Т. Ін. На відміну від странгуляцій-ної кишкової непрохідності, пере-бігає не так бурхливо. На перше місце при цій патології виступають ознаки

Порушення пасажу кишечника(тривалий переймоподібний біль, затримка ви-порожнення, метеоризм та ін.). Ознаки деструкції кишки та перитоніту при цій

формі кишкової непрохідності відступають на друге місце(рис. 3.5.54).

Інвагінація– особливий вид кишкової непрохідності, що виникає внаслі-док входження однієї ділянки кишки в іншу, яка є проміжною формою між об-тураційною та странгуляційною кишковою непрохідністю і при якій, поряд із

Закупорюванням просвіту кишки інвагінатом, має місце защемлення брижі

Інвагінованої кишки. Інвагінуватись може тонка кишка в товсту(ілеоцекаль-на інвагінація), тонка в тонку і товста в товсту. Слід відмітити, що поряд із

Простою(три циліндри) інвагінацією, можуть зустрічатись5- і7-циліндрова

Інвагінація. Основними патогномонічними ознаками інвагінації є: періодичний

Рис. 3.5.53. Основні види странгуляційної

кишкової непрохідності: а– защемлення;

Б– інвагінація; в– спайки; г– заворот.

Рис. 3.5.54. Обтураційна кишкова

Непрохідність: а– закупорення кишки

Пухлиною; б– закупорення каловим каменем.

в

г

б

а

а

б

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Переймоподібний біль у животі, наявність у черевній порожнині еластичного

Малоболючого рухомого валика і поява крові в калі. Якщо крові немає, слід ви-конати пробу Бабука: для цього здійснюють легкий масаж інвагінату в животі

Та дослідження промивних вод на еритроцити після клізми; наявність форме-них елементів крові свідчить про інвагінацію.

Динамічна кишкова непрохідність виникає внаслідок ураження патологіч-ним процесом нервово-м’язового апарату кишки та брижі. Вона ділиться на пара-літичну і спастичну. Паралітична непрохідність часто виникає після абдоміналь-них операцій, запальних захворювань органів черевної порожнини, травм і отруєнь.

Спастична кишкова непрохідність може виникати при свинцевій коліці, не-врозах, істерії, гельмінтозах та ін. Діагностика цієї форми кишкової непрохідності

Не є тяжкою, особливо, коли відома її причина. Основними клінічними ознаками

Спастичної непрохідності є: розпираючий переймоподібний біль у животі, за-тримка газів і випорожнень. При пальпації живіт не здутий, м’який, болючий.

Гемодинамічна мезентеріальна кишкова непрохідність виникає внаслі-док тромбозу або емболії мезентеріальних судин. Найбільш часто зустрічається

У хворих із захворюваннями серця, мітральною й аортальною вадами, інфарк-том міокарда, бородавчастим ендокардитом. Переважно уражається верхня

Брижова артерія(широкий просвіт, відгалуження від аорти під кутом45

).

Початок захворювання гострий: хворі збуджені, неспокійні, приймають ви-мушене колінно-ліктьове положення або положення на боці із зігнутими ногами;

У них швидко розвиваються ознаки абдомінального ішемічного шоку(частий

Пульс, зниження артеріального і пульсового тиску, холодний піт, ціаноз слизо-вих і акроціаноз). У клінічній картині швидко наростають явища інтоксикації.

Під час огляду живіт симетричний, м’який, перистальтика кишечника спершу

(1-2 год) посилена(гіпоксичне посилення перистальтики), пізніше– згасає(“мо-гильна тиша”). На початку захворювання спостерігають затримку газів, випо-рожнень, потім– пронос із домішками крові. При відсутності крові в калі слід

Провести дослідження(макроскопічно) промивних вод кишечника, як після про-би Бабука при інвагінації.

При встановленні діагнозу кишкової непрохідності слід проводити дифе-ренційну діагностику з проривною гастродуоденальною виразкою, гострим

Панкреатитом, гострим холециститом, нирковою колікою і т. ін.

Лікування. Усі хворі з кишковою непрохідністю підлягають госпіталізації

В хірургічне відділення. Протягом перших1,5-2 год після прийняття у стаціо-нар таким хворим проводять обстеження і комплексну консервативну тера-пію, яка має диференційно-діагностичне значення і одночасно є передопера-ційною підготовкою. Для боротьби з абдомінальним больовим шоком призна-чають аналгетики, спазмолітики, нейролептаналгетики, паранефральні

Новокаїнові блокади.

