Корі, підкірковому шарі, мозкових оболонках. Особливо небезпечним є забій моз-кового стовбура, мозочка, мозкових шлуночків.

Клініка. Забій головного мозку розвивається гостро, часто нагадує тяжкий

ступінь струсу і характеризується більш тривалою втратою свідомості(до ба-гатьох діб), багаторазовим блюванням, розладами дихання, серцевої діяльності

І т. ін. Залежно від клінічного перебігу розрізняють два типи забою головного

Мозку: 1) із сприятливим перебігом, при якому після проходження загальномоз-кових ознак залишаються вогнищеві ознаки(анізокорія, паралічі кінцівок, афа-зія та ін.), але й вони поступово зникають; 2) із несприятливим перебігом, коли

На фоні деякого покращання стану хворого(“світлого проміжку”) настає його

Погіршення за рахунок наростання загальномозкових ознак(втрати пам’яті,

Вираженої брадикардії, розширення зіниць тощо) та розвитку вогнищевої симп-томатики(порушення дихання та серцево-судинної діяльності, паралічі і т. ін.).

Погіршення стану хворого із забоєм головного мозку свідчить про розвиток

Стиснення(компресії) мозку за рахунок набряку, крововиливу, формування ге-матоми в мозковій тканині. За вираженістю вогнищевих ознак забій мозку бу-ває3 ступенів: 1) легкий, при якому спостерігають рефлекторну асиметрію у

Вигляді нерізко виражених парезів кінцівок; 2) середньої тяжкості, для якого

Характерні паралічі, порушення психіки, зору, слуху, афазія та ін.; 3) тяжкий

Ступінь, що характеризується симптомами ураження підкіркових утворень мозку

(недостатність стовбурових структур) – порушенням дихання, ковтання, сер-цево-судинної системи та ін. Забій стовбура і мозочка часто призводить до смерті

У першу добу, години, навіть хвилини після травми.

Слід зазначити, що класифікація перебігу забою мозку досить умовна,

Оскільки один ступінь швидко може переходити в інший.

Лікування. Потерпілі із забоєм мозку потребують обережного транспор-тування у найближчий лікувальний заклад, краще в нейрохірургічне відділен-ня. Лікування цих потерпілих проводять за тією ж схемою, що і при струсі

Головного мозку, однак необхідно враховувати стан внутрішніх органів, що

Значною мірою залежить від мозкових розладів, і проводити заходи, спрямо-вані на нормалізацію їх функцій: інтубацію та штучну вентиляцію легень,

Введення аналгетиків, седативних засобів, годування за допомогою зонда. Для

Нормалізації кровообігу призначають серцево-судинні препарати(дигоксин,

Корглікон, строфантин, кордіамін та ін.). При крововиливах у субарахноїдаль-ний простір проводять люмбальні пункції, вводять антибіотики широкого спек-тра дії для профілактики менінгіту.

Стиснення головного мозку(compressio cerebri)

Стиснення головного мозку спостерігається значно рідше, проте, внаслідок

Швидкого підвищення внутрішньочерепного тиску, перебігає тяжко і у більшості

Випадків потребує оперативного втручання. Основною причиною стиснення моз-

Захворювання і пошкодження голови

ку є крововилив. Він може виникнути: епідураль-но(над твердою мозковою оболонкою; рис. 3.1.7),

Субдурально(під тверду мозкову оболонку), суб-арахноїдально(під павутинну(м’яку) мозкову

Оболонку) або інтрацеребрально(при гіпер-тонічній хворобі).

Найчастіше джерелом крововиливу є аневриз-ма однієї з головних артерій мозку(a. meningea

media – 80 %), в інших випадках– гілки сонної

Артерії, яремна вена. Крововилив у череп об’є-мом30-40 мл викликає уже тяжкі ураження моз-ку. Патологічні зміни, що виникають при цьо-му, зводяться до клініки поступового стиснення

Мозку за рахунок наростаючої гематоми та на-бряку мозку.

Клініка. Клінічна картина стиснення голов-ного мозку досить своєрідна і складається з по-ступового наростання загальномозкових і вогнищевих ознак; інколи вона роз-вивається через декілька годин після так званого“світлого проміжку”. Хворий

може почувати себе задовільно, добре орієнтуватись і чітко відповідати на за-питання. Тривалість такого“світлого проміжку” залежить від локалізації кро-вотечі: у разі епідуральної гематоми він буває коротким(від кількох до48 год).

