Види позовів в адміністративному процесі.

За класичною уявою про види позовів, адміністративні позови поділяються на 2 групи:

1. Адміністративні позови, які розрізняються за матеріально-правовим критерієм.
З урахуванням цього критерію, адміністративні позови поділяють з урахуванням тих публічно-правових відносин, які передували адміністративному позову. По великому рахунку, усі існуючі адміністративні позови можуть розрізнятися за цим критерієм, даний вид адміністративних позовів проявляється у назві конкретного адміністративного позову:

1.1. Адміністративний позов про скасування рішення суб’єкта владних повноважень.

1.2. Адміністративний позов про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень незаконною та зобов’язання вчинити певні дії.

Така назва адміністративного позову зазвичай таким чином і формулюється у позовних заявах.

Класифікація адміністративних позовів за матеріально-правовим критерієм має таке практичне значення:

- Орієнтує суддю адміністративного суду на вид та особливість публічно-правових відносин, які йому доведеться дослідити у залі судового засідання. Попередньо перечитавши найменування адміністративного позову суддя вже знає, яке матеріальне законодавство він має застосувати, та які підготовчі дії слід провести з огляду на найменування адміністративного позову.

- Є можливість узагальнення судової практики ВАСУ. Так, наприклад, з урахуванням матеріально-правового критерію адміністративних позовів, вищим адміністративним судом дано роз’яснення щодо таких категорій публічно-правових суперечок:
- суперечки, пов’язані із податковим законодавством.
- суперечки, пов’язані із соціальним законодавством.
- суперечки, пов’язані із проходженням публічної служби.

- Є можливим правильно визначити підвідомчість (юрисдикцію) та підсудність адміністративних справ. Оскільки у найменуванні адміністративного позову із використанням такого критерію згадуються ідентифікуючі чинники (суб’єкт владних повноважень, предмет суперечки)

2. Адміністративні позови за процесуально-правовим критерієм:

2.1. Позови про визнання – метою даного позову є встановлення факту присутності, або відсутності публічно-правових відносин, у яких позивач і відповідач мають реалізовувати адміністративні повноваження. Суд своїм рішенням, за умови подання такого позову має підтвердити наявність, або відсутність у сторін взаємних повноважень. Класичним прикладом даної групи позовів є позови про нарахування та виплату різноманітних соціальних сум, які передбачені ст. 18 КАСУ.

2.2. Позови про присудження – як правило спрямовані на поновлення порушеного права і усунення недоліків застосування законодавства – у таких видах позовів від суду вимагається поновлення становища, яке існувало до порушення прав. Даний вид позовів з’являється у разі, коли припиняється в супереч норм права суб’єктивні права. Приклад: позов про поновлення на публічній службі.

2.3. Перетворювальні позови – спрямовані на змін, або припинення існуючих правовідносин. Даний вид позову подається як наслідок існування певних правовідносин, які, однак,не задовольняють позивача. Приклад даного виду позову: ситуація, коли позивачеві оголошено догану або застосоване інше дисциплінарне стягнення скасовується через адміністративний суд.

Разом із тим, практика Європейського адміністративного процесуального права знає, застосовує зовсім іншу класифікацію позовів на види, яка більш предметно описує процедуру дій адміністративного суду у разі отримання позову того чи іншого виду.

Виходячи із змісту позовних вимог та змісту рішення суду, яке можу бути ухвалене за підсумками розгляду та вирішення адмін. справи, адмін. позови можуть подаватися наступних видів:

- Адмін. позов про оскарження – вимога позивача про визнання адмін. судом неправомірності, або необґрунтованості адміністративного акту та про його скасування. (можуть подаватись щодо указів, розпоряджень, наказів, вказівок,актів та інших видів вираженої поведінки суб’єктів владних повноважень)
Під час розгляду адмін. справи про оскарження адмін. акту суд може застосувати заходи процесуального захисту, якими призупиняє виконання адміністративного акту, який оскаржується
Відповідно до ст.. 117 КАСУ в справах про оскарження адміністративних актів публічної адміністрації, заходом процесуального захисту позивача є забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює з власної ініціативи, або за клопотанням позивача.Постанова адмін. суду, якою задовольняється адмін. позов про оскарження у резолютивній частині містить припис скасувати, або визнати не чинним рішення відповідача повністю,чи окремих його положень.

- Адміністративний позов про примушення до виконання зобов’язань. – предметом є факт бездіяльності публічної адміністрації, який перешкоджає вільному здійсненню позивачем своїх суб’єктивних прав,свобод та інтересів. Постанова буде містити приписи, визначені п.2,5 ч.4 ст. 105 КАСУ.