Ліквідацію гіповолемії з корекцією електролітного, вуглеводного і білко-вого обмінів досягають введенням сольових кровозамінників, 5-10 % розчину

Глюкози, альбуміну, протеїну й плазми крові. Розрахунок кількості рідини,

Спеціальна хірургія

необхідної для нівелювання гіповолемії, здійснюють за показниками гематок-риту, верхньою межею норми якого вважають40 %. На кожні5 % вище цієї

Величини слід переливати1000 мл рідини.

Корекцію гемодинамічних показників, мікроциркуляції й дезінтоксикації

Проводять за допомогою внутрішньовенної інфузії реополіглюкіну, рефорта-ну, перфторану, неогемодезу та ін.

Декомпресію шлунково-кишкового тракту здійснюють за допомогою на-зогастрального зонда й промивання шлунка, а також сифонної клізми. Своє-часно і технічно правильно виконана сифонна клізма має важливе значення

Для ліквідації кишкової непрохідності та попередження різних ускладнень.

Ліквідувати кишкову непрохідність такими консервативними засобами

вдається у50-60 % хворих із механічною кишковою непрохідністю.

Пацієнтам із динамічною(паралітичною) кишковою непрохідністю доціль-но провести стимуляцію кишечника. З цією метою: 1) підшкірно вводять1,0 мл

0,05 % розчину прозерину; 2) через10 хв внутрішньовенно струминно вводять

60 мл10 % розчину хлористого натрію; 3) проводять гіпертонічну клізму. При

Неефективності консервативної терапії протягом1-2 год здійснюють хірургіч-не лікування.

Треба зазначити, що єдиного методу ліквідації гострої кишкової непрохід-ності не існує. У більшості випадків при механічній кишковій непрохідності

Проводять розрізання спайок, що стискають кишку, розправлення завороту

Й вузлоутворення петель, дезінвагінацію, видалення обтуруючих пухлин

Тощо. При нежиттєздатності певної ділянки кишки виконують її резекцію

Разом із30-40 см привідного й15-20 см відвідного відділу ураженої кишки і

накладанням анастомозу“бік у бік” або“кінець у кінець” (рис. 3.5.55). Жит-тєздатність петлі кишки визначають після її звільнення і закутування у сер-ветку, змочену теплим фізіологічним розчином хлористого натрію. Віднов-лення кольору, наявність пульсації судин, перистальтичних рухів кишки

Свідчить про її життєздатність.

Рис. 3.5.55. Міжкишковий анастомоз: а– “бік у бік”; б– “кінець у кінець”.

Б а

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Для видалення застійного кишкового вмісту і забезпечення декомпресії ки-шечника в післяопераційний період проводять назогастроінтестинальну інтуба-цію, яка передбачає проведення в тонку кишку еластичного зонда товщиною8-9 мм і довжиною до3-3,5 м із множинними отворами діаметром2-2,5 мм уздовж

Усього зонда, крім частини, що знаходитиметься в стравоході, глотці та ззовні.

Запропоновано декілька способів проведення зонда в кишку(назогастральний,

через гастростому, цеко- або апендикостому; рис. 1.7.7). Цю процедуру треба

Виконувати за показаннями, в кожному конкретному випадку індивідуально.

У зв’язку із загрозою виникнення пневмонії, у хворих похилого віку інту-бацію кишечника краще проводити через гастростому або цекостому. На сьо-годні широке клінічне застосування здобула інтубація кишечника назогаст-ральним способом із використанням другого товстого зонда як провідника

Першого(за Л.Я. Ковальчуком, 1981). Така методика не тільки спрощує саму

Процедуру інтубації, але й полегшує проникнення через пілоричний сфінктер і

Дуоденоєюнальний згин, а також попереджує закидання кишкового вмісту в

Ротову порожнину й трахею. При цьому зонд намагаються провести в тонку

Кишку якомога далі й видаляють його наступного дня після появи перисталь-тики і відходження газів, проте не пізніше як на7 добу, оскільки більш тривала

Експозиція зонда несе реальну загрозу утворення пролежнів у стінці кишки.

У кінці операції черевну порожнину дренують в обох клубових ділянках та обох

Підребер’ях спареними синтетичними дренажними трубками діаметром0,8-1 см.