Відкриття провадження у справах за участю іноземних осіб.

Захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іноземних

фізичних і юридичних осіб здійснюється різними юрисдикцій-

ними органами (судами загальної юрисдикції, третейським судом,

нотаріатом та ін.).

Кожний з юрисдикційних органів може розглядати і вирішувати

тільки ті цивільні справи та правові питання, що віднесені до його

компетенції. Правові питання визначення міжнародної підсудності

виникають у зв'язку із судовим розглядом справ, вирішення яких проводиться

із застосуванням норм міжнародного приватного права при

дотриманні норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 410 ЦПК іноземні

особи мають право звертатися до судів України для захисту

своїх прав, свобод чи інтересів. У зв'язку з цим виникає проблема підсудності

цивільних справ з іноземним елементом.

Перше процесуальне питання, що постає перед судом України

у зв'язку з відкриттям провадження у справі з іноземним елементом, —

це з'ясування питання про те, чи поширюється його територіальна

компетенція на розгляд даної справи. Отже, перш за все необхідно

з'ясувати, на території якої саме держави повинна бути розглянута

конкретна цивільна справа або вчинені певні процесуальні дії, а вже

потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями

вирішувати подібні цивільні справи. Тому, інакше кажучи, мова йде

про визначення міжнародної підсудності (юрисдикції).

У суто практичному аспекті під визначенням міжнародної підсудності

цивільної справи з іноземним елементом розуміють установлення

таких її властивостей і ознак, за якими вона може бути віднесена

до компетенції судових органів тієї чи іншої країни. Таким чином, міжнародна підсудність — це розмежування компетенції

між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду

і вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним елементом

і здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземного

елемента.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом,

суди України повинні керуватися, як відзначалося раніше, не тільки

нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колізійними

нормами, що містяться в міжнародних договорах про правову

допомогу. Загальні правила підсудності цивільних справ судам України

стосовно іноземців, осіб без громадянства визначаються так само,

як і щодо громадян України. Як вже зазначалося, відповідно до ст. 414

ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом

визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором,

згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таке загальне правило про визначення підсудності свідчить про те,

що підсудність визначається насамперед Цивільним процесуальним

кодексом України, Законом України «Про міжнародне приватне право», а за деякими категоріями цивільних справ — Сімейним і Цивільним

кодексами України, іншими законами України, що регулюють певні

матеріальні правовідносини, а також чинними міжнародними договорами,

які є згідно зі ст. 9 Конституції України частиною національного

законодавства України.

Однак ст. 414 ЦПК досить невизначена, тому що не містить чітких

указівок з питань міжнародної підсудності, унаслідок чого викликає

труднощі на практиці, а суди змушені застосовувати аналогію закону,

тобто правила внутрішньої територіальної підсудності. Але аналогія

права чи закону, на думку більшості вчених-процесуалістів, невластива

цивільному процесу, за винятком застосування матеріально-правової

аналогії, проти існування якої ніхто не заперечує (ч. 8 ст. 8 ЦПК)1. Крім

того, поширення тотожних правил внутрішньої підсудності на міжнародну

підсудність може створити щирий «конфлікт юрисдикцій»,

зокрема, позбавити заінтересовану особу права на звертання до державного

органу за захистом порушеного права.

Отже, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Україні

також у цілому діє «закон суду» {Іех /огі). Це означає, що при визначенні

підсудності цивільних справ за участю іноземного елемента

можуть мати місце загальна територіальна, альтернативна та виключна

підсудність (статті 109-114 ЦПК). Окремо слід звернути увагу на

договірну підсудність. Як відомо, у зв'язку з прийняттям змін від

7.07.2010 р. до ЦПК України ст. 112 ЦПК, присвячена договірній підсудності,

була виключена. Це означає, що у разі виникнення спору,

резиденти своєю угодою не можуть змінювати підсудність, встановлену

цим Кодексом. Однак у цивільних справах з іноземним елементом

договірна підсудність може мати місце, тому що п. 1 ст. 76 Закону

України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого сторони

вправі передбачати своєю угодою підсудність справи з іноземним

елементом, не змінено.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право

» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається,

як правило, на момент відкриття провадження у справі, незважаючи

на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності

відпали або змінилися. Цей закон установлює певні підстави

визначення підсудності справ судам України, а саме: місце проживан ня або місцезнаходження відповідача або його рухомого чи нерухомого

майна, місце проживання позивача, громадянство України, місце

заподіяння шкоди, угода між сторонами про вибір суду та ін. Зокрема,

суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати

будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи

з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених

у ст. 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання

або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке

можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво

іноземної юридичної особи-відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на

території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства

позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична

особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач —

місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був

громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце

на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення

померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території

України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу

або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє

як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої

юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена

за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним

договором України (ст. 76 Закону).

Отже, ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»

передбачає договірну, загальну та альтернативну підсудність. Договірна

підсудність, передбачена п. 1 ст. 76 Закону, найчастіше використовується

у господарських правовідносинах, оскільки сторони заздалегідь

можуть домовитися про порядок вирішення спорів та обрати суд визначеної держави, в якому будуть розглядатися можливі спори. Угоди

сторін, в яких обирається установа, яка буде компетентна розглядати

можливі спори всупереч діючим правилам щодо підсудності, називаються

пророгаційними та дерогаційними. Угода, на підставі якої

спір непідсудний за загальними диспозитивними нормами про підсудність

стає підсудним, називають пророгаційною (від лат. рго

го§а(іо — продовження). Угода, в силу якої спір, що підлягає розгляду

певною установою на підставі загальних диспозитивних норм, вилучається

із сфери її юрисдикції та передається іншій судовій установі,

називається дерогаційною. Слід зазначити, що пророгаційні та деро-

гдційні угоди не можна ототожнювати з арбітражними угодами чи

застереженнями, оскільки вони мають відношення лише до цивільного

або господарського судочинства, яке здійснюється державними судами

загальної юрисдикції.

Стаття 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає

виключну підсудність справ судам України. Зокрема, підсудність

судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на

території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками,

обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України

і мав у ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності,

яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території

України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі,

кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно

до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів,

оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або

здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, якщо сторони не передбачили своєю угодою підсудність

справи з іноземним елементом судам України, якщо на території

України відповідач у справі не має місця проживання або місцезнаходження, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми

та батьками, обидві сторони не мають місця проживання в Україні, то

за загальним правилом такі справи не належать до компетенції судів

України.