Коментована стаття встановлює підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого в межах України. Таку передачу справи називають зміною підсудності.

За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, які розпочаті розглядатися судом. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред’явлення (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені.

2. Суд, у провадженні якого знаходиться справа, може в передбаченому процесуальним законом порядку передати її до іншого суду у таких чотирьох випадках:

Якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням з тим, щоб забезпечити відповідачу гарантії захисту його прав. Про місце проживання відповідача суд дізнається з позовної заяви. Але позивач може помилитися або навмисно зазначити невірну адресу, або якщо не знає адреси відповідача, подати позов за місцем знаходження його майна. В таких випадках відповідач може заявити, що позивач неправильно зазначив його місце проживання або навмисно не зазначав адреси, що б обрати бажану підсудність. З цих підстав відповідач може вимагати передачі справи до суду, визначеного за правилами про загальну підсудність, тобто за місцем свого проживання. Суд вправі надіслати справу на розгляд іншого суду, зокрема коли сторони змінили місце проживання.

При цьому у відповідача теж з‘являється право обрати підсудність, адже саме він вказує суду своє дійсне місце проживання. Ще донедавна ці відомості можна було, при потребі, перевірити за пропискою, але цей інститут визнаний неконституційним. Зараз суд не може і не повинен перевіряти справжність даних про місце проживання сторін. Вони самі зацікавлені надавати правдиві відомості. Діє презумпція справжності адреси, особисто повідомленої суду. Таким чином, з тактичних міркувань відповідач може повідомити суду і таку адресу, за якою він фактично не проживає.

2) якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. В ЦПК відсутня спеціальна норма, яка визначала що саме вважати початком судового розгляду. Стадія судового розгляду є складною і поділяється на чотири частини: відкриття судового засідання (підготовча частина), розгляд справи по суті, судові дебати і посановлення рішення. З огляду на це, початком судового розгляду слід вважати відкриття судового засідання. Тому передати справу іншому суду суддя може тільки до відкриття судового засідання.

Якщо непідсудність справи суду виявилася після відкриття судового засідання, вона повинна розглядатися цим судом. Ст.132 ЦПК 1963р. передбачала право суду передати справу на розгляд іншого суду до початку розгляду справи по суті.

3) якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

Ліквідовано суд, який розглядав справу.

Друга підстава, що зумовлює передачу справи на розгляд іншого суду спричинена порушенням правил підсудності самим судом, який прийняв справу до свого провадження будучи некомпетентним у її розгляді.

Законодавець не робить розмежування в подальшому русі справи в залежності від того, правила якої підсудності (предметної, територіальної чи іншої) є порушенні при прийняття та розгляді конкретної справи. В будь-якому випадку вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об’єктивно не впливають. Якщо порушення правил підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то цивільну справу необхідно передати до належного суду. Якщо ж такі порушення виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору.

У суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення. Тільки якщо є об’єктивні передумови вважати, що рішення суду може бути неправосудним (наприклад, справу розглянуто за відсутності відповідача, який вказував на порушення правил підсудності і заявляв клопотання про передачу справи до належного суду), його належить скасувати, а справу необхідно передати до належного суду.

Якщо справа передається з підстав передбачених пунктами 3 і 4 частини першої коментованої статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

Така передача здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – після залишення її без задоволення.

Територіальна підсудність та її види.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання.

Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).

Поняття позову і суть позовного провадження. Право на позов. Чи можна оскаржити відмову в прийнятті позовної заяви?

Право на судовий захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держави здійснюється шляхом звернення в суд. Більшість цивільних справ розглядається судами в порядку позовного провадження.

Сутність позовного провадження полягає у тому, що суд перевіряє наявність чи відсутність суб'єктивного права в силу невизначеності, оспорювання або порушення цього права.

Метою позовного провадження є захист суб'єктивних прав шляхом визнання прав, на відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право, на присудження до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав фізичних і юридичних осіб, держави у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на

Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктивним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим, житлових, земельних), на захист якого він пред'являється. Без спірної

Матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про відновлення порушеного права.

Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи), Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.