Панкреатичного соку в шлунково-кишковий тракт. З цією метою при невели-ких стриктурах панкреатичної протоки застосовують трансдуоденальну або

ендоскопічну папілосфінктеротомію з трансдуоденальним дренуванням про-токи підшлункової залози або вірсунгопластикою(рис. 3.5.36).

При наявності довших стриктур накладають анастомоз між розсіченою

По довжині панкреатичною протокою і петлею тонкої кишки. При звуженнях

Рис. 3.5.35. Хворий К., 39 років.

Хронічний панкреатит. Збільшена

Голівка підшлункової залози

(релаксаційна дуоденограма).

Спеціальна хірургія

значної частини протоки в голівці та тілі залози виконують резекцію її хвосто-вої частини з накладанням анастомозу з тонкою кишкою(рис. 3.5.37).

У багатьох хворих виникає необхідність у виконанні комбінованих опе-рацій. Їх характер і об’єм залежать від наявності патологоанатомічних змін у

Підшлунковій залозі і сусідніх органах, пов’язаних із хронічним панкреатитом.

Кісти та нориці підшлункової залози

Кіста підшлункової залози– це обмежена капсулою порожнина, заповнена

Рідиною(панкреатичним соком, ексудатом, гноєм), яка виділяється із тканини

підшлункової залози. Розрізняють: а) вроджені кісти, які утворюються внас-лідок вад розвитку тканини або проток підшлункової залози; б) набуті кісти,

Які можуть утворюватися внаслідок закупорки проток залози каменем, пух-линою; після перенесеного панкреонекрозу, травм підшлункової залози, інфіку-вання паразитами(ехінокок, цистицеркоз і т. ін.). Кісти підшлункової залози

Можуть бути справжніми і несправжніми (псевдокістами). У справжніх кіст

Внутрішня поверхня вистелена епітеліальною оболонкою, у несправжніх кіст

(псевдокіст) – грануляційною, фіброзною тканиною.

Клініка. Клінічний перебіг кіст підшлункової залози залежить від їх виду,

розмірів, локалізації, стадії формування і ускладнень. Найбільш часто зустріча-ються несправжні(псевдокісти) кісти(80 % всіх кіст). У їх формуванні виділя-ють чотири стадії: І стадія– утворення порожнини (1-1,5 місяця), внаслідок не-крозу в центрі запального процесу підшлункової залози або її травми виникає

Рис. 3.5.36. Схема операції

Трансдуоденальної сфінктеротомії.

Рис. 3.5.37. Схема операцій

Анастозомування(а– інвагінаційного і

Б– поздовжнього) головної протоки

Підшлункової залози з тонкою кишкою.

б

а

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Порожнина, в яку збирається секрет залози; ІІ стадія– формування кісти(2-3

Місяці), закінчується резорбція некротичних тканин, затухають запальні проце-си в залозі і формується пухка, нестійка капсула кісти; ІІІ стадія– завершеного

формування (дозрівання) кісти (3-6 місяців); стінка її стає щільною, вона зро-щується з навколишніми органами; ІV стадія– відмежування(6-12 місяців); кіста

Стає рухомою, легко виділяється зі спайок. Кісти невеликих розмірів можуть

Перебігати безсимптомно. Основні ознаки захворювання спостерігаються тоді,

Коли кіста досягає великих розмірів і викликає стиснення або зміщення сусідніх

Органів. У хворих виникає біль у верхній половині живота, диспепсичні розлади,

Схуднення. При пальпації живота виявляють пухлиноподібний утвір, який зна-ходиться в проекції підшлункової залози або виходить за її межі. Основними

Ускладненнями кісти підшлункової залози є: нагноєння її вмісту; перфорація кісти

У вільну черевну порожнину; прорив у шлунок, дванадцятипалу кишку, рідше

Товсту кишку; арозивні кровотечі; малігнізація стінки кісти і т. ін. Вирішальне

Значення для встановлення діагнозу кісти підшлункової залози та її ускладнень

Мають УЗД, комп’ютерна томографія, біохімічний аналіз крові(амілаза, цукор,

білірубін), аналіз сечі на діастазу(рис. 3.5.38).

