Передопераційна підготовка у хворих на перитоніт повинна бути індиві-дуальною і тривати не більше2 год. У вкрай запущених хворих при явищах

Токсичного шоку і низькому артеріальному тиску вона може продовжува-тись до4-6 год.

Спеціальна хірургія

Для декомпресії шлунково-кишкового тракту в шлунок вводять зонд. Для

інфузійної терапії використовують5 % розчин глюкози, розчин Рінгера-Локка,

Альбумін, нативну плазму, реополіглюкін, аскорбінову кислоту, вітаміни групи

В, серцеві глюкозиди, розчин гідрокарбонату натрію тощо. Об’єм інфузійної ріди-ни повинен становити до2,5-3 л. Для боротьби з інфекцією внутрішньовенно або

внутрішньом’язово вводять антибіотики широкого спектра дії(цефазолін, цепро-лекс, мефоксин, тієнам). При значному зниженні артеріального тиску внутріш-ньовенно краплинно вводять50-60 мг преднізолону або100-150 мг гідрокортизо-ну, 1-2 мг дофаміну на5 % розчині глюкози. Якщо до операції неможливо покра-щити загальний стан хворого, інтенсивну терапію продовжують під час операції.

Під час передопераційної підготовки хворим виконують аналіз крові, сечі

І враховують їх показники для корекції гомеостазу та проведення адекватно-го медикаментозного лікування.

Методом вибору лікування хворих на перитоніт є: рання операція (лапа-ротомія), видалення джерела інфекції, санація і попередження подальшого

Розвитку інфекції черевної порожнини. При цьому усіх хворих на перитоніт

Оперують під загальним знеболюванням(краще інтубаційним наркозом), що

Дозволяє провести повноцінну ревізію, видалити джерело перитоніту і викона-ти адекватну санацію та дренування черевної порожнини. У хворих із тяжки-ми гнійними перитонітами операцію закінчують програмованою лапаросто-мією. Суть цієї операції полягає в тому, що через2-3 дні після першої лапаро-томії повторно відкривають черевну порожнину, видаляють гнійний ексудат і

Проводять її промивання до повного очищення.

В окремих випадках, при розлитому і тотальному перитонітах, операцію

Закінчують дренуванням черевної порожнини для здійснення післяопераційно-го діалізу(постійного промивання) черевної порожнини. Однак слід пам’ята-ти, що такий вид діалізу у тяжкохворих негативно впливає на стан дихання,

Вимиває мікроелементи з організму, механічно подразнює очеревину, знижує

Температуру тіла хворого.

Відмежований(осумкований) перитоніт. При достатній реактивності

Організму й високих пластичних властивостях очеревини запальний процес оче-ревини, навколо якого утворюється зрощення із сальника, органів, парієтальної

Очеревини може обмежитись певною ділянкою живота. Такі відмежовані(місцеві)

Перитоніти, як правило, формуються і локалізуються в ділянці первинного дже-рела запалення(навколо жовчного міхура при гострому холециститі, в правій

Здухвинній ділянці при гострому апендициті, в малому тазі при гінекологічних

Захворюваннях і т. ін.), утворюючи конгломерати, які називають запальними

Інфільтратами. Такі інфільтрати при сприятливих умовах можуть розсмокту-ватись або перетворюватись в осумкований абсцес. Найбільш типовим прикла-дом осумкованого перитоніту є: апендикулярний, міжкишковий, підпечінковий,

піддіафрагмальний інфільтрат або абсцес(рис. 3.5.4).

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Клініка. Перебіг відмежованого(місце-вого) перитоніту більш сприятливий, ніж

Розлитого чи загального. Основними оз-наками осумкованого перитоніту є три-вала, ремітуюча лихоманка, часті озноби,

Біль у животі, наростаюча анемія, лейко-цитоз із зсувом лейкоцитарної формули

Вліво і збільшена ШОЕ. Такий перитоніт

Перебігає з менш вираженою інтоксика-цією і загальними змінами в організмі. При

Пальпації живота відмічається болючість

І напруження м’язів живота в ділянці за-пального процесу, інколи визначається

Інфільтрат. При наявності гною можна

Визначити флюктуацію в ділянці гнійни-ка. Перкуторно може бути притуплення, за рахунок ексудату. При локалізації

Гнійника в дугласовому просторі і пальцевому ректальному дослідженні визна-чають провисання передньої стінки прямої кишки.

