Умови набрання законної сили судовим рішенням та його правові наслідки.

Законна сила судового рішення — сукупність його правових наслідків, які полягають у незмінності, виключності, преюдиційності, виконуваності та загальнообов'язковості.

Відповідно до ст. 14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Час набрання рішення суду законної сили залежить від того чи відбулося його апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили:

- після закінчення строку на подання апеляційної скарги (10 днів з дня проголошення рішення), якщо таку не було подано;

- після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.

Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:

- вирішується спір між сторонами;

- рішення суду стає загальнообов'язковим;

- рішення суду може бути виконане примусово;

- рішення суду є незмінним та остаточним.

- не допускається заявлення в суді тотожного позову;

- не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.

Ухвалене рішення до набрання ним законної сили також породжує деякі правові наслідки: воно не може бути скасоване по суті судом, який його постановив; у сторін з'являється право на оскарження; в деяких випадках воно виконується до вступу в законну силу (негайне виконання).

 

Поняття та значення заочного розгляду справи у цивільному процесі. Підстави та порядок заочного розгляду справи.

Заочний розгляд справи - це особливий порядок розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені яким причини визнані неповажними, і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Особливістю заочного розгляду справи є те, що у дослідженні обставин справи бере участь лише позивач, але при цьому і допит свідків, і дослідження письмових та речових доказів, і дослідження висновку експерта відбуваються за загальними правилами, передбаченими ЦПК

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами розгляду справи у суді першої інстанції.

За наслідками заочного розгляду справи ухвалюється заочне рішення. За формою і змістом воно є аналогічним рішенню суду і складається з таких самих частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.

Згідно із ЦПК умовами проведення заочного розгляду справи є:

1) неявка відповідача у судове засідання;

2) належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання;

3) відсутність поважних причин неявки відповідача;

4) відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності;

5) відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи. Лише за сукупності всіх перелічених умов суд може постановити ухвалу про заочний розгляд справи.

 

Поняття наказного провадження, його підстави та значення для цивільного процесу.

З метою спрощення, підвищення ефективності здійснення правосуддя та диференціації цивільного процесу у зміст нового Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) було введено інститут наказного провадження.

Отже, наказне́ прова́дження — це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

1.які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2.про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3.про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК). Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом.

Відмінність наказного провадження від позовного та окремого.

Це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.

-форма звернення – заява про видачу судового наказу,

-учасники – стягувач та боржник,

-встановлення оспорюваної суми, за якою визначається вартість судового збору за подання заяви про видачу судового наказу,

-особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень,

-можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття, яка розглядається судом, що видав суд. наказ,

-неможливість апеляційного оскарження судового наказу,

-можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача,

відкривається виконавче провадження.

 

Поняття та значення окремого провадження. Відмінність окремого провадженя від позовного та наказного.

Окреме провадження — це один із трьох видів провадження в суді першої інстанції, в якому розглядається визначене законом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою — встановлення юридичного факту або стану особи.-відсутність спору про право, адже суд лише засвідчує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. -форма звернення до суду – заява;-відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа,-відсутність ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони;-вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами,-справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження,-можливе застосування апеляційного оскарження,не відкривається виконавче провадження.

Особливості: 1) об'єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес;2) відсутність спору про право суб'єктивне;3) суб'єктами процесуальних правовідносин є заявник та заінтересована особа;4) процесуальним засобом порушення справ є заява.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до окремого провадження справи про:- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, - визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; - надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; - визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; - усиновлення; - встановлення фактів, що мають юридичне значення; - передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; - визнання спадщини відумерлою; - надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; - про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.