Поняття позову та позовного провадження

Залежно від характеру вимог зацікавлених осіб законодавство передбачає різні види цивільного судочинства, серед яких основною процедурою розгляду і вирішення цивільних справ є позовне провадження. Це обумовлено тим, що більша частина цивільних справ виникає з цивільних, трудових, сімейних, земельних та інших правовідносин і в них наявний спір про право. Даний критерій є досить важливим передусім з практичної точки зору, оскільки дає змогу відокремити справи позовного провадження від справ окремого провадження, де такий спір про право відсутній.

 

Процесуальні норми, що регулюють позовне провадження, мають значення загальних правил для всього цивільного судочинства. Це підтверджується ст. 97 та ч. З ст. 235 ЦПК, де зазначається: а) заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими Кодексом; б) справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду справ наказного та окремого провадження встановлені відповідними розділами.

Позовне провадження - це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність з розгляду і вирішення цивільних, трудових, сімейних, житлових, земельних та інших спорів про суб'єктивне право чи охоронюваний законом інтерес.

 

Сутність позовного провадження проявляється в його найбільш суттєвих рисах. У правовій літературі до них відносять:

· ініціювання провадження шляхом подання позову до суду;

· регламентація позовного провадження всією системою норм цивільного процесуального права;

· спрямованість позовного провадження на розгляд та вирішення уповноваженим законом органом (судом) спорів про суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси;

· розгляд та вирішення підвідомчих суду цивільних справ, що виникають з правовідносин, в яких сторони займають рівне становище, не перебуваючи у відносинах панування та підкорення;

· наявність в учасників процесу суттєвих процесуальних гарантій;

· наявність мети позовного провадження, що полягає в захисті суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів способами, встановленими законом.

 

Ініціювання позовного провадження здійснюється шляхом подання позову, який вважається найбільш досконалим засобом захисту порушеного або оспорюваного суб'єктивного права.

Позов – вимога юридично зацікавленої особи (позивача), що звернена до суду першої інстанції, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу встановленим законом способом на підставі обґрунтованих фактів. (Вандишев, Дернова)

 

– є звернення до суду з певними вимогами до іншої сторони, а сам документт з такими вимогами є позовною заявою. (Кілічава)

 

Позов є багатоплановим поняттям, що включає в себе одночасно:

а) спосіб, засіб захисту суб'єктивних прав у випадку їх порушення або загрози порушення;

б) спосіб порушення позовного провадження

 

 

Елементи позову

Виділяють три складові частини (елементи) позову:

· предмет,

· підставу

· зміст.

Елементи позову необхідні для визначення того, чи тотожними є два чи більше позовів. Позови будуть тотожними, якщо співпадає предмет, підстава позову та сторони позову. У такому разі позивач не може знову звернутися до суду з позовними вимогами.

Предмет позову - це вказане позивачем суб'єктивне право, про захист якого він просить суд винести рішення за допомогою вказаних у заяві способів.

Предметом позову може бути як охоронюваний законом інтерес, так і правовідносини в цілому: авторське право на твір літератури, науки чи мистецтва, право власності на житлове приміщення, право на певні періодичні платежі тощо.

Таким чином, предмет позову - вірогідно існуюче чи заперечуване відповідачем правовідношення.

 

Необхідно розрізняти предмет позову та об'єкт спірного правовідношення, так званий матеріальний об'єкт позову, який входить до предмета позову як його структурна частина. Грошова сума, витребувана з відповідача, є не предметом позову, а його матеріальним об'єктом, об'єктом спірного правовідношення. Тому, коли йдеться про зменшення або збільшення позовних вимог, то мається на увазі не зміна предмета позову в цілому, а лише зміна кількісної сторони матеріального об'єкта позову. (Вандишев, Дернова).

Також, наприклад, щодо житлового будинку можуть бути заявлені позови: про визнання права власності на будинок, про вселення до будинку, про усунення перешкод у користуванні будинком, про виключення будинку з опису, про перехід прав покупця будинку на співвласника тощо.

 

Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права. Правильне визначення предмета позову визначає і майбутнє виконання судового акта, оскільки обмежено сформульовані вимоги позивача у подальшому не дозволять його примусово виконати.

Наприклад, позивач пред'явив позов тільки з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляючи вимог, пов'язаних із правовими наслідками задоволення позову судом. Суд виніс рішення про визнання правочину недійсним, але для того, щоб наступили наслідки недійсності правочину, у рішенні суду відповідно до вимог позивача повинні бути визначені й подальші дії - повернення майна, гро­шових коштів, вчинення інших певних дій сторонами правочину, до яких відповідач може бути примушений судом. Без цього позов буде неповноцінним. Тільки тоді позивач зможе вимагати виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Якщо ж рішення суду буде винесене тільки стосовно заявленої вимоги, наприклад, про визнання правочину недійсним, то примусове виконання такого рішення буде неможливим. (Зейкан)

Підстава позову - це юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права.

Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача. Законодавець так і називає підставу позову - "обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги" (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЩІК).

Факти, що складають підставу позову:

1) Правоустановчі факти - вказують на те, що позивач володіє суб'єктивним матеріальним правом, за захистом якого він звертається до суду. Так, у позовній заяві про поновлення на роботі повинні бути відомості про існування трудового правовідношення, оскільки лише з ним законодавство про працю пов'язує виникнення відповідних прав та обов'язків.

2) Факти активної легітимації - вказують на зв'язок вимоги із суб'єктом, який її заявив, тобто з позивачем. Факти пасивної легітимації - вказують на зв'язок певного обов'язку з відповідачем. Факти пасивної легітимації обумовлюють існування інституту заміни неналежного відповідача в процесі, а факти активної – на існування інституту відмови в задоволенні позову (оскільки заміни неналежного позивача не існує).

3) Факти приводу до позову вказують на те, що суб'єктивне матеріальне право чи охоронюваний законом інтерес втрачають визначеність через порушення чи заперечення їх іншими особами.

 

Наприклад, в позові про стягнення аліментів на дитину фактами підстави позову будуть такі факти (Тертишніков):

наявність шлюбу між батьками	правоустановчий факт
народження дитини в період шлюбу	правоустановчий факт
відповідач вказаний батьком у свідоцтві про народження дитини	факт пасивної легітимації
дитина проживає з матір'ю	факт активної легітимації
батько залишив сім'ю і не надає допомоги в утриманні дитини	факт приводу до позову

 

Класифікаціями підстав позову є їхній поділ на фактичну і юридичну, активну та пасивну.

Активна і пасивна підстави обумовлені характеристикою позивача як активної, а відповідача як пасивної сторони.

Активна підстава - правоустановчі факти, що свідчать про можливість особи виступити в якості носія суб'єктивного матеріального права. Пасивна підстава містить факти приводу до позову, тобто факти, що вказують на необхідність звернення до суду з метою залучення до відповідальності відповідачів.

Іншою класифікацією підстав позову є поділ їх на фактичні та правові підстави. Фактична підстава - це сукупність юридичних фактів, на якій базується вимога. Правова підстава - норма права, порушена чи заперечувана процесуальним супротивником. (Вандишев, Дернова)

 

Позивач не зобов'язаний підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права посиланням на закон (ст. 119 ЦПК). Такий підхід не означає, що зазначення конкретної норми права, на якій ґрунтується вимога, є помилкою. Навпаки: і для прокурора, і для адвоката посилання на норму закону в позовній заяві є бажаним і потрібним. Представник, який готує позовну заяву, повинен подбати як про виклад юридичних фактів, так і вказати ті норми закону, на яких ґрунтуються вимоги. І якщо позивач не наводить або не в змозі навести правові підстави позову, то він ускладнює роботу суду, а також захист своїх прав, оскільки стає незрозумілим, чого хоче добитися позивач. І це при тому, що суд не повинен допомагати в цьому позивачу. На практиці в такій ситуації суд витрачає додаткові зусилля і час, вимагає письмово уточнити свої вимоги, щоб усунути неясність і недостатню зрозумілість позиції позивача. (Зейкан)

Зміст позову - це дія суду, здійснення якої просить позивач, коли звертається до суду за захистом порушеного чи оспоорюваного права.

 

Питання про самостійність змісту позову як його елемента є дискусійним. Опоненти виділення змісту позову як самостійного елемента вказують на те, що зміст позову охоплює предмет та підстави позову, або на те, що зміст позову охоплюється предметом позову.

 

Зміст позову визначається позивачем, виходячи з передбаченого законом виду судового захисту. Тому позивач має право просити суд:

- про зобов'язання відповідача до виконання певної дії або утримання від будь-якої дії;

- про визнання існування чи відсутності якого-небудь правовідношення, суб'єктивного права чи обов'язку;

- про зміну чи припинення правовідношення позивача з відповідачем (про перетворення правовідношення).