Виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню

В нормативних атах, що регулюють виконавче провадження, слід виділити правила, що стосуються виконання усіх чи більшості юрисдикційних актів, і правила, що визначають особливості виконання окремих видів рішень. Загальними для всього виконавчого провадження є норми, що установлюють круг учасників виконавчого провадження, їх процесуальні права і обов’язки, порядок відкриття виконавчого провадження та способи виконання, проведення виконавчих дій та рух виконавчого провадження, його закінчення, захисту інтересів його учасників, розподіл сум між стягувачами та ін.

До особливих правил відносяться норми, що визначають порядок стягнення на майно боржника, на заробітну плату та інші його доходи, особливості звернення стягнення на майно боржника-організації, виконання рішень немайнового характеру та ін. Всі вони поділяються на 3-групи.

Одна із них виражає специфіку виконавчого документа. Так усі рішення суду про присудження поділяють на акти – про стягнення грошових сум; про вилучення майна і передачі його стягувачеві; присудження; про відібрання дітей; про конфіскацію; про виконання певних дій (заборону дій). При виконанні кожного із цих видів судових рішень є свої, належні йому особливості.

Друга група пов’язані з особою боржника. Виконання одного і того ж різновиду рішення буде відрізнятися в залежності від того, хто виступає в якості боржника – фізична особа або юридична особа.

Третя група особливостей стосується тільки рішень про стягнення грошових коштів і пов’язана з особливостями правового режиму об’єму стягнення (нерухоме майно, рахунок у банку, зарплата та ін.)

Виконавче провадження не слід повістю ототожнювати з виконанням усіх рішень суду. По-перше, не усі рішення потребують виконання (наприклад, рішення про відмову в позові, а також більшість ухвал суд першої інстанції). По-друге, не для усіх рішень, які підлягають виконанню, потрібен примусовий прядок. Зокрема, рішення про визнання, не потребують державного примусу. Так, рішення про визнання права власності виконуються або шляхом реєстрації права в компетентному державному органі, або шляхом надання в якості документа, який підтверджує право (про визнання права на частку в спадщині). По-третє, серед судових рішень, для яких потрібний державний примус, одна частина виконується добровільно (самостійно), друга – хоча і примусово, але без використання механізму судового виконання. Так, в Законі вказується, що вимоги актів суду та інших органів про стягнення грошових коштів виконується податковими органами, банками та іншими кредитними організаціями, а також іншими органами, організаціями, посадовими особами. Однак ці органи і особи не є органами примусового виконання.

Виконавчий документ, в якому міститься вимога судових та інших органів про стягнення грошових коштів, може бути направлений стягувачем виконавцю, який звертається до банку в якому є рахунки боржника. Після цього банк, який обслуговує рахунки боржника, в установлений законом строк виконує виконавчий документ, або робить запис про повне чи часткове невиконання у зв’язку з відсутністю на рахунку боржника грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача. Невиконання цих правил є підставною для накладення на них штрафу в порядку і розмірі, визначеному законодавчими актами.

Відповідно до Закону примусовому виконанню підлягають такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на
підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при
Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах,
кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини"; 10) рішення (постанови) субєктів державного фінансового моніторінгу (їх уповноваженних осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Варто зазначити, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для їх приведення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документу – виконавчого листа. Позови про присудження називають виконавчими - у разі їх задоволення судовий процес завершується виконавчим провадженням. У справах, де предметом розгляду був позов про визнання або перетворювальний позов, не може бути відкрито виконавче провадження. Рішення за позовами про визнання не підлягають примусовому виконанню - сторони правовідносин та інші особи зобов'язані виходити у своїх діях з наявності (відсутності) правовідносин, підтвердженого судом. Перетворювальні рішення нездійсненні, тому що вони самі по собі містять акт виконання - вони перетворять спірні правовідносини. Отже, відносно судових актів, які виносяться за результатами розгляду позову про визнання або перетворювального позову, не може бути укладено мирову угоду.

Законом встановлена наступна підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень: 1) На відділ примусового виконання рішень Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: а) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська влади міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної та їх посадові особи; б) сума зобов'язання становить 10 та більше мільйонів
гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

2) На відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається
виконання рішень, за якими: а) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів
виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; б) сума зобов'язання становить від 3-ох до 10 мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

3) Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним Законом України «Про виконавче провадження». Винятком з цього правила є лише ухвали судів про вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (в господарському процесі), ухвали про вжиття тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів з адміністративних справ, які самі по собі є виконавчими документами.

Заява про відкриття виконавчого провадження подається стягувачем або його представником до державного чи присяжного (приватного) виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа, в якій у разі наявності можуть зазначатися номер мобільного телефону, факсу (телефаксу), адреса електронної пошти. До заяви про відкриття виконавчого провадження, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження. На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про відкриття виконавчого провадження. У разі пред’явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься державним виконавцем у розмірі 10-ти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.

Вважаємо, що державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в протилежному випадку держава може втратити вплив на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їх зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їх законності компетентними державними установами. Така пропозиція могла б бути прийнятною, але на практиці виконавцю доцільніше сумлінно і грамотно користуватись Законом та «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», і в ніякому разі не вдаватися до самочинних розслідувань щодо виявлення додаткових підтверджень законності тих чи інших рішень.