Законна сила судового рішення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Законна сила судового рішення.



За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити, передбачених законом, заходів для недопущення виконання неправосудного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК).
Законна сила рішення суду – це така властивість рішення суду, при яких воно набуває ознак загальнообов’язковості, незмінності, виключності, преюдиційності, реалізованості.
Загальнообов’язковість рішення суду закріплена у Конституції України (ст. 124), Законі України “Про судоустрій України” (ст. 11) та процесуальному законодавстві (ст. 14 ЦПК). Вона полягає у тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для усіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян. При чому рішення суду є обов’язковим не тільки для осіб, які брали участі у справі. Тому обов’язковість рішення суду не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, в тому числі й кримінальну (ст. 382 КК).
Незмінність рішення суду полягає у тому, що суд, який постановив рішення не має право змінити рішення по суті справи, яку він розглядав. Тільки у деяких випадках, не пов’язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у судовому рішенні, які перешкоджають поновленню порушеного, оспореного чи невизнаного права. В окремих випадках (в ряді справ окремого провадження), як виняток, допускається скасування рішення суду.
Виключність рішення суду означає неприпустимість повторного звернення до суду з цією самою вимогою з тих самих підстав. Якщо до суду подається заява з вимогою, по якій існує рішення суду, яке набрало законної сили, то суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у справі повинен постановити ухвалу про відмову у його відкритті (ст. 122 ЦПК). У разі, якщо суддя помилково порушив цивільну справу, то на будь-якій стадії цивільного процесу, провадження може бути припинено, про що постановляється ухвала про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).
Відповідно до ст. 223 ЦПК якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це положення не містить винятку із правила, а визначає можливість звернення до суду із матеріальною вимогою, однак вже з інших, нових підстав.
Преюдиційність означає обов’язковість фактів, які встановлені рішенням суду, для інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ЦПК). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти.
Реалізованість (здійсненність) визначає можливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного виконання, примусового виконання, обов’язком у діяльності органів та осіб, щодо яких звернене це рішення та ін.

53. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанціїСуд першої інстанції постановляє також ухвали, спрямовані на виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції та на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи. Для забезпечення гарантій належного судочинства, пов'язаного з захистом прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, та зміцнення законності під час провадження у цивільних справах, передбачено апеляційне оскарження та перевірка ухвал суду першої інстанції. Ухвали, постановлені в судовому засіданні і зафіксовані в протоколі, не можуть бути оскаржені окремо. Заперечення проти них можна включити до касаційної скарги чи протесту на рішення.

Окремо від рішення об'єктом оскарження (опротестування) можуть бути ухвали суду, постановлені одноособове і колегіальне у випадках, спеціально передбачених законом та ті, які перешкоджають дальшому рухові справи. Стаття 291 ЦПК передбачає оскарження ухвал і про відмову в забезпеченні доказів (ст. 39), про визначення ціни позову і розміру судових витрат (ст. 81), про відмову в знятті або зменшенні штрафу (ст. 83), про відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89), про неприйняття позовної заяви з підстав непідсудності (ст. 132) чи з інших причин (ст. 136), про забезпечення позову (ст. 157), про внесення виправлень у рішення (ст. 213), про відмову постановити додаткове рішення (ст. 214), про роз'яснення рішення (ст. 215),про зупинення провадження у справі (ст. 223), про відхилення заяви про перегляд судової постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 347) та інших ухвал, передбачених статтями 350, 351, 353, 354, 355, 421 ЦПК.

Можуть бути оскаржені також окремі ухвали, постановлені в порядку, передбаченому статтею 235 ЦПК. До ухвал, які перешкоджають дальшому рухові справи і на них можуть бути подані до апеляційної інстанції скарги і внесені окремі подання, належать перетинальні, тобто ухвали про відмову в оголошенні розшуку відповідача (ст. 97). Ухвали про залишення позовної заяви без руху (ст. 139) і позову без розгляду (ст. 229), а також заключні ухвали, тобто ухвали про закриття провадження у справі без постановлення рішення, яким є ухвала про прийняття відмови від позову і затвердження мирової угоди (статті 103, 179 ЦПК). Інші ухвали окремо від рішення суду не можуть бути оскаржені до апеляційної інстанції, незалежно від того, чи є щодо цього прямі вказівки в законі. Зокрема, згідно ЦПК, не підлягають оскарженню у такому порядку ухвали: з питань відводу, заявленого судцям, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачеві, крім випадків передачі справи у зв'язку з відводом на розгляд іншого суду (ст. 22); про задоволення заяви про забезпечення доказів, у тому числі про призначення експертизи (статті 39, 57); про зняття або зменшення штрафу (ст. 83); про поновлення пропущеного строку (ст. 89); про допущення або притягнення третьої особи до участі у справі (ст. 108); про залишення без руху позовної заяви, що не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 139); про об'єднання позовів (ст. 144); про продовження строку підготовки справи до судового розгляду (ст. 147); про відкладення розгляду справи (ст. 176); з питань розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 201); про відмову виправити описки чи явну арифметичну помилку (ст. 213); про відмову в роз'ясненні рішення (ст. 215); про відмову зупинити провадження в справі (ст. 223); про задоволення заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду в зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 347 ЦПК). Заперечення проти зазначених ухвал, ідо не підлягають оскарженню, можна включити до касаційної скарги або подання.

Право на оскарження і внесення подання на ухвали суду першої інстанції строкове — п'ятнадцять днів з дня, наступного за днем їх ухвалення (ч. З ст. 292 ЦПК).

Право на оскарження ухвал суду за суб'єктним складом ширше, ніж право на оскарження судових рішень. Воно надано не тільки особам, які брали участь у справі, а й тим, котрі сприяють суду в розгляді цивільної справи. Таке право мають свідки у випадках, передбачених статтями 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; експерти (ст. 58 і ч. 2 ст. 83); службові особи і громадяни, оштрафовані судом (статті 48, 53,153, 164, і ч. 2 ст. 83 ЦПК); особи, відносно яких постановлена окрема ухвала (ст. 235 ЦПК).

Право на оскарження здійснюється учасниками процесу пред'явленням скарги, а прокурором, який брав участь у справі, внесення подання. Ці документи в силу того, що ними оскаржуються ухвали окремо від рішення суду, називаються окремими апеляційними скаргами і поданнями.

Окрема скарга, подання подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна скарга на рішення суду (ч. З ст. 290 ЦПК).

Розглянувши скаргу, подання на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу, подання прокурора. Такі наслідки настають тоді, коли апеляційний суд встановить, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону; 2) скасувати ухвалу, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив процесуальний порядок його вирішення; 3) змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення, але при наявності помилкового застосування норм ЦПК; 4) скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішене судом першої інстанції з порушенням норм ЦПК.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена з приводу перевірки ухвали суду першої інстанції, набирає законної сили (чинності) негайно після її ухвалення (ст. 317 ЦПК).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.64 (0.007 с.)