Відмежовані гнійники можуть прориватись у вільну черевну порожнину і

Зумовлювати розвиток загального перитоніту.

Лікування. Вибір методу лікування хворих із відмежованими перитоніта-ми залежить від фази і локалізації запального процесу(інфільтрат, абсцес).

При наявності інфільтрату хворим призначають ліжковий режим, дієту, холод

На живіт. Проводять комплекс протизапальної(антибіотики, сульфаніламіди),

Загальнозміцнюючої терапії. Після нормалізації температури і зменшення бо-лючості в ділянці запального процесу призначають теплові процедури, УВЧ.

При наявності осумкованого гнійника необхідно провести його розкриття

та дренування(рис. 3.5.5). Гнійники черевної порожнини розкривають так, щоб

Не інфікувати інші ділянки черевної порожнини(позаочеревинно). Для розкриття

Рис. 3.5.4. Піддіафрагмальний,

підпічінкові абсцеси (схема).

Рис. 3.5.5. Розкриття тазового гнійника: а– пункція гнійника; б– дренування гнійника.

Б а

Спеціальна хірургія

Різних гнійників черевної порожнини розроблені спеціальні доступи. Так, для

Розкриття і дренування піддіафрагмального гнійника використовують позап-левральний, позаочеревинний доступ за А.В. Мельниковим. Тазовий абсцес у

Жінок розкривають та дренують через склепіння піхви або через пряму кишку,

У чоловіків– через пряму кишку.

Гінекологічні перитоніти поділяють на неспецифічні і специфічні перито-ніти. Причиною неспецифічного перитоніту у більшості випадків буває виді-лення гною із придатків матки, нагноєної кісти яєчника, гнійників параметрію.

Він може виникати після позалікарняного аборту, перфорації матки і т. ін.,

Заноситись гематогенним і лімфогенним шляхом. Причиною специфічного пе-ритоніту частіше буває гонококова флора, хламідії.

Клініка. Запальний процес переважно локалізується в тазовій ділянці, фор-муючи так званий пельвіоперитоніт, однак він може поширюватися на інші

Ділянки живота і викликати клініку розлитого перитоніту. У більшості випадків

Захворювання розпочинається з тупого болю внизу живота, напруження м’язів

Передньої черевної стінки, підвищення температури тіла. При піхвовому дос-лідженні виявляють болючість заднього склепіння. При його пункції отриму-ють гнійний вміст. Для уточнення поширення процесу, локалізації гнійних ут-ворень використовують ультразвукове дослідження, лапароскопію.

Лікування здійснюють у гінекологічному відділенні. Хворим призначають

Ліжковий режим, голод, холод на низ живота. Поряд з цим, застосовують анти-біотики(цефокситин, кліндаміцин, гентаміцин, метронідазол і т. ін.), протиза-пальні препарати(реопірин, вольтарен, дифлофенак), десенсибілізуючі засоби.

При відсутності ефекту від консервативної терапії і поширенні процесу на

Інші ділянки черевної порожнини або за наявності гнійного вогнища(трубно-яєчникового абсцесу) виконують оперативне втручання.

Пневмококовий перитоніт – це захворювання, що переважно виникає внас-лідок проникнення в черевну порожнину гематогенним або лімфогенним шля-хом пневмококової інфекції у хворих на пневмонію або при захворюваннях

Статевих органів у жінок. Частіше хворіють діти у віці від2 до14 років.

Клініка. Захворювання розвивається гостро. У хворих виникає різкий біль

По всьому животі, нудота, блювання, пронос, підвищується температура тіла

(39-40

С), з’являється ціаноз губ, часто виникаєherpes labiales, зміни зі сторони

Органів дихання. Характерною особливістю пневмококового перитоніту, на

Відміну від других видів перитоніту, є відсутність вираженого напруження м’язів

Та болючості при пальпації живота. При лабораторному дослідженні крові ви-являють лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшену ШОЕ.

Лікування. Пневмококовий перитоніт лікують консервативно, хворим при-значають антибіотики, сульфаніламідні препарати. Однак у тих випадках, коли є

Сумніви щодо причини виникнення перитоніту, показана операція– лапаротомія.