Лікування. Методом вибору лікування кісти підшлункової залози є хірур-гічне лікування. Вибір методу лікування залежить від стадії формування кісти

Та її ускладнень. При невеликій кісті на І стадії її утворення, проводять консер-вативну терапію, як при гострому панкреатиті. На ІІ стадії оперативне ліку-вання здійснюють лише при її нагноєнні(зовнішнє дренування кісти). На ІІІ

Стадії частіше проводять внутрішнє дренування кісти з тонкою кишкою. На

ІV стадії, крім дренуючих кісту операцій, виконують енуклеацію(вилущу-вання) кісти або дистальну резекцію підшлункової залози з кістою. При на-гноєнні, перфорації кісти у тяжкохворих виконують марсупіалізацію– підши-вання стінок кісти до парієтальної очеревини та шкіри(рис. 3.5.39).

Нориці підшлункової залози– це пато-логічне сполучення між протоковою сис-темою або постнекротичною порожниною

Рис. 3.5.38. Кіста підшлункової залози (УЗД). Рис. 3.5.39. Схема дренування кісти

Підшлункової залози.

Спеціальна хірургія

Залози з другими органами, порожнинами або поверхнею тіла. Розрізняють

Зовнішні нориці, які відкриваються на шкірі, і внутрішні, коли нориця сполу-чається з порожнистим органом(шлунком, дванадцятипалою кишкою і т. ін.).

Їх поділяють ще на повні нориці, при яких сік підшлункової залози повністю

Виділяється через норицю(до1-1,5 л за добу) і неповні нориці, при яких спосте-рігають лише часткове виділення соку.

Найбільш часто нориці утворюються після відкритої травми живота або

Після операцій на підшлунковій залозі.

Клініка. При зовнішній нориці підшлункової залози спостерігають виді-лення панкреатичного соку через її зовнішній отвір. Кількість виділень зале-жить від виду нориці, при повних норицях втрата соку залози призводить до

Різкого погіршання стану хворого, вираженого порушення білкового, жирово-го, вуглеводного, водно-електролітного обмінів, виснаження і кахексії. При

Неповних норицях ці зміни менш виражені. При внутрішніх норицях панкреа-тичний сік поступає у шлунок, дванадцятипалу та тонку кишку і т. ін.; таких

Патофізіологічних порушень, як при зовнішніх норицях, немає.

Діагностика зовнішніх нориць підшлункової залози труднощів не викликає.

Для уточнення діагнозу проводять фістулографію(у норицю вводять рентгено-контрастну речовину), досліджують наявність ферментів у виділеннях із нориці.

Лікування. При неповних норицях проводять консервативне лікування. Хво-рим призначають спеціальну дієту(стіл №5 п), багату білками і бідну на вуг-леводи, комплекс вітамінів. Застосовують антисекреторні препарати(атропін,

Метацин, сандостатин, стиламін, даларгін тощо). Місцево здійснюють заходи

З профілактики мацерації шкіри. Навколо нориці наносять пасту Ласара, цин-кову мазь, у просвіт нориці вводять дренаж, через який промивають її слабким

розчином молочної кислоти, 5 % розчиномS-амінокапронової кислоти для інак-тивації панкреатичного соку антисептиками. Неповні нориці, як правило, зак-риваються під впливом консервативного лікування.

При повних норицях показано хірургічне лікування. У цих випадках

Здійснюють висікання нориці, вшивання її в шлунок або тонку кишку, висі-кання з одномоментною резекцією підшлункової залози.

Пухлини підшлункової залози

До доброякісних пухлин підшлункової залози відносять: пухлини, що роз-виваються із епітеліальної тканини(аденоми, цистаденоми); зі сполучної(фібро-ми); зі судинної(гемангіоми, лімфангіоми); з нервової(невриноми, гангліонев-риноми); дизонтогенні(природжені) пухлини(тератоми) і т. ін. Доброякісні пух-лини можуть виникати у всіх відділах залози. Патогномонічних симптомів

Немає. Особливий інтерес викликають доброякісні пухлини острівкового апа-рату підшлункової залози– бетаклітинні аденоми (інсуломи) і ульцерогенна

аденома (гастринома). Бетаклітинна аденома продукує надлишок інсуліну в

Організмі, внаслідок чого розвивається синдром гіпоглікемії, який характери-

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Зується нападом різкої слабості, потовиділенням, м’язовим тремтінням, періо-дичною втратою свідомості, рівень цукру знижується до2,8 ммоль/л і нижче.

Ульцерогенна аденома виникає ізD- клітин острівкового апарату підшлун-кової залози, які продукують гастрин, внаслідок чого спостерігається гіпер-секреція слизової оболонки шлунка, а в шлунку розвивається виразка(синд-ром Золінгера-Елісона).

Важливе значення для встановлення діагнозу мають ультразвукова со-нографія, комп’ютерна томографія, селективна целіакографія.