В черевній порожнині(гострого апендициту, холециститу і т. ін.). Нерідко абс-цес печінки виникає при амебній дизентерії, ехінококозі, опісторхозі, лямбліозі і

Т. ін. За клінічним перебігом абсцеси можуть бути гострими і хронічними.

Клініка. При гострому розвитку захворювання хворі скаржаться на силь-ний біль у правому підребер’ї з іррадіацією в праву лопатку і плече, підвищен-ня температури тіла до39-40

С. Гарячка набуває гектичного характеру, хво-рих морозить, спостерігається рясне потіння. Поряд із цим, виникає загальна

Рис. 3.5.19. Топографічна анатомія

Печінки та жовчних шляхів.

Спеціальна хірургія

Слабість, адинамія, втрата апетиту,

Нудота та блювання. Шкірні покри-ви набувають жовтяничного кольо-ру. Досить часто у хворих із такою

Патологією спостерігають збільшен-ня печінки, іноді селезінки, при роз-витку тромбофлебіту ворітної вени

Та її гілок з’яявляється асцит. Для

встановлення діагнозу важливе зна-чення має УЗД(рис. 3.5.20), комп’ю-терна томографія, сканування печі-нки, які дозволяють уточнити

Кількість, локалізацію та розміри

Абсцесів.

При дослідженні крові виявляють анемію, лейкоцитоз із зсувом лейкоци-тарної формули вліво, токсичну зернистість нейтрофілів і збільшену ШОЕ.

Лікування. Лікування хворих із даною патологією повинно бути диферен-ційованим і залежати від кількості абсцесів, їх величини та наявності усклад-нень. При невеликих множинних абсцесах(гематогенних, холангіогенних) при-значають антибіотики групи цефалоспоринів(цефазолін, цефалексин, мефок-син та ін.), сульфаніламідні препарати(етазол, бактрим, сульфадиметоксин

Та ін.). Препарати слід призначати у великих дозах, краще внутрішньовенно в

Комбінації з метраджилом, метронідазолом, трихополом і т. ін. При великих

Абсцесах проводять їх розкриття та дренування. Інколи під контролем УЗД

Виконують прицільну пункцію і дренування абсцесу. При множинних абсце-сах, розміщених в одній частці, здійснюють сегментарну резекцію печінки. При

Прориві абсцесу у черевну порожнину проводять термінову лапаротомію. У

Всіх випадках лікування абсцесів печінки, крім місцевого, показано загально-зміцнююче лікування. Амебні абсцеси потребують специфічного лікування

(еметин, хлорохін-дифосфат).

Кісти печінки

Кісти печінки розрізняють справжні та несправжні. Справжня кіста– це

Патологічна замкнута порожнина з рідинним вмістом, внутрішня поверхня якої

вистелена епітелієм або без нього (псевдокіста). Справжні кісти, як правило,

Уродженого характеру і виникають внаслідок внутрішньозародкового ангіо-холіту чи порушень процесу диференціації. Найпоширенішою причиною псев-докіст є паразитарні(ехінокок) запальні захворювання печінки та травми.

Найбільш часто зустрічається ехінококоз, який зумовлений паразитуванням

Личинок стьожкового ехінокока в печінці. Основними носіями паразита є со-баки, шакали, вовки, лисиці. Проміжним– людина, вівці, свині та інші твари-ни. При попаданні в організм людини, зародки гельмінта потрапляють у стінку

Рис. 3.5.20. Абсцес печінки

(ультрасонографія).

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Кишки і з плином крові досягають печінки. Із них у печінці розвиваються пу-хирці– личинки паразита(ларвіциди), які ростуть повільно, іноді десятками

Років, довжиною бувають від1 мм до40-50 см, всередині заповнені рідиною.

Стінка пухиря складається з внутрішньої(гермінативної) і зовнішньої(кути-кулярної) оболонок. Навколо пухиря, внаслідок реактивних запальних про-цесів в оточуючій паразита тканині формується фіброзна капсула. На організм

Людини ехінокок чинить токсичний, алергічний і механічний вплив.

Клініка. Клінічні прояви кіст печінки залежать від їх локалізації, розмірів,

Пошкодження прилеглих тканин та ускладнень. На ранніх стадіях формуван-ня кісти у хворих виникає тяжкість у правому підребер’ї. Із ростом її з’являєть-ся біль. Можлива його іррадіація під праву лопатку, в плече, поперек. Інколи

Хворих турбують нудота, блювання, поганий апетит та метеоризм. При наяв-ності ехінококової кісти у хворих можуть виникати різні алергічні прояви: кро-пивниця, сверблячка. При натисканні на жовчні шляхи спостерігається жовтя-ниця. При пальпації печінки– вона

Збільшена, іноді випинається реберна

Дуга і нижні ребра, часто визначається

Пухлиноподібний утвір і симптом

“тремтіння гідатид”. Із додаткових ме-тодів дослідження для встановлення

Діагнозу має значення УЗД-ехонегатив-ний утвір із чіткими й рівними краями

(рис. 3.5.21).

