Можна виділити такі етапи доказового процесу.

1. Ствердження про факти. Судове доказування починається з ствердження сторін про факти, з якими пов’язується виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав. Цей етап оформлює процес доказування в чіткі кордони та робить його предметним.

В нормативному плані цей етап проявляється в обов’язку позивача при поданні позовної заяви вказувати обставини, з яких він виводить свої вимоги. Відповідач може реалізувати своє право заявляти заперечення проти пред’явленого позову.

2. Вказівка зацікавлених осіб на докази.

Даний етап полягає в інформуванні осіб, які беруть участь в розгляді справи, стосовно наявності доказів, які необхідно залучити до справи для їх дослідження та оцінки (ст.ст. 27 та 60 ЦПК України). Нормативне вираження цього етапу доказування полягає в тому, що позивач при поданні позовної заяви зобов’язаний вказати („зазначити”) на докази, які будуть підтверджувати кожну вказану ним обставину (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України). Відповідач в попередньому судовому засіданні інформує суд про докази, які обґрунтовують його заперечення щодо обставин, на які посилається позивач (п.4 ч.6 ст.130 ЦПК України).

Сторони та інші особи, які беруть участь в справі вказують на докази як правило на стадії порушення та стадії підготовки справи до судового розгляду. Закон прямо зазначає, що інформування сторін про докази повинно відбутися до або під час попереднього судового засідання (ч.1 ст.131 ЦПК України). Хоча це може мати місце і в стадії судового розгляду і навіть при апеляційному провадженні.

Без даних процесуальних дій, які реалізують цей етап судового доказування суд не може визначити питання належності та допустимості доказів та надання допомоги при їх поданні до суду.

1. Зібрання доказів.

Зібрання доказів реалізується шляхом подання доказів до суду та скоєнням іншим процесуальних дій, пов’язаних зі збором доказового матеріалу.

Подання доказів як процесуальна дія полягає в фактичній їх передачі у розпорядження суду

Докази подаються як сторонами, так і особами, які беруть участь в розгляді справи

Сторони зобов’язані подати свої докази до або під час попереднього судового засідання. Якщо сторона не подала докази до або під час попереднього судового засідання або в строк, який встановлений судом, то в подальшому при вирішенні справи вони прийматися до уваги не будуть (ч.2 ст.131 ЦПК України), крім випадку поважності причини, яка обумовила їх несвоєчасне подання.

В тих випадках, коли необхідні докази знаходяться в іншій місцевості, на яку не поширюється територіальна юрисдикція суду подання доказів може бути ускладнено по причині їх віддаленості від суду, що розглядає цивільну справу. З метою їх подання до суду для дослідження існує інститут судового доручення.

Суд подає судове доручення суду в місці знаходження доказів для здійснення дій по зібранні доказів.

В порядку судового доручення можуть бути опитані сторони, треті особи, свідки, здійснений огляд речових та письмових доказів, проведена експертиза. Сторони, треті особи, свідки допитуються з приводу тих обставин, які підлягають виясненні, виходячи з того переліку питань, які для них встановив суд, що направив таке доручення. Покази таких осіб фіксуються в протоколі судового засідання. Речові та письмові докази оглядаються із занесенням результатів огляду в протокол судового засідання. Експерт дає висновок.

Судове доручення є обов’язкове для суду, якому воно адресоване. Виконання судового доручення покладається виключно на суд, а не на інший орган держави.

Судове доручення виконується судом в судовому засіданні з викликом всіх осіб, які беруть участь в розгляді справи, але їх неявка не перешкоджає виконанню доручення.

В деяких випадках подання доказів в майбутньому може буде неможливим або ускладненим, наприклад, в силу знищення чи спотворення доказової інформації або виїздом свідка на постійне місце проживання за кордон тощо.

Для уникнення цього є можливість подати до суду клопотання про забезпечення таких доказів. Інститут забезпечення доказів регламентується статтями 133-135 ЦПК України.

