Діагнозу забороняють приймати також і антибіотики. Для зменшення болю

Можна покласти на живіт міхур із льодом або холодною водою. При наявності

Шоку хворим внутрішньовенно вливають розчин реополіглюкіну, реоглюма-ну, рефортану тощо. Транспортувати хворих потрібно в лежачому положенні,

Краще санітарним транспортом.

Перитоніт

Перитоніт– це гостре або хронічне запалення очеревини, яке супровод-жується як місцевими, так і загальними ознаками захворювання, а також ви-раженими порушеннями функцій життєво важливих органів і систем організ-му(рис. 3.5.1).

Основними причинами гострого перитоніту є: гострий апендицит, холе-цистит, проривна виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, кишкова не-прохідність і т. ін.

Класифікація гострого перитоніту(О.О. Ша-лімов, 1981):

І. За клінічним перебігом: 1. Гострий пери-тоніт. 2. Хронічний перитоніт.

ІІ. За причиною виникнення розрізняють:

1.Первинний:

а) гематогенний;

б) лімфогенний;

в) криптогенний(невідомого походження).

2.Вторинний:

а) запальний(гострий апендицит, холецистит

і т. ін.);

б) перфоративний(перфорація виразки шлун-ка, дванадцятипалої кишки та ін.);

в) посттравматичний;

г) післяопераційний(після холецистектомії,

Резекції шлунка та ін.); Рис. 3.5.1. Хід очеревини.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

д) випітно-некротичний(некроз стінки кишки, лімфатичних вузлів та ін.);

е) ферментативний(гострий панкреатит);

Є) гінекологічний(аднексит, сальпінгіт).

ІІІ. За поширенням:

1. Місцевий:

а) обмежений(в одній анатомічній ділянці);

б) необмежений.

Дифузний– розлитий(займає дві і більше ділянки черевної порожнини).

Загальний(тотальний) – займає всю очеревину.

ІV. За характером випоту:

Серозний.

Серозно-гнійний.

Гнійний.

Фібринозно-гнійний.

Геморагічний та ін.

V. За характером мікрофлори:

Стафілококовий.

Стрептококовий.

Протейний.

Анаеробний та ін.

VІ. За часом від початку захворювання: до6, 12, 24, 48, 72 год.

Розвиток і перебіг перитоніту залежать від причини, характеру мікрофло-ри, об’єму ураження очеревини, реактивності організму та інших факторів.

Будь-який перитоніт починається з пошкодження очеревини та інфекції,

Яка призводить до запалення, ексудації, розширення судин, інтоксикації. Ексу-дація супроводжується виділенням фібрину з утворенням великого спайково-го процесу. Його інтенсивність залежить від мікрофлори. Так, стрептококові

Перитоніти перебігають з невеликою кількістю ексудату, але супроводжуються

Вираженою інтоксикацією і швидким прогресуванням. Такі перитоніти нази-вають септичними, блискавичними. Ексудат набуває своєрідного характеру

При жовчних, перфоративних, панкреатичних перитонітах, наявності кишко-вої палички. Тяжко перебігають сечові перитоніти.

Тривала дія токсичного, механічного, інфекційного подразника на нервові

Елементи кишечника призводить до його паралітичного стану– кишка стає

Роздутою, наповненою токсичним вмістом. Виникає так званий абдоміно-ком-претантний синдром, патогенез якого пов’язаний зі зміною внутрішньоочере-винного тиску. Слід зазначити, що описання розвитку перитоніту з визна-ченням ролі кожного фактора безумовно має умовний характер. Вони вклю-чаються послідовно і залежать один від одного. Парез і параліч кишечника

Різко підсилють інтоксикацію, погіршують кровообіг в очеревині й органах,

Внаслідок чого в кишечнику накопичується багато рідини, що спричиняє блю-вання. Хворий може втратити до8-10 л рідини на добу, до300 г білка і багато

Спеціальна хірургія

Електролітів. Усе це призводить до зневоднення організму, порушення обмінних

Процесів, функціональних розладів внутрішніх органів. Перш за все уража-ються печінка, нирки, що посилює вищенаведені зміни.

Таким чином, при перитонітах розвивається складний комплекс, який скла-дається з місцевих і загальних змін в організмі.

