Для підготовки хворого до операції.

При вирішенні питання про хірургічне лікування хворих із шлунково-киш-ковими кровотечами за терміном виконання розрізняють такі види операцій:

Термінові, що проводяться після госпіталізації хворих при наявності пуль-суючої або струминної кровотечі з судин дна виразки, а також у хворих із

Рецидивною кровотечею з виразки, встановленої ендоскопічно.

Відстрочені, що виконуються у найближчі2-3 доби з моменту госпітал-ізації: у хворих із капілярною шлунково-кишковою кровотечею, що продов-жується; у хворих із зупиненою кровотечею і високою вірогідністю рецидиву

Кровотечі(тромбована судина, пухкий тромб на дні виразки).

Планові, які виконують після надійно зупиненої кровотечі, стабілізації

Основних показників гомеостазу, покращання загального стану хворого.

Провідним напрямком у хірургії шлункових і дуоденальних кровотеч є

органозберігаючі та органощадні(резекція певного сегмента шлунка) операції.

У хворих із кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу не завжди

Можна розраховувати на ефективність операції, оскільки можливі рецидиви

Кровотечі. У хворих із геморагічним ерозивним гастритом, синдромом Мел-Рис. 3.5.15. Зонд Блекмора.

Спеціальна хірургія

Лорі-Вейса, поліпозом та іншими захворюваннями підхід до оперативного ліку-вання є індивідуальним; воно виконується при неможливості зупинити крово-течу консервативними методами.

Рак шлунка

Рак шлунка розвивається з епітеліальної тканини слизової шлунка. Серед

Пухлин органів травлення ця патологія займає перше місце і є другою, найбільш

Частою причиною смерті від злоякісних новоутворень. Згідно із статистични-ми даними, частота раку шлунка коливається в межах30-32 випадків на100

Тис. населення. Найбільш частим місцем локалізації є антральний відділ шлунка.

За морфо-гістологічною будовою розрізняють три основні форми раку шлун-ка: 1) аденокарциноми– ростуть із залозистого епітелію; 2) солідний рак– із

Клітин незалозистого епітелію; 3) фіброзний рак(скір) – із сполучної тканини.

Клініка. Клінічні прояви пухлин шлунка залежать від локалізації, характе-ру росту, морфологічної структури, поширення на суміжні органи та тканини

Та їх ускладнень. Легше всього розпізнати рак вихідного відділу шлунка, який

проявляється ранніми ознаками непрохідності та гастростазу, важче всього–

рак великої кривизни(німа зона). При запущених формах раку шлунка клінічна

Картина локалізації пухлини згладжується. Незважаючи на локалізацію пух-лини у всіх хворих швидко з’являється відчуття тяжкості в епігастрії, відригу-вання, неприємний запах з рота. У міру розвитку хвороби з’являється загальна

Слабість, кволість, схуднення, втрата працездатності. Клінічна картина раку

Шлунка може мінятися залежно від росту пухлини, її ускладнень і розвитку

Метастазів. Так, якщо рак тіла шлунка може довго не проявлятися, то при

Проростанні його в підшлункову залозу або брижу поперечно-ободової кишки

Часто виникає постійний сильний біль в епігастрії. При метастазуванні пухли-ни в печінку виникає жовтяниця, біль у правому підребер’ї. При метастазах у

Хребет розвиваються паралічі. Слід пам’ятати, що при виникненні шлункової

Симптоматики вперше в осіб віком50 років і старших або при зміні характеру

Перебігу деяких захворювань шлунка(хронічного гастриту, виразкової хво-роби, поліпозу та ін.) і відсутності ефекту від отриманої терапії, перш за все

Необхідно подумати про рак шлунка.

При огляді хворих на рак шлунка спостерігають блідість шкірних покривів

(при анемії), у запущених випадках– “жаб’ячий” живіт(ознака асциту). Паль-паторно визначають болючість в епігастральній ділянці, іноді вдається про-пальпувати саму пухлину. При наявності віддалених метастазів виявляють

збільшений лівий надключичний лімфовузол(Вірховського), лімфовузол акси-лярної ділянки(Ірландський), метастази по очеревині прямокишково-міхуро-вої складки(Шніцлера) та у пупок(метастаз сестри Джозеф).

