Міхура; для закриття кісткових порожнин і т. ін.

Дефект черевної стінки можна закривати сусідніми м’язами, апоневрозом

Або протезом із різних матеріалів, які мають пористу структуру і поступово

Проростають сполучною тканиною.

Пластику сухожилків і фасцій застосовують

В ортопедії. Частіше здійснюють зшивання по-шкоджених сухожилків(рис3.10.6).

Рис. 3.10.3. Дермопластика ліофілізованими

ксенотрансплантатами (за В.В. Бігуняком).

Рис. 3.10.4. Переміщення

Шкірного клаптя з плеча на ніс

(італійський метод).

Рис. 3.10.6. Способи зшивання

Сухожилків.

Рис. 3.10.5. Шкірна пластика трубчатим клаптем

за В.П. Філатовим: а– формування клаптя;

Б– міграція клаптя для відновлення носа.

аб

Спеціальна хірургія

При великих дефектах сухожилків використовують авто- або алотранс-плантати.

Пластику фасцій використовують у пластичній хірургії. Вільну пластику

З використанням широкої фасції стегна застосовують для укріплення капсули

Суглобів, закриття дефекту твердої мозкової оболонки, формування штучно-го сфінктера прямої кишки і т. ін.

Кісткову пластику здійснюють для відновлення анатомічної цілості і

Функції певних ділянок людського організму при травмах кісток, пухлинах,

Псевдоартрозах, а також при лікуванні остеомієліту.

Кісткова пластика здійснюється за допомогою вільного трансплантата,

або кісткового фрагмента на судинній ніжці. Найбільш часто використову-ють аутотрансплантати з крила здухвинної кістки, велико- і малогомілкової,

стегнової кісток. Алогенні трансплантати значно поступаються автогенним.

Ксеногенні трансплантати не здатні до остеогенної регенерації, вони частіше

Розсмоктуються або відпадають як стороннє тіло. При відсутності ефекту від

Вільної кісткової пластики використовують кісткову аутопластику на су-динній ніжці.

Пластику нервів застосовують при травмах нервів і паралічах. Варіанта-ми операцій на периферичних нервах можуть бути: первинний або вторинний

шов, трансплантація нерва, невроліз(звільнення нерва від спайок). Частіше

Здійснюють зшивання нервів. Його слід проводити під мікроскопом. Первин-ний шов накладають при первинній хірургічній обробці ран, якщо з часу трав-ми пройшло не більше12 год. При цьому краї нерва повинні бути гладкими, а

Рана чистою. Якщо ці умови відсутні, використовують ранній вторинний шов

Нерва, який здійснюють у терміни від3 тижнів до3 місяців. При наявності

Дефекту нерва більше1 см здійснюють аутопластику. Для цього частіше ви-користовують малогомілковий нерв.

При наявності паралічів здійснюють підшивання периферичної частини па-ралізованого нерва до здорового нерва, який знаходиться в даній анатомічній

Ділянці і який забезпечує функцію паралізованого нерва. Так, при паралічі про-меневого нерва верхньої кінцівки периферичну частину його підшивають до

Серединного нерва, який поступово бере на себе функцію променевого. Слід

відмітити, що відновлення анатомічної цілості і функції пошкодженого нерва–

Це не результат простого зрощення периферичного і центрального його відрізків,

яке здійснюється за короткий термін(7-8 днів), а складний динамічний процес.

На сьогодні доведено, що швидкість проростання центрального відрізка в пери-феричний становить1-1,5 мм на добу. А тому регенерація нерва і відновлення

Функції кінцівки або певної ділянки тіла є тривалою і залежить від відстані між

місцем ушкодження та кінцевими гілками(дії нерва) на периферії.

Пластика судин– відновлення кровопостачання органів і тканин сьогодні

Здійснюється досить часто. З цією метою використовується як аутогенний, так

І синтетичний матеріал(дакрон, тефлон, політетрафторетилен і т. ін.). Як ауто-

Реконструктивно-відновна хірургія та пересадка органів

генний трансплантат, частіше всього використовують поверхневі вени нижньої

кінцівки. Венозні трансплантати можуть бути використанні як для повного зам-іщення ушкодженої ділянки артерії, так і для шунтування, за допомогою якого

обходять звужену ділянку судини. Стінка імплантованої вени з часом ущіль-нюється, “артеріалізується”, аневризми спостерігаються досить рідко.

