляються в тих випадках, коли перетворюючі правомочності є постійним елементом тих матеріально-правових відносин, які є в центрі діяльності суду (наприклад, право учасника спільної часткової власності вимагати виділу своєї частки із загального майна)

Процес доказування

Судове доказування – це врегульований нормами процесуального законодавства шлях від вірогідних суджень до істинних знань, що забезпечує винесення обґрунтованого та законного рішення у справі.

Оцінка доказів.

Це завершальний етап процесу доказування, який нерозривно пов’язаний з попередніми.

Оцінка доказів – це остаточне судження суду про достовірність доказів, яке має правовий наслідок і зафіксоване у відповідному судовому рішенні.

Оцінка доказів має як внутрішню (логічну), так і зовнішню (правову) сторону.

Логічна сторона оцінки доказів полягає в тому, що в процесу доказування суд, особи, які беруть участь в розгляді справи, інші суб’єкти доказування здійснюють логічні операції по аналізу доказів, їх належності, допустимості до справи, об’єднують відомості про факти в єдину систему зібраних доказів, займаються спростуванням попередньо побудованих версій.

Правова сторона оцінки доказів виражається тим, що:

• логічні операції проводять суб’єкти цивільно-процесуальних правовідносин;
• вивченню підлягають тільки фактичні дані, які отримані в передбаченому законом порядку із засобів доказування, безпосередньо сприйнятих судом;
• мета оцінки не довільна, а визначена законом (встановлення фактів по справі);
• результати оцінки завжди об’єктивно виражаються в здійсненій процесуальній дії (наприклад, відображення оцінки доказів у мотивованій частині судового рішення).

Засоби доказування

Під засобом доказування розуміється передбачена законом форма інформації про обставини, які мають значення для вирішення спору.

ІІ. Покази свідків.

Правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі фактів, які відбуваються, як правило, у присутності людей, які учасниками даних матеріально-правових відносин не являються. В силу свого „нейтрального” положення дана людина здатна об’єктивно дати покази про ці факти, так яку вони відбувалися в дійсності.

В якості свідка може виступати особа, яка здатна правильно сприймати факти та давати про них правильні покази (ст.42 ЦПК України). Якщо в суду виникає сумнів чи може бути особа з певними фізичними або психічними вадами свідком, то призначається експертиза (судово-медична чи психіатрична).

З метою гарантії отримання достовірних показів закон прямо встановив хто не може виступати свідком по цивільній справі:

1) особа, яка через свої психічні чи фізичні вади не могла правильно сприймати факти чи давати про них правильні покази;

2) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті з питань, що виникли при винесенні судового рішення чи вироку;

3) особи, які по закону зобов’язані зберігати відомості, що були їм надані в зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем (наприклад, представник по цивільній справі та захисник по кримінальній справі по обставинам, які стали їм відомі при виконанні функцій представника чи захисника);

4) священнослужителі – про відомості отримані ними на сповіді віруючих.

 

ІІІ. Письмові докази.

Визначення в діючому законодавстві, що таке письмовий доказ не має.

В юридичній літературі письмові докази визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків виражені думки, що містять інформацію про факти, які мають значення для справи

Речовою основою письмових доказів є предмети об’єктивного світу, які доступні для сприйняття та прочитання (частіше за все це бумага, дерево, метал). Спосіб нанесення письмових знаків різниться: хімічним, механічним або іншим шляхом. Інколи письмові докази можуть мати ускладнене письмо (стенограма, шифр), тоді для його сприйняття користуються послугами спеціалістів.

Законодавство до письмових доказів відносить всякого роду документи, акти,