У разі субдуральної або субарахноїдальної кровотечі він може тривати декіль-ка діб. Після цього у потерпілого з’являється сильний головний біль, блювання,

Збудження, галюцинації, марення. З часом хворий втрачає свідомість і розви-вається церебральна кома. У перебізі стиснення головного мозку можна виділи-ти три стадії: 1) початкову; 2) повного розвитку хвороби; 3) паралітичну.

При диференційній діагностиці гематом важливе значення мають клінічні

Ознаки і показники спинномозкової пункції. Так, при епідуральній гематомі

Втрата свідомості настає досить швидко, збільшується спинномозковий тиск,

При субдуральній гематомі спостерігають більш тривалий“світлий проміжок”,

При спинномозковій пункції виявляють у лікворі кров. При субарахноїдальній

Гематомі може зовсім не бути втрати свідомості, проте в лікворі виявляють

Значну кількість крові.

Із наростанням загальномозкових ознак більш яскраво починають прояв-лятись вогнищеві ознаки стиснення мозку: парези, паралічі черепно-мозкових

Нервів(анізокорія, звуження або розширення зіниць, косоокість та ін.), муску-латури кінцівок(епілептоподібні судоми та ін.). Розвиток стовбурових ознак

(порушення дихання, серцево-судинної діяльності, ковтання) свідчить про за-пущеність і тяжкість хвороби.

Уточнити локалізацію гематоми, пухлини чи іншої причини стиснення го-ловного мозку та спостерігати за динамікою їх перебігу можна за допомогою

Рис. 3.1.7. Епідуральна

Гематома зі стисненням мозку

(за Кютнером).

Спеціальна хірургія

Комп’ютерної томографії(магнітно-резонансної), ехоенцефалографії, вимірю-вання тиску спинномозкової рідини.

Лікування. У разі стиснення мозку, передусім треба з’ясувати його причи-ну(локалізацію і величину гематоми, пухлини). Лікування розпочинають із

Заходів, спрямованих на зниження внутрішньочерепного тиску і боротьбу з

Ознаками порушення функції головного мозку.

Хворим призначають дегідратаційну терапію: внутрішньовенно вводять

сечовину(60-90 г), маніт, лазикс, діамокс, плазму, альбумін. Для зняття спаз-му судин вводять еуфілін, баралгін, но-шпу, проводять десенсибілізуючу те-рапію(димедрол, супрастин, гіпостамін тощо). У разі обмеженої гематоми,

неефективності консервативної терапії, прогресування клініки стиснення го-ловного мозку показана прицільна пункція гематоми(рис. 3.1.8) або опера-тивне втручання. Суть операції полягає в трепанації черепа, видаленні гема-томи і зупинці кровотечі(декомпресійна трепанація; рис. 3.1.9).

Гематому видаляють спеціальною ложечкою, згустки вимивають ізото-нічним розчином натрію хлориду і відсмоктують за допомогою апарата. Для

Виділення меж пошкодження моз-кової тканини проводять їх фар-бування за допомогою барвника

(3-4 мл голубого диміфену), який

Вводять внутрішньовенно або в

Сонну артерію. Після закінчення

Операції дефект черепа закрива-ють кістковою тканиною або че-рез декілька місяців проводять

Кісткову пластику.

Після трепанації черепа хворо-го необхідно покласти на спину або

На бік, протилежний прооперовано-му. Після трепанації задньої череп-ної ямки хворого вкладають на бік,

Злегка повернувши його на живіт.

Такого хворого необхідно поверта-ти через живіт, а голову підтриму-вати руками. Для зменшення на-бряку мозкової тканини після опе-рації поверх пов’язки протягом

Днів кладуть міхур із льодом.

Наступного дня після операції

Слід замінити пов’язку. Гумові ви-пускники видаляють на4-5-ий-день після операції. Шви знімають

На7-8-ий день після операції.

Рис. 3.1.8. Пункція інтрамедулярної гематоми.

Рис. 3.1.9. Трепанація черепа.

Захворювання і пошкодження голови

Перев’язування, перенесення хворого на каталку чи ліжко необхідно ви-конувати обережно, без різких рухів голови, підтримуючи її двома руками.

Виснаженим хворим проводять загальнозміцнювальну терапію, перелива-ють плазму, альбумін, жирові емульсії, розчини глюкози з інсуліном, вітамінами

Та ін. Після операції поранені підлягають ліжковому режиму протягом3-4 тижнів.