В окремих випадках використовують консервовані алотрансплантати(су-дини пуповини) або ксенотрансплантати.

Для пластики великих магістральних ар-терій частіше застосовують синтетичні проте-зи з дакрону або тефлону.

Ці протези проростають ззовні фіброцита-ми, а з внутрішньої сторони– ендотелієм. Вони

Є досить міцними, надійними, мають високу біо-логічну інертність і стерильність.

При різних захворюваннях, травмах або

Вроджених вадах використовують пластику

Порожнистих органів(стравоходу, шлунка,

Сечового міхура, прямої кишки і т. ін). Для пла-стики стравоходу використовують шлунок,

товсту та тонку кишки. Трансплантацію мож-на проводити підшкірно, позагрудинно, внут-рішньоплеврально. Найбільш раціональним є

створення стравоходу з шлунка(рис. 3.10.7).

Для заміщення шлунка використовують

Сегменти тонкої або товстої кишки. При видаленні сечового міхура сечоводи

Пересаджують в ізольований відділ здухвинної або сигмоподібної кишки.

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ОРГАНІВ

Протягом останніх десятиліть значно поширилась пересадка життєво важ-ливих органів(нирок, серця, печінки тощо). У багатьох країнах створені спе-ціалізовані відділення, клініки, інститути пластичної хірургії й транспланто-логії. У нас цією проблемою займається Інститут хірургії та трансплантології

АМН України.

Одною з важких і остаточно не вирішених проблем пересадки органів і тка-нин є антигенна несумісність тканин донора і реципієнта. У відповідь на чужо-рідний білок трансплантата організм реципієнта виробляє специфічні антитіла,

які діють на пересаджений орган, руйнуючи і відкидаючи його. Реакція відторг-нення, розвивається проти всіх трансплантатів, за виключенням трансплантатів,

Отриманих від однояйцевих близнюків. Згідно із законами генетики, кожний інди-відуум має антигениHLA-субкласу, які відносяться до антигенів тканинної не-сумісності і знаходяться в клітинних мембранах. Вірогідність підбору ідентич-Рис. 3.10.7. Пластика

Стравоходу шлунком.

Спеціальна хірургія

ного донора складає не більше1:640 000. Для вирішення питання підбору по-трібного донора, на сьогодні, в різних країнах існують спеціальні банки органів.

У цих банках заведені карти, де міститься інформація про імунологічний, гема-тологічний і клінічний стани реципієнтів. Підбір донора і реципієнта ґрунтуєть-ся на визначенні групових факторів(системи АВ0) і тканинному типуванні за

допомогою спеціальних сироваток, кожна з яких містить антитіла тільки до од-ного з можливих антигенів. Абсолютним протипоказанням до трансплантації є

Наявність у реципієнта попередніх антитіл.

Для зниження імунобіологічної активності організму і тканинної несуміс-ності використовують різні методи імунодепресії: 1) неспецифічну імунодеп-ресію за допомогою азатіоприну, глюкокортикоїдів(преднізолону, урбазану),

Антилімфоцитарної сироватки, антилімфоцитарних глобулінів, ядерних білків

І т. ін., внаслідок чого різко знижуються імунні реакції організму; 2) радіаційне

опромінення з наступною пересадкою кісткового мозку; 3) селективну елімі-націю Т-кілерів клітин з одночасною стимуляцією Т-супресорних клітин(цик-лоспорин А, циклофосфаміду, FK-506 тощо). Найбільш раціональною є ком-бінація різних методів і препаратів, яка дозволяє проводити так звану керова-ну імунодепресію. Для проведення трансплантації частіше використовують

Органи травмованих після черепно-мозкової травми і настання“мозкової

Смерті”. На сьогодні в світі з успіхом здійснюються пересадки нирок, серця,

Печінки, легень, кінцівок і т. ін.

Види трансплантації органів

Трансплантація нирок. Показаннями до

Пересадки нирок є хронічна ниркова недо-статність із наростаючою уремією, немож-ливість і утруднення проведення гемодіалізу.