Для встановлення діагнозу раку шлунка важливе значення має езофагогаст-родуоденоскопія, яка дає можливість виявити пухлину навіть меншу5 мм та про-вести прицільну біопсію з наступним гістологічним дослідженням взятих тканин.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Діагностичне значення має виявлен-ня ракових пухлин при цитологічному

Дослідженні промивних вод шлунка.

З допомогою рентгеноскопії та рент-генографії шлунка можна виявити дефект

Наповнення, “злоякісний рельєф” слизової

оболонки, локальну відсутність перис-тальтики(рис. 3.5.16).

При встановленні кінцевого діагнозу

Використовують міжнародну класифіка-цію онкологічних захворювань(TNMP).

Лікування. Наявність раку шлунка є

Показанням до хірургічного лікування.

Вибором операції є субтотальна резекція

Шлунка або гастректомія з видаленням ве-ликого, малого сальника й регіонарних

Лімфатичних вузлів і обов’язковим гісто-логічним дослідженням шлунка по лініях

Резекції. При ІV стадії захворювання й

Задовільному стані хворого виконують паліативні операції, які покращують

Якість життя хворого. При наявності ускладнень(стенозу виходу шлунка, кро-вотечі, перфорації пухлини) і тяжкому загальному стані хворого виконують

Симптоматичні операції(обхідний гастроєюноанастомоз, обшивання крово-точивих судин, тампонаду сальником при перфорації пухлини). Значення про-меневої терапії та хіміотерапії, як самостійних методів лікування раку шлунка

Обмежене. Променеву терапію використовують лише в передопераційний пері-од або після паліативних операцій. Хіміотерапію(переважно5-фторурацил, фто-рафур) проводять у післяопераційний період і при дисемінації пухлини.

Хвороби оперованого шлунка

Хвороби оперованого шлунка– це захворювання, що виникають після

Хірургічного лікування виразкової або іншої хвороби шлунка чи дванадцяти-палої кишки. Їх поділяють на: пострезекційні та постваготомні синдроми.

Найбільш частим пострезекційним захворюванням оперованого шлунка є:

Дампінг-синдром, гіпоглікемічний синдром, синдром привідної петлі. Найбільш

Частими постваготомними є діарея і рецидив виразки.

Дампінг-синдром виникає у10-30 % хворих після оперативних втручань

На шлунку(резекції шлунка, ваготомії з антрумектомією, ваготомії з дреную-чими операціями). Основною причиною його виникнення є швидке надходжен-ня(скидання) недостатньо перетравленої, концентрованої, переважно вугле-водної їжі з шлунка у верхні відділи тонкої кишки, що пов’язано з видаленням

або порушенням функції шлункового воротаря(рис. 3.5.17).

Рис. 3.5.16. Рак шлунка, “злоякісний

рельєф” (контрастна рентгенограма).

Спеціальна хірургія

Неадекватне механічне, хімічне

Подразнення рецепторів слизової обо-лонки тонкої кишки хімусом призводить

До різкого збільшення кровобігу в кишці

І виділення з її слизової оболонки біоло-гічно активних речовин– гістаміну, се-ротоніну, кінінів, вазоактивного кишко-вого поліпептиду та ін. Внаслідок таких

Реакцій настає вазодилятація, зни-жується об’єм циркулюючої плазми та

Підвищується моторно-евакуаторна

Активність кишечника.

Клініка. У хворих під час прийман-ня їжі або через15-20 хв після цього,

Виникає загальна слабість, запаморо-чення, часом непритомність, серцебит-тя, знижується артеріальний тиск. Внас-лідок асинхронного потрапляння їжі,

Жовчі та панкреатичного соку в тонку

Кишку порушується всмоктування

Білків, жирів і вуглеводів, у хворих про-гресує схуднення, розвивається авіта-міноз, анемія. У хворих із тяжким ступенем дампінг синдрому, дефіцит маси

Тіла перевищує10 кг.

Для провокації дампінг-синдрому хворому дають випити150 мл50 %

Розчину глюкози. Важливе значення для встановлення діагнозу має рентгено-логічне дослідження. Швидка евакуація водного розчину сульфату барію в

Тонку кишку за типом“провалу” свідчить про наявність у хворого дампінг-синдрому.

Лікування. Його розпочинають із призначення дієтотерапії та медикамен-тозних засобів. Суть дієтотерапії полягає у вживанні висококалорійної, бага-тої білками, вітамінами, мінеральними солями та з нормальним вмістом жирів