Туберкульозний перитоніт частіше виникає у хворих із ураженням спе-цифічним процесом інших органів і систем. Шляхами проникнення палички

Коха в очеревину можуть бути кровоносна чи лімфатична система. Однак

Можливе поширення інфекції і безпосередньо з ураженого органа.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

Клініка. Розрізняють три форми туберкульозних перитонітів: 1) ексудатив-ний перитоніт характеризується утворенням дрібних специфічних горбиків,

Подібних до проса, і скупченням у черевній порожнині серозного ексудату з

Високою питомою вагою й збільшеним вмістом білка; 2) злиплий перитоніт,

Який характеризується утворенням множинних зрощень, конгломератів, які

включають у себе декілька органів черевної порожнини; 3) казеозна (гнійнови-разкова) форма перитоніту, характеризується утворенням казеозних мас,

Які можуть розпадатись і утворювати нориці між порожнистими органами

Черевної порожнини. Туберкульозний перитоніт, як правило, розвивається по-ступово. Інколи він виникає на ґрунті уже існуючого ураження легень чи інших

Органів. У хворих з’являється загальна слабість, нездужання, субфебрильна

Температура, схуднення. Часто захворювання розпочинається з появи невиз-наченого болю в животі, нудоти. При ексудативній формі першою ознакою

Нерідко буває збільшення живота в об’ємі за рахунок вільної рідини. При злиплій

І казеозній формах у хворих можуть виникати ознаки гострої або хронічної

Кишкової непрохідності. При пальпації живота часто визначаються різної ве-личини інфільтрати, які важко відрізнити від ракових уражень. Вирішальне

Значення для встановлення діагнозу має туберкулінова проба та гістологічне

Дослідження біопсійного матеріалу.

Лікування туберкульозного перитоніту розпочинають із застосування спе-цифічної терапії(стрептоміцину, рифампіцину, етамбутолу, тіоацетазону,

Фтивазиду і т. ін.) і лише при появі ознак розлитого перитоніту або гострої

Кишкової непрохідності показано хірургічне втручання.

Пухлини очеревини

Пухлини очеревини бувають первинними і вторинними(при метастазу-ванні з інших злоякісних пухлин), а також доброякісними(фіброми, ангіоми,

Лімфангіоми і т. ін.) і злоякісними– (мезотеліоми).

Клініка. Клінічні ознаки пухлин очеревини залежать від виду і поширеності

Пухлини. Доброякісні пухлини можуть тривалий час перебігати безсимптомно і

Виявлятись при інших оперативних втручаннях або при їх збільшенні. Злоякісні

Пухлини діагностуються тільки при біопсії і гістологічному дослідженні.

Лікування. При доброякісних пухлинах очеревини проводять їх видалення

В межах здорових тканин. При обмежених мезотеліомах теж проводять ради-кальне їх видалення. При дифузних формах і карциноматозах очеревини

Здійснюють симптоматичне лікування.

ЗАХВОРЮВАННЯ ШЛУНКА ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки(ВХ)– це хронічне з

Поліциклічним перебігом захворювання шлунка та дванадцятипалої кишки, ос-новним проявом якого є виразка. Зустрічається у людей різного віку, але час-тіше у30-40 років, чоловіки хворіють у6-7 разів частіше, ніж жінки. Причини

Спеціальна хірургія

виникнення цього захворювання на сьогодні залишаються не зовсім вияснени-ми, а численні теорії патогенезу(неврогенна, запальна, судинна і т. ін.) не мо-жуть у всіх випадках відповісти на питання про механізм його розвитку. До

Останнього часу залишається загальноприйнятою точка зору про неврівнова-женість факторів“агресії” і“захисту” слизової оболонки шлунка і дванадцяти-палої кишки. До перших належать: соляна кислота, зворотна дифузія іонів вод-ню, пепсин і т. ін. До других: слизовий і лужний компонент шлункового соку,

Стан кровобігу та регенеративні процеси в слизовій оболонці шлунка і дванад-цятипалої кишки. Проте епохальною подією минулого століття було відкриття

У1978 р. австралійськими лікарями Уорреном і Баррі МаршаломHelicobacter

Pylori, яка сьогодні вважається основним чинником виникнення та поширення

Виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Важливе значення для

Виникнення ВХ мають фактори ризику. До них відносяться: конституційні та

Спадкові особливості організму; нервово-психічні перенапруження; хронічні за-хворювання шлунка і дванадцятипалої кишки(гастрити, дуоденіти); зловжи-вання курінням, алкоголем; порушення ритму і характеру харчування та ін.