4. Забезпечення доказів – це особливий порядок їх фіксації, що застосовується до дослідження доказів в судовому засіданні, якщо є підстави вважати, що їх надання суду в майбутньому буде неможливим або ускладненим.

Способи забезпечення доказів:

• допит свідка
• призначення експертизи
• витребування та огляд письмових та речових доказів, втому числі й за місцем їх знаходження.

В необхідних випадках суд може застосовувати й інші способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК України), наприклад, отримати пояснення сторони.

Заява про забезпечення доказів подається в суд, що розглядає цивільну справу або якщо позов ще не заявлено, то до суду, в районі якого повинні бути здійсненні процесуальні дії по забезпеченні доказів

В заяві вказується які докази необхідно забезпечити, які обставини вони підтверджують, по якій причині заявник звертається з таким проханням (тобто чому подання таких доказів в майбутньому буде неможливо або буде становити певні труднощі), й для якої справи вони необхідні (звичайно, якщо це має місце після порушення цивільної справи) (ч.1 ст.134 ЦПК України).

Заява розглядається судом протягом 5-ти днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь в розгляді справі, але їх неявка не перешкоджає її розгляду.

При обґрунтуванні вимог заявника, а також, якщо не можливо встановити до кого в майбутньому буде поданий позов розгляд заяви відбувається тільки за участі самого заявника (ч.3 ст.135 ЦПК України). Протоколи й всі зібрані матеріали по справі направляються в суд, який розглядає справу, якщо забезпечення доказів проводить не той суд, який буде розглядати справу (ч.5 ст.135 ЦПК України).

Ухвала про забезпечення доказів може бути оскаржена, але це не буде зупиняти її виконання.

 

 

1. Дослідження доказів.

Дослідження судового доказу – це його безпосереднє сприйняття, тобто вивчення судом інформації про факти, яка вилучається з доказів.

Докази досліджуються судом та особами, які беруть участь в розгляді цивільної справи.

Дослідження доказів проводиться в залі судового засідання. Але із даного загального правила є ряд винятків:

а) допускається огляд доказів за їх місцем знаходження, якщо їх не можливо доставити до суду

б) допит свідків за місцем їх знаходження, якщо в них немає можливості з’явитися до суду

Спосіб дослідження – це ті процесуальні дії, за допомогою яких докази стають доступними для безпосереднього їх сприйняття в судовому засіданні судом та особами, які беруть участь в розгляді справи.

В законі передбачені наступні способи дослідження доказів:

а) отримання пояснень осіб, які беруть участь в розгляді справи (ст.176 ЦПК України);

б) допит свідків та експертів (ст.180 та ст.189 ЦПК України);

в) оголошення письмових доказів та оголошення висновку експерта (ст.185, 186 та ст.189 ЦПК України);

г) огляд речових доказів (ст.187 ЦПК України);

д) відтворення аудіозапису та демонстрація відеозапису (ст.188 ЦПК України).

Оцінка доказів.

Це завершальний етап процесу доказування, який нерозривно пов’язаний з попередніми.

Оцінка доказів – це остаточне судження суду про достовірність доказів, яке має правовий наслідок і зафіксоване у відповідному судовому рішенні.

Оцінка доказів має як внутрішню (логічну), так і зовнішню (правову) сторону.

Логічна сторона оцінки доказів полягає в тому, що в процесу доказування суд, особи, які беруть участь в розгляді справи, інші суб’єкти доказування здійснюють логічні операції по аналізу доказів, їх належності, допустимості до справи, об’єднують відомості про факти в єдину систему зібраних доказів, займаються спростуванням попередньо побудованих версій.

Правова сторона оцінки доказів виражається тим, що:

• логічні операції проводять суб’єкти цивільно-процесуальних правовідносин;
• вивченню підлягають тільки фактичні дані, які отримані в передбаченому законом порядку із засобів доказування, безпосередньо сприйнятих судом;
• мета оцінки не довільна, а визначена законом (встановлення фактів по справі);
• результати оцінки завжди об’єктивно виражаються в здійсненій процесуальній дії (наприклад, відображення оцінки доказів у мотивованій частині судового рішення).