Сутність наказного провадження. Вимоги за якими може бути видано судовий наказ.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність наказного провадження. Вимоги за якими може бути видано судовий наказ.



Сутність наказного провадження. Вимоги за якими може бути видано судовий наказ.

Наказне провадження є новим вид провадження у цивільному процесі, який не був притаманний українському цивільному процесу. Подібним до судового наказу було винесення постанови суду про стягнення аліментів відповідно до ст. 83 КпШС у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 01.03.1985 р.[28]Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах по вимогах, які мають очевидно достовірний характер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання чи ін.).Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних правовідносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Тобто, у деяких справах вимоги, які пред’являються до суду, можуть бути розглянуті на відміну від загальної цивільної процесуальної форми.Справи, які відносяться до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК.Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:1) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК). Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом.Особами, які беруть участь у справі, у наказному провадженні є заявник та заінтересовані особи, а також їхні представники. Не виключається можливість участі у процесі органів та осіб, визначених ст. 45 ЦПК. Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить пр аво вимоги, що є предметом судового вирішення – стягувач. Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, – боржник.Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу – судового рішення особливої форми. Судовий наказ відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.Отже, наказне провадження – це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

Заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Особливість, форма і зміст заяви про видачу судового наказу.

Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

2. У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

Перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

До неналежно оформленої заяви застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

1. Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги. До осіб, яким належить право вимоги, належать:

• якщо вимога виникає з письмового правочину, - одна зі сторін, яка є кредитором, або третя особа, якій належать права щодо боржника чи кредитора, у випадках встановлених договором;

• якщо вимога стосується нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, - працівник;

• якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, - як фізична особа, так і орган внутрішніх справ або орган виконавчої служби.

Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі особисто заявником або його представником чи надсилається поштою рекомендованим листом з описом вкладеного.

Ч. 2 ст. 98 ЦПК містить перелік вимог, яким повинна відповідати заява про видачу судового наказу.

Заява про видачу судового наказу обов’язково підписується заявником або його представником.

Ім’я заявника (боржника) - фізичної особи відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦК України складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаїв національної меншини, до якої вона належить. Найменування заявника (боржника) – юридичної особи складається з організаційно-правової форми і назви (ст. 90 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

Вимоги заявника повинні бути безспірними та обґрунтованими.

Вартість майна у разі його витребування повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними письмовими доказами. В заяві обов’язково зазначається перелік документів, що додаються до заяви.

3.Документи, що додаються до заяви про видачу судового наказу, є письмовими доказами (ст. 64 ЦПК). Це дозволяє визначити певні особливості процесу доказування заявником обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог:

• докази мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, а й розмір обов’язків боржника;

• відсутність необхідності їх публічного дослідження і аналізу;

• докази, що подаються заявником повинні бути безспірними, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспірність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

• процес доказування для стягувача закінчується з прийняттям заяви про видачу судового наказу.

Залежно від вимоги стягувача документами, поданими до заяви про видачу судового наказу можуть бути:

• оригінал правочину, на якому заснована вимога заявника, інші документи, що підтверджують невиконання боржником обов’язків;

• довідка про заробітну плату, розрахункові книжки, завірені виписки з розрахункової чи платіжної відомості, довідки з бухгалтерії організації роботодавця, письмовий грошовий розрахунок сум, які підлягають виплаті;

• документи, що підтверджують наявність та розмір витрат, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК.

Якщо заяву подано без додержання вимог, передбачених коментованою статтею, або не сплачено судовий збір, застосовуються наслідки, зазначені у ст. 121 ЦПК: суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника та надає йому строк для усунення недоліків.

Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості оформлення прийняття заяви про видачу судового наказу окремим процесуальним документом. Аналізуючи норми ЦПК, які регулюють наказне провадження, можна зробити висновок, що законодавець вважає зайвим винесення такого документа, тобто максимально спрощує порядок прийняття та вирішення заяви. Про це свідчить також триденний строк, наданий для видачі судового наказу по суті заявлених вимог у разі прийняття заяви. Не допустимо винесення кількох наказів по одній заяві.

2. Порядок видачі судового наказу має спрощену процедуру, яка виключає проведення судового засідання, виклик сторін наказного провадження (стягувача та боржника), заслуховування їх пояснень. Таким чином основу доказової бази складають документи, додані заявником до заяви про видачу судового наказу. Як бачимо, законодавець вважає невиправданим дотримання всіх формальностей цивільного процесу при вирішенні безспірної справи, що сприятиме розвантаженню судів від справ, які не потребують у повній мірі всієї процедури розгляду, притаманної позовному провадженню.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

1.П. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК зазначає, що до набрання чинності закону, який регулює порядок і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. На даний час вказане питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. Від сплати державного мита звільняється стягувач при поданні заяви про видачу судового наказу, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати (п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету “Про державне мито”) тощо.

2. Внесена сумасудового збору не повертається стягувачу у разі:

• відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу;

• скасування судового наказу.

