Виділяють декілька видів оцінки доказів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виділяють декілька видів оцінки доказів.



За суб’єктом оцінка доказів поділяється на

  • рекомендаційну оцінку (дається особами, які беруть участь в розгляді справи)
  • владну (дається судом).

Виходячи з рівня пізнання оцінка доказів може бути

  • попередньою (робиться суддею під час отримання та дослідження доказів, тобто до виходу суду в нарадчу кімнату)
  • кінцева (робиться суддею в нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці нарадчої кімнати і оформляється в мотивуючій частині судового рішення)
  • контрольна (проводиться вищестоящими судами при перегляді рішень та ухвал суду в апеляційному та касаційному порядку).

Змістом оцінки доказів є вияснення належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності

Суд оцінює докази на підставі встановлених в законі загальних правил оцінки (ч.1 ст. 212 ЦПК України):

1) суд оцінює докази по своєму внутрішньому переконанні.

2) ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (значення).

метою оцінки доказів є досягнення вірних суджень про факти

 

 

Засоби доказування

Під засобом доказування розуміється передбачена законом форма інформації про обставини, які мають значення для вирішення спору.

Виділяють такі засоби доказування як

· пояснення сторін та третіх осіб, їхніх представників

· покази свідків

· письмові та речові докази, де серед останніх виділяють аудіозапис та відеозапис,

· висновок експерта.

 

І. Пояснення сторін та третіх осіб.

  • Під поясненнями сторін та третіх осіб слід розуміти повідомлення суду інформації про обставини, які мають значення для справи.
  • Види пояснень сторін та третіх осіб.

А. За способом доведення до суду інформації про факти пояснення сторін та третіх осіб може бути дано в усній та письмовій формі (наприклад, в позовній заяві).

Б.. За ознакою процесуальної зацікавленості пояснення сторін та третіх соіб поділяються на ствердження та визнання.

Ствердження – це є інформування про факти, які відповідають інтересам стверджуючої сторони. Визнання – інформування суду про факти, які повинна була доводити протилежна сторона, тобто повідомлення сторони про факт, який іде проти її інтересів.

ІІ. Покази свідків.

Правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі фактів, які відбуваються, як правило, у присутності людей, які учасниками даних матеріально-правових відносин не являються. В силу свого „нейтрального” положення дана людина здатна об’єктивно дати покази про ці факти, так яку вони відбувалися в дійсності.

В якості свідка може виступати особа, яка здатна правильно сприймати факти та давати про них правильні покази (ст.42 ЦПК України). Якщо в суду виникає сумнів чи може бути особа з певними фізичними або психічними вадами свідком, то призначається експертиза (судово-медична чи психіатрична).

З метою гарантії отримання достовірних показів закон прямо встановив хто не може виступати свідком по цивільній справі:

1) особа, яка через свої психічні чи фізичні вади не могла правильно сприймати факти чи давати про них правильні покази;

2) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті з питань, що виникли при винесенні судового рішення чи вироку;

3) особи, які по закону зобов’язані зберігати відомості, що були їм надані в зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем (наприклад, представник по цивільній справі та захисник по кримінальній справі по обставинам, які стали їм відомі при виконанні функцій представника чи захисника);

4) священнослужителі – про відомості отримані ними на сповіді віруючих.

 

Права та обов’язки свідка обумовлюють його правовий статус в процесі.

В цивільно-процесуальному законодавстві для свідка закріплені два основні обов’язки (ч.2 ст. 50 ЦПК України):

З’явитися по виклику суду.

Дати правдиві покази про відомі йому обставини Дати правдиві покази про відомі йому обставини

За дачу завідомо неправдивих відомостей чи відмову в їх наданні свідок несе кримінальну відповідальність (ч.5 ст.50 ЦПК України).

В ряді випадків свідок буде мати імунітет за невиконання своїх обов’язків.

З метою належного виконанням свідком своїх обов’язків йому в законі передбачені певні процесуальні гарантії:

1) в період виконання обов’язків свідка за особою зберігається місце роботи та виплачується йому грошова компенсація, а також відшкодовуються йому витрати понесені ним при виконанні обов’язків свідка;

2) свідок, який не володіє мовою судочинства має право давати покази на рідній мові, користуючись послугами перекладача;

3) свідок при наданні показів має право використовувати письмові нотатки в тих випадках, коли його покази пов’язані з якими-небудь обчисленнями чи іншими даними, які важко зберегти в пам’яті (ст.181 ЦПК України).

