Лікування. Методом вибору лікування доброякісних пухлин підшлунко-вої залози є операція, яка полягає у видаленні пухлини(аденоми) разом з її

Капсулою. При множинних пухлинах(аденомах) підшлункової залози, а та-кож при наявності ознак малігнізації проводять її резекцію.

Рак підшлункової залози

Хворіють переважно чоловіки віком понад50 років. За локалізацією роз-різняють рак голівки, тіла і хвоста підшлункової залози. В окремих випадках

Спостерігають ураження всього органа.

Клініка. Основні клінічні ознаки захворювання залежать від стадії та ло-калізації пухлини. На початкових стадіях рак підшлункової залози перебігає

Безсимптомно або проявляється загальними ознаками захворювання. У хво-рих спостерігається загальна слабість, зменшується маса тіла, виникає біль,

Тяжкість у надчеревній ділянці після вживання їжі, відрижка, здуття живота.

При наявності раку голівки залози і стисненні загальної жовчної протоки ви-никає механічна жовтяниця. Шкіра набуває характерного зеленувато-земли-стого відтінку. Патогноманічною ознакою раку голівки підшлункової залози

є симптом Курвуазьє (збільшений неболючий жовчний міхур+ механічна жов-тяниця), що виявляють при дослідженні черевної порожнини.

Клінічні ознаки раку тіла і хвоста підшлункової залози менш виражені. І

лише, коли пухлина досягає значних розмірів, виникає біль і з’являються озна-ки стиснення сусідніх органів Основни-ми методами діагностики раку підшлун-кової залози є УЗД та комп’ютерна то-мографія(рис. 3.5.40).

Цінними є гіпотонічна контрастна

Дуоденографія, сканування, селективна

Ангіографія.

Лікування. Методом вибору ліку-вання раку підшлункової залози є опера-ція. При локалізації пухлини в голівці

залози виконують радикальну панкреа-тодуоденальну резекцію. Операція поля-гає у видаленні всієї підшлункової зало-зи, дванадцятипалої кишки, кінцевої ча-Рис. 3.5.40. Рак підшлункової залози:

1– збільшена та ущільнена тканина;

Розпад пухлини.

Спеціальна хірургія

Стини загальної жовчної протоки, селезінки і регіональних лімфатичних вузлів.

Операцію закінчують накладанням двох анастомозів: холедохоєюноанасто-мозу й гастроєюноанастомозу. У разі виявлення раку тіла і хвоста залози за-стосовують поперечну резекцію тіла і хвоста підшлункової залози. Однак у

зв’язку із пізньою діагностикою та високою післяопераційною летальністю(40-60 %) радикальні операції застосовують рідко. Частіше виконують симптома-тичні операції(різні варіанти анастомозів: холецистоєюноанастомоз, холедо-ходуоденоанастомоз). Як паліативний метод застосовують променеву тера-пію. У хворих із нападами сильного болю призначають спочатку ненаркотичні

(анальгін, баралгін, трамадол, кетанов), а згодом і наркотичні аналгетики

(морфін, омнопон, промедол), спазмолітики(спазмоверин, спазфон, но-шпу,

Платифілін).

ПОШКОДЖЕННЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЛЕЗІНКИ

Вроджені вади селезінки

До вроджених вад селезінки відносять врод-жену відсутність селезінки, подвоєння селезін-ки, додаткова селезінка, яка може локалізува-тися біля воріт нормальної селезінки в її зв’язці і

У великому сальнику. Зустрічається і так зва-на“блукаюча” селезінка, яка має довгу ніжку,

Є надмірно рухомою і може зміщуватись у різні

сторони(рис. 3.5.41).

Пошкодження селезінки

Розрізняють відкриті і закриті пошкоджен-ня селезінки. Найбільш часто вони виникають

При травмі грудної клітки зліва і при травмі вер-хнього відділу живота. Травмам селезінки час-то сприяє її патологічний стан: збільшення у

Розмірах, пухкість і ранимість паренхіми, не-спроможність капсули. Зустрічаються і так

Звані“самовільні розриви” селезінки, які вини-кають при різких рухах, чханні, кашлі.

Клініка. При пошкодженні селезінки у хворих

Виникають ознаки гострої кровотечі, шоку, до яких приєднуються симптоми под-разнення очеревини. У перші години після травми у потерпілих з’являється біль у

Ділянці лівого підребер’я, рідше– у верхньому відділі живота з іррадіацією в ліве

Плече, лопатку. Поряд із цим, у хворих з’являється загальна слабість, запаморо-чення. При огляді шкірні покриви бліді, покриті холодним потом; виникає тахі-кардія, знижується артеріальний тиск. При пальпації живота виявляють бо-лючість, напруження м’язів передньої черевної стінки, позитивний симптом

Рис. 3.5.41.Топографічна

Анатомія селезінки.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Щоткіна-Блюмберга, притуплення перкуторного звуку в бокових каналах жи-вота, що свідчить про наявність рідини(крові).

