Лекція 27. Виконавче провадження

 

(Заняття 1.)

1. Поняття та загальні засади виконавчого провадження.

2. Види виконавчого провадження.

3. Учасники виконавчого провадження; їх права та обов’язки:

а) органи виконання;

б) особи, які беруть участь у виконавчому провадженні;

в) особи, які залучаються до виконання.

4. Підстави для відкриття та відмови у відкритті виконавчого провадження. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення.

 

(Заняття 2.)

2. Поняття виконавчої давності.

3. Строки здійснення виконавчого провадження

4. Загальні правила виконавчого провадження.

5. Звернення стягнення на майно боржника фізичної чи юридичної особи.

 

(Заняття 3.)

1. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

2. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.

3. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

4. Захист прав стягувача у виконавчому провадженні. Наслідки завершення виконавчого провадження.

 

Судові рішення, що на­брали законної сили є обо­в'язковими для всіх органів,підприємств, установ, організацій, службових та посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, ухвали суду в цивільних справах, які не виконують­ся боржником добровільно у встановлений строк, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в по­рядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконав­че провадження» (далі — Закон).

У примусовому порядку виконуються державним виконавцем, як прави­ло, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення, тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і вста­новлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебу­вання громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірван­ня шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому поряд­ку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації — видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (ор­гани реєстрації актів громадянського стану — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина, тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передба­чених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забезпечення позову (ст. 152 ЦПК); пово­рот виконання (статті 380-382), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції.

Для примусового виконання рішення, ухвали суду видасться виконавчий лист. Це — письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Згідно з Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою на­казом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5, виконавчі листи видаються на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів загаль­ної юрисдикції; рішень іноземних судів та арбітражів, якщо вони визнані й допущені для виконання на території України у встановленому законодав­ством Порядку (п. 1.3).

Відповідно до ст. 19 Закону, яка встановлює вимоги до змісту виконав­чого документа, у виконавчому листі має бути зазначено:

—назва документа, дата видачі та найменування суду, який видав виконавчий лист;

—дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист;

—найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номера рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

—резолютивна частина рішення;

—дата набрання законної сили рішенням;

—строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений печат­кою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчо­го листа.

Виконавчий лист видається за заявою стягуюча або його представника; на вимогу органів державного управління, профспілок, підприємств, уста­нов, організацій, які в передбачених законом випадках, порушили цивільну справу на захист прав інших осіб (ст. 45 ЦПК) на виконання рішення по ній; на вимогу прокурора, який здійснював захист прав та інтересів (пред­ставництво) громадян або держави в суді.

Суд за власною ініціативою може передати виконавчий лист до органу державного виконання для примусового виконання рішення суду про стяг­нення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином; про від­шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника; про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невико­нанні рішення суду про поновлення на роботі; про конфіскацію майна, а та­кож про стягнення сум до державного бюджету (п. 3.1 Інструкції).

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою законної сили, а в справах, у яких допуще­но негайне виконання, — в день його постановлення.

По кожному рішенню судом, який його постановив, видається один ви­конавчий лист. Кілька виконавчих листів видається за заявою стягувача, ко­ли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох пози­вачів чи проти кількох відповідачів.

В кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати. На виконання рішення про відшкодуван­ня заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з ме­тою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для покладання звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбуття покарання.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться від­мітка в самому листі, і видається стягувану чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред'явлений до примусового виконання ор­гану державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних пла­тежів — протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст. 21 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону «Про виконавче провадження») і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконав­чого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Поважними причинами визна­ються такі обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешко­дили стягувачу вчинити у встановлений строк дії по пред'явленню виконав­чого документа до виконання.

Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

В разі втрати виконавчого листа виконавче провадження можливе на підставі його дубліката (ст. 370 ЦПК). Право на видачу дубліката виконав­чого листа належить суду, який постановив рішення, виконавчий лист по якому загублений. Заява до суду про видачу дубліката виконавчого листа може бути подана стягувачем, державним виконавцем. Заява розглядаєть­ся в судовому засіданні з обов'язковим викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката такого листа. При розгляді даної заяви суд за матеріалами справи перевіряє підстави, покладені в її обгрунтування, і заперечення, зокрема, перевіряє обставини, які підтверджують факти втрати виконавчого листа, встановлює стан виконання, не погашений розмір стягненням загубленим виконавчим листом і, чи не порушений строк для його примусового вико­нання.

В порядку цивільного судочинства розглядаються численні питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, зокрема, про:

—роз'яснення рішення;

—відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання;

—оголошення розшуку боржника і дитини;

—розгляд скарг на дії, бездіяльність державного виконавця;

—поворот виконання;

—інші питання, передбачені законом.

 

Роз'яснення рішення, яке підлягає виконанню

Ухвалене судом рішення повинно бути визначеним — давати чітку, конкретну і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, які розглядалися су­дом в цивільній справі. У разі коли рішення є не зрозумілим, неясним у виз­наченні розміру задоволеної вимоги, у встановленні обсягу визнаних прав та ін., які перешкоджають його правильному виконанню, то дані недоліки рішення можуть бути усунені в порядку його роз'яснення судом, який ви­рішив справу.

Суд роз'яснює своє рішення за правилами, встановленими ст. 221 ЦПК, яка надає право звернутися до суду з заявою також особам, які брали участь у справі. Право на звернення до суду з заявою про роз'яснення рішення мо­же бути реалізовано, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред'явле­но до примусового виконання (три роки — ст. 21 Закону).

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу. Ухвала про роз'яснення рішення може вирішу­вати тільки питання більш повного і ясного викладення тих положень резо­лютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не зміню­ючи змісту його і не вирішуючи питань, які не були розв'язані в ньому.

Відстрочка або розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення суду

Суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання. Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк. Розстрочка — виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, мо­жуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але бути єдиними в своїй суті — повинні ускладнювати виконання рішення або робити виконання неможливим. Стаття 33 Закону, ст. 373 ЦПК їх тільки називає (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність при­судженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при враху­ванні не тільки інтересів боржника, а й стягувача. Тому для вирішення пи­тання про відстрочку або розстрочку необхідно враховувати такі умови: від­сутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове перебування боржника у такому стані; вико­нання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; щоб від­строчка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з ухваленням рішення у справі. Коли ж питання про відстрочку або розстрочку не порушувалось перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, то державний викона­вець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про від­строчку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку ви­конання (ст. 373 ЦПК).

Така заява може бути подана до суду протягом строку давності пред'яв­лення виконавчого документа до примусового виконання (трьох років — ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»), коли, безумовно, за рішен­ням ще не відбулося стягнення. Заява розглядається за загальними правилами, передбаченими ЦПК, у десятиденний строк з постановленням ухвали.

Суд, який видав виконавчий лист на виконання ухваленого ним рі­шення, може змінити спосіб або порядок його виконання, під якими розу­міється здійснення таким судом нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було постановлено дане рішення.

Статтею 33 названого вище Закону для зміни способу і порядку вико­нання встановлено аналогічні підстави як для відстрочки і розстрочки ви­конання рішення. Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за винесеним рі­шенням визначеним судом порядком виконання неможливо провести стяг­нення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин.

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і поряд­ку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обста­вини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконан­ня — обставини, що роблять виконання неможливим.