Обов’язки та права виконавця

До основних повноважень державного чи приватного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» відносить: здійснення необхідних заходів щодо своєчасного і повного та неупередженого виконання рішення, у спосіб і порядок, визначеними у виконавчому документі. Своєчасність і повнота виконання рішення – це принцип діяльності виконавців, від сумлінного дотримання якого залежить поновлення прав стягувача. Цей принцип виконання рішення має чіткі правові критерії, що визначенні у виконавчому документі. У той же час, неупередженість як принцип здійснення своїх обов’язків – це моральна категорія, що не має чітких правових критеріїв. Саме тому Закон передбачає можливість і необхідність самовідводу в установленому порядку у разі, коли виконавець є близьким родичем сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні. Підлягає відводу виконавець у разі його заінтересованості у результаті виконання рішення чи інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Виконавець має виконувати певне коло загальних обов’язків, єдиних для всіх державних службовців України, визначених ст. 19 Конституції: а) дотримуватися Конституції та інших актів законодавства України; б) забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; в) не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; г) безпосередньо виконувати покладені на них службові обов’язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; д) зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала відома державному виконавцю під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; є) постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію; ж) сумлінно виконувати свої службові обов’язки, виявляти ініціативу та творчість у роботі.

Під час здійснення конкретного провадження на виконавця покладається обов’язок: надання сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розгляду заяв та клопотань сторін та інших учасників виконавчого провадження; роз’яснення сторонам їх прав та обов’язків, яке може здійснюватись як в усній, так і у письмовій формі.

В процесі здійснення виконавчого провадження виконавець має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; 4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна; 8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; 9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз’яснення змісту документа; 10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника – фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; 12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна – суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання; 13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку; 15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника – фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; 16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників – юридичних осіб або від боржників – фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 17)з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об’єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження; 18) у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням; 19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Наразі реалізація виконавцем зазначених прав не повинна порушувати етичні та моральні норми, та поширення виконавцем в засобах масової інформації відеозаписів й фотографій з матеріалами, що зображують процес проведення виконавчих дій. Не мають порушуватися права сторін та учасників виконавчого провадження на конфіденційність, оскільки поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди створює склад злочину, передбаченого ст. 182 КК України. Взагалі, використання матеріалів відеозаписів та фотозйомок має здійснюватися виконавцем лише для цілей виконавчого провадження. Крім того, слід пам’ятати, що відповідно до ст. 277 Цивільного Кодексу України, будь-яка негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.

Разом із тим, при витребуванні письмових та усних пояснень виконавець має роз’яснювати порушникам норми статті 63 Конституції України, згідно яких особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ненадання виконавцю відомостей або пояснень за наявності підстав, передбачених ст. 63 Конституції України, не створює склад правопорушення, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» (невиконання законних вимог державного виконавця).

Варто підкреслити, що вимоги виконавця, які висуваються в процедурі примусового виконання рішень, є обов’язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність згідно із законом. Дії виконавця з примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід виконавця можуть бути оскаржені: боржником; стягувачем; особами, які беруть участь у виконавчому провадженні (спеціалісти, експерти тощо); особами, які залучаються до виконавчих дій у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку (працівники міліції, поняті, органи опіки та піклування тощо). Тому однією із найважливіших гарантій законності у виконавчому провадженні є саме можливість оскарження будь-яких виконавчих дій чи бездіяльності виконавця.

Оскільки державні виконавці є державними службовцями, то до їх компетенції відносяться й права, єдині для всіх державних службовців України, зокрема: 1) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; 2) брати участь у розгляді питань і прийнятті у межах своїх повноважень рішень, тобто державний виконавець вправі брати участь у комісіях, нарадах, семінарах тощо з питань примусового виконання рішень, що, у свою чергу, має підвищити якість роботи державного виконавця та координувати дії декількох державних чи недержавних органів, що спрямовані на досягнення мети та виконання завдань, покладених на державного виконавця Законом; 3) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції. Це право є запорукою правильного та своєчасного виконання рішень, тим більше, що державний виконавець у встановленому законом порядку вправі вимагати також і надання інформації, доступ до якої обмежений, а також інформації, яка складає банківську або державну таємницю; 4) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; 5) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця. Кожен державний службовець з метою підвищення якості власної роботи та оптимізації діяльності органу, в якому він працює, вправі знайомитися із Правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями та ін., тобто із документами, які деталізують організацію роботи окремого органу державної влади та визначають специфіку дільниці роботи кожного зі службовців; 6) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, досвіду та стажу роботи; 7) безперешкодно ознайомлюватись із матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення. Особиста справа кожного державного службовця є єдиним джерелом отримання відомостей про службове просування та кар’єру останнього, причому кожен зі службовців вправі контролювати правильність та повноту відомостей, які заносяться до особової справи, та у разі необхідності, оскаржувати правильність змісту; 8) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії. Критеріями, які мають свідчити про наявність у державного службовця відповідного досвіду та кваліфікації, є вислуга років, проходження підвищення кваліфікації, отримання відповідної освіти та наукового ступеня, написання наукових робіт та ін. У разі наявності в державного службовця відповідних підстав, він має право вимагати підвищення рангу, просування по службі (на конкурсній або іншій основі) тощо. Незгода державного службовця з притягненням до дисциплінарної відповідальності, із висновками атестаційної або кваліфікаційної комісії можуть бути предметом судового розгляду за наявності відповідного звернення службовця; 9) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри. Робота державного виконавця завжди пов’язана з конфліктом, оскільки наявність рішення суду, що підтверджує чиєсь право на відновлення порушеного права, лише підкреслює небажання протилежною стороною виконувати зазначене рішення. Тому досить часто державні виконавці стають об’єктом необґрунтованих звинувачень та провокацій з боку несумлінних сторін виконавчого провадження. Службове розслідування зазвичай провадиться керівником органу, в якому працює службовець, або спеціально створеною комісією, у строк, що не перевищує двох місяців, відповідно до «Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців»; 10) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; 11) на соціальний і правовий захист відповідно до статусу службовця; 12) захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку. Високий статус державного виконавця, як представника державної влади, має підкреслювати й те, що державний виконавець під час виконання службових обов’язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, державним виконавцям та іншим працівникам органів ДВС видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України.

Разом із тим, відносно державних і приватних виконавців існують обмеження, зокрема, виконавець не має права здійснювати будь-яку іншу оплачувану роботу, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності в неробочий час. Боротьба із корупційним проявами у діяльності державних органів проявляється у забороні державним службовцям при проходженні служби вчиняти наступні дії: 1) незаконне одержання у зв’язку з виконанням функцій держави матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; 2) одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна із використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством; 3) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності чи в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; 4) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); 5) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції із управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; 6) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; 7) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб із метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; 8) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого контролює державний виконавець; 9) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень. Слід підкреслити, що обов’язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна чи неетична поведінка осіб, уповноважених на виконання функцій держави, визнається корупційною, є корисливий або інший особистий їх інтерес або інтерес третіх осіб. Тому при з’ясуванні суб’єктивної сторони будь-якого з передбачених Законом України «Про боротьбу з корупцією» корупційних правопорушень, слід установлювати наявність мотив (інтересу), яким керувався правопорушник. Державні виконавці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу, в якому вони працюють.