Повноваження суду апеляційної та касаційної інстанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені у статтях 307-312 ЦПК України.

Розглянувши справу за апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції має право постановити ухвалу: про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції; про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у порушеній цивільній справі або залишення заяви без розгляду, а також має право змінити або ухвалити нове рішення.

Відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України) — можливе тоді, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Такі наслідки настають також тоді, коли суд припустився неістотних порушень норм цивільного процесуального права. Згідно з правилом, передбаченим ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по. суті рішення з одних лише формальних міркувань. Рішення можна скасувати у разі порушення правил підсудності, неточному посиланні на норму права при відповідності рішення чинному законодавству, тобто при порушенні норм процесуального права, які не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи.

Скасування рішення суду першої інстанції (повне або часткове) і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції (п. 5 ч. 1 ст. 307 ЦПК України) настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права. Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справа розглянута неповноважним суддею або складом суду (п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК України), який не призначений Президентом України, не обраний Верховною Радою (ст. 128 Конституції України); за наявності обставин, що викликають сумнів у його об'єктивності (ч. 1 ст. 20 ЦПК України), справа підлягає колегіальному розгляду (ч. 2 ст. 18 ЦПК України); 2) рішення ухвалене чи підписане не тим суддею, який розглядав справу (п. 2 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). Таке рішення не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов'язковому скасуванню; 3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (пункт 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд — встановити об'єктивну істину, права і обов'язки сторін; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі (п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). До зазначеної групи порушень належать дії суду щодо виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього постановлення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов'язків за заявленим позовом; 5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунутий ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції (п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України).

^ Скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у цивільній справі або залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України). Такі наслідки настають з підстав, передбачених статтями 205, 207, 310 ЦПК України.

Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливе за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 205 ЦПК України, а саме:

якщо справа не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1), тобто коли вона непідвідомча судовіабо якщо вимоги позивача мають не правовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульованіспірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 15 ЦПКУкраїни) та наводить перелік підвідомчих справ окремогопровадження (ст. 234 ЦПК України);

якщо є таке, що набрало законної сили, ухвалене щодоспору між тими самими сторонами, про той самий предмет і зтих самих підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про укладення мирової угоди сторін (п. 2 ч. 1).

Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання законної сили рішенням суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;

якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнятасудом (п. З ч. 1);

якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (п. 4 ч. 1). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, асторін — укласти мирову угоду (статті 174, 175 ЦПК України), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивачавід позову або при визнанні мирової угоди суд апеляційноїінстанції скасовує ухвалене рішення і закриває провадження у справі;

— якщо є рішення третейського суду, прийняте в межахйого компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Винятком єправила ст. 55 Закону України «Про третейські суди», колисуд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, алерозгляд справи у тому самому третейському суді виявися неможливим.

Отже, наявність рішення третейського суду на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, ухваленого у тотожній справі;

— якщо померла фізична особа, яка була однією зі сторін усправі, спірні правовідносини не допускають правонаступ-ництва (п. 6 ч. 1). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та ін. Права і обов'язки, пов'язані з такимиправовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому непереходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво усправі неможливе, зникає потреба в ухваленні судового рішення, а коли воно було ухвалене, то підлягає скасуванню, апровадження у справі — закриттю.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (ч. 2 ст. 310 ЦПК України); провадження закривається, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).

Правові наслідки закриття провадження у справі визначені ч. З ст. 206 ЦПК України, за якими повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України настає з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК України:

— якщо заяву подано недієздатною особою (п. 1 ч. 1).

Можливість особисто здійснювати свої цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді мають фізичні особи, які досягли повноліття, та юридичні особи (ст. 29 ЦПКУкраїни).

Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які вони згідно із законом мають право укласти самостійно. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають у суді їх законні представники — опікуни чи піклувальники, яких суд може залучити до участі у справі.

Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатними чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження у дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, що набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 241 ЦПК України);

— якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 ч. 1).

Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 38 ЦПК України положення про те, що сторона, третя особа, суб'єкт захисту прав інших осіб, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Процесуальні представники самі мають бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи у суді, що підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст. 42 ЦПК України. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 44 ЦПК України).

Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен повернути позовну заяву (п. З ч. З ст. 121 ЦПК України). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлене судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду;

у випадку повторної неявки у судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3).

Цивільним процесуальним засобом, що забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 169 ЦПК України на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними та ін.

Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь у судовому засіданні. Така можливість у свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду повідомлення про день, час і місце проведення нового судового засідання. Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним;

якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 4). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 110 ЦПК України, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. У такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено (вона повертається), а прийнята до провадження суду заява має бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його 490

рішення і залишає заяву без розгляду. Такі правові наслідки настають також при наявності підстав, визначених пунктами 5-9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ч. 2 ст. 207 ЦПК України. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву у загальному порядку.

^ Скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (пункти 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України).

У нормативному порядку визначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення або зміни рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК України є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

^ Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин обумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстанов-ленням сукупності юридичних фактів, що мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.

^ Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обґрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце за наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість

§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції

витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недо веденість обставин, що мають значення длясправи, може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Необхідність встановлення об'єктивної істини у справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти мають відображати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, що існували та існують в об'єктивному світі.

Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, що слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує у повному обсязі норми матеріального права і ухвалює рішення, що суперечить чинному законодавству. Так, суд визнав дійсним договір довічного утримання між сторонами, хоч він був укладений з недотриманням нотаріальної форми, порушення якої призводить до визнання договору недійсним (нікчемним), незастосу-вання до існуючих між сторонами правовідносин стало причиною ухвалення судом незаконного рішення.