За клініко-морфологічними ознаками захворювання поділяють: на ВХ шлун-ка і ВХ дванадцятипалої кишки. За локалізацією можуть бути виразки: карді-альної ділянки; малої кривизни; препілоричного відділу шлунка; цибулини два-надцятипалої кишки, позацибулинні(постбульбарні). За наявності ускладнень:

Неускладнена і ускладнена виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої киш-ки. Основними ускладненнями ВХ є: кровотеча, перфорація, пенетрація, маліг-нізація, стеноз шлункового воротаря і дванадцятипалої кишки.

Клініка. Основні клінічні ознаки ВХ залежать від клініко-морфологічного варі-анта захворювання(ВХ шлунка, дванадцятипалої кишки), наявності ускладнень,

Фази перебігу(загострення чи ремісії). Найголовнішим симптомом ВХ є біль. У

Хворих на ВХ шлунка він виникає зразу ж після приймання їжі(ранній біль), у

Хворих на ВХ дванадцятипалої кишки– через кілька годин(пізній біль). При ви-разках кардіального відділу, задньої стінки шлунка біль виникає зразу ж після

Приймання їжі і локалізується за грудниною, може віддавати в ліве плече(нагаду-вати біль при стенокардії). При виразках малої кривизни біль локалізується в епі-гастральній ділянці, виникає через15-60 хвилин після їди. При виразках антраль-ного відділу шлунка характерні голодні нічні пізні болі(через2-3 год після їди), які

Подібні до болю при ВХ дванадцятипалої кишки. При виразках пілоричного відділу

Шлунка біль інтенсивний, не зв’язаний із прийманням їжі. При виразках дванадця-типалої кишки біль виникає через1,5-3 години після приймання їжі, він більш інтен-сивний, часто виникає натще(“голодний біль”) або в нічний час. Раннім і найбільш

Частим симптомом ВХ є печія(ознака ацидизму). Досить часто у хворих виникає

Нудота і блювання. Вони спостерігаються, як правило, на висоті больового синд-рому або при ускладненнях. Блювання завжди приносить полегшення хворим.

Клінічну картину ВХ доповнює порушення функції кишечника; більшість хворих

Страждають на запори, у багатьох утворюється“овечий” кал. При зниженій кис-лотності шлункового вмісту або при поширенні виразкового процесу на підшлун-кову залозу можуть виникати проноси.

Захворювання та пошкодження органів черевної порожнини

При об’єктивному обстеженні загальний стан хворих із неускладненою

ВХ змінюється мало й залишається задовільним. Проте у більшості хворих

характерним є зменшення ваги тіла, загострення рис обличчя, блідість шкірних

Покривів. Язик обкладений білим нальотом, нерідко відмічається неприємний

Запах з рота. В епігастральній ділянці бувають пігментні плями від тривалого

Застосування грілок. Живіт правильної форми, дещо напружений в епігаст-ральній ділянці при пальпації, інколи вдається виявити найбільшу болючість,

Яка відповідає локалізації виразки.

Вирішальне значення для встановлення діагнозу ВХ мають ретельний аналіз

Скарг, анамнезу, результатів об’єктивного та інструментального досліджень.

Із додаткових методів обстеження хворих на ВХ важливе значення має

Фракційне дослідження шлункового соку тонким зондом. При цьому вимірю-ють об’єм шлункового соку у всіх фазах секреції(порція натще, за годину до

стимуляції– базальна секреція і стимульована(гістамінова) – протягом годи-ни після стимуляції), досліджують загальну кислотність, вільну соляну кисло-ту, кислотну продукцію(дебіт соляної кислоти) і пепсин. При локалізації ви-разки в шлунку кислотність, дебіт соляної кислоти, кількість пепсину можуть

Бути підвищеними, нормальними або знижененими. При локалізації у дванад-цятипалій кишці бувають різко підвищеними. Певне значення для вивчення