Клініка. Перебіг перитоніту залежить від характеру основного захворю-вання, швидкості розвитку патологічного процесу, його поширеності, віку

хворого та ін. У клінічному перебізі захворювання виділяють три стадії:

1. Початкова(реактивна) стадія триває до24 год(при перфорації– до

12 год). На цій стадії відбувається активна мобілізація захисних сил організму

(ексудація, стимуляція імунних сил, обмеження запального процесу). У хво-рих виникає сильний біль у животі, нудота, блювання, спрага, загальна слабість.

При огляді: шкірні покриви бліді, язик сухий, обкладений білим нальотом, тем-пература тіла підвищена, пульс прискорений. При пальпації живіт болючий,

М’язи передньої черевної стінки напружені, визначається позитивний симптом

Щоткіна-Блюмберга(рис. 3.5.2). Перистальтика кишечника послаблена.

При ректальному дослідженні спостерігають різку болючість і нависання

передньої стінки прямої кишки при скупченні ексудату в дугласовому про-сторі(рис. 3.5.3).

На цій стадії знижується імунний захист(падає фагоцитарна активність

лейкоцитів).

Токсична стадія виникає після24 год і триває до72 год(при перфора-тивному– після12 до24 год.). На цій стадії стан хворого погіршується. Наро-стає загальна слабість, посилюється нудота.

Виникає блювання кишковим вмістом із не-приємним запахом. Підвищується температу-ра тіла до39-40

С, наростає тахікардія, зни-Рис. 3.5.2. Симптом Щоткіна-Блюмберга. Рис. 3.5.3. Пальцеве дослідження

Прямої кишки(нависання

Передньої стінки прямої кишки).

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

жується артеріальний тиск. При огляді: язик сухий(як щітка), обкладений білим

Нальотом; живіт здутий, зникає напруження м’язів черевної стінки. При паль-пації спостерігають розлиту болючість живота. При аускультації перисталь-тика кишечника не визначається. На цій стадії розпочинаються функціональні

Розлади печінки, нирок. З’являється жовтяничність шкірних покривів, змен-шується кількість сечі. При лабораторному дослідженні в крові визначають

лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво(поява незрілих, юних і палич-коядерних лейкоцитів), у сечі– білок, циліндри, еритроцити. Якщо хворому не

Надати своєчасну допомогу, розвивається третя стадія.

3. Термінальна (заключна) стадія захворювання виникає після72 год(при

перфоративних перитонітах– після24 год). Центральне місце у патогенезі

Перитоніту на цій стадії займають порушення гемодинаміки. Стан хворого

Погіршується, настає ейфорія, марення. Риси обличчя загострюються, очі за-падають, з’являється страдницький вираз. Язик сухий, обложений коричневим

Нальотом. Живіт роздутий, не болючий при пальпації. При перкусії в бокових

Фланках живота виявляють вільну рідину. Пульс слабкого наповнення та на-пруження, частий. Артеріальний тиск знижується.

Тяжкість і швидкість перебігу термінальної стадії перитоніту значною мірою

Залежить від причини його виникнення, характеру мікрофлори і часу розвитку

Захворювання. Так, при перфорації товстої кишки та інфікуванні черевної по-рожнини кишковою паличкою або анаеробною інфекцією захворювання пере-бігає надзвичайно швидко і бурхливо.

Для встановлення діагнозу перитоніту важливе значення мають додат-кові методи дослідження: лапароцентез, лапароскопія, ректальне дослідження,

Загальний аналіз крові та ін.

Рентгенологічні методи дослідження для діагностики перитоніту мають

Другорядне значення, їх використовують в основному для діагностики відме-жованих перитонітів(піддіафрагмального, тазового абсцесів, нориць та ін.).

Лікування. Усіх хворих із гострим перитонітом направляють у хірургічне

відділення. Категорично заборонено вводити таким хворим наркотики, анал-гетики, оскільки вони утруднюють подальшу діагностику. При наявності ко-лапсу, токсичного шоку необхідно розпочинати реанімаційні заходи(реополі-глюкін, розчин глюкози, інсулін, вітамінні препарати, гідрокортизон, строфан-тин, дихання киснем). Лікування перитоніту повинно бути комплексним:

Включати коригуючу терапію і невідкладне оперативне втручання. При наяв-ності місцевого перитоніту хворих оперують без особливої підготовки, відра-зу ж після госпіталізації.

На токсичній і термінальній стадіях перитоніту проводять передоперацій-ну підготовку для корекції порушених функцій.