Прикладом застосування закону, який не треба було застосовувати, може бути справа за позовом автопідприємства до К. про стягнення з нього завданих ним збитків. К., працюючи водієм автобуса, допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого О. зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Ав-топідприємство просило стягнути з К. грошові суми, виплачені ним О. та органам соціального захисту населення. Позов було задоволено частково на підставі застосування ст. 1191 ЦК України у зв'язку з пропуском трирічного строку дав-492

ності. Застосування у даному разі до існуючих правовідносин норм цивільного права є неправильним, оскільки К. завдав автопідприємству матеріальної шкоди під час виконання трудових обов'язків. А відшкодування працівниками матеріальної шкоди, завданої підприємству, врегульовується нормами трудового законодавства. Зокрема, згідно з ч. З ст. 233 КЗпП України строк для звернення адміністрації підприємства до суду з вимогою про стягнення з його працівників матеріальної шкоди встановлений в один рік.

Правильне застосування норм матеріального права неможливе без тлумачення останніх, визначення їх спрямованості та змісту. Неправильне тлумачення закону призводить до його неправильного застосування, ухвалення незаконного судового рішення. Так, завод пред'явив позов до С. і М. про виселення з належної їм частини приватного будинку (кімнати 9,5 кв. м і кухні) у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб і знесення будинку. Відповідачам була виділена однокімнатна квартира площею 19,1 кв. м. Однак звільнити належну їм частину будинку вони відмовилися.

Задовольнивши позов, суд у рішенні зазначив, що прохання відповідачів забезпечити їм можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому двокімнатної квартири не може бути взяте до уваги. Надання їм однокімнатної квартири не погіршує їх житлових умов. Розв'язавши справу на підставі ст. 171 ЖК, суд неправильно витлумачив цю норму права. Згідно з цією статтею право вибору виду компенсації у зв'язку зі знесенням жилих будинків, що є у приватній власності, належить лише особам, які проживають у таких будинках. Як свідчать матеріали справи, відповідачі відмовилися від виділеної їм однокімнатної квартири і вимагали забезпечити їм можливість вступу до членів житлово-будівельного кооперативу для одержання двокімнатної квартири. Однак суд порушив вимогу зазначеної норми права, неправильно витлумачивши її зміст.

Порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК України).

Питання85

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою формою судового процесу, яка обумовлюється юридичною природою таких обставин. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК) рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Відповідно до норм ЦПК рішення, ухвали або постанови суду можуть бути переглянуті за поданням прокурора чи за заявою сторони, іншої особи, яка брала участь у справі, або правонаступника сторони, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Прокурор вправі звертатися з таким поданням незалежно від того, чи брав він участь у справі.

В разі звернення з заявою особи, яка не брала участі у справі, суддя ухвалою відмовляє в прийнятті заяви.

Якщо заяви від належної особи про перегляд судового рішення не надійшло, суд (суддя), якому стало відомо про нововиявлені обставини по розглянутій судом справі, повідомляє про їх наявність відповідному прокурору, оскільки закон не передбачає можливості перегляду судових рішень за ініціативою суду.

Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

При цьому, встановлення перелічених в пунктах 1, 2, 4 обставин є підставою для скасування рішення, ухвали, постанови, коли від їх наявності чи відсутності залежали наслідки справи. Встановлення обставин, перелічених у п.3, відносно даної справи саме по собі є достатньою підставою для перегляду судового рішення, незалежно від того, чи вплинули вони фактично на його наслідки.

Як нововиявлені можуть розглядатися обставини, що обгрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення, ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд (наприклад, виявлення факту, що сторона буда недієздатною, угода чи актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конституційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів, пов’язаних із правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта тощо).

Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях або касаційній скарзі.

Строк подання заяв про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами

Заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду. При цьому заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами з підстави, передбаченої пунктом 1, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку. Строк для подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) щодо істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) щодо встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішенняу випадках - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) щодо скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

4) щодо встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Форма і зміст заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами

Стосовно форми і змісту, то заява про перегляд судового рішення подається до суду в письмовій формі і повинна містити необхідні для її розгляду відомості, зокрема, найменування суду, якому адресується заява, ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження, назву сторін по справі (інші особи, які брали участь у справі) і предмет позову, дата ухвалення чи постановлення і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву, виклад нововиявлених обставин, якими обгрунтовується прохання про перегляд, час, коли заявнику стали відомі ці обставини, посилання на докази, що стверджують їх наявність. Крім того, до заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі, а також документ про сплату судового збору.

Заява підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, по якій винесене судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження. За змістом у заяві можливо ставити питання про перегляд рішення, ухвали, постанови по одній справі. У тих випадках, коли нововиявлені обставини стосуються судових рішень взаємозв’язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

Заяви про перегляд судового рішення розглядаються стосовно до правил, які регулюють розгляд справи у судовому засіданні, з урахуванням особливостей даного питання. Особа, яка подала заяву, виступає в процесі як заявник, першою дає пояснення і виступає у дебатах; за рештою осіб, які беруть участь у справі, зберігається їх попереднє процесуальне становище.

При розгляді подання першим дає пояснення прокурор, а потім особа, в інтересах якої внесено подання. Незалежно від того, за ініціативою кого розглядалося питання про перегляд судових рішень, прокурор також дає свій висновок про можливість перегляду рішення, ухвали, постанови у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Інші особливості розгляду заяв про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами

Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв’язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.

Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу.

Однак, слід зазначити, що Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цій справі.

Заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, що надійшла до суду, передається судді, який визначається за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

Протягом трьох днів після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам щодо форми та змісту і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

Якщо заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами не оформлена відповідно до вимог, встановлених ЦПК, суддя залишає таку заяву без руху або повертає її заявнику.

Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.

Розгляд заяви здійснюється судом за правилами, встановленими ЦПК для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому ЦПК для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.

Питання 86