Право змінити підставу або предмет позову

Позов в цивільному процесі – це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

Предмет позову – це матеріальний зміст позовних вимог позивача, це певне матеріальне благо, яке має намір отримати позивач, з приводу чого виникає спір.

Підстава позову – коло обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Верховний Суд України відзначив, що під підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

 

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Верховний Суд України відзначив, якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог.

 

Існує думка, що зміна підстав позову складається, по суті, з двох актів: відмови від використання первісної підстави та заміни її новою. Тому відмова від використання первісної підстави позову є одним із способів відмови від нього, що позбавляє права на подання нового позову з такою самою підставою. (Тимченко Г.П.)

Однак такий висновок не відповідає ЦПК.

Кількісних обмежень в реалізації права змінити предмет або підставу позову законодавство не містить. Позивач вправі змінити підставу позову кілька разів. Не забороняє законодавець повернутися і до попередньої підстави. Ці дії позивача обов’язкові для суду, тому що підставу та предмет позову визначає виключно позивач.

Слід також розмежовувати зміну підстав (предмета позову) від відмови від позову і за процесуальними наслідками. У разі відмови від позову провадження у справі закривається, водночас після зміни підстав або предмета позову провадження продовжується.

 

Часові межі – зміна підстав або предмету позову допускається лише до початку розгляду справи по суті в суді 1-ї інстанції!!!

 

Право збільшити (зменшити) розмір позовних вимог

Збільшення (зменшення) розміру позовних вимог – це зміна позивачем ціни первісно заявлених вимог.

Часові межі:

Збільшення – до початку розгляду справи по суті в суді І інстанції.

Зменшення – допускається також і в апеляційній інстанції (правові позиції ВСУ)

 

Відмова від позову

- це одностороннє позивача, спрямоване на врегулювання спору і закінчення справи в будь-якій її стадії

- відмова від позову позбавляє особу в подальшому звертатися до суду з аналогічними позовними вимогами, що суд зобов'язаний роз'яснити (див. ст. 174 ЦПК)

Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє

 

Часові межі – протягом усього часу розгляду справи, в т.ч. і у виконавчому провадженні стягувач має право, зокрема, подати заяву про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

 

Наслідки – закриття провадження у справі (ст.174 ЦПК), неможливість повторного звернення з тотожнім позовом.

 

 

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов.

 

Право визнати позов повністю або частково

- одностороннє волевиявлення з боку відповідача, яким він визнає безспірність вимог, пред’явлених до нього

 

Наслідки – ухвалення рішення про задоволення позову, рішення на користь позивача. Це можливе і на стадії попереднього судового засідання.

 

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ст. 174 ЦПК).

 

Часові межі:

- до постановлення рішення судом першої інстанції

- в апеляції – якщо апеляційна інстанція розглядає справу і постановляє рішення

- в касації – якщо касаційна інстанція постановляє нове рішення

 

Визнання може бути повне і часткове.

Якщо часткове – то відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК позивач звільняється від обов’язку доводити ці обставини. Скоріше має місце визнання обставин, а не визнання позову, тому й різні процесуальні наслідки.

 

Зустрічний позов

– це самостійний спосіб захисту відповідача проти позову

– це матеріально – правова вимога відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину.

 

Часові межі – до або під час попереднього судового засідання (на стадії підготовки справи до судового розгляду)

 

Сторони можуть укласти мирову угоду.

Мирова угода – це двостороннє волевиявлення, спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок.

Може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову.

 

Часові межі – на будь-якій зі стадій руху цивільної справи.

 

Наслідки:

- ухвала про закриття провадження у справі – завжди

- ухвала про визнання мирової угоди – за клопотанням сторін. Така ухвала є, по суті, виконавчим документом.

 

ВСУ («Правові позиції») відзначає, що мирова угода сторін може стосуватися лише їх та спірних правовідносин і її умови мають бути такими, щоб у разі, коли сторони або одна з них у наступному відмовляться від виконання цієї угоди, остання могла бути виконана примусово відповідно до п. 5 ст. 3 Закону «Про виконавче провадження». Наприклад, у справі про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, допустима мирова угода про реалізацію цього права шляхом поділу зазначеного приміщення. У той самий час у справі про визнання незаконним переведення на іншу роботу не може бути укладено мирової угоди на умовах звільнення позивача за власним бажанням, оскільки спірні правовідносини не стосувалися припинення трудового договору.