Комп’ютерна томографія дає мож-ливість уточнити розміри й локалізацію

кісти(рис. 3.5.22).

При підозрі на метастатичне ура-ження печінки виконують лапароскопію

І прицільну біопсію печінки.

Лікування. Методом вибору ліку-вання кіст є операція. Консервативну

Симптоматичну терапію вважають до-цільною лише при полікістозі печінки.

В окремих випадках при невеликих та

Ізольованих кістах проводять їх при-цільну черезшкірну пункцію під конт-ролем ультразвукового дослідження і

Видаляють вміст. Якщо це ехінококова

кіста, її дренують, після чого порожни-ну обробляють1 % розчином трипоф-лавіну, або2-5 % розчином формальде-гіду, або5 % спиртовим розчином йоду.

Рис. 3.5.21. Кіста печінки(сонограма).

Рис. 3.5.22. Кіста печінки(фрагмент

Комп’ютерної томограми).

Спеціальна хірургія

При наявності кісти великих розмірів зі щільною стінкою проводять лапарото-мію, розкривають її порожнину, видаляють вміст і тампонують великим саль-ником, при необхідності операцію закінчують і зовнішнім дренуванням за до-помогою рукавичко-трубчастого дренажу(рис. 3.5.23).

Зовнішнє дренування залишкової порожнини трубчастими або рукавич-ко-трубчастими дренажами виконують після розкриття нагноєної кісти або

при її перфорації(рис. 3.5.24).

Жовчнокам’яна хвороба

Зустрічається досить часто й уражає переважно жінок після40 років. Мор-фологічним субстратом хвороби є камені в жовчному міхурі та жовчних про-токах, вони складаються із звичайних компонентів жовчі– білірубіну, холес-терину, кальцію. При переважанні одного із компонентів камені називають:

Білірубіновими, пігментними або вапняними. Причини утворення каменів у

Жовчних шляхах остаточно не встановлені. Існуючі точки зору пояснюють

Утворення їх за рахунок застою жовчі, наявності інфекції в жовчних шляхах і

Порушення обміну речовин в організмі. Важливе значення надають порушен-ню функції вегетативної нервової системи, що призводить до функціональних

і трофічних змін у печінці і жовчних шляхах, внаслідок чого створюються спри-ятливі умови для утворення каменів. Вони утворюються переважно в жовчно-му міхурі і рідше у жовчних протоках(рис. 3.5.25).

Кількість каменів у жовчному міхурі коливається від одного до декількох

Сотень. У багатьох випадках камені в жовчних шляхах себе не проявляють, а

Їх носії не відмічають ніяких ознак хвороби. Клінічні прояви жовчнокам’яної

Хвороби пов’язані не стільки з утворенням каменів, скільки з розвитком різних

Ускладнень зі сторони жовчного міхура і жовчних проток. Наявність каменів у

Жовчному міхурі може призвести до закупорки міхурової протоки і розвитку

Рис. 3.5.23. Тампонада порожнини кісти

Печінки сальником на судинній ніжці.

Рис. 3.5.24. Зовнішнє дренування кісти

Печінки.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Гострого або хронічного холециститу. Міграція каменів із жовчного міхура у

Загальну жовчну протоку може зумовити механічну жовтяницю, холедохіт,

Холангіт, абсцеси печінки. Найбільш частим ускладненням жовчнокам’яної

Хвороби є запалення жовчного міхура– холецистит.

Гострий холецистит

Гострий холецистит займає друге місце після апендициту і становить12-15 % від усіх захворювань органів черевної порожнини. Жінки хворіють у3-4 рази частіше, ніж чоловіки.

Гострий холецистит поділяють на калькульозний

(кам’яний) і безкам’яний. У свою чергу, запалення

жовчного міхура буває: а) катаральним; б) флегмо-нозним; в) гангренозним (рис. 3.5.26).

Основною причиною розвитку гострого холе-циститу є порушення відтоку жовчі із міхура внас-лідок закупорки(блокади) каменем його шийки або

Міхурової протоки.

Гострий холецистит може ускладнюватися: а) во-дянкою жовчного міхура; б) емпіємою; в) перфора-цією міхура і перитонітом; г) жовтяницею; д) пан-креатитом тощо.