Загальні правила виконавчого провадження. Відновлення втраченого судового провадження.

Підставами виконання є зазначені в законі акти юрисдикційних

органів, якими підтверджуються суб'єктивні права та обов'язки сторін

і засоби захисту та відновлення порушених прав. При цьому акти, які

не потребують для їх реалізації примусових заходів (наприклад, рішення

суду за позовами про визнання), не слід розглядати як підстави

виконання. Підставами виконання є акти не тільки судових, а й інших

органів, якщо законом передбачена можливість примусового виконання

такого роду актів державним виконавцем.

Пункт 1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої

наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р.1 (далі —

Інструкція), передбачає вичерпний перелік підстав виконання. Основними

з них є рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині

майнових стягнень; судові рішення в адміністративних справах; рішення,

ухвали, постанови господарських судів; виконавчі написи нотаріусів;

рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах та ін.

На підставі акта, що підлягає виконанню, відповідний орган (суд,

господарський суд та ін.) видає виконавчий документ, який посвідчує

право стягувача на звернення до заходів примусового характеру відносно

боржника. Перелік виконавчих документів передбачений ст. З Закону

«Про виконавче провадження» (далі — Закон) та п. 1.3 Інструкції про

проведення виконавчих дій, відповідно до якої одні з них за формою

і змістом відрізняються від підстав виконання, інші одночасно виступають

підставою виконання і виконавчим документом. Згідно із законодавством

виконавчими документами є: виконавчі листи, що видаються

судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських,

адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених

законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій

по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень

цих комісій; постанови органів (посадових осіб) та ін.

Виконавчий лист, який видається судом на підставі рішення, що

набрало законної сили, за формою має відповідати вимогам закону.

Так, у ньому зазначається: назва документа, дата видачі та найменування

органу, посадової особи, що видали виконавчий документ; дата

й номер рішення, за яким видано виконавчий лист; найменування стягувача

й боржника, їх адреси, дата й місце народження боржника та

його місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у кредитних

установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата

набрання рішенням чинності; строк пред'явлення виконавчого документа

до виконання (ст. 19 Закону). Виконавчий документ має бути

підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою.

Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або

боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або

видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню,

та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за

виконавчим листом згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної

сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається

один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить

передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення

ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів,

суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів,

точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим

листом.

Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються

судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито заходів до забезпечення позову за заявою

осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим

листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали

суду про забезпечення позову.

Відповідно до принципу диспозитивності виконавчий документ

видається на прохання стягувача. Видача виконавчого листа представникові,

в тому числі адвокату, не суперечить закону, якщо особа, яку

представляють, не позбавила свого представника такого повноваження

згідно зі ст. 44 ЦПК. Згідно з вимогами ст. 368 ЦПК виконавчий лист у деяких випадках

може бути виданий особам, які порушували справу про захист прав та

охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 46 ЦПК). Наприклад,

якщо за позовом органів опіки та піклування батьки були позбавлені

батьківських прав, виконавче провадження щодо відібрання дитини та

передачі її призначеному опікуну (піклувальнику) чи органам опіки та

піклування для влаштування до дитячого закладу може виникнути за

заявою органу опіки та піклування. Для цього останньому треба видати

виконавчий лист.

За кожним судовим рішенням видається один виконавчий лист.

Правила видачі виконавчого листа, закріплені у ч. 2 ст. 368 ЦПК, передбачають

також можливість видачі декількох виконавчих листів.

Видача декількох виконавчих листів є наслідком співучасті, що мала

місце при розгляді певної цивільної справи, або необхідності виконання

у різних місцях. У такому разі місце виконання та сума стягнення

зазначаються в кожному виконавчому листі.

У випадку, коли оригінал виконавчого листа втрачений, суд, що

постановив рішення, може видати дублікат. Заява про видачу дубліката

розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих

осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання

про видачу дубліката. На ухвалу суду з питання видачі дубліката може

бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Дублікатом називається документ, що видається замість втраченого

оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє

спеціальна позначка «Дублікат».

При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється, чи не

виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. У випадку часткового

виконання змінювати у дублікаті загальну суму стягнення не

можна. Це враховується в ході подальшого виконавчого провадження.

Якщо матеріалів, що є в наявності у суду, недостатньо для видачі дубліката,

сторони мають право знову звернутися з позовом.

ЄСПЧ: загальна характеристика і функції.

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних

свобод сформувала міжнародну процесуальну систему, тісно пов'язану

з національними правовими та процесуальними системами. Будучи міжнародним

регіональним актом, який закріплює основоположні права та

свободи, що мають громадянський та політичний характер, вона створила

найрозвинутіший та ефективний регіональний механізм захисту

прав людини. Це відбулося завдяки послідовній діяльності такого органу,

як Європейський суд з прав людини, який, так би мовити, зробив

Конвенцію «живою», постійно розвиваючи та фундаментулізуючи її

своїми прецедентами та надаючи їй прогресивного тлумачення.

Механізм захисту конвенційних прав покладає на ЄСПЛ двояку

функцію — здійснення індивідуального контролю у разі винесення

рішень про порушення державою — учасницею Конвенції того чи

іншого права, а також загальну функцію, яка полягає у виробленні

принципів та стандартів захисту прав людини. У цьому і виявляється

унікальність Конвенції та діяльності Суду. Вони здійснюють вплив не

лише на міжнародні стандарти захисту прав людини, а й на формування

цих стандартів на національному рівні. Особливо слід відмітити

вплив ЄКПЛ та практики Суду на країни Східної Європи, конституції

яких приймалися на підставі європейської практики.

Європейський суд з прав людини — одна з установ Ради Європи, створена для контролю та дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, яка була ратифікована 1953 року.

Розташований у Страсбурзі (Франція).

Склад Суду

У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям:

Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі». Усі питання, які виникають у зв’язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини є Ганна Юдківська.

Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).

[ред.]Структура і юрисдикція Суду

 

Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати.

Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.

В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді.

Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.

Велика палата — третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду.

Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках,відповідно до статті 30, палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:

якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї

якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.