Правовий статус суб’єктів міжнародного цивільного процесу.

Відповідно до ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні

юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи)

та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися

до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, під іноземними особами в МЦП розуміються всі фізичні особи,

що не є громадянами даної країни (іноземці та особи без громадянства),

усі юридичні особи, що не мають «національності» даної країни (іноземні

фірми та міжнародні юридичні особи), а також іноземні держави

та міжнародні організації.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та

осіб без громадянства» іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві

України і є громадянином (підданим) іншої держави або

держав. Особа без громадянства, за цією нормою, — це особа, яку

жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм

громадянином.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують

додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р. іноземцям

та особам без громадянства може надаватися статус біженця

в Україні. Згідно з цим Законом під терміном «біженець» розуміється

особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань

стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання,

національності, громадянства (підданства), належності до певної

соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами

країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом

цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок

таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи

за межами країни свого попереднього постійного проживання,

не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань

(ст. 1). Слід підкреслити, що держави і на своїй території біженцям

надають правовий режим іноземців і осіб без громадянства. Тому щодо

своїх цивільно-процесуальних прав біженці також користуються правовим

режимом іноземців і на них також поширюється національний

режим, зокрема вони мають право звертатися до суду.

Іноземні особи в кожній державі наділяються правовим статусом.

Сукупність прав та обов'язків іноземних осіб, що закріплена в національному

праві, називається правовим режимом іноземних осіб у даній

державі. Важливо підкреслити, що правовий режим іноземних осіб

встановлюється саме національним законодавством держави, на території

якої вони перебувають, але компетенція держави в установленні

змісту їх правового режиму суттєво обмежена нормами міжнародних

договорів. Як правильно зазначалося в процесуальній літературі, таке

обмеження стало наслідком «демократизації правового режиму іноземних

осіб», обов'язкового надання іноземним особам певного мінімуму

цивільних і цивільно-процесуальних прав1, тобто неприпустимості

дискримінації на підставі відсутності зв'язку особи із приймаючою

державою.

З метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб'єктності

сторін спору суд України повинен вжити заходів для встановлення

статусу іноземної особи, яка є учасником судового процесу.

Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути

передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України.

У разі відсутності у міжнародному договорі такого порядку суд має

звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства. Правовий

статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, громадянином

якої є ця особа або в якій вона має постійне місце проживання.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом

країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Крім іноземців та осіб без громадянства у міжнародному цивільному

процесі можуть брати участь і іноземні підприємства й організації.

Ідеться про іноземні юридичні особи, що мають місцезнаходження за межами України та засновані відповідно до законодавства тієї країни,

де вони створені. При розгляді загальними та господарськими

судами справ за участю іноземних юридичних осіб об'єктивно виникають

додаткові проблеми, пов'язані з уточненням їх правового статусу,

включаючи питання про повноваження їхніх органів і посадових

осіб. Об'єктивно будь-який суд або не розташовує, або має обмежену

інформацію відносно іноземного законодавства, що визначає статус

юридичної особи. Ця обставина викликає необхідність вироблення

спеціального порядку встановлення правового статусу іноземної юридичної

особи.

Відповідно до ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній

реєстрації у порядку, встановленому законом. Згідно зі ст. 93 ЦК

України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або

особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи

закону виступають від її імені.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає,

що особистим законом юридичної особи вважається право

держави місцезнаходження юридичної особи, а місцезнаходженням

юридичної особи є держава, в якій юридична особа зареєстрована або

іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутністю

таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право

держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної

особи.

Відповідно до ст. 26 цього Закону цивільна правоздатність та дієздатність

юридичної особи визначається особистим законом юридичної

особи. Отже, «особистий закон» іноземної юридичної особи визначається

за законом його «національності» — законодавством держави,

в якій юридична особа зареєстрована або має своє основне

місцезнаходження. Порядок визначення правового статусу іноземної

особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом

країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Правовий статус іноземного суб'єкта господарювання підтверджується,

як правило, випискою з торговельного (банківського, судового)

реєстру країни, де такий суб'єкт господарювання має офіційно зареєстровану

контору. Правовий статус іноземних суб'єктів господарювання

може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового

статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб'єкта і видані компетентними

органами цієї країни.

На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа

має представити оформлений належним чином документ, що є доказом

правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг із

торгового реєстру тощо).

Судовий контроль за виконанням судових рішень

Учасники виконавчого провадження та особи, які залу­чаються до проведення виконавчих дій, мають право звер­нутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цивільно-процесуального кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду

1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.