Строки та умови здійснення виконавчого провадження

Правила перебігу процесуальних строків не визначені Законом України «Про виконавче провадження», тому для їх обчислення слід застосовувати за аналогією відповідні правила, що містяться у процесуальному законодавстві, а у разі, якщо такі строки не встановлено (або встановлено відносно, до певного моменту), то вони встановлюються виконавцем або судом (відстрочка виконання, розстрочка, зупинення провадження касаційною інстанцією тощо); строки для вчинення виконавчих дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу; в останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду; перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок; строк, обчислюваний роками (наприклад, у разі відстрочки виконання), закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку; строк, обчислюваний місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця строку; якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця; у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день; виконавча дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-години останнього дня строку. Крім того, переважна більшість процесуальних строків у виконавчому провадженні не носить граничного характеру, і у разі їх пропуску можуть бути відновлені судом та, в окремих випадках, як відновлення строку для самостійного виконання рішення – виконавцем.

Відкрите виконавче провадження здійснюється у строки, встановлені законом, зокрема, державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії щодо виконання рішення протягом 6-місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а виконання рішення немайнового характеру (поновлення на роботі, виселення та вселення, примусовий обмін житловими приміщеннями, відібрання дитини, заборона діяльності об’єднань громадян та інші рішення, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії особистого характеру або утриматися від їх вчинення) у 2-місячний строк.

Звертає на себе увагу те, що зазначені строки встановлені не для закінчення (завершення) виконавчого провадження, а для проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду. Таким чином, формально, строк, протягом якого державний виконавець має винести постанову про закінчення виконавчого документу або повернення виконавчого документу без виконання, законом не обмежений.

Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Інститут допущення рішення до негайного виконання на сьогодні існує і широко застосовується у судовій практиці. Так, негайному виконанню підлягають рішення: про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення; про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника; у інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом (Цивільним процесуальним кодексом або Господарським процесуальним Кодексом) і про це зазначено у виконавчому документі.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчих документів і проводить відповідні виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Слід окремо наголосити, що інших відмінностей або особливостей процедури примусового виконання рішення, допущеного до негайного виконання (в частині строків проведення виконавчих дій, порядку розподілення коштів, стягнутих з боржника, черговості задоволення вимог стягувачів тощо) – законом не передбачено, тому виконавець, основним підґрунтям діяльності якого є частина 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України – не повинні піддавати розширеному тлумаченню поняття «судове рішення, допущене до негайного виконання» та здійснювати його з якимись відмінностями від загальної процедури виконавчого провадження. За виконавчим документом про стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог (які, на практиці, нерідко допускаються судом до негайного виконання), а також про конфіскацію майна, виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-денний строк із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Самостійне виконання рішень. Надавання боржникові права самостійно виконати рішення суду чи іншого органу є важливішою гарантією дотримання прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7- днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника — у строк до 15 днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника,про що виноситься відповідна постанова.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені в постанові про відкриття виконавчого провадження для самостійного виконання, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення.

У разі продажу майна божника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

Після отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Час провадження виконавчих дій. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається самостійно виконавцем, для якого встановлено ненормований робочий день. Втім за загальним правилом, виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій, однак ці пропозиції можуть не братися виконавцем до уваги, якщо проведення виконавчих дій у зручний для сторін час суттєво ускладнить виконання рішення або зроблять його виконання неможливим. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника. Водночас, виконання рішень судів у певний час (у тому числі у неробочі та святкові дні) може здійснюватись, якщо цей час здійснення виконавчих дій прямо зазначений у виконуваному рішенні суду. Проведення виконавчих дій у нічний час допускається лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі вмотивованої постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Місце виконання рішення. Місце виконання рішення суду чи іншого органу (посадової особи) – одна з принципових рис виконавчого провадження, яка визначається законом або вибором стягувача. Територіальна компетенція виконавця може умовно поділятися на такі види: звичайна територіальна компетенція – загальне правило, коли виконавчі дії провадяться виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання проводяться за місцем його постійно діючого органу або майна; виключна територіальна компетенція – має місце, коли виконання рішення суду в певному місці не має альтернативних варіантів та не може змінюватись без відповідного судового рішення – це виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, яке провадиться виконавцем виключно за місцем здійснення таких дій; альтернативна територіальна компетенція – має місце, коли виходячи з правил звичайної територіальної компетенції, виконання рішення суду може здійснюватись одразу в декількох різних відділах (підрозділах) державної виконавчої служби; у цьому випадку право вибору місця виконання між кількома відділами ДВС, які можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить виключно стягувачу. У разі пред’явлення виконавчого документу до одного з компетентних відділів ДВС (за наявності альтернативи), державний виконавець не в праві відмовляти стягувачу у прийнятті виконавчого документу на підставі недотримання останнім правил територіальності. Спори з цього приводу між територіальними органами ДВС – не допускаються. Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України. Підставою для зміни місця виконання рішення закон передбачає такі випадки: якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місцезнаходження боржника, якщо в ході виконання з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє. За наявності таких підстав, виконавець негайно складає акт про вищезазначене і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом із копією цього акта до відділу ДВС за новим місцезнаходженням боржника, місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Законом допускається і проведення державним виконавцем виконавчих дій на території, на яку не розповсюджуються територіальна компетенція відділу ДВС, у якому останній працює. Зокрема, у разі, коли у процесі виконавчого провадження з’ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, однак майно боржника виявлено на території іншого відділу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому Законом, за погодженням із начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований. Однак, при цьому має бути дотримана одна обов’язкова умова – стягувач повинен авансувати витрати на організацію і проведення виконавчих дій на території іншої адміністративно-територіальної одиниці. Нездійснення стягувачем авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого відділу державної виконавчої служби матиме істотні наслідки – державний виконавець зверне стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задоволення вимог стягувача, спрямує виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника. Про вчинення виконавчих дій на території іншого відділу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє (усно або письмово) начальника цього відділу державної виконавчої служби, у межах територіальної компетенції якого державний виконавець має намір здійснити виконавчі дії. Порядок передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого встановлюється Міністерством юстиції України.

Про прийняття до виконання виконавчого провадження або передачу виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого (різних рівнів) виноситься вмотивована постанова, з якою ознайомлюються сторони виконавчого провадження.