 

Мирова угода є обов’язкова для суду лише тоді, коли вона не суперечить закону і не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

 

 

За змістом процесуальні права поділяються

1) права, пов’язані з безпосередньою участю сторін у справі

- право заявляти відводи

- знайомитися з матеріалами справи

2) права, пов’язані із самостійним визначенням обсягу захисту своїх прав та інтересів

- розмір позовних вимог

3) права, пов’язані з використанням процесуальних засобів захисту

- подання зустрічного позову

4) права, пов’язані із перевіркою законності та обґрунтованості судового рішення

- право на апеляційне і касаційне оскарження

 

Процесуальна співучасть

Ст.32 ЦПК

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов’язку.

Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також від співвідповідача, який залучається до участі у справі судом у разі відсутності згоди на це позивача в порядку ст. 33 ЦПК.

 

Цивільна процесуальна співучасть може виникнути як в момент відкриття провадження по справі, якщо в суд звертається декілька позивачів чи позов пред’явлено до декількох відповідачів, так і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об'єднати позови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК.

Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони.

 

Ознаки цивільної процесуальної співучасті:

- співучасники – це суб’єкти спірних матеріально-правових правовідносин;

- інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;

- наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів.

 

Співучасть за формою можна розділити на такі види:

- активна співучасть (кілька співпозивачів проти одного відповідача).

Така співучасть є найбільш поширеною. У співпозивачів завжди спільні інтереси по відношенню до відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред’явленні кількома спадкоємцями по закону до спадкоємця про визнання заповіту недійсним;

 

- пасивна співучасть (один позивач проти декількох співвідповідачів).

Співвідповідачі при пасивній співучасті пов’язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами;

 

- змішана співучасть (кілька співпозивачів проти кількох співвідповідачів).

 

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Співпозивачі не можуть притягатися до справи без врахування їх думки, оскільки це суперечатиме принципу диспозитивності.

Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов’язково об’єднує спільність матеріально-правових інтересів по відношенню до відповідача.

 

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

 

Необхідно чітко розмежовувати співучасть на стороні відповідача (пасивну співучасть) від права суду залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК). Законодавець невдало вживає термін “співвідповідач” у випадку співучасті і у випадку залучення другого відповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача. В останньому випадку предметом спору не є а ні спільні обов’язки відповідачів, а ні однорідні обов’язки; обов’язки відповідачів не випливають з однієї підстави, а тому це не може бути процесуальною співучастю. В цьому плані ЦПК 1963 року був досконалішим, оскільки вживав поняття другого відповідача, а не співвідповідача.

 

 

За ступенем обов’язковості співучасть може бути:

- обов’язковою (необхідною)

- факультативною (можливою, допустимою).

 

Обов’язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов’язки одного із суб’єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб’єктів цього відношення, має місце, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист честі і гідності, про право користування житловими приміщеннями.

 

· Наприклад, згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28.09.1990р. № 7 передбачено, що якщо позов пред’явлено про спростування відомостей, опублікованих у пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). А у позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.

· На обов’язкову співучасть вказано також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. “Про судову практику в справах про виключення майна з опису”. Зокрема, зазначено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує: боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідний фінансовий орган.

Обов’язковий характер даного виду співучасті пояснюється необхідністю розглядати справу з участю всіх співучасників. Якщо мова йде про відповідачів, то суд зобов’язаний залучити їх до розгляду справи. При співучасті ж на стороні позивача суд не вправі в примусовому порядку залучити співпозивачів до процесу.

Тому обов’язкова співучасть може бути лише пасивною.

 

Факультативна співучасть виникає за розсудом суду.

В цьому випадку справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду.

Це, зокрема, право суду на об'єднання позовів в порядку ст. 126 ЦПК.

Факультативна процесуальна співучасть викликається доцільністю, тобто вона сприяє скороченню часу й витрат, пов’язаних з вирішення справи.

Об’єднання позовів, таким чином, може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об‘єднати правомочний і суддя. Як умова такого об‘єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.

· Зокрема, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28.09.1990 р. № 7 вказує на співучасть на стороні позивача у випадку вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника. Так, згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

· Також на факультативну співучасть, проте на стороні відповідача, вказано в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. № 6. Передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто в даному випадку потерпілий сам визначає, до кого пред’явити позов, а тому співучасть може мати місце (пред’явлення позову до всіх боржників), а може і не мати (пред’явлення позову до одного із боржників).

 

Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно, хоча співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Можливість передачі прав представляти інтереси співучасників одному із них обґрунтовується підставами процесуальної співучасті:

· предметом спору є спільні права чи обов’язки;

· такі права і обов’язки випливають з однієї підстави;

· предметом спору є однорідні права і обов’язки.