Свідок завжди дає свої покази в усній формі, а не письмовій (принцип безпосередності).

ІІІ. Письмові докази.

Визначення в діючому законодавстві, що таке письмовий доказ не має.

В юридичній літературі письмові докази визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків виражені думки, що містять інформацію про факти, які мають значення для справи

Речовою основою письмових доказів є предмети об’єктивного світу, які доступні для сприйняття та прочитання (частіше за все це бумага, дерево, метал). Спосіб нанесення письмових знаків різниться: хімічним, механічним або іншим шляхом. Інколи письмові докази можуть мати ускладнене письмо (стенограма, шифр), тоді для його сприйняття користуються послугами спеціалістів.

Законодавство до письмових доказів відносить всякого роду документи, акти, довідки та листування особистого та службового характеру або витяги з них (ч.1 ст.64 ЦПК України). При чому цей перелік є виключним.

Види письмових доказів.

За суб’єктом походження письмові докази поділяються на

· офіційні

· неофіційні.

Офіційні – це такі письмові докази, які виходять від державних органів, посадових осіб та організацій при здійсненні ними своїх функцій.

Офіційні докази характеризуються тим, що вони відображають повноваження органу чи іншого суб’єкта, що його видав; форму і реквізити, встановлені законом; визначений порядок їх складання та видачі. Відсутність цього в офіційному документі не дає змоги використовувати його як офіційний доказ.

Стосовно неофіційних документів в якості письмових доказів, то основна увага приділяється при їх оцінці на дотриманні умов їх формування (свобода волевиявлення, час та місце укладення тощо).

За змістом письмові докази поділяються на

· розпорядчі, які свідчать про факти, які мають владно-вольовий характер; де реалізується воля учасників матеріальних правовідносин

· інформаційні, які містять описання, підтвердження фактів, які мають юридичне чи доказове значення (акти, довідки, звіти, протоколи засідань, листи особистого та службового характеру).

3. За формою письмові докази можна класифікувати на чотири групи:

o документи простої письмової форми;

o письмові докази обов’язкові форми та змісту (акт про нещасний випадок на виробництві); нотаріально посвідчені документи;

· нотаріально посвідчені документи, які підлягають державній реєстрації.

 

3. За способом формування.

За цим критерієм письмові докази можуть бути поділені на:

· оригінали

· копії.

В суд, як правило, письмові докази подаються в оригіналі

 

IV. Речові докази.

речові докази– це предмети, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. На відміну від письмових доказів, які закон перераховує по відношенню до речових доказів цього не має, оскільки передбачити всі предмети, які можуть виступати речовими доказами не можливо.

Речові докази свідчать про обставини справи своїми властивостями, зміною, своїм виглядом, місцем знаходження, приналежністю. Часто речовими доказами є предмети, що виступають об’єктом спору (наприклад, жилий будинок в позові про розподіл майна).

Порядок надання речових доказів аналогічне письмовим. Тотожна відповідальність за не виконання вимоги суду надати речові докази.

Спосіб сприйняття речових доказів специфічний: вони судом та особами, які беруть участь в розгляді справи оглядаються. В необхідних випадках речові докази для огляду надаються експертам або свідкам. Згідно ст. 140 ЦПК України, якщо речові докази не можна доставити до суду для огляду, то вони оглядаються на місці

Про проведений огляд складається протокол, який додається до справи, а також всі складені чи звірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо

Дослідження речових доказів, як правило, відбувається в стадії судового розгляду, але в ряді випадків їх сприйняття може бути проведено і до початку судового засідання у справі.

За загальним правилом речові докази повертаються особі після набрання законної сили рішення в цивільній справі (ч.1 ст.139 ЦПК України). Виняток – за клопотанням осіб, від яких дані речові докази були отримані вони можуть бути їм повернуті до набрання законної сили судового рішення, якщо це не зашкодить розгляду справи (ч.1 ст.142 ЦПК України).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.009 с.)