Проте законодавець закріпив положення, що за умови звернення стягувача з позовом у порядку позовного провадження вказана сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву. Це зумовлено насамперед тим, що ч. 2 ст. 101 ЦПК надає право заявнику звернутися з цією ж вимогою в позовному провадженні, на відміну від відмови у відкритті позовного провадження, яка перешкоджає повторному зверненню до суду з тим самим позовом (ч. 6 ст. 122 ЦПК)

У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Якщо у встановлений коментованою статтею триденний строк після спливу десяти днів, передбачених ч. 2 ст. 104 ЦПК, та за наявності даних про отримання боржником копії судового наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його примірник стягувачеві для пред’явлення до виконання.

Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

Розгляд заяви боржника про скасування судового наказу, поданої з дотриманням строку, передбаченого ч. 2 ст. 104 ЦПК, здійснюється судом, який його виніс, протягом 5 днів з дня її надходження за спрощеною процедурою, тобто без судового розгляду і виклику сторін.

За результатами розгляду вказаної заяви постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Можливості постановлення іншої ухвали, наприклад, про відмову у скасуванні наказу, законом не передбачено. Таким чином, коментованою статтею встановлюється специфічна процедура скасування судового наказу, оскільки апеляційному та касаційному оскарженню він не підлягає.

Зі змісту коментованої статті можна зробити висновок, що заява може бути простим запереченням у вигляді інформаційного повідомлення боржника про існування, на його думку, спору про право. Крім цього ЦПК не містить вимог до заяви про скасування судового наказу та наслідків їх порушення. Виходить, що боржник має переваги у правах над стягувачем, а це суперечить принципу рівності процесуальних прав та обов’язків сторін (ст.ст. 3, 10 ЦПК). У зв’язку з цим, вважаємо, що до заяви про скасування судового наказу слід застосовувати за аналогією вимоги до заяви про видачу судового наказу, а також як наслідок за їх порушення – залишення заяви без руху, яке оформляється ухвалою суду (ст. 121 ЦПК).

Якщо заява боржника про скасування судового наказу подана після закінчення судового строку, встановленого ч. 2 ст. 104 ЦПК, суд залишає її без розгляду. Це специфічний наслідок пропущення процесуального строку, який оформляється ухвалою суду. Залишення заяви без розгляду має місце за умови, що суд не знайде підстав для поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу за заявою боржника.

Ухвала про скасування судового наказу не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки не перешкоджає зверненню стягувача з тими ж вимогами в порядку позовного провадження. Обов’язковим є зазначення в ухвалі роз’яснення стягувачу можливості такого звернення.

Копії ухвали про скасування судового наказу надсилаються стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення. Закон не вимагає, що б ці документи надсилалися рекомендованим листом з повідомленням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК вказана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Вказівку суду.

Функціональна підсудність — компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськ-районні (ст. 107 ЦПК).

Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (гг. 291 ЦПК).

Судом, який переглядає справу за винятковими обставинами, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами, — суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, як правило, є суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження").

За вказівкою суду.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у ни-падках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається.

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі.

Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності. Коментована стаття містить положення про наслідки порушення правил підсудності особою, яка звертається до суду (зацікавленою особою).

2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, то це єпідставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала). Порушення в цьому випадку заявником правил про підсудність є наслідком недодержання порядку подачі позовної заяви. Така заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала в якій зазначається підстава повернення позовної заяви (заяви) та вказується той суд, куди можу звернутися заявник. Оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню права на порушення справи то вона згідно п.3 ч.1. ст.293 ЦПК України може бути оскаржена заявником в порядку апеляційного оскарження. Разом із ухвалою суду та заявою, заявнику повертаються (надсилаються) всі додатки, що були ним додані до цієї заяви.

Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.

Ця стаття встановлює правила про підсудність за зв'язком справ. Цей вид територіальної підсудності передбачений цивільним процесуальним законодавством із метою створення кращих умов для з'ясування дійсних взаємостосунків сторін, забезпечення процесуальної економії у результаті зосередження фактичного і доказового матеріалу в одному суді. Стаття 113 ЦПК передбачає тільки один випадок цієї підсудності: зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється у суді за місцем розгляду первісного позову.

2.

Частина перша цієї статті містить правило про один з випадків альтернативної підсудності. Разом з тим у цій статті слід було б закріпити таке правило: позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, пред'являється до суду, який розглядає спір між сторонами.

Родова підсудність. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Таке розмежування компетенції судових органів обумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру стосовно найкращої організації судової влади — щоб створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі в судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім тих, що віднесені законом до інших судів, розглядаються районними (міськими) судами (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні цивільні справи: а) про захист честі і гідності, сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації, інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій; б) за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії і рішення службових осіб і органів військового управління, крім тих, що підсудні військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил.

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами на незаконні дії і рішення військових службових осіб і органів військового управління на рівні військових об'єднань і вище (ч. З ст. 123 ЦПК)

Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському І Севастопольському міським судам підсудні по першій інстанції справи по скаргах на рішення місцевих державних органів з питань перевищення встановленого законом строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, відмови в реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, володіння та користування культовими будівлями і майном (ст. 248Ч цпк).

