Інститут примусового виконання рішень та правова основа виконавчого провадження

При порушенні будь-яких конституційних прав чи законних інтересів, фізична чи юридична особа, подавши відповідну заяву до суду чи іншого органу (посадової особи), розраховує на те, що держава захистить її від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси. Статтею 8 Конституції України встановлено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Стаття 13 Основного Закону закріплює цю гарантію, зазначаючи, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Проте захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям судом чи іншим органом (посадовою особою) рішення, оскільки після цього юридичного акту наступає процедура його виконання.На практиці багато людей вважають, що видане судом рішення у справі являє собою фінальну мету ініційованого судового процесу і що воно автоматично змушує відповідача негайно, беззаперечно та в повній мірі виконати припис суду. В дійсності, це далеко не так. Сутність виконавчого провадження полягає в застосуванні до боржника в законному порядку засобів примусового виконання, спрямованих на виконання вимог стягувача.

Лише в ході виконавчого провадження стає ясно, чи має намір боржник в дійсності виконати підтверджену уже судом вимогу стягувача. А також, чи є у нього кошти для повного погашення заборгованості чи можливе лише часткове. Не слід забувати і такого мало приємного для стягувача документа, як акта про неможливість виконання рішення.

Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. На практиці часто виникають проблеми, які зводять нанівець конституційні гарантії і владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет Конституції, а також імідж держави в цілому

Історія української державності свідчить про те, що у різні часи виконанню судових та інших рішень надавалось велике значення і воно здійснювалось по різному залежно від багатьох історичних, культурних та соціологічних факторів.

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави,судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень, оскільки після набрання законної сили рішенням суду або судовим наказом судочинство переходить на стадію виконавчого провадження, на якій судові рішення звертаються до виконання.

Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну стадію процесу - виконавче провадження. Саме виконанням усуваються порушення особистих немайнових та майнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися самостійно виконати свої обов'язки.

Слід зазначити, що в п. 35 Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено (далі Закон), що виконавче провадження це – завершальна стадія судового провадження, що включає в себе примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) і складається із сукупності дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (далі – рішення).

Порядок і умови ініціювання, здійснення і оскарження виконавчого провадження встановлюються і регулюються Законом та іншими нормативними актами, що стосуються цієї галузі виконавчої влади. В Україні примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладається на державну виконавчу службу (ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також планується створення можливості для діяльності присяжних (приватних) виконавців.

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Так, зокрема рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Проте зазначені органи, установи, організації та особи не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Коли у відділі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, то вони об'єднуються у зведене виконавче провадження. Виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об’єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання. За зведеним виконавчим провадженням арешт на майно боржника накладається у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Виконавчий збір за зведеним виконавчим провадженням стягується окремо за кожним виконавчим провадженням, об’єднаним у зведене, у розмірі 10 відсотків суми, виплаченої стягувачу за таким окремим виконавчим провадженням. Якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах ДВС, зокрема якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць, при об'єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому провадженні можуть утворюватись виконавчі групи. Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника виконавець перевіряє за даними Єдиного центру при відкритті виконавчого провадження.

У разі виявлення іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження.

При виявлені іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчого провадження.

Коли виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі ДВС в межах регіону, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, звертається до керівника органу ДВС вищого рівня щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного та визначення органу ДВС, який буде здійснювати виконання зведеного виконавчого провадження.

Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншій області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, відділі примусового виконання рішень ДВС України, рішення щодо подальшого виконання таких виконавчих проваджень приймається ДВС України.

З метою забезпечення електронного документообігу в органах ДВС, ведення обліку виконавчих проваджень, контролю за дотриманням виконавцями вимог законодавства під час здійснення виконавчих дій, надання оперативного доступу сторонам виконавчого провадження Мінюст України забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Під час виконання рішень державному або приватному виконавцю потрібна необхідна інформація, а відтак він має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Мінюстом України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Законом передбачено, що за певних умов, при виконанні судових рішень, виконавцю можуть сприяти інші органи Але це здійснюється не в процедурі примусового виконання рішень у виконавчому провадженні, а з урахуванням статусу та компетенції цих органів. Так, зокрема, органи опіки та піклування сприяють ДВС при виконанні рішень судів про визнання недієздатним або обмежено дієздатним. Органи реєстрації актів цивільного стану (які входять до складу Мінюсту) сприяють ДВС при виконанні рішень судів, що потребують реєстрації у цих органах. Органи внутрішніх справ сприяють ДВС при виконанні рішень судів про виселення, відібрання дитини, оголошення розшуку фізичної особи та ін.

При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуто залучатися виключно працівники органі внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

У передбачених Законом випадках на ДВС покладається виконання рішень іноземних судів і арбітражів, а також рішень Європейського Суду з прав людини. Особливості виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачені Законом України «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини». Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». При виконанні рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, чи майно яким володіють спільно з іншими особами, застосовуються загальні положення Закону України «Про виконавче провадження».