Важливе значення для встановлення діагнозу має загальний аналіз крові в

Динаміці, лапароцентез із пошуковим катетером, лапароскопія.

Лікування. При пошкодженнях селезінки і наявності клініки кровотечі, що

Продовжується, проводять екстрену лапаротомію, метою якої є зупинка кро-вотечі та попередження інфікування черевної порожнини. Частіше всього у

Цих випадках виконують спленектомію(видалення селезінки). При невеликих

Розривах, особливо полюсів органа, нерідко здійснюють зашивання рани з там-понадою великим сальником, перев’язку селезінкової артерії.

Абсцес селезінки

Абсцес селезінки виникає при наявності септичних процесів в організмі:

Остеомієліту, ендокардиту і т. ін., або як ускладнення різних інфекційних за-хворювань. Гнійники селезінки можуть бути одиничними і множинними.

Клініка. У хворих виникає біль у лівому підребер’ї, який посилюється при

Рухах і в положенні хворого на лівому боці. Одночасно розвивається парез

Кишечника. При пальпації відмічають болючість і напруження м’язів передньої

Черевної стінки у лівому підребер’ї. Разом із цим пальпують збільшену і болю-чу селезінку.

При дослідженні крові виявляють високий лейкоцитоз, анемію, збільшену ШОЕ.

Лікування. Методом вибору лікування хворих з абсцесом селезінки є спле-нектомія(повне видалення органа).

Кісти селезінки

Кісти селезінки розрізняють вроджені і набуті. Вроджені кісти, як прави-ло, є справжніми кістами, внутрішня поверхня, яких вистелена ендотеліаль-ною оболонкою. Набуті(несправжні) кісти виникають переважно після травм,

Інфекційних захворювань(ехінокок, цистициркоз, альвеокок), перенесеного

Інфаркту селезінки.

Клініка. При збільшенні кісти у хворих виникає біль у лівому підребер’ї,

Часто з іррадіацією в ліве плече, лопатку. При наявності великих кіст з’яв-ляється асиметрія живота, можуть виникати ознаки стиснення сусідніх органів.

При пальпації визначається збільшена, гладка, еластичної консистенції, мало-рухома, неболюча селезінка.

Із додаткових методів дослідження для встановлення діагнозу мають зна-чення УЗД, комп’ютерна томографія, лапароскопія, рентгенконтрастне дослі-дження судин селезінки.

Лікування. Найбільш виправданим є спленектомія.

Спленомегалія

Спленомегалія – збільшення селезінки в розмірах; виникає не тільки при її

Захворюваннях, але й досить часто спостерігається як симптом при інших за-

Спеціальна хірургія

Хворюваннях(цирозі печінки, черевному тифі, малярії, хворобі Верльгофа і т. ін.).

Спленомегалія нерідко супроводжується гіперспленізмом(порушенням функції

Селезінки), який характеризується пошкодженням клітин крові, у хворих вини-кає еритропенія, лейкоцитопенія і тромбопенія.

Клініка. Збільшення селезінки супроводжується болем у лівому підребер’ї

З іррадіацією в ліве плече, лопатку. У хворих можуть виникати диспепсичні

Розлади: нудота, поганий апетит,

Запори. При наявності гіперсплені-зму з’являється головний біль, запа-морочення, серцебиття, синяки на

Тілі. Шкірні покриви бліді. При

Пальпації живота виявляють

Збільшену селезінку. Для верифі-кації діагнозу важливе значення

Має загальний аналіз крові, УЗД,

комп’ютерна томографія, скануван-ня селезінки з радіоактивним тех-нецієм або індієм, целіакографія–

Рентгенконтрастне дослідження

судин селезінки(рис. 3.5.42).

Лікування. Вибір методу ліку-вання спленомегалії визначається в

Кожному конкретному випадку за-хворювання індивідуально і залежить від причини, яка зумовила збільшення

Селезінки. При наявності спленомегалії, яка супроводжується явищами гіпер-спленізму проводять спленектомію.

ЗАХВОРЮВАННЯ КИШЕЧНИКА

Гострий апендицит

Гострий апендицит– гостре запалення червоподібного відростка, відно-ситься до найпоширеніших захворювань органів черевної порожнини. Опера-ція з приводу гострого апендициту становить60-80 % усіх ургентних втру-чань на органах черевної порожнини, післяопераційна летальність0,16-0,18 %

(О.О. Шалімов, 2001).

Найчастіше причиною гострого апендициту є кишкова мікрофлора(киш-кова паличка, стрептокок, стафілокок і т. ін.), яка потрапляє у просвіт відрос-тка або заноситься туди гематогенним чи лімфогенним шляхом.

Основними факторами, що сприяють виникненню апендициту, вважають: