Судові доручення та надання правової допомоги у справах за участю іноземних осіб.

Відповідно до ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне

право», у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду

виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів,

у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити

відповідне доручення компетентному органу іноземної держави

в порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором

України.

Обсяг правової допомоги, порядок зносин, вимоги щодо форми

і змісту доручення, а також особливості виконання доручення визначаються

положеннями міжнародного договору України, який діє у відносинах

між Україною та відповідною іноземною державою. Слід зазначити, що поняття «доручення» у широкому розумінні

міститься в Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів

з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення

документів, отримання доказів та визнання і виконання судових

рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної

судової адміністрації України від 27.06.2008 р. Згідно із п. 1.3 цієї

Інструкції доручення — це звернення (доручення, прохання, запит —

залежно від вимог міжнародного договору України) компетентного

органу, у тому числі судове доручення про надання міжнародної правової

допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання

доказів тощо. Таким чином, у міжнародному цивільному процесі

під судовим дорученням розуміють звернення суду однієї держави,

який розглядає цивільну справу з іноземним елементом, до суду

або іншого компетентного органу другої держави з проханням про виконання

процесуальних дій на території другої держави.

Практично у кожному міжнародному договорі України про правову

допомогу та правові відносини визначений перелік процесуальних

дій, які можуть здійснюватись для виконання доручень іноземних судів.

Відповідно до Угоди між Україною та Турецькою Республікою правова

допомога включає виконання судових процесуальних дій, передбачених

законодавством Договірних Сторін, зокрема, опитування

сторін, свідків, експертів, здійснення експертизи, судового огляду,

вручення та передачу документів, та інших правових дій, якщо це не

суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони (ст. 5).

У Конвенції держав — членів СНД закріплений такий обсяг допомоги

у цивільних справах: «Договірні Сторони надають одна одній

правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інший дій, передбачених

законодавством запитуваної Договірної Сторони, у тому

числі складання та пересилки документів, проведення оглядів, передачі

речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, третіх осіб,

свідків, експертів, розшуку осіб, визнання та виконання судових рішень,

виконавчих написів, а також шляхом вручення документів» (ст. 6).

Перелік процесуальних дій, про що зазначено у ст. 415 ЦПК та

в міжнародних договорах, не є вичерпним. Тому теоретично можливе

виконання й інших процесуальних дій, передбачених законодавством

України.

Гаазька конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних

або комерційних справах від 18.03.1970 р. (далі — Гаазька конвенція

від 18 березня 1970 р.), учасниками якої є понад 40 держав, містить спеціальну главу «Судові доручення», присвячену питанням надання

й виконання судових доручень щодо отримання доказів або проведення

інших процесуальних дій у цивільних або комерційних справах.

На жаль, ця Конвенція не визначає обсяг судових доручень. Разом із

тим, у ст. 1 Конвенції зазначено, що доручення не може бути використано

з метою отримання доказів, які призначаються не для використання

в судовому розгляді, вже розпочатому або такому, що

готується. Крім того, у цій статті Конвенції міститься застереження,

а саме вираз «інші "процесуальні дії» не включає вручення судових

документів або проведення дій з метою виконання або примусового

виконання судових рішень чи розпоряджень, або постанов про застосування

тимчасових чи охоронних заходів. Отже, із змісту цієї

статті, а також із аналізу ст. З Конвенції, присвяченій вимогам, що

пред'являються до судового доручення, можна зробити висновок про

такий обсяг судових доручень: складання і пересилання документів,

проведення дій по забезпеченню доказів — призначення експертизи,

допит сторін, третіх осіб, свідків, експертів, огляд та видача речових,

письмових доказів; розшук осіб та ін.

Двосторонніми Договорами про правову допомогу передбачений

по суті єдиний порядок вручення документів. Так, у ст. 9 Договору між

Україною та Естонською Республікою визначено, що запитувана установа

здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють

в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені мовою

держави або забезпечені засвідченим перекладом. У тих випадках, коли

документи складені не мовою запитуваної Договірної Сторони або не

забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден

добровільно їх прийняти. У проханні про вручення повинні бути вказані

точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає

врученню. Якщо вказана у проханні про вручення адреса виявилася

неповною або неточною, запитувана установа згідно зі своїм законодавством

вживає заходів щодо встановлення точної адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 76 ЦПК особам, які проживають за межами

України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними

договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України, у разі відсутності таких — у порядку, встановленому

ст. 419 цього Кодексу. Стаття 419 ЦПК передбачає виконання судових

доручень про вручення документів громадянину України, який проживає

на території іноземної держави, працівниками дипломатичного

представництва чи консульської установи України. Разом з тим інший порядок передбачений у договорах відносно

пересилання документів про цивільний стан та деяких інших документів.

Так, відповідно до ст. 14 Конвенції держав — членів СНД Договірні

Сторони зобов'язуються пересилати одна одній на прохання без

перекладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного

стану — безпосередньо через органи реєстрації актів цивільного стану

Договірних Сторін з повідомленням громадян про пересилку документів.

Договірні Сторони зобов'язуються пересилати одна одній на прохання

без перекладу і безкоштовно документи про освіту, трудовий

стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав

та інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони та інших осіб,

які проживають на її території.

Безумовно, велике значення для підготовки справи до судового

розгляду за участю іноземних осіб має приєднання України 19 жовтня

2000 р. до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових

документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада

1965 р. у м. Гаазі, учасниками якої є понад 50 держав. Гаазька

конвенція від 15.11.1965 р. застосовується у цивільних та комерційних

справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та

позасудових документів для вручення за кордоном.

Ця Конвенція передбачає вручення судових документів через Центральний

орган, який призначається кожною державою-учасницею.

В Україні таким Центральним органом, що має право отримувати документи

від інших Договірних Сторін, а також складати підтвердження

про вручення, є Міністерство юстиції України.

У США, наприклад, Центральним органом, який мав право отримувати

прохання про вручення на території США судових та позасудових

документів до 1 червня 2003 р. був Департамент юстиції США,

а після вказаного терміну стала приватна компанія Міжнародне вручення

процесуальних документів, що здійснює вручення процесуальних

документів, яка є уповноваженою діяти від імені Центрального

органу США, у відповідності зі статтями 2-6 вищезазначеної Конвенції,

отримувати запити про вручення від інших Договірних держав,

здійснювати вручення документів, заповнювати формуляри.

Відповідно до ст. З Гаазької конвенції від 15.11.1965 р. орган влади

чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої

Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави

прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без

потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його

копія. Прохання і документ надаються у двох примірниках.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК суди України виконують доручення

іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів

до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення

експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних

дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором,

згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо

міжнародний договір не укладено — дипломатичними каналами.

Отже, відповідно до внутрішнього законодавства України та правил

міжнародних договорів при зверненні українських судів до іноземних

та під час виконання судами України доручень іноземних судів застосовується

два способи направлення доручень, а саме: 1) дипломатичний

порядок зносин установ юстиції України з установами юстиції іноземних

держав; 2) зносини установ юстиції через свої центральні органи.

Останній порядок визначено в більшості міжнародних договорів про правову допомогу, а також Гаазькими конвенціями від 15 листопада 1965 р. та від 18 березня 1970 р.