Сторони у виконавчому провадженні. Роль суду.

 

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначаються статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження»

Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред'явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Інші учасники виконавчого провадження мають право подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом для цих осіб.

Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Боржник зобов'язаний:

утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;

своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця;

письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

До компетенції судів Законом «Про виконавче провадження»

(далі — Закон) та ЦПК віднесено досить широке коло питань, але всі

вони можуть бути поєднані у дві групи: розгляд заяв (подань) державного

виконавця, стягувачів, боржників про вирішення певних питань

щодо руху виконавчого провадження, а також справ за скаргами на

рішення, дії або" бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової

особи державної виконавчої служби.

Аналіз предмета судової діяльності при розгляді цих справ свідчить

про те, що суд у виконавчому провадженні виконує відповідно дві

основні функції: забезпечувальну та контрольну.

Реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє

санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих

дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій законності

та дотримання відповідних прав їх учасників, які, власне, і забезпечуються

судом.

Контрольна функція суду реалізується шляхом розгляду скарг на

рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової

особи державної виконавчої служби під час виконання судового

рішення, якими порушено права чи свободи учасника виконавчого

провадження.

Необхідність законодавчого врегулювання механізму реалізації

двох зазначених функцій суду при виконанні судових рішень зумовила

існування в ЦПК двох відповідних розділів: розд. VI «Процесуальні

питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах

та рішень інших органів (посадових осіб)» та розд. VII «Судовий контроль

за виконанням судових рішень». Слід погодитися з думкою авторів,

які, враховуючи ту обставину, що виконання судових рішень є самостійною

стадією цивільного судочинства, вважають, що «було б нелогічно

і нераціонально питання судового контролю за виконанням

рішень віддавати на вирішення адміністративних судів»1.

Забезпечувальна функція суду реалізується при вирішенні правових

питань, про які йде мова у ч. 1 ст. 368 ЦПК:

- вирішення питання про негайне виконання судових рішень

(ст. 367 ЦПК);

- видача виконавчих листів (ст. 368 ЦПК);

- оформлення виконавчого листа, виправлення помилок у ньому

та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

(ст. 369 ЦПК);

- видача дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370

ЦПК);

- поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого документа

до виконання (ст. 23 Закону; ст. 372 ЦПК);

- роз'яснення судових рішень (ст. 28 Закону; ст. 221 ЦПК);

- затвердження мирової угоди (ст. 29 Закону; ст. 372 ЦПК);

- постановления ухвал про відкладення вчинення виконавчих дій

(ст. 32 Закону);

- прийняття рішення про відстрочку чи розстрочку виконання,

а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 33 Закону; ст. 373

ЦПК);

- скорочення строків зупинення виконавчого провадження (ст. 36

Закону);

- постановления ухвали про розшук боржника або дитини (ст. 42

Закону; ст. 375 ЦПК);

- визначення долі боржника у спільному майні, що на неї звертається

стягнення (ст. 50 Закону; ст. 379 ЦПК);

- вирішення спору про розмір заборгованості по аліментах (ст. 74

Закону);

- вирішення питання про тимчасове влаштування дитини у дитячий

чи лікувальний заклад (ст. 78 Закону; ст. 374 ЦПК);

- визначення порядку подальшого виконання рішення про виселення

з наданням іншого житлового приміщення у випадку його не-

надання у певний строк (ст. 79 Закону);

- вирішення питання про поворот виконання (статті 380-382

ЦПК).

Згідно з діючим законодавством ці питання вирішуються у судових

засіданнях із постановлениям відповідних ухвал. Оскільки в даних

випадках йдеться не стільки про виконавчі дії суду, скільки про його

юрисдикційні повноваження, зазначені питання згідно з ч. 1 ст. 368

ЦПК вирішує місцевий суд, який розглянув справу, а не суд за місцем

виконання.

Приймаючи до розгляду заяву (подання), суд має виходити з кола

питань виконавчого провадження, віднесених законом до його компе- тенції, і не може приймати до розгляду заяви з питань, які має вирішувати

відповідно до наданих повноважень державний виконавець.

Задовольняючи заяву (подання), суд в ухвалі зазначає, яке саме

питання виконавчого провадження нею вирішено.

Контрольна функція суду реалізується тільки при розгляді справ,

що порушуються за ініціативою заінтересованих осіб, які вважають

порушеними свої права чи свободи під час виконавчого провадження.

Серед таких справ слід виділити:

- розгляд скарг на постанову про відкриття виконавчого провадження

(ст. 24 Закону);

- розгляд скарг на постанову про відмову у відкритті виконавчого

провадження (ст. 26 Закону);

- розгляд скарг на постанову про відкладення відкриття виконавчого

провадження (ст. 27 Закону);

- розгляд скарг на постанову про відкладення вчинення виконавчих

дій (ст. 32 Закону);

- розгляд скарг на постанову про зупинення виконавчого провадження

(ст. 36 Закону);

- розгляд скарг на постанову про закриття виконавчого провадження

(ст. 37 Закону);

- розгляд скарг на постанову про закінчення виконавчого провадження

(ст. 39 Закону);

- розгляд скарг на постанову про повернення виконавчого документа

і авансового внеску стягувачеві (ст. 43 Закону);

- розгляд скарг на оцінку майна (ст. 57 Закону);

- розгляд позовів про звільнення майна від арешту (ст. 59 Закону);

- розгляд скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця та

інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 Закону);

- розгляд скарг на постанову про накладення штрафу за невиконання

рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії (ст. 87 Закону);

- розгляд скарг на постанову про відмову у розшуку майна боржника;

на постанову про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком; на

незвернення державного виконавця до суду (ст. 42 Закону);

- розгляд скарг на постанову про стягнення виконавчого збору

(ст. 46 Закону).

Ці справи вирішуються судом за правилами розд. VII ЦПК «Судовий

контроль за виконанням судових рішень».