Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення, роз’яснення рішення, що підлягає виконанню. Виконавча мирова угода.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк. Підставою для відстрочки виконання рішення є обставини та причини, що унеможливлюють виконання рішення суду на певний термін часу, а підставою для розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення.

Слід зазначити, що законодавчого визначення понять «відсточка виконання», «розстрочка виконання», «зміна способу виконання» та «зміна порядку виконання» рішення не існує. Судова практики визначає відстрочку виконання, як відкладення чи перенесення строку виконання рішення на новий строк, який який визначається судом, а розстрочку -- виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Із наведених визначень вбачається, що в отриманні відстрочки чи розстрочки виконання є виключна заінтересованість боржника, і аж ніяк не стягувача, оскільки останній навряд чи виступатиме ініціатором процедури, яка по своїй суті сприяє затягуванню процесу реального поновлення його прав.

Таким чином, відстрочка виконання судового рішення – це передбачений процесуальним законодавством спосіб, який тимчасово позбавляє стягувача права вимагати примусового виконання і надає боржнику можливість на законних підставах не виконувати рішення суду, яке вступило в законну силу і є з цього моменту обов'язковим. Це саме певною мірою, стосується і розстрочки виконання. Діюче законодавство вирішення питання про надання відстрочки або розстрочки виконання судового рішення відносить до компетенції суду, який видав виконавчий документ.

Оскільки переліку підстав для вістрочки та розстрочки законом не визначено (у ЦПК України та КАС України такими вказуються вказуються хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), на практиці відстрочка чи розстрочка виконання надається при встановленні будь-якої поважної, на думку суду, обставини (наприклад тяжкого матеріального становища).

Законодавством також не встановлено строку на який суд уповноважений надати відстрочку чи розстрочку виконання, а значить це може скаладати 1, 3, 8, 12 місяців тощо. Вважаємо, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини. По суті, природа цих обставин (аналіз фінансового стану боржника) носить не юридичний, а економічний характер. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Під зміною способу і поряку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом раніше встановленими. При цьому зміна способу виконання рішення можлива шляхом зміни зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Зміна способу та порядку виконання рішення суду може мати місце у виняткових випадках. Наприклад, якщо рішенням суду зазначено: «…Стягнути з поточного рахунку № 24006785765, що належить боржнику на користь стягувача 5000грн….», то виконавець, що має діяти лише у спосіб та порядок, визначений рішенням суду, не вправі звертати стягнення на грошові кошти, які перебувають на інших банківських рахунках боржника, крім того, виконавець вправі стягувати лише грошові кошти, як це зазначено в резолютивній частині рішення суду. Втім, у такому випадку можливі ситуації, коли грошові кошти на рахунку боржника № 24006785765 є відсутніми, або ж цей рахунок закритий боржником ще на стадії судового процесу. У такому випадку виконавець має зупинити виконавче провадження та звернутися до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання, наприклад, звернувши стягнення на інше майно боржника.

Як і у випадку з відстрочкою чи розстрочкою виконання рішення, при вирішенні питання про зміну способу чи порядку виконання рішення суд повинен виходити з конкретних обставин справи і належним чином оцінювати обставини, які на думку заявника утруднюють чи унеможливлюють виконання судового рішення.

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання має бути прийнято судом у 10-денний строк і може бути оскаржено у апеляційному і касаційному порядку. Слід зазначити, що відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання можливі лише за рішеннями, постановленими судом, причому означені процеси є невідривною частиною процедури вирішення судової справи по суті. За рішеннями не судових органів відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються взагалі.

Виходячи з загальних правил примусового виконання, можна зробити висновок, що компетенція виконавця у примусовому виконанні рішення суду, за яким надано розстрочку виконання, має обмежуватися контролем за виконанням боржником графіку погашення боргу, який визначено судом. У разі невиконання боржником певної частини цього графіку, державний виконавець повинен здійснювати примусове стягнення та нарахування виконавчого збору лише на ту суму, яка не виплачена боржником у порушення встановленого судом графіку.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави нерухомого майна) не призводить до зупинення процедури нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов’язків сторін щодо основного зобов’язання боржника. Деколи у практиці примусового виконання судових рішень трапляються випадки, коли резолютивна частина рішення (або її певна частина), викладена у виконавчому документі, є незрозумілою. У подібному випадку і виконавець, і сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. У випадку, якщо означена резолютивна частина рішення дійсно є незрозумілою, суд, який видав виконавчий документ, зобов’язаний розглянути заяву органу примусового виконання рішень чи сторони виконавчого провадження у 10-денний строк із дня її надходження, і дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи суті змісту. Про роз’яснення рішення чи змісту документа або відмову в цьому суд постановляє ухвалу. У випадку, коли в рішенні суду допущені граматичні чи арифметичні помилки, сторона виконавчого провадження вправі звернутися до суду для виправлення помилок, або сам суд, за власною ініціативою, вправі виправити означені помилки, також не зачіпаючи суті рішення, про що виноситься відповідна ухвала.

В ході виконавчого провадження сторони можуть укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Виконавча мирова угода фактично змінює наслідки розгляду позову про присудження, в результаті чого позивач (стягувач) може отримати, наприклад, конкретне майно, тоді як до господарського суду він звертався з позовом про стягнення грошових коштів, які грошові кошти в набагато меншій сумі, ніж він вимагав. Своєрідність виконавчої мирової угоди полягає в тому, що на момент її укладення правовий спір між сторонами вже відсутній - він уже вирішений судом, про що ухвалено судовий акт, що вступив в законну силу, або спір припинено самими сторонами - і спірність у їхніх правах та обов'язках немає. Таким чином, з правової точки зору порушення суб'єктивних цивільних прав стягувача ліквідовано, хоча фактичне виконання може розтягнутися на тривалий час. Мотивом, що спонукає сторони до укладення виконавчої мирової угоди, є не спірність в наявності права, а цілком певні сумніви в можливості отримання належної в повному обсязі. При вчиненні виконавчої мирової угоди сторони захищають належне їм благо (в широкому сенсі), погоджуючись на взаємні поступки або надаючи щось один одному: при відсутності у боржника грошових коштів, достатніх для сплати присудженої на користь стягувача суми, сторони можуть укласти угоду про передачу боржником стягувачу іншого майна (майнових прав), взамін чого стягувач, зі свого боку, відмовляється від стягнення. Виконавча мирова угода, як і будь-яка інша мирова угода, здійснюється тільки шляхом укладання колишніми противниками по спору - стягувачем та боржником - взаємного договору. Не можуть розглядатися в якості виконавчого мирової угоди односторонні акти, тобто не може ототожнюватися з мировою угодою, наприклад, одностороння відмова стягувача від стягнення, який в силу положень Закону України «Про виконавче провадження» є самостійною підставою для припинення виконавчого провадження. На жаль, на практиці відмова від стягнення і виконавча мирова угода, предметом якого виступила відмова від стягнення, фактично ототожнюються.

Процесуальні наслідки відмови стягувача від стягнення і виконавча мирова угода між стягувачем і боржником однакові: і в першому, і в другому випадку виконавче провадження припиняється. Різниця між ними полягає в наступному: Відмова від стягнення - це одностороння дія стягувача, що носить безоплатний характер, яка тягне за собою припинення обов'язку боржника по виконанню судового акта господарського суду (рішення третейського суду, рішення іноземного суду, іноземного арбітражного рішення або мирової угоди). Дана дія не вимагає оцінки на предмет порушення його вчиненням прав третіх осіб і не потребує затвердження арбітражним судом - суд приймає відмову стягувача від стягнення; Виконавча ж мирова угода це - взаємна угода, вчинена сторонами на оплатній основі (предметом її може виступати відмова від стягнення), яка припиняє обов'язок боржника по виконанню існуючого виконавчого документа і породжує для сторін нові обов'язки. Дана угода, як уже зазначалося, підлягає затвердженню судом за правилами процесуального законодавства.

З урахуванням зазначеного слід чітко відмежовувати відмову від стягнення (одностороння дія, що носить безоплатний характер) від виконавчої мирової угоди, в силу якої стягувач відмовляється від стягнення, отримуючи щось натомість (взаємний договір) в якому мають бути чітко визначені права та обовязки сторін; не повинно міститися альтернативних умов, тобто сторони не вправі закріплювати в якості обов'язків однієї з них (або обох сторін), наприклад, «обов'язок поставити товар, а при його відсутності - відшкодувати вартість непоставленого товару», «обов'язок надати майно в натурі, а при неможливості його надання - відшкодувати збитки» і т. д.; угода має бути безумовною і не може містити в собі умов, від настання або ненастання яких залежить його виконання; виконавча мирова угода, як і мирова угода, яка укладається в позовному провадженні, не може бути змінена або доповнена.

Судова практика виявляє випадки звернення сторони виконавчого провадження до суду із заявою про зміну затвердженого судом виконавчого мирової угоди. Так, стягувач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з клопотанням про затвердження додаткової угоди до мирової угоди. Суд встановив, що між стягувачем і боржником на стадії виконання вступив в законну силу судовий акт яким затверджено мирову угоду, яку згодом сторони вирішили змінити. Вказавши, що затвердження господарським судом додаткової мирової угоди не передбачено нормами ГПК України та Законом «Про виконавче провадження», суд обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання.

Порядок складання і затвердження виконавчої мирової угоди аналогічний порядку затвердження мирової угоди в позовному провадженні; до виконавчої мирової угоди пред'являються ті ж вимоги, які пред'являються процесуальним законодавством до мирової угоди в позовному провадженні. Умови мирової угоди повинні викладатися чітко, коротко, в імперативній формі, щоб у суду не було сумнівів у його змісті.

Таким чином, по перше, виконавча мирова угода допустима тільки по тих категоріях справ, за якими взагалі можливе укладення мирової угоди. Однозначно неможливо укладення мирових угод у справах, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. По-друге, в суді може бути затверджено виконавчу мирову угоду, яка укладається у справі, судовий акт за яким підлягає примусовому виконанню (видається виконавчий документ). Іншими словами, в суді затверджується виконавче мирову угоду у справах, за результатами розгляду яких боржник примушується до вчинення певних дій або до утримання від таких на користь боржника. По-третє, для можливості виконання мирової угоди необхідні також чіткість та повнота викладу умов, щоб не було суперечок при його виконанні. Мирова угода має бути здійснена за не тільки сторонами, але і в примусовому порядку.