Цивільні справи, в яких однією із сторін є районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, розглядають відповідно Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил.

Цивільні справи, в яких однією із сторін є Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний суд, Київський чи Севастопольський міський суд, підсудність по першій інстанції визначає Верховний Суд України (ст. 124 ЦПК). Він же визначає підсудність справ на особливо режимних об'єктах (ч. 4 ст. 123 ЦПК).

Верховному Суду України по першій інстанції підсудні такі справи, які виникають з державних і адміністративних правовідносин: а) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, а також заяви Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України (ст. 243 ЦПК); б) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); в) по скаргах на рішення державного органу України у справах релігій, прийняте стосовно релігійних організацій (ст. 248 ЦПК).

Родова підсудність у конкретних справах може бути змінена Головою Верховного Суду України, його заступниками, головами Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил, які мають право в межах своєї компетенції витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України (ст. 133 ЦПК). Отже, в ЦПК в одних випадках визначена родова підсудність в конкретних справах, в інших — надано право це зробити посадовим особам вищестоящого суду.

Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності. Коментована стаття містить положення про наслідки порушення правил підсудності особою, яка звертається до суду (зацікавленою особою).

2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, то це єпідставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала). Порушення в цьому випадку заявником правил про підсудність є наслідком недодержання порядку подачі позовної заяви. Така заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала в якій зазначається підстава повернення позовної заяви (заяви) та вказується той суд, куди можу звернутися заявник. Оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню права на порушення справи то вона згідно п.3 ч.1. ст.293 ЦПК України може бути оскаржена заявником в порядку апеляційного оскарження. Разом із ухвалою суду та заявою, заявнику повертаються (надсилаються) всі додатки, що були ним додані до цієї заяви.

Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.

За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, які розпочаті розглядатися судом. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред’явлення (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені.

2. Суд, у провадженні якого знаходиться справа, може в передбаченому процесуальним законом порядку передати її до іншого суду у таких чотирьох випадках:

Якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням з тим, щоб забезпечити відповідачу гарантії захисту його прав. Про місце проживання відповідача суд дізнається з позовної заяви. Але позивач може помилитися або навмисно зазначити невірну адресу, або якщо не знає адреси відповідача, подати позов за місцем знаходження його майна. В таких випадках відповідач може заявити, що позивач неправильно зазначив його місце проживання або навмисно не зазначав адреси, що б обрати бажану підсудність. З цих підстав відповідач може вимагати передачі справи до суду, визначеного за правилами про загальну підсудність, тобто за місцем свого проживання. Суд вправі надіслати справу на розгляд іншого суду, зокрема коли сторони змінили місце проживання.

При цьому у відповідача теж з‘являється право обрати підсудність, адже саме він вказує суду своє дійсне місце проживання. Ще донедавна ці відомості можна було, при потребі, перевірити за пропискою, але цей інститут визнаний неконституційним. Зараз суд не може і не повинен перевіряти справжність даних про місце проживання сторін. Вони самі зацікавлені надавати правдиві відомості. Діє презумпція справжності адреси, особисто повідомленої суду. Таким чином, з тактичних міркувань відповідач може повідомити суду і таку адресу, за якою він фактично не проживає.

2) якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. В ЦПК відсутня спеціальна норма, яка визначала що саме вважати початком судового розгляду. Стадія судового розгляду є складною і поділяється на чотири частини: відкриття судового засідання (підготовча частина), розгляд справи по суті, судові дебати і посановлення рішення. З огляду на це, початком судового розгляду слід вважати відкриття судового засідання. Тому передати справу іншому суду суддя може тільки до відкриття судового засідання.

Якщо непідсудність справи суду виявилася після відкриття судового засідання, вона повинна розглядатися цим судом. Ст.132 ЦПК 1963р. передбачала право суду передати справу на розгляд іншого суду до початку розгляду справи по суті.

3) якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

Законодавець не робить розмежування в подальшому русі справи в залежності від того, правила якої підсудності (предметної, територіальної чи іншої) є порушенні при прийняття та розгляді конкретної справи. В будь-якому випадку вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об’єктивно не впливають. Якщо порушення правил підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то цивільну справу необхідно передати до належного суду. Якщо ж такі порушення виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору.

У суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення. Тільки якщо є об’єктивні передумови вважати, що рішення суду може бути неправосудним (наприклад, справу розглянуто за відсутності відповідача, який вказував на порушення правил підсудності і заявляв клопотання про передачу справи до належного суду), його належить скасувати, а справу необхідно передати до належного суду.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання .

Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).

Право на судовий захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держави здійснюється шляхом звернення в суд. Більшість цивільних справ розглядається судами в порядку позовного провадження.

Метою позовного провадження є захист суб'єктивних прав шляхом визнання прав, на відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право, на присудження до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав фізичних і юридичних осіб, держави у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на

Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктивним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим, житлових, земельних), на захист якого він пред'являється. Без спірної

Матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про відновлення порушеного права.

Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права , який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи), Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.015 с.)