- Позов про виконання зобов’язання – подається для усунення перешкод здійснення або обмеження суб’єктивних публічних прав, свобод, законних інтересів. Предметом цього виду позову є публічна поведінка, бездіяльність,публічне розпорядження речами (майном), які негативно впливають на здійснення суб’єктивних публічних прав, або в майбутньому можуть обумовити настання негативних наслідків. Подаючи позов про виконання зобов’язання заявник прагне ухвалення судом постанови, якою б зборонялись небезпечні для оточуючих публічні дії, зняті, або зменшені перешкоди здійснення суб’єктивних публічних прав, свобод і законних інтересів. (ст.. 182 – 184).
Зміст резолютивної частини, якою задоволено адмін. позов про виконання зобов’язання викладається таким чином: «Зобов’язати суб’єкта владних повноважень ухвалити рішення чи вчинити дії..»

- Адмін. позов про визнання.

- Адміністративні позови суб’єктів владних повноважень (про заборону,або обмеження здійснення фізичною, чи юридичною особою спеціальних прав).

- Позови про визнання протиправності адміністративного акту.

- Зустрічні адміністративні позови.

Запропонована класифікація адміністративних позовів досконало розроблена наукою адміністративно-процесуального права Німеччини. Запропонована класифікація адміністративних позовів передбачає наявність алгоритму дій судді адміністративного суду щодо конкретного виду позову. Тобто, кожен вид адмін. позову передбачає обов’язків набір процесуальних дій судді.

 

Право на позов.

Право на позов у матеріальному розумінні – це закріплена нормами матеріального права гарантована можливість конкретного суб’єкта адміністративно-правових відносин вимагати у адміністративного суду здійснення відповідного способу захисту оспорюваних, порушених чи невизнаних прав, свобод та інтересів. Право на позов у матеріальному розумінні встановлюється судом у результаті розгляду справи і прийняття судового рішення. Наслідком цього буває рішення, яким суд або задовольняє позов, або відмовляє у задоволенні позову.

Право на позов у процесуальному розумінні – представляє собою урегульовану процесуально-правовими нормами здатність зацікавленої особи подавати у встановленому порядку позовну заяву до адміністративного суду. Це також право на порушення адміністративної справи у суді першої інстанції з метою його вирішення по суті.

Право на позов у процесуальному розумінні встановлюється судом в момент прийняття позовної заяви. Відсутність передумов права на пред’явлення позову обумовлює відмову у прийнятті позовної заяви.

З метою належної реалізації права на позов у адміністративному процесі необхідним є дотриманням таких умов [2]:

а) у особи яка звертається до суду із адміністративним позовом має бути або суб’єктивна матеріальна, або процесуальна зацікавленість у результатах вирішення адміністративної справи. Така заява може бути подана: від власного імені заявника на захист власних, суб’єктивних прав та інтересів; на захист прав іншої особи, однак у межах повноважень, визначених довіреністю чи законом;

б) особа, яка подає позов має бути наділена адміністративною процесуальною правосуб’єктністю, яка утворена із таких двох елементів, як адміністративна процесуальна правоздатність та адміністративна процесуальна дієздатність. Якщо ж особа не має адміністративної дієздатності, то, зокрема, відповідно із п. 3 ч. 3 ст. 108, п. 1 ч. 1 ст. 155 КАС України позовна заява повертається позивачеві або ж залишається без розгляду;

в) публічно-правовий спір, з приводу якого заявником подається адміністративний позов має належати до компетенції адміністративного суду, тобто відноситись до переліку адміністративних справ, закріплених ч. 1 ст. 17 КАС України. Відповідно, для того щоб публічно-правовий спір був вирішений адміністративним судом, він не може відноситись до переліку публічно-правових спорів, закріплених ч. 2 ст. 17 КАС України;

г) справа, яка розглядатиметься та вирішуватиметься адміністративним судом має порушуватись у суді першої інстанції вперше, інакше, якщо вона вже раніше була предметом судового розгляду, заявник відповідно позбавляється права на звернення до суду. Так, позовна заява повертається позивачеві, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 5 ч. 3 ст. 108 КАС України).

Важливим питанням є також додержання порядку реалізації цього права. Недодержання таких правил також тягне несприятливі наслідки для особи, що звернулася до суду. Такими правилами є: додержання вимог до позовної заяви, встановлених ст. 106 КАС України; звернення до адміністративного суду повинно відбуватися у встановлені в КАС України строки. Право на позов – це теоретично обґрунтована правова категорія утворена, по-перше, із права вимагати судового захисту порушених чи оспорюваних прав, свобод й інтересів та, по-друге із права на пред’явлення позову.