Шляхи удосконалення процедури примусового виконання рішень

Виконання судових рішень – важливий етап судочинства, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету правосуддя. Статтею 124 Конституції України закріплено, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Однак, на жаль, до цього часу державою не забезпечено дієвих механізмів гарантування виконання судових рішень, що призвело до негативних наслідків в системі організації виконання судових рішень.

З прийняттям Закону України “Про державну виконавчу службу” від 28 березня 1998 року у системі органів Міністерства юстиції України було створено державну виконавчу службу з наданням їй організаційної, фінансової і процесуальної самостійності. Слід відзначити, що за 16 років існування ДВС відбулися значні якісні зміни в її діяльності, поступово вдосконалювалось законодавство, здійснювався кадровий відбір працівників органів державної виконавчої служби, однак, як свідчать статистичні показники, виконання судових рішень в Україні все ще не досягає тих показників ефективності, що характерні для розвинених країн, зокрема країн Європейського Союзу.

Вивчаючи статистику стягнень, можна констатувати, що робота органів виконавчої служби на сучасному етапі є вкрай малоефективною. Так, згідно з наявними статистичними даними, у 2013 році в органах ДВС України знаходилось на виконанні понад 8 млн. виконавчих документів на загальну суму понад 440 млрд. грн. Середній відсоток стягнення грошових коштів по виконавчим документам є катастрофічно низьким і яскраво підтверджує наведену оцінку роботи органу державної влади та становить небагато більше 4%, що в грошовому вираженні становить менше 20 млрд. грн.

Оцінка ситуації виконання рішень у країні свідчить про існування низки проблем, що негативно впливають на її дієвість. Відповідно, виникає потреба у суттєвих змінах в організації самої системи виконання рішень, і як показує досвід багатьох іноземних держав (а це більшість країн ЄС) найкращим способом досягнення поставленої мети є запровадження недержавних форм виконання судових рішень.

Покращити ситуацію у цій сфері можливо двома шляхами. Перший шлях – це збільшення штату державних виконавців, підвищення рівня їх зарплата та соціального статусу, тобто той шлях, яким країна йде весь час існування Державної виконавчої служби. Проте такі покращення завжди не встигають за викликами часу, і лише дещо мінімізують настання негативних наслідків. Подальше розширення штату ДВС навряд чи взагалі є доцільним, оскільки двократне розширення штату державних виконавців, проведене Кабінетом Міністрів України, наприклад, в 2003 р., та підвищення зарплатні службовцям, суттєво не підвищило рівень примусового виконання рішень. Другий шлях – це часткове роздержавлення цієї сфери, як це свого часу відбулось у нотаріаті. Саме цей шлях є найбільш перспективним і реальним.

Сьогодні Україна намагається адаптувати національне законодавство до норм Євросоюзу, сподіваючись у майбутньому стати членом цієї структури. Відтак у нашій країні серйозно сприйнята ідея створення інституту приватних судових виконавців, який ефективно працює як у багатьох країнах Євросоюзу, так і в колишніх країнах Радянського Союзу, наприклад, у країнах Балтії, які є членами Європейського союзу.

Як уже зазначалось 06 червня 2014 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект №4028а, що має назву "Про присяжних виконавців".Цим законопроектом визначаються загальні правові засади діяльності присяжних виконавців, порядок надання їм повноважень, статус присяжних виконавців, контроль за їх діяльністю, засади оплати їх праці. Законопроект складається з двадцяти трьох статей. Статус присяжного виконавця визначено як спеціально уповноважену від імені держави особу, на яку покладається виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначених Законом України “Про виконавче провадження”. За ідеологією інституту присяжних виконавців, всі витрати, пов’язані з примусовим виконанням, покладаються на стягувача, як на ініціатора виконавчого провадження. Чисельність присяжних виконавців залежатиме лише від їх власної ініціативи та потреби населення у наданні послуг із примусового виконання рішень. Інститут присяжних виконавців, задля забезпечення його нормального та ефективного функціонування передбачає: – здійснення присяжним виконавцем службових обов’язків від власного імені, із покладенням на останнього відповідальності за порушення прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження; цивільне страхування відшкодування присяжним виконавцем збитків, заподіяних у процедурі примусового виконання рішень; – отримання винагороди за здійснення виконання (зацікавленість у виконанні кожного виконавчого документа); – незалежність присяжних виконавців.

Життєздатність інституту присяжних виконавців доводить і те, що у нашій країні у системі нотаріату ефективно працюють та мирно співіснують інститути державних нотаріусів та приватних нотаріусів, які дійсно забезпечують потреби населення та не створюють штучного дефіциту цього виду послуг.

Перейти до недержавних форм виконання рішень пропонується поступово, як це зробила, зокрема, Болгарія, а саме на першому етапі запровадити недержавні форми виконання рішень поряд із державною виконавчою службою під постійним контролем з боку Міністерства юстиції України.
В січні 2015 році в Україні ліквідовано Державну виконавчу службу. Повноваження з реалізації примусового виконання рішень будуть передані іншим органам і службам. Для того щоб процес не зупинився планується реалізувати цей проект поступово вибравши декілька областей, та запустити пілотні проекти.

 

Контрольні питання

1.Відповідальность за порушення вимог законодавства під час виконавчого провадження.

2.Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в’їзду в Україну.

3. Порядок подачі скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця.

4. Юрисдикція судів щодо розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС.

5. Удосконалення процедури примусового виконання рішень.

 

Література

1. Панченко М.І. Цивільне виконавче право України: підручник / За заг. ред. І.Д. Копайгора – Л.: «Магнолія -2006», 2007 - 536 с.

2. Фіолевський Д.П., Державна виконавча служба України: навч. посіб. / За заг. ред. Д.П. Фіолевського, С.Ю. Лобанцев, Є.І.Мєзєнцев. – К.: Алерта, 2004. – 564 с.

3. Фурса С.Я. Виконавче провадження в Україні / С.Я. Фурса, С.В. Щербак // Атіка. – К., 2002.

4. Лобанцев С. Проблеми виконання рішень судів про стягнення боргу з державних установ та організацій / С. Лобанцев // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 7. – 2003. – С. 22.

5. Лобанцев С. Проблеми, факти, аргументи / С.Лобанцев // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 2-3. – 2004.

6. Законопроект №4028а внесений 06 червня 2014 року у Верховну Раду України народним депутатом України Юрієм Мірошниченком "Про присяжних виконавців".

 

ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ”

1. Доступність правосуддя та виконавче провадження.
2. Виконавче провадження як частина судового розгляду.
3. Рішення Європейського суду з прав людини у сфері виконання судових рішень.
4. Проблеми організації та діяльності Державної виконавчої служби.
5. Нормативні джерела виконавчого провадження.
6. Моделі виконавчого провадження.
7. Система виконавчого провадження.
8. Предмет виконавчого провадження.
9. Заходи примусового виконання у виконавчому провадженні.
10. Принципи виконавчого провадження.
11. Поняття та класифікація суб’єктів виконавчого провадження.
12. Державний і приватний виконавець та його акти.
13. Органи і організації, що виконують судові акти інших органів.
14. Банки, податкові органи як органи виконання.
15. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні.
16. Сторони у виконавчому провадженні.
17. Розшук боржника та його майна.
18. Розшук дитини.
19. Правонаступництво у виконавчому провадженні.
20. Представництво у виконавчому провадженні.
21. Повноваження представника у виконавчому провадженні.
22. Участь у виконавчому провадженні прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування.
23. Особи, що сприяють здійсненню виконавчого провадження.
24. Перекладач у виконавчому провадженні.
25. Поняті у виконавчому провадженні.
26. Спеціаліст у виконавчому провадженні.
27. Зберігач арештованого майна у виконавчому провадженні.
28. Організації, які здійснюють реалізацією арештованого майна.
29. Виконавчі документи як підстави виконання.
30. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання.
31. Дублікати виконавчих документів.
32. Місце виконання рішення.
33. Час здійснення виконавчих дій.
34. Строки у виконавчому провадженні.
35. Переривання строку давності, поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документу.
36. Строки здійснення виконавчого провадження. Їх поновлення і продовження.
37. Негайне виконання виконавчих документів.
38. Відстрочка та розстрочка виконання виконавчих документів.
39. Встановлення чи зміна способу та порядку виконання виконавчих рішень.
40. Відкладення проведення виконавчих дій.
41. Зупинення виконавчого провадження.
42. Закінчення виконавчого провадження.
43. Повернення виконавчого документу.
44. Відновлення виконавчого провадження.
45. Виконавчий збір.
46. Витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій.
47. Розподіл стягнутих грошових сум та черговість задоволення вимог стягувача.
48. Винагороди державному виконавцеві.
49. Відкриття виконавчого провадження.
50. Самостійне виконання виконавчого документа.
51. Відводи у виконавчому провадженні.
52. Порядок звернення стягнення на грошові суми та інше майно боржника.
53. Майно, на яке не може бути звернене стягнення.
54. Арешт майна боржника.
55. Вилучення арештованого майна.
56. Передача на зберігання арештованого майна.
57. Оцінка майна боржника.
58. Реалізація арештованого майна.
59. Документи, які надаються державним виконавцем організації для проведення торгів.
60. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника.
61. Відрахування із заробітної плати та інших видів доходів боржника.
62. Звернення стягнення на допомогу по державному соціальному страхуванню.
63. Види доходів, на які не може бути звернене стягнення.
64. Виконання виконавчих документів про стягнення аліментів та заборгованості по аліментах.
65. Виконання виконавчих документів, які зобов’язують боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
66. Виконання виконавчих документів про поновлення на роботі та інших трудових справ.
67. Виконання виконавчих документів про виселення боржника, вселення стягувача.
68. Виконання виконавчих документів немайнового характеру по шлюбно-сімейним справам.
69. Захист прав учасників виконавчого провадження.
70. Оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця.
71. Пред’явлення позову у виконавчому провадженні.
72. Позов про відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями державного виконавця.
73. Позов про звільнення майна від арешту та виключення його із реєстру.
74. Особливості звернення стягування на дебіторську заборгованість.
75. Особливості звернення стягування на нерухоме майно.
76. Особливості звернення стягування на цінні папери.
77. Особливості звернення стягування на заставлене майно.
78. Особливості звернення стягування на частку в спільному майні.
79. Особливості виконання рішень третейських судів.
80. Виконання судових актів та актів інших органів по відношенню до іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.
81. Імунітет іноземних громадян та держав у виконавчому провадженні.
82. Універсальні міжнародні договори у сфері виконавчого провадження.
83. Двосторонні договори та угоди України про правову допомогу.
84. Виконання рішень